Вибір героя

07 грудня, 2018, 16:41 Роздрукувати Bипуск № 47, 8 грудня-14 грудня 2018р.
Відправити
Відправити

Важко не назвати Мінські угоди капітуляцією.

Вибір героя
Римські воїни проходять крізь ганебне ярмо після битви в Кавдинській ущелині. Середньовічна гравюра

Не так давно в ефірі телеканалу ZIK народний депутат від "Самопомочі" Роман Семенуха заявив, що спецпредставник від США Курт Волкер у неформальній обстановці начебто сказав українським депутатам: "Порошенко в Мінську підписав капітуляцію, і ви повинні її дотримуватися".

Важко не назвати Мінські угоди капітуляцією. Цілком допускаю, що так бачиться не тільки Путіну, а й Волкеру. Незрозуміло лише, чому Волкер (і Захід узагалі) мислить тут конгеніально азійському володареві, чий підпис єдино потрібен і достатній для валідності того, що підписують. Кому, як не західному дипломатові, має бути відоме листування московського царя й англійської королеви про принципи державного устрою. "Ми думали, - пише Ivan the Terrible, - що ти у своїй державі государиня й сама володієш і піклуєшся про свою государеву честь і вигоди для держави… Але, видно, в тебе, крім тебе, інші люди володіють…" Парламентарі тобто.

Україна - європейська парламентсько-президентська республіка, в якій республіці останнє слово належить народові та його представникам. І якщо президент Порошенко щось підписав, то ми повинні це виконувати тільки після того, як це схвалять у Верховній Раді представники українського народу. "Якщо це бажано сенату і народу Риму", як гордо заявляли громадяни першої res publica.

* * *

321 року до Р.Х. Римська республіка вела війну зі своїми сусідами самнітами вже сьомий рік. Просунувшись після вдалих боїв у гірський Самній, легіони консулів Спурія Постумія Альбіна і Тита Ветурія Кальвіна виявили, що вони в пастці в Кавдинській ущелині. Пастку розставили так майстерно, що вона не залишала римлянам жодних шансів вирватися з оточення. Самнітський полководець Понтій вважав війну закінченою, а тому не хотів більше воювати, і розпачливі спроби римлян пробитися лише поповнювали лави полонених. Альтернативою голодної смерті була ганебна капітуляція, яка, втім, зберігала життя.

Луцій Лентул, на той час перший з легатів доблестю і заслугами, побачив, що консули не зважуються ухвалити рішення, звернувся до зібрання з промовою: "Тут я бачу перед собою мою батьківщину, тут усі до єдиного ратники римлян, вся наша надія й усі наші сили - тут! Зберігши їх, ми врятуємо батьківщину, а занапастивши, покинемо й батьківщину, віддавши її на поталу. "Але здатися ганебно, - скажуть інші, - ганебно й принизливо!" Так у тому ж і полягає відданість батьківщині, щоб урятувати її, хоч і ціною приниження, так само як урятували б її, якщо треба, своєю смертю. І нехай нас піддадуть якому завгодно безчестю, ми скоримося неминучості" (тут і далі свідчить Тит Лівій. - Є.З.).

Клятвену обіцянку піти з володінь самнітів і жити як рівноправні союзники дали консули, легати, трибуни й квестори; шістсот вершників залишилися в заручниках. Консули й військо пройшли під ярмом без обладунків й зброї під глузування переможців.

Довідавшись про Кавдинський мир, Місто вбралося в жалобу; харчевні зачинили, судові розгляди зупинили, патриції зняли золоті каблучки й пурпурні тоги. Консули в прострації не виходили з дому, не виконуючи жодних своїх обов'язків.

Самнитські воїни. Фреска IV ст. До Р.Х.
Самнитські воїни. Фреска IV ст. До Р.Х.

Розблокувало ситуацію засідання сенату. Головуючий Публій дав слово Спурію Постумію. Всю відповідальність за наслідки невдалої війни й ганебного миру доповідач узяв на себе, назвавши своє поручительство ганебним, або, можливо, неминучим, але "в кожному разі не обов'язковим для римського народу, якщо на те не було його волі. Я не відкидаю, - вказував Спурій, - святості порук і угод… Я заперечую тільки, що будь-шо, що накладає зобов'язання на народ, може бути освячене без виявлення ним своєї волі". Він закликав сенат оголосити мобілізацію і бити самнітів так, як до його невдалого консульства римляни завжди їх били. А себе й свого товариша клятвопорушника видати самнітам голими і в кайданах - щоб ніщо вже не стояло на шляху нової війни, законної і благочестивої.

"Коли він скінчив, усіх раптом пойняв такий захват і співчуття до цього чоловіка, що вже й не вірилося, чи це точно той самий Спурій Постумій - винуватець такого ганебного миру. Немов світло засяяло над громадянами. Постумій в усіх на вустах, у похвалах його підносять до небес... Це він, повторюють громадяни, придумав, як державі позбутися згубного миру, він це й виконає. Добровільно приймаючи жорстоку страту й лють ворога, він заради римського народу приносить себе в жертву!"

Своєю благородною жертовністю Постумій не тільки завоював любов співгромадян, а й убив ворога на полі дипломатичної битви, нав'язавши йому римські правила гри. Понтій, полководець самнітів, не міг прийняти такої видачі, оскільки страта консулів означала б задоволення самнітів, отже й відсутність якихось претензій до народу римського. Але й звернутися прямо до сенату і народу Риму неможливо, адже ті надіслали своїх повноважних представників. Після багатогодинних переговорів самнітам залишалося тільки констатувати: "як завжди, ви знайдете привід, зазнавши поразки, не дотримуватися домовленостей… Обман ви завжди прикриваєте видимістю якоїсь законності".

* * *

Якщо в пошуках історичних аналогій підемо ще далі, в глиб століть, то виявимо, що сюжетний бік нашої новітньої війни з Росією в точності повторює грецький міф про Тезея і Мінотавра.

Тезей вбиває Мінотавра. Мармуровий саркофаг зі сценами міфу про Мінотавра і Аріадну. 130-150 рр. до Р.Х.
Тезей вбиває Мінотавра. Мармуровий саркофаг зі сценами міфу про Мінотавра і Аріадну. 130-150 рр. до Р.Х.

Могутнє Критське царство пішло війною на Афіни, щоб помститися за смерть царського сина. Останній - могутній атлет - щоразу перемагав усіх на афінських змаганнях, за що його через заздрощі вбили. Плутарх пише: "Мстячи за смерть Андрогея, якого, як думали, по-зрадницькому убили в Аттиці, Мінос оголосив їй війну і завдавав населенню величезної шкоди. Наслали на країну всілякі лиха й боги: настав голод; лютували повальні хвороби".

Наш могутній Янукович, духовний син російського володаря, всіх переміг у політичних українських змаганнях і був по-зрадницькому, як подумали в Москві, "вбитий" у Києві за допомогою держперевороту. За цим у нас не забарилися війна й нещастя.

Як у міфологічній війні, так і в нашій, ті, хто програв, були змушені просити тих, хто вище, припинити лиха. Афіняни звернулися до Зевса, ми - до Європи. "Божество відтак проголосило, - розповідає Діодор Сицилійський, - що [це відбудеться], якщо за вбивство Андрогея вони дадуть Міносу задоволення, яке той присудить". Переможені погодилися на Міноські й Мінські умови відповідно.

На сході нашої країни цар оселив потворне квазідержавне створіння, яке вимагає щоденних жертв з-поміж наших воїнів. Подібно до того, як афінянам цар Мінос призначив віддавати щороку "сімох юнаків і стільки ж дівчат на поживу Мінотавру, хоч скільки б часу жило чудовисько" (Діодор).

Мінотавр. Картина Джорджа Уотса
Мінотавр. Картина Джорджа Уотса

Немає сумніву, що саме цей пункт Міноських угод спонукав Тезея вирушити на Крит у Лабіринт. Неможливо спокійно жити в нібито мирній країні, щодня слухаючи зведення про загиблих і поранених на фронті. До речі, міфологічною реакцією на таку невідворотність стала версія про істотне зменшення кількості жертв: не щорічно, а лише кожні дев'ять років, як стверджують деякі автори, вимагав Мінос сімох юнаків і сімох дівчат.

Нескінченність у визначенні "хоч скільки б часу жило чудовисько" є об'єктивною підставою відродити опозиційні настрої.

"Ліпше б жив Андрогей. Не довелося б столиці Кекропа (Афінам. - Є.З.) // Гостя пролиту кров кров'ю дітей спокутувати" (Овідій).

(Або, в наших реаліях: за Януковича долар був по вісім, Крим був наш, і війни не було.)

Тож напередодні нових виборів головнокомандувача української армії хочеться, перефразовуючи Шевченка, запитати: коли ж дочекаємося ми Тезея? Або хоча б Постумія...

Тезей і Мінотавр. Картина Мартіна і Еліс Провенсен (з книги «Золота скарбниця» міфів і легенд »)
Тезей і Мінотавр. Картина Мартіна і Еліс Провенсен (з книги «Золота скарбниця» міфів і легенд »)

P.S. Через п'ять років після приниження римлян у Кавдинській ущелині самнітів було розбито, і завершилася Друга самнітська війна. Ще за чверть століття, 290 року до Р.Х., самнітів та їхніх союзників, етрусків і галлів, під час Третьої Самнітської війни римляни розгромили.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК