Ампутація ілюзій

Нас знову ошукали. Легко й цинічно. Як давно повелося - і свої, і чужі. Променяться усмішки, лунають вітання. Ура! Україна підписала довгоочікувану Угоду про асоціацію з ЄС! Ну, добре, нехай тільки політичну частину, але все одно "Ура!".

Не вірте. Радіти нема чого. З угодою проробили те саме, що й з Україною, - під надуманим приводом узяли й відрізали істотну частину. 21 березня в Брюсселі не підписали "політичної частини" документа - підписали лише жалюгідний "недогризок".

Для українського народу, який сьогодні в біді, підписання Угоди про асоціацію могло б стати актом підтримки й солідарності з боку ЄС, а стало актом цинізму й зрадництва.

Після трьох місяців відчайдушної боротьби під європейським прапором - за свої права і європейські цінності - українці, довівши силу своїх євроустремлінь, викликавши захоплення й підтримку в усьому світі, мали підстави сподіватися, що їхня країна заробила право не тільки на негайне підписання Угоди про асоціацію, а й на європейську перспективу, на чітку обіцянку: колись Україна стане членом ЄС.

Але народу, який з самого початку вийшов на вулиці тому, що зрадили його європейську мрію, народу, який звершив Революцію Гідності і втратив більш як сотню своїх героїв, народу, який страждає від воєнної агресії Москви, Євросоюз підсунув щось дуже відмінне від того, що вже майже благав підписати в листопаді Януковича, забувши про свої "принципові" вимоги, включаючи "Юлі - волю". Якщо хто забув, нагадаємо: Януковича, проти якого ЄС сьогодні запроваджує санкції, вмовляли підписати у Вільнюсі ВСЮ Угоду. ПОВНІСТЮ - від Преамбули по VII Розділ включно.

А що підписали у п'ятницю в Брюсселі? Преамбулу Угоди про асоціацію, Статтю 1, і три розділи - I, II і VII. І все це несподівано оголошено "політичною частиною" Угоди. Так от, обман полягає в тому, що це значно менше, ніж те, що вважалося "політичною частиною" всі роки підготовки Угоди. Бо "політична частина" - це всі частини документа, крім Розділу IV ("Торгівля й питання, пов'язані з торгівлею), який регламентує створення глибокої і всеосяжної зони вільної торгівлі України з ЄС. Не заглиблюючись у нетрі дуже складного документа, просто наведу назви як підписаних, так і відкладених убік на невизначений час розділів, щоб було зрозуміло, чим же нас "ощасливили". Отже, Євросоюз "розщедрився" на таке: Преамбула (без зафіксованої у ній перспективи членства України в ЄС особливої цінності не становить); Стаття 1 - описує цілі документа; Розділ I - "Загальні принципи"; Розділ II - "Політичний діалог і реформи, політична асоціація, співробітництво й конвергенція у сфері зовнішньої політики та політики безпеки"; Розділ VII - "Інституційні, загальні й прикінцеві положення". Все. У чому цінність цієї "кукси"? Посол К.Єлісєєв в інтерв'ю "5 каналу" цього тижня заявив, що політична частина, яку підпишуть 21 березня, містить положення про гарантії територіальної цілісності, недоторканності й безпеки кордонів України. Скажу вам по секрету: в ЄС від цієї заяви дуже так, знаєте, напружилися. Спробуйте вичавити з когось із тамтешніх коментар із цього приводу - безперспективно...

Випало ж із політичної частини все те, що було конкретикою, а не "бла-бла", випало основне: Розділ III - "Юстиція, свобода і безпека"; Розділ V - "Економічне і секторальне співробітництво"; Розділ VI - "Фінансове співробітництво і положення щодо боротьби з шахрайством". Якщо когось цікавить думка людини, яка майже 20 років пише про євроінтеграцію, то скажу: в такому вигляді Угоду підписувати було не можна. Це просто глузування. І ще один привід Кремлю зловтішатися.

Як же все так вийшло? Та як і зазвичай - через непрофесіоналізм і невміння обстоювати національні інтереси. Київ дуже (і варто сказати, виправдано й справедливо) тиснув на Євросоюз, наполягаючи на якнайшвидшому підписанні Угоди про асоціацію. Євросоюз теж говорив про "найближчий час", але хотів, щоб він настав усе-таки після президентських виборів в Україні. Але Київ тиснув. І тоді ЄС на своєму саміті 6 березня сказав запрошеному до Брюсселя прем'єрові Яценюку: "Добре, підпишемо, але тільки політичну частину". "Добре", зрадів Яценюк, чомусь не поцікавившись і, тим більше, ніде не зафіксувавши, що ж вважатиметься цією самою "політичною частиною". А навіщо? Головне - щось підписати, дати гарну картинку на ТБ, голосно заявити про успіх, про реалізацію народних сподівань, підтвердити на високому міжнародному рівні власну легітимність. Хто розбиратиметься в тонкощах, копирсатиметься в Угоді, скільки людей у країні зрозуміють, що підписано, а що ні? Отож-то...

Коли ж європейські партнери роз'яснили українській стороні, що саме вони сьогодні вважають "політичною частиною" Угоди, наша нова влада опинилася в пастці: про підписання вже оголошено на повен голос, і відмовитися від нього зараз, перенести - вкотре втратити обличчя (особливо перед виборцями). Ділити Угоду на два окремі документи вже не можна - не встигали до 21-го числа ніяк, занадто багато в ній перехресних посилань, технічна робота з "поділу" забрала б кілька місяців. На всі докори "Як же так?" у Брюсселі й столицях по-єзуїтськи відповідали: "Та ви ж самі поспішали. А на сьогодні ми можемо підписати тільки це". Чому? Про це трохи нижче.

Спочатку трохи про подальші процедури. Що буде з Угодою далі, як і коли її ратифікуватимуть, як і коли підписувати/доточувати решту розділів, як вона набиратиме чинності (частинами чи вся разом?), який буде обсяг її тимчасового застосування - поки що не дуже зрозуміло. Очікуємо виразних роз'яснень - від МЗС і Мін'юсту. У Прикінцевому акті саміту України та Європейського Союзу і його держав-членів сказано: "Підписанти підтверджують своє зобов'язання здійснити підписання й укладання розділів III, IV, V і VI Угоди, які разом з іншими розділами становлять єдиний документ" (виділено. - Авт.). Тобто, акцентуємо, Угоду таки не розділили на два окремі документи, а підписали частину єдиного. Як стверджують юристи, таке в їхній практиці буває - укладання договорів у кілька етапів. Таким чином, як пояснили нам у бліц-коментарі експерти, на сьогодні Україна і ЄС уже мають підписаний міжнародний договір - Угоду про асоціацію, щоправда, з досить дивною структурою (хоча, втім, це їхнє право - домовитися нумерувати розділи, як їм заманеться). У принципі, подейкують, що й у такому дивному вигляді документ можна подавати на ратифікацію, якщо, звичайно, у цьому є якийсь сенс. Припустимо, Верховна Рада його ратифікує. Чи потрібна буде згода Європарламенту для початку її тимчасового застосування? (Хоча, якщо чесно, а що там застосовувати, коли все обрізали, - "Вступ" і "Висновок"?) Чи захочуть ратифікувати таку "компактну" Угоду держави - члени ЄС? Чи чекатимуть підписання частини документа, що залишилася, аби не морочитися й ратифікувати вже весь документ цілком? Звичайно, щоб нам не було так гірко, наші друзі (приміром поляки з литовцями) можуть "послати позитивний політичний сигнал" і ратифікувати те, що є на сьогодні. Але що це змінить? Більшість держав, найімовірніше, все-таки не поспішатимуть і почекають, поки Угоду "допідпишуть". А якщо повна сюрпризів історія так складеться, що решти частин з тих чи інших причин так і не підпишуть, то замість "амбіційної" і "безпрецедентної" Угоди ми так і залишимося з такою от "недоасоціацією". Але оптимісти все-таки сподіваються, що відсутні розділи вдасться "доточити" на початку серпня - на саміті, де свої угоди про асоціацію також планують підписати Молдова і Грузія.

Чому ж ЄС так вчинив з Україною? Чому Угоду не підписали повністю? Основних причин кілька. Головна - Росія. Вона ж "працює" не тільки з Україною, а й з європейськими країнами. За нашою інформацією, пропозиція "розділити" Угоду надійшла від представників саме тих із них, із ким вона працює найщільніше. Дехто взагалі не хотів зараз нічого підписувати. Наші джерела стверджують, що навіть наприкінці минулого тижня Рим усе ще намагався переконати партнерів перенести підписання на час після виборів в Україні. Німці теж виявилися непохитні - попри всі дипломатичні зусилля Києва, відповідь Берліна була жорстка: "Це все, що ми можемо дати на сьогодні". Намагаючись орудувати не тільки "батогом", а й задобрювати Кремль "пряником", основні переговірники з Путіним від Європи вирішили, що цим "пряником" може бути тимчасова (?) відмова від створення зони вільної торгівлі з Україною. Москва хвилювалася з приводу ЗВТ, ображалася, що її побоювань ніхто не хоче чути? То давайте почуємо, вирішили в деяких столицях. А Києву пояснили: "Підпишемо ЗВТ - Кремль розлютиться ще сильніше і розв'яже до того ж торговельно-економічну війну, а це вас доб'є". Наївні? Чи прикидаються? Невже ще хтось не зрозумів, що для люті й нових мерзот Путіну формального приводу зовсім не потрібно?

Ще одне пояснення європейців - ЗВТ справді зараз не на часі. Мовляв, Україна у глибокій кризі, і створення зони вільної торгівлі з ЄС може взагалі обвалити її економіку. Здається, ми це не так давно вже чули. Від Миколи Азарова, пам'ятаєте? А ЄС нас тоді переконував: асоціація і ЗВТ - ось ключ до реформ і шлях до економічного процвітання. А тепер вторить Азарову і реалізовує його (чи Москви?) пропозицію розділити Угоду. Лукавлять європейці. Бо підписання Угоди про асоціацію в повному обсязі - це ще далеко не створення зони вільної торгівлі. Хтось справді боїться за нашу економіку? Таж вихід був досить простий і очевидний, його пропонували: досить було відкласти початок тимчасового застосування Угоди в частині ЗВТ на пізніший час, коли буде створено необхідні умови (тим більше що обсяг тимчасового застосування визначає сам ЄС). Але підписати Угоду треба було повністю. Щоб вона в нас уже була. Щоб почати подальші необхідні процедури й тимчасове застосування інших розділів документа, а не тільки тих куцих залишків, що ми отримали 21 березня. Нині європейці заспокоюють українців тим, що, мовляв, вам же навіть краще: ми не починаємо створювати ЗВТ, натомість Євросоюз в односторонньому порядку знижує мита й відкриває свій ринок для українських товарів, що принесе українським експортерам до 500 млн євро. Та тільки не забуваймо, що ця щедрість - тимчасова, на чотири місяці - з липня по листопад ц. р. А вирахувані європейцями 500 млн євро - це за рік, тож цю суму поділіть-но на три. Та все одно і за це спасибі.

І ще одна причина небажання ЄС підписати зараз Угоду повністю, що її називають у європейських кулуарах, - бардак у нашій країні. Або, якщо інтелігентніше, майже повна відсутність інституціональної здатності держави. Європейці просто бояться, що Україна нині не зможе реалізовувати Угоду. Безпорадність української влади їх просто лякає. Вони знають усі її "тріщинки", бачать усі її "плямочки". І дуже побоюються, що в такій кризовій ситуації і з такою "ефективною" українською владою виношену й вистраждану "безпрецедентну" Угоду буде дискредитовано. Тому вважають, що слід зберегти її до кращих часів.

Що ж, ця точка зору має право на існування. Якщо українські політики більше заклопотані майбутніми президентськими виборами, ніж порятунком країни, то навіщо їх навантажувати ще й проблемами Асоціації? Якщо вони нездатні ухвалювати й реалізовувати рішення винятково важливих для виживання й збереження держави Україна питань, то яка вже тут Асоціація?

Та чи здатні самі європейці ухвалювати й реалізовувати рішення, винятково важливі для збереження Європи й системи міжнародних відносин, установленої після Другої світової? Чи здатні поглянути далі власного носа, помітити історичні паралелі і, жахнувшись, струсити з себе сонливість і ситі лінощі, аби почати діяти - швидко й рішуче? Чи, забороняючи нам длубатися в носі, так і продовжуватимуть спокійно жити на украдені в нас і вивезені до них українськими, російськими і казахськими корупціонерами гроші?

Не віриться, але в Європі багато хто, як і раніше, вважає конфлікт, що розгорівся, суто українсько-російським. Москва ж трудиться далі, не покладаючи рук, аби розвіяти і ці "ілюзії", і переконати Європу, що Україна переживає кризу державності, а не конфлікт з РФ. І знаєте, в Європі вже навіть знаходяться люди, готові розглядати пропозиції російського МЗС щодо "облаштування України" (ті самі, що так обурили Київ і французького представника в РБ ООН). Цікаво, що їх зацікавило найбільше - "неприпустимість відродження неонацистської ідеології", "підготовка нової федеративної Конституції" чи "нейтральний військово-політичний статус"?

Європейцям дуже не хочеться втягуватися в конфлікт. Вони бояться за власні безпеку, бізнеси й капітали. Для них комфортніше відскіпатися від України грішми - зовсім невеликими для них, визнаємо. Вони бояться пов'язувати своє майбутнє з майбутнім України, на яку зазіхнула Росія. І навіть пан Шульц, президент Європарламенту - європейського органу, що неодноразово закликав надати нашій країні перспективу членства, - заявив, що для України тепер набагато важливіша негайна фінансова допомога, ніж обговорення перспективи членства. Начебто одне виключає інше. "Я не думаю, що це реально, я не вірю, що Україна невдовзі приєднається до ЄС, я не вважаю, що ми маємо давати обіцянки з цього приводу", - ось що думає Шульц про європейські перспективи України.

Попри офіційне прохання Києва, ЄС навіть відмовляється надіслати в Україну моніторингову місію в рамках CSDP (загальної політики з безпеки та оборони), переводячи стрілки на ОБСЄ. Хоча чудово знає, що там усі рішення блокує Росія, а для ЄС дозвіл Москви не потрібен. У всякому разі формально. ЄС самовпевнено стверджує на власному сайті, що його CSDP дає можливість Євросоюзу грати "лідируючу роль в операціях з підтримання миру, у запобіганні конфліктам і зміцненні міжнародної безпеки", і гордо повідомляє про 30 миротворчих місій та операції, проведені з 2003-го в Європі та за її межами. Що ж, напевно, Афганістан, Центральноафриканська Республіка, Конго і Сомалі Євросоюзу ближчі, ніж Україна...

З фінансово-економічними санкціями проти Росії європейці теж не поспішають: "Ні особливого бажання, ні консенсусу про перехід до "стадії три" на цей момент немає". Вони ще розмірковують, чи достатній такий крок, як анексія Криму, для запровадження таких санкцій. А такого кроку, як анексія Бенілюксу, буде достатньо?

У Старій Європі все ще вірять - їх це не торкнеться. У Центрально-Східній - починають хвилюватися, усвідомивши, що "Захід іще не стикався з такими людьми, як Путін". А Путін продовжує розважатися. У четвер представник РФ у Раді ООН з прав людини повідомив, що Росія стурбована ставленням до росіян в Естонії, і додав: "Так само, як в Україні"...

На своєму саміті 20 березня ЄС розширив список осіб, що підпадають під візові й фінансові санкції ще на 12 осіб. І скасував саміт ЄС-Росія. Путін дуже злякався...

Нічого. Ми вистоїмо. Ми знову все зробимо самі. Та тільки народ, який уперше в європейській історії вийшов на барикади за європейські цінності, зрештою, може розпрощатися з ілюзіями не тільки щодо Росії, а й Європи теж.

Тетяна Силіна

Оглядач відділу міжнародної політики ZN.UA