Банки, шахраї, кризи, кредити…

Як відомо під час економічних і, особливо, фінансових криз дедалі більше людей починають діяти непорядно. Якщо брати Україну, то наші майдани народжують як багато героїв чи просто пасіонарних українців, так і шахраїв, які концентруються в органах державної влади та фінансових структурах. Скажу більше - я поділяю думку видатних американських економістів Д.Акерлофа та Р.Шилера, що саме необачна, непорядна, а у випадку України - шахрайська поведінка людей у владі і фінансах і породжують ці кризи!

Перебуваючи на посаді заступника голови Національного банку України з 2005-го по 2009 р., а з 2009 р. і до приходу до влади В.Януковича в 2010 р. - на посаді заступника міністра фінансів, я бачив, на що здатні топ-керівники української влади заради ще більшої влади і грошей! Наприклад, ще у 2008 р. було прийнято рішення опустити курс гривні до 14 грн/дол., щоб скинути з посади і дискредитувати свого однодумця, але потенційного політичного суперника! Чи надати 5 млрд грн рефінансування банку олігарха під заставу, яка не варта аркуша паперу, на якому вона написана, чи вимагати за високі посади від 10 до 50 млн дол., чи брати за повернення депозитів проблемних банків 50% відкоту, чи роздати пільги олігархам і посилати до них державних службовців з проханням оплатити службові відрядження, тому що в бюджеті нема грошей…

Отже, покарання винних є необхідним і, можливо, найголовнішим антикризовим елементом фінансово-економічної політики держави! Саме тому навіть МВФ вимагає це реально зробити вже сьогодні. Адже українська влада не зробила цього ні в 2004–2005 рр., ні у 2008–2009-х, ні в 2013–2015-х, хоча саме у ці часи фінансове шахрайство розквітало! Якщо казати прямо, то саме влада заохочує шахраїв різного масштабу до крадіжки приватних і державних (по суті, народних) активів банків та інших фінансових організацій, наприклад корпоративного недержавного пенсійного фонду НБУ. Як відомо, із цього фонду в 2013–2014 рр. його керівництво шляхом примітивних шахрайських фінансових операцій вкрало 900 млн грн. Ніхто не покараний! Саме тому криза триває…

Не хотів би далі заглиблюватися в цю проблему, як це зробив народний депутат Сергій Тарута, моє завдання як економіста зовсім інше - пояснити насамперед керівництву країни та громадянському суспільству, що робити в першу чергу для відновлення зростання ВВП і доходів українців. Я глибоко переконаний, що після шахрайських схем та "абсолютно легальних" фінансових махінацій згортання кредитування посідає друге місце за руйнівним впливом на українську економіку і суспільство. Дуже корисно для урядовців та керівництва НБУ відкрити для себе і зрозуміти парадокс заощадження Кейнса: скорочення кредитування веде до скорочення інвестицій і споживання і, таким чином, до ще більшого скорочення кредитування…

Вже майже три роки українські банки зменшують обсяги кредитування бізнесу і населення як в абсолютних цифрах, так і відносно ВВП. Так, за три роки частка кредитів відносно ВВП впала з 47 до 39% (на початок 2016-го). Така тенденція є дуже загрозливою для розвитку України, адже, окрім кредитного ресурсу, теоретично є лише три джерела ресурсів для зростання. Перше - власні ресурси бізнесу, але вони також зменшуються в останні три роки. Друге джерело - інвестиції, які залучаються на національному ринку капіталу. На жаль, навіть у найкращі часи цей ресурс був близький до нуля, а зараз він від'ємний. Третє - чисті прямі іноземні інвестиції, які також за останні три роки наблизилися до нуля.

Отже, кредитний ресурс в Україні є головним, якщо не єдиним ресурсом для економічного зростання, причому емпіричний досвід показує, що він має зростати більшими темпами, ніж ВВП. Наприклад, якщо уряд хоче, щоб ВВП України в 2017 р. зріс на 3%, то комерційні банки мають збільшити кредитування бізнесу і людей принаймні на 6–7%, а краще - на 15-20%. Виникає запитання, як це зробити?

Зробити це непросто, але можливо. Для обґрунтування цього наведу мою оцінку роботи банківської системи в двох аспектах. Перший: як банківська система виконує свої функції. Другий: який внесок роблять Національний і комерційні банки в соціально-економічний розвиток України.

7_3

Лише тоді, коли НБУ з допомогою своїх інструментів монетарної політики налаштує банківську систему виконувати її головні функції принаймні на трійку, вона (банківська система) буде нейтральна до економічного зростання!

7_4

А що на практиці? Як видно із табл. 2, у 2015 р. банківська система дуже негативно впливала на економічне зростання. В 2016 р. ситуація трохи покращилася, але негативний вплив залишився. В 2017 р. доводиться все ще очікувати незначного негативного впливу банківської системи на ВВП, якщо не прискорити реформ...

Що треба зробити Верховній Раді, НБУ та уряду для того, щоб досягти принаймні нейтрального впливу банківської системи на зростання ВВП у 2017 р. і позитивного впливу надалі?

По-перше, зрозуміти, особливо новому уряду України, що в сучасних умовах в усьому світі саме центральні банки є головними державними інституціями, відповідальними за економічне зростання. Правильна політика НБУ вже через місяць може привести до позитивних змін в економіці! До речі, правильні рішення уряду дають результати мінімум через рік. Тому необхідно зробити НБУ відповідальним за економічне зростання. Головною метою НБУ має стати економічне зростання за умов збереження цінової (інфляція не більш як 5%) та фінансової (банки та інші фінансові інституції масово не падають) стабільності. НБУ та уряд за десять років повинні забезпечити щорічне зростання кредитування на рівні не менш як 15–20% на рік з адекватними ставками для бізнесу і людей (інфляція плюс 4–5%). Створюються нові робочі місця, зростає ВВП, зменшується інфляція - добре працює НБУ. Якщо все падає, то він працює погано.

Пропоную такі першочергові дуже прості і оперативні дії НБУ для прискорення економічного зростання в 2017–2018 рр.:

1. Відмовитися від політики монетарного звуження та перейти до політики кредитної й монетарної експансії за умови цінового таргетування (2016 р. - 12%, 2017-й - 8, 2018-й - 4%). Треба накачувати економіку України грошима під зав'язку, лише загроза інфляції має гальмувати цей процес…

2. Зменшити облікову ставку спочатку до 13%, а наприкінці року - до рівня цільового показника інфляції на кінець року (близько 12%) з коридором для кредитних операцій НБУ (інфляція +1,5%) і депозитних операцій (інфляція -1,5%). Це приведе до здешевлення гривневих кредитів бізнесу до рівня 14–15% вже на початку 2017р. та зменшення інфляції, а також збільшення прибутків бізнесу і податкових надходжень до бюджету.

3. Зняти всі адміністративні обмеження по операціях з валютою, включаючи обов'язковий продаж валютної виручки. Такі заходи будуть стимулювати повернення валюти в банківську систему та значно зменшать тіньовий валютний ринок.

4. Дозволити банкам кредитувати в валюті не лише експорт, а й імпорт та інші операції підприємств за умови адекватного хеджування валютних ризиків. Система хеджування валютних ризиків має бути негайно запроваджена НБУ. Такі заходи дадуть змогу 50–60 млрд дол., які зараз є поза банківською системою, повернути до банків і використати як кредитний ресурс зі ставками 8–9% у валюті.

5. Припинити практику форсованого банкрутства комерційних банків. Така політика веде до падіння ВВП і втечі капіталу з країни.

6. Припинити дискредитацію малих і середніх комерційних банків. Дати можливість банкам (які виконують усі нормативи) довести капітал до 300 млн грн до кінця 2019 р. Цей захід дасть можливість збільшити інвестиції в банківську систему, а банкам - виконувати їхні головні функції: проводити платежі, зберігати депозити та надавати кредити, а не займатись, як зараз, планами та заходами із втечі з банківського ринку України, готуючись до примусового банкрутства. Полегшити інвестиції в капітал банків. Відмінити бюрократичні перепони для рекапіталізації банків, особливо проблемних.

7. Збільшити суму застрахованих депозитів до 300 тис. грн і включити до системи гарантування депозитів юридичних осіб (особливо це важливо для підприємців і малого бізнесу).

8. Створити прозорий ринок проблемних активів з можливістю їх сек'юритизації.

Звичайно, для виконання пунктів 7 та 8 потрібна допомога парламенту, але перші шість пунктів правління НБУ може реалізувати за один день! Таке рішення може забезпечити 2–3% додаткового зростання ВВП. Щоб зростати ще швидше, треба вжити складніших інституційних заходів.

Зважаючи на те, що вже третина банків перебуває в стані ліквідації, почну з цієї процедури. Головне - треба призначати команди тимчасових адміністрацій проблемних банків та їх ліквідаторів не лише Фондом гарантування вкладів, а й найбільшими кредиторами таких банків, які бажають повернути проблемні активи банку і врятувати свої гроші, які бюрократи та фінансові шахраї намагаються вкрасти! Отже, кожен банк, який втратив капітал нижче нормативного рівня чи став неплатоспроможним, повинен отримати нову наглядову раду з представників ошуканих людей і підприємств, а також держави в особі фонду пропорційно їх портфелю депозитів, залишків коштів і неоплачених платежів до держбюджету та соціальних фондів і наданих державних кредитів (включаючи кредити рефінансування НБУ та витрати на компенсацію вкладів населення). Ця наглядова рада і має сформувати команду банкірів та юристів, які будуть чи рятувати банк (з метою його подальшого продажу), чи повертати проблемні активи власникам напряму без посередників (на практиці - бюрократів). Тільки такі заходи можуть припинити "банкопад" і розкрадання банківських активів. Більш того, непрацюючі активи (а це переважно кредити) в руках легальних приватних власників почнуть працювати. Тоді ми побачимо зворотну тенденцію - не списання кредитів, а їх повернення!

Зовсім іншою має виглядати процедура для проблемних великих банків, активи яких перевищують 5% загального показника банківської системи країни. Такі установи небезпечно ліквідувати (є загроза зупинки всієї банківської системи), їх краще націоналізувати шляхом нуліфікації акціонерного капіталу старих власників. Далі держава стає власником цих банків шляхом інвестування в їхній капітал, звичайно, за рахунок держбюджету. Україна має дуже негативний досвід такої націоналізації в 2008–2009 рр., коли було націоналізовано навіть не великі, а середні банки "Київ" і "Родовід". Майже 10 млрд грн було вкрадено, а банки стали банкрутами. Як відомо, держава є найгіршим власником, особливо коли її каркас базується на системі "смотрящих", мета діяльності яких - максимізація своїх доходів і доходів тих, хто їх призначив за рахунок знищення державної власності.

На жаль, зараз існує небезпека необхідності націоналізації великого банку. Як треба діяти? По-перше, домовитися з позиції сили з власниками. По-друге, на конкурсних засадах вибрати команду менеджерів, які здатні керувати великим банком. Це мають бути справжні банкіри з великим досвідом практичної оперативної роботи, включаючи менеджерів націоналізованого банку. По-третє, мета діяльності нової команди менеджерів - збільшити капіталізацію банку, через рік (максимум два) продати його і у разі отримання інвестиційного прибутку (перевищення ціни продажу банку над інвестиціями держави в капітал) одержати 10% бонусів, а решту віддати старим акціонерам банку!

Як далі прискорити зростання кредитування в умовах, коли банківська система просто ледь виживає, а внутрішніх ресурсів немає ні у людей, ні у підприємств? Є ще одне джерело ресурсів - зовнішні інвестиції і кредити, і їх треба конвертувати у зростання ВВП. Уряд і НБУ мають взяти за правило спрямовувати на міжбанківський валютний ринок не менш як 20–30% валюти, залученої урядом від усіх донорів і перш за все - від Світового банку. Це мають бути інвестиційні витрати державного бюджету. Застосування цього правила не лише збільшить пропозицію доларів на ринку, що сприятиме посиленню гривні, а й генеруватиме економічне зростання. Звичайно, не варто створювати ілюзії, що інвестиційні витрати з бюджету є дуже ефективними, мультиплікатор бюджету в найкращому випадку дорівнює одиниці (це означає, що інвестиційні витрати з бюджету додатково на одну гривню ведуть до збільшення ВВП на одну гривню). Приватний сектор зазвичай працює набагато ефективніше.

Друга пропозиція базується на власному досвіді. В 1993–1996 рр., коли я працював в ЄБРР на посаді виконавчого директора, за моєю ініціативою вдалося відкрити першу для України кредитну лінію на 300 млн євро для малого і середнього бізнесу. По суті, то була перша валюта, яка зайшла на наш ринок через українську банківську систему для малого і середнього бізнесу України. На жаль, зараз ми, по суті, повернулись у 90-ті роки минулого сторіччя. Тому завдання для уряду - відкрити під державні гарантії кілька таких кредитних ліній для української банківської системи, яка без зовнішніх ресурсів ще довго перебуватиме на межі виживання. Для цього Нацбанку треба відродити групу управління проектами при НБУ для відкриття 4–5 кредитних ліній від міжнародних фінансових організацій (під держгарантії уряду України) комерційним банкам для кредитування малого і середнього бізнесу під низькі проценти. Обсяг кожної кредитної лінії приблизно 0,5 млрд дол., сумарно близько 2–2,5 млрд дол.

Для економічного зростання у 10% і більше треба здійснити ще складніші інституційні зміни, а саме:

1. Створити Банк розвитку для фінансування інфраструктурних проектів, довгострокового кредитування пріоритетних галузей виробництва та проектів малого і середнього бізнесу через кредитні лінії українським комерційним банкам. Початковий капітал такого банку - 2 млрд. дол. На жаль, тотальна корупція у фінансовому секторі дає підстави міжнародним фінансовим організаціям не підтримувати цього проекту.

3. Створити Корпорацію по страхуванню та підтримці експорту на базі Укрексімбанку. Укрексімбанк та Ощадний банк мають бути приватизовані протягом 2017–2018 рр., тому що, попри періодичні сплески прибутковості, вони є хронічно збитковими фінансовими інститутами, на підтримку яких держава мусить витрачати десятки мільярдів гривень!

4. Заснувати Нову фондову біржу зі 100-відсотковим державним капіталом під повним патронатом, наприклад, Варшавської чи Франкфуртської фондової біржі, яка реально зможе залучити капітал для українських компаній. Усі інші біржі мають бути закриті як імітаційні по суті, фіктивні - це в кращому випадку. На жаль, більшість із них є інструментом для шахрайських фінансових схем.

Який висновок? Ми живемо в унікальній країні, де прості правильні рішення нездійсненні… Так жити ми будемо ще довго, аж поки філософи не стануть королями, а "королі" підуть вирощувати капусту.