Усі домовилися. Фінансовий фундаменталізм переміг реформи

Скромна новина останнього часу з далекосяжними наслідками: ми не зможемо досягти раніше запланованого зниження податків та зборів.

Нагадаємо, що, згідно з перехідними положеннями Податкового кодексу, ставка ПДВ із 1 січня 2014 р. мала становити 17%, ставка податку на прибуток - 16%. Однак найрадикальнішим проектом вважалася ініціатива новоствореного Міністерства доходів і зборів про двократне зниження внесків у соціальні фонди (з нинішніх "близько 40%" - до "приблизно 20%"). Ставки наводимо умовно, оскільки вони коливаються залежно від умов трудової діяльності. Ще багато хто схильний з'єднувати або не з'єднувати частини внесків, які сплачують роботодавці та працівники. Щоб посилити значимість своїх слів і послабити аргументи співрозмовника. Залежно від своєї "точки сидіння", що визначає часто й "точку зору". І тільки працівника цікавить кінцева цифра - скільки ж він отримає на руки, а не бухгалтерські ігри бюрократів.

Перспективний проект "ставка соціальних внесків близько 20%" виглядав як радикальне й навіть певною мірою авантюрне рішення. Нездійсненна мрія, на яку, однак, хотілося сподіватися. Бо в потоці розмірковувань про "європейські цінності", "геополітичну стратегію", "економічні тупики" радикальне зниження ставок було чи не єдиним практичним кроком із цілком продуманими наслідками. Наміром створити конкурентну перевагу, на підставі якої залучити реальних виробничих інвесторів, а не просто стати задвірками збуту європейських товарів. Тепер у "єврооптимістів" є привід жалкувати, а в "європесимістів" - вигукнути: "Інакше й бути не могло!". І тільки вітчизняні "фінансові фундаменталісти", з вини яких це сталося, все ще мають намір перетворитися на статусну європейську бюрократію. Середня ставка внесків на соціальне страхування по Західній Європі становить 31%, у тому числі наймача - 21,9%, працівника - 9,1%. Хоча є й розходження в підходах: у Швеції ці фонди наповнюються переважно прямо з державного бюджету, у Норвегії - з нафтогазових доходів.

Наскільки можна зрозуміти з нинішніх заяв керівників податкового відомства, взяла гору "більш прагматична фінансова позиція", тому "котячий хвіст" податків ми й надалі рубатимемо повільно, по шматочку. Відповідно до наявних бюджетних можливостей. Причому навіть "радикально рубати" тих, хто присмоктався, дедалі менше виходить.

Принципове зведення всіх соціальних звітів під дах податкового відомства слід визнати обґрунтованим. Структура звітності щодо податку на дохід фізичних осіб практично дублювала звітність у соціальні фонди, гріх не звести все це воєдино. Можливості контролю над оподаткуванням заробітної плати в податкової служби завжди було набагато більше, ніж у Пенсійного фонду, не кажучи вже про інші соціальні "конторки".

Однак вилучення такого істотного й "шанованого" шматка роботи чомусь не похитнуло бюрократичних позицій соціальних фондів. Керівники не розбігаються, не звучать панічні заяви "що ж ми тепер робитимемо?" з вуст рядових працівників. Усі - при справах. Мають намір і надалі "освоювати отримані кошти" в їхній видатковій частині. Нестача грошей на нагальні соціальні потреби цілком поєднується з подальшими дорогими проектами зі створення "нового покоління інформаційних систем для кращого та оперативного інформування своїх страхувальників та застрахованих". Усі в міру домовилися про новий рівень розподілу повноважень.

Причому такий розподіл функцій - "податкова служба збирає, а ми витрачаємо" - може виявитися навіть більшою бюрократичною пасткою. Податкова служба планує надходження "від досягнутого" (або, як це тепер звучить, - "вишукує можливості компенсації частини доходів, які будуть недоотримані внаслідок зниження ставок") і не втручається в процедуру "освоєння" коштів. А Міністерство соціальної політики, під чиїм наглядом функціонують соціальні фонди, навпаки, не дуже стурбоване проблемою надходження коштів. Його завдання - їх "ефективне освоєння". У змові чи без такої з безпосередніми розпорядниками. Кого цікавлять страхувальники і застраховані?

У зв'язку з цим слід згадати недавні радикальні ініціативи новопризначеного Міністра соціальної політики: незле було б, аби в соціальних фондах працювали люди, які відчувають до них причетність по житті, а не тільки за трудовим статусом. Наприклад, щоб адміністративні функції у Фонді сприяння інвалідам виконували саме інваліди, які розуміють особливості цієї життєвої ситуації. А не нинішні функціонери, переконані в тому, що держава довірила їм право "нагинати" інших і при цьому зовсім не замислюватися над тлінністю цього життя.

Ще є пропозиція, щоб кістяк Пенсійного фонду становили люди передпенсійного віку. Які нарівні з усіма здобули життєві уроки: нігілізму стосовно своїх пенсійних планів - у юнацькому віці, фінансової невпевненості - у зрілому, пошуку, за що зачепитися, - по досягненні життєвого екватора. Можливо, тоді вони почнуть шукати рішення нарівні з усіма, а не тільки транслювати спущені згори нормативні акти. Непогано, щоб кістяк Фонду соціального страхування тимчасової непрацездатності становили багатодітні матері з досвідом оформлення декретної допомоги та виховання малолітніх дітей. А у Фонді зайнятості (страхування від безробіття) працювали люди, котрі пройшли школу "громадських робіт" та "перепідготовки", до інституту заснування якої вони так послідовно закликають. На жаль, ми перевірили попередні ініціативи й нічого такого не побачили. Моралізування, словоблуддя та необґрунтований статус стосовно прохача. На всіх рівнях державного управління. Плюс невиконання власних обіцянок і рішень.

Принаймні ми наполягаємо, що нинішню проблему "компенсації частини доходів, які будуть недоотримані внаслідок зниження ставок" не можна вирішувати виключно в межах податкового відомства шляхом "балансування податкового навантаження". Потрібно серйозно розбиратися у видатковій частині бюджету. І стосується це не тільки соціальних внесків. Логічний ланцюжок оподаткування у свідомості звичайного підприємця завжди виходив і виходить за межі податкового відомства. Міністерство доходів і зборів може скільки завгодно розміщувати соціальну рекламу з закликами чесно платити податки, знижувати податкові ставки, оптимізувати обслуговування платників податків, але доки кожен із них не зрозуміє, що ж на свої податки він може отримати, все викладене вище - не має сенсу. Можна, звісно, обмежитися поширеною впевненістю, мовляв, "заплатив податки - і спи спокійно", але якщо від сплаченої суми назад практично нічого не дістається, спати спокійно залишається тільки вічним сном.