Анатолій ГАЛЬЧИНСЬКИЙ: "Світ розвертається ліворуч — у бік людини"

Складні питання стратегічного характеру - куди рухається (чи котиться) світ, і як Україні знайти своє місце НЕ на узбіччі цивілізаційного мейнстриму - не надто популярні в українському політикумі.

Особливо якщо йдеться про більш як п'ятирічну перспективу, яка виходить за рамки стандартних електоральних циклів для президентських, парламентських і тепер уже місцевих виборів. Звідси й верхня планка "програмних метань" українських можновладців - як відшукати нові точки зростання в безнадійно застарілому й відсталому промислово-сировинному укладі національної економіки.

Тим часом світ довкола України і справді надзвичайно динамічно змінюється - постулати і принципи, які ще кілька років тому здавалися непорушними, не витримують випробування сьогоденням, системи економічних, соціальних відносин буквально у нас на очах докорінно видозмінюються і трансформуються. Тому відповідь на запитання: "А що ж буде далі?" не тільки цікавить вчених у суто теоретичному контексті, а й активно обговорюється в ширших соціальних верствах громадян з категорії тих, хто ще не розучився думати. Причому найчастіше в практичному контексті: як і де шукати своє власне місце і перспективу, щоб залишатися затребуваним у сучасному суспільстві.

У спробі знайти правильні концептуальні підходи для реалізації прикладних рішень ми звернулися до нашого традиційного співрозмовника - одного з провідних вітчизняних учених, екс-директора Національного інституту стратегічних досліджень (2000–2005) Анатолія ГАЛЬЧИНСЬКОГО.

- Анатолію Степановичу, сьогодні вже є загальноприйнятим положення про перехідний зміст нашої епохи, що полягає не в "капітальному ремонті", а в глибоких системних змінах, темпи яких, до того ж, постійно прискорюються. Питання, які активно дискутуються і в більшості своїй не знаходять поки відповідей, - про спрямованість і системоутворюючу логіку відповідних трансформацій. Що ви думаєте з цього приводу?

Анатолий ГАЛЬЧИНСКИЙ

- Природно, ми можемо розглядати озвучену вами проблему лише концептуально, слід позначити визначальні тенденції глобальних трансформацій. Головна з них полягає в тому, що, попри існуючі колізії, є всі підстави стверджувати, що під впливом об'єктивних чинників глобально-цивілізаційного процесу світ розвертається ліворуч - у бік людини. Формується принципово нова, егоцентрична або, що одне і те саме, соціоцентрична реальність. Її сенс: людина не опосередковано (так було завжди), а прямо і безпосередньо стає реальним системоутворюючим центром перспективи.

Стверджується принципово нова взаємозалежність: егоцентристська цивілізація - егоцентристське суспільство - егоцентристська економіка. Можна не погоджуватися з пропонованою термінологією, але сенс обговорюваного для мене однозначний: логіка перспективи - це егоцентристська логіка.

Йдеться про принципове уточнення місця людини в суспільному процесі, про її визначення не тільки як суб'єкта (енергетичного центру), а й безпосередньої мети, її суб'єкта і водночас об'єкта розвитку. Основа відповідних змін - зростання підготованої всім попереднім розвитком самодостатності людської особистості, принципово нові можливості її самореалізації і свободи вибору. Четверта промислова революція значно інтенсифікує ці процеси. Ми говоримо про становлення епохи, в якій протагорівський принцип "людина - міра всіх речей" отримує можливості системного втілення, про початки епохи реального гуманізму, не про заперечення історії і не про передісторію, а про справжню історію. Природно, це дуже складний і суперечливий процес, який включає в себе припливи і відпливи, але його не можна зупинити. Він реалізується на основі логіки саморозвитку спонтанно і в цьому сенсі невідворотній.

- Спробуймо перейти в більш практичну площину: як реагує на зазначені процеси економіка?

- Новим у розвитку суспільства є подолання економічного детермінізму (економіка - основа, решта - надбудовні складові). Притаманна реаліям індустріального капіталізму логіка економічного детермінізму відходить у минуле. Говорячи про кореляцію понять "егоцентристське суспільство - народження егоцентристської економіки", необхідно враховувати цю обставину. Йдеться, знову-таки, про особливо значуще - про домінантність в економічному процесі логіки соціальних перетворень. Егоекономіка - це економіка, в якій, перетворюючись на самоціль розвитку, людина перестає бути лише уніфікованим фактором виробництва, його функціональною цеглинкою, людиною-ресурсом. У цьому контексті ми говоримо про егоекономіку як соціоцентристську економіку, економіку людини. Відповідно, між економічними та соціальними (в широкому контексті) факторами субординація змінюється на користь останніх. Саме вони формують рефлексивні механізми самоорганізації економічного процесу, його об'єктивні початки, перебирають на себе функцію неформальних (спонтанних) саморегуляторів, які, конкретизуючи цільову функцію в економіці, як і принципово нові визначення ефективності, визначають її функціональні межі, масштаб можливого і неможливого.

Ще одне принципово значуще: логіка егоекономічних перетворень природним чином кореспондує з дематеріалізацією економічної системи, фактичним запереченням матеріального виробництва. Природно, йдеться не про голе, а, як кажуть у таких випадках філософи, про позитивне заперечення діючої системи - економіки товару. Опускаючись у підґрунтя економічного процесу, відповідна модель економіки обмежується інструментальною функцією. Системоутворюючу в економічному процесі функцію перебирає на себе дематеріалізована за своєю суттю соціоцентристська економіка. Ми говоримо про структурний формат економіки, яка, кажучи словами Маркса, розташовується "по той бік матеріального виробництва". І це - не чиста теорія, це сьогодні реальність, що інтенсивно розвивається. За словами англійського вченого, одного із засновників ідеологічної концепції "нового лібералізму" Е.Гідденса, "центральною подією ХХ століття стала перемога над матеріальним".

- Ви стверджуєте, що все вищесказане - це вже не чиста теорія, а реальність, що інтенсивно розвивається. Чи можна конкретизувати, про які реалії йдеться?

- Йдеться не тільки про мережеву економіку - віртуальну економіку символів і знаків, яка інтенсивно розвивається в наш час. Мається на увазі дематеріалізація системоутворюючих початків відтворювальних процесів у їхньому широкому розумінні. Ми говоримо перш за все про перетворення інформації та знань на основний виробничий ресурс, домінуючу форму багатства суспільства. Це водночас і ті складові, які прямо й безпосередньо конституюють структурну цілісність людської особистості, її креативний потенціал. Відповідним чином формується інтегруючий початок егоцентристської економіки: її безпосередня мета, про яку ми говорили, мета розвитку багатства людської особистості і основний відтворювальний ресурс реалізації цієї мети поглинають одне одного. Перетворення людини на об'єкт і водночас суб'єкт розвитку в їх єдності реалізується передусім у відповідній площині.

Так само змінюється специфіка праці. Постматеріальне егоцентристське відтворення - це домінантність творчої праці. Творча праця відрізняється від репродуктивної полем своєї реалізації, втілює принципово інші мотиваційні механізми та енергетику. Розташовуючись поза межами реалізації матеріальної необхідності, логіки "мати", вона в зв'язку з цим, як і знання та інформація, є основою самоствердження особистості, її індивідуальності.

Надзвичайно значущим у цьому є й те, що творчість народжується зі свободи, невіддільна від свободи. Лише вільна особистість здатна до творчості. Зауважимо, що в цьому разі йдеться про можливість людини діяти не згідно зі стереотипами, суспільно детермінованими правилам, нормами раціоналізму, а адекватно індивідуальним мотиваціям, установкам власного розуму. Енергетика творчої праці, як і загалом інноваційний потенціал соціовідтворення, базується на цій основі. Відповідним чином перебудовуються організаційні основи не тільки макро-, а й
мікроекономіки, структурні побудови і мотиваційні механізми первинної ланки економіки - корпорації та фірми. Довіра до працівника і стимулювання його творчості формують їх системоутворюючі початки.

У системі зароджуваних економічних відносин досить рельєфно проглядається ще одна лінія перетворень - домінантність постматеріальних потреб людини. На відміну від фізіологічних (матеріальних) потреб - потреб "підтримки власного тіла" (А.Шопенгауер), постматеріальні потреби, як і творчість, належать до класу екзистенційних визначень особистості, ідентифікуються як "справді людські потреби". Це, з одного боку, потреби нашого пізнання і комунікацій, з іншого - потреба самоствердження і самоідентифікації індивідуальності в людині, накопичення її інтелектуального потенціалу, реалізації творчого початку.

У дематеріалізації відтворювального циклу такою ж значущою є роль соціального капіталу. Формуючись з допомогою неформальних норм і принципів на основі свободи й довіри спонтанно, соціальний капітал перебирає на себе дуже важливу в сучасній економіці функцію - функцію морально-психологічного ресурсу економічної динаміки. Багато країн Заходу досягли високих результатів у економічному процесі, спираючись на конструктивізм цього ресурсу.

Відповідний перелік позицій, що характеризують процес становлення постматеріального відтворення, можна продовжити. У названих констатаціях важливо враховувати от що. У нас поки немає підстав говорити про накопичення достатньої критичної маси і їх домінантність в економічному процесі. Ми ведемо мову про зародження його засад, які формуються, природно, далеко не в прямолінійному режимі, методом припливів і відпливів.

І ще про принципово значуще. Важливо зрозуміти суперечливість механізмів формоутворення цих процесів. Йдеться про використання в цьому старого одягу - наповнення новим змістом функціонуючих форм. Це загальна закономірність перехідного стану економіки, один із чинників її системної розбалансованості. Нові функціональні форми набувають своєї адекватності лише в зрілому стані системи. Ми не завжди враховуємо це.

- А що ви можете сказати про зміну характеру ринкових відносин, на системі яких ґрунтується сучасна економіка?

- Відомою є позиція ряду авторитетних учених Заходу про перспективи звуження функціонального простору ринку, девальвацію його регулятивних можливостей. Ми не можемо не зважати на те, що подібні погляди висловлюються рядом засновників теорії постіндустріалізму. Йдеться, зокрема, про позицію Е.Тоффлера з приводу формування "трансринкової цивілізації". Про те, що ринкова економіка пройшла пік свого розвитку, заявляє Д. Белл. М.Кастельс говорить про заперечення ринку інструментами мережевої економіки. Я ж намагаюся аргументувати протилежне - логіку модифікації ринку. Ринок виступає в економіці як інститут соціальних комунікацій, осередок розуму, живий організм, що вирізняється високою адаптивністю, здатністю самовдосконалюватися. З огляду на ці якості він не тільки органічно вписується в систему соціоцентристських трансформацій економіки, а й виступає в ряді аспектів, як я це розумію, в ролі їх мультиплікатора. Маю на увазі логіку роздвоєння ринку. Роздвоюється економіка - роздвоюється і ринок. На рівні традиційної економіки товару зберігається значущість класичного конкурентного ринку. У свою чергу, трансакції нової егоцентристської економіки демонструють свою функціональну неадекватність конкуренції. На це не можна закривати очі.

Альтернатива цьому - нова парадигма ринкових відносин - конвергентний ринок, який формує свої конструкції як атрибут відносин партнерів по "виробництву" інформації і знань, механізм примноження інтелектуального багатства, інститут обміну "довіри на довіру", накопичення і реалізації соціального капіталу. З точки зору логіки перспективи важливо розуміти, що в зв'язку з утратою домінантності конкуренції енергетичний потенціал економіки не девальвується, як це можна було б припускати, а навпаки, мультиплікується. Вирішальне в цьому - створення передумов реалізації креативного потенціалу кожного суб'єкта відповідних відносин. На відміну від конкуренції, конвергенція - це не підпорядкування слабкого сильнішому, а відносини на принципах паритетності, позиціонування партнера (у т.ч. й невідомого) як другого "Я". Конкуренція - це прерогатива сильних, конвергенція - надбання всіх. У результаті економічна система "виграш-програш" трансформується у взаємовідносини "виграш-виграш". Енергетичний потенціал егоекономіки мультиплікується на цій основі.

- Чи не здається вам, що все це звучить надто оптимістично і навіть, якщо дозволите, романтично на тлі гранично гострих соціальних проблем, про які всім добре відомо?

- Нове в економіці завжди є романтичним і навіть утопічним. Ми поки говоримо скоріше про нові передумови і можливості вирішення існуючих справді вкрай гострих соціально-економічних проблем сучасності. Нагадаю, що засновником теорії конвергенції капіталізму і соціалізму є нобелівський лауреат Я. Тінберген. Її активними прихильниками були В.Ростоу, Дж.Гелбрейт, А.Сахаров та інші відомі вчені ХХ ст. У моєму аналізі йдеться про інше - про специфічну функцію конвергенції в економічному процесі егоцентристських перетворень. Аналіз показує, що відносини конвергенції кореспондують перш за все з основами мережевої інтернет-економіки, в межах якої інформація як первинний економічний ресурс є "достатньою для всіх".

Йдеться також про основи внутрішньокорпоративних відносин горизонтальних за своєю структурою ТНК. Учені порушують питання про формування відносин паритетності між працею і капіталом, про економічні відносини на принципах конвергенції між фінансовим капіталом і державою, корпорацією і малим бізнесом. Мова про формування реальної практики, принципову новизну якої нами ще належним чином не осмислено.

- Природне запитання: як реагує на зазначену вами конвергентну модифікацію ринку система грошових відносин?

- Я виходжу з того, що в постматеріальній інформаційній економіці символів і знаків, економіці, в якій відтворювальні пропорції формуються за принципами мережевих патернів, не існує потреби в моносистемній, як це має місце в умовах конкурентного ринку, визначеності грошей. Гроші перестають слугувати синтезуючою мірою цінності товару, їх загальновартісним еквівалентом. Інформація та знання як визначальні об'єкти конвергентного ринку виступають у формі single commodity - одиничного товару і в цій якості не потребують уніфікованої вартісної оцінки. Така уніфікація в принципі неможлива. У результаті гроші, як і вся економіка, індивідуалізуються, набувають гетерогенних ознак, перетворюються на атрибут суто інструментального обслуговування трансакцій. Їх ціннісна (вартісна) визначеність реалізує себе тільки в системі відносин ad hoc - у кожній окремо взятій операції обміну.

Йдеться про мобільні грошові сурогати, near-money (майже гроші). За оцінками ЄЦБ, на сьогодні у Європі налічується понад 100 місцевих валют, динамічно розвивається і процес автономної монетизації внутрішньокорпоративних відносин. Важливо розібратись у природі відповідних грошових утворень, побачити їхній зв'язок із формуванням мережевої системи соціального капіталу. Базуючись на локальних механізмах довіри, вони виступають як функціональний носій соціального капіталу, його перетвореної форми. У результаті докорінно змінюється логіка пропозиції грошей: принцип конкурентного ринку "грошей завжди має бути мало" трансформується у принцип "грошей повинно вистачати". Реалізація самодостатності людини, її творчо креативного потенціалу, справжньої свободи вибору не може лімітуватися достатністю чи недостатністю грошей. Формування локальних грошей конвергентного типу реалізовує цю вимогу. Зрозуміло, що в цих констатаціях ідеться про процеси, що перебувають, як ми вже говорили, на етапі свого становлення і належним чином ще не ідентифіковані наукою. Економіка завжди більше, ніж те, що ми про неї знаємо. Наука зазвичай не встигає за її динамікою. В умовах значного прискорення трансформацій, що відбуваються, цей розрив збільшується. Цього не можна не враховувати.

- Я далеко не в усьому згоден з вашими оцінками, але вони, поза сумнівом, є важливим приводом для серйозної полеміки по суті порушеної проблеми. Наша газета завжди готова надати можливість їх публікації. Але у мене ще одне, останнє, запитання. Йдеться про суперечності діючої моделі глобалізації. Необхідність її системної перебудови зрозуміла кожному. Одна з ілюстрацій цього - нагальна актуальність системного реформування Євросоюзу. Яким чином ви розглядаєте і цю проблему, чи вписується вона в загальну логіку системних трансформацій, про які ви говорите?

- Сенс відповідних протиріч для мене очевидний. Йдеться про трактати глобалізації з позицій давно застарілої логіки економічного детермінізму, що відображає, як ми про це вже говорили, принципи індустріального капіталізму, що йде в минуле. Народжувана логіка системних трансформацій є принципово іншою. Вона пов'язана з поглибленням суверенізації людської особистості, її планетарізацією, розширенням до глобальних параметрів простору свободи вибору. Ці процеси реалізуються спонтанно, на основі логіки саморозвитку. Ніхто не в змозі їх скасувати. Йдеться про вельми значуще, про системну кореляцію логіки світового еволюційного процесу з планетарною еволюцією людини.

Ми ведемо мову про становлення антропологічної, як я її називаю, моделі глобалізації. Її логіка має бути зрозумілою читачеві: багатство людської особистості, індивідуальність кожного з нас формується соціальним середовищем наших спілкувань, простором комунікацій, параметрами інтелектуального обміну. За словами К.Юнга, ці позиції - невіддільні атрибути психіки особистості. Що більше ми заглиблюємось у психіку людини, писав великий вчений, то рельєфніше проявляються в ній загальнолюдські початки. Ми таким чином говоримо про перспективи глобалізації як про дієвий інструментарій накопичення багатства особистості, множення її енергетичного потенціалу, а також затвердження людини як планетарного суб'єкта - не просто жителя, а громадянина планети. Переконаний, що логіка інституційної перебудови глобалізаційних процесів у майбутньому дедалі більшою мірою акцентуватиметься на реалізації відповідних початків. Але це тема окремої спеціальної розмови.