Синиця в кулаку

МІСТО ПОТРАПИЛО В ПОЛОН НЕДОБРОСОВІСНИХ ЗАБУДОВНИКІВ

За кілометрів два до Хмельницького на вінницькій трасі ще донедавна одиноко, як лелека в лузі, височів мотель. Його збудували в 90-тих біля джерела та так і назвали - "Лелека". Мотель, ідеально вписаний архітектором у традиційний подільський пейзаж, і справді скидався на лелеку на зльоті. Але з часом джерело обміліло, а мотель зусібіч обсіли приземкуваті тереми й теремки - ніби жаби на болоті. Й вишукане місце для відпочинку перетворилося на гамірний заїжджий двір. Затиснутий новобудовами, "Лелека" наче зіщулився і змалів. Від романтичного образу зосталася тільки назва. Бо який уже там лелека - радше, синиця в кулаку.

Зате тепер цей придорожній комплекс може претендувати на символ Хмельницького, який останніми роками забудовується так само хаотично й бездарно.

Із грязі в князі і назад

Хмельницький - на той час іще Проскурів - став обласним центром у березні 1941 р. Проте справжній його розвиток почався в 1960-х рр. - із будівництвом тут гігантів військово-промислового комплексу. Потреба в робочих руках збільшила населення в 7 разів, - це були найвищі серед обласних центрів України темпи зростання. Наслідком такого розвитку стала забудова околиць, на яких розміщувалися заводи ВПК. Центр оновлювався повільніше. Це дозволило зберегти найгарніші будинки кінця ХІХ - початку ХХ ст., не перенаситити центр сталінським ампіром і де тільки можна розширити вузькі вулиці за рахунок курдинерів - глибоких "кишень" у забудові. Їх заповнили парками, пам'ятниками, фонтанами - простором, якого тут так бракувало. З цією ж метою - розширити, розпросторити центр міста - "оголювали" перехрестя, залишаючи на розі вулиць сквери чи клумби з квітами.

Хмельницька архітектура радянської доби не надто відрізнялася від архітектури інших обласних центрів. Хіба що своєрідним мотиватором стала так звана "справа Пекла" - головного архітектора міста, що отримав кілька років тюрми за незначну (за нинішніми мірками - нікчемну) і, може, й ненавмисну корисливу погрішність у житловій забудові. Кримінальне провадження з цього приводу накоїло стільки переполоху, що ще з десяток літ по тому архітектори, будівельники й чиновники навіть тіні своєї боялись, а відтак чесно працювали на місто. І 1990-ті роки Хмельницький зустрів із кількома неординарними, як на пересічний обласний центр, спорудами - театру, автовокзалу, продовольчого ринку - та з іще більш грандіозними будівничими планами.

Не склалося. Хаос 1990-тих спершу несміливо, а згодом усе нахабніше ігнорував досі незаперечні для виконання архітектурно-будівельні стандарти і обов'язкові нормативи дошкільних, освітніх, медичних, побутових закладів на певну кількість населення. Можливість безкоштовно отримати землю під приватну забудову в місті на початку 1990-тих, фактично, перекреслила прийнятий 1982 р. генеральний план забудови міста. В результаті Хмельницький перетворився на лабіринт, із якого вибратися непросто. Загублено зручні транспортні з'єднання між мікрорайонами і транспортними артеріями міста, місця під украй необхідні транспортні розв'язки зайняті супермаркетами тощо. В місті, де наразі на три сім'ї - два з половиною авта, немає жодного підземного чи багатоповерхового паркінгу. За 23 роки незалежності збудовано лише одну школу - в передмісті. І останнім часом, коли черга в дитсадки стала загрозливо довгою, повернуто в міську власність два дитячих дошкільних заклади - з розбазарених до того півтора десятка збудованих ще за радянської влади дитсадків.

Найчастіше пояснюють таку ситуацію бідністю. Це брехня. На початку незалежності до місцевих бюджетів переспрямували чимало податків, тож гроші були. Зате зник контроль за їх витрачанням та, що ще гірше, невідворотність покарання за дурість чи марнотратство розпорядників бюджету або й пряме його розкрадання. На жаль, зникнення тиску згори визволило "на місцях" не творчі сили, а жадібність і захланність. І, замість реалізації найпрогресивніших задумів, місцеві керівники взагалі втратили стратегічне бачення розвитку керованих ними територій. Незалежно від задекларованих на папері програм під амбіційними назвами й датами, що мали свідчити про перспективу.

У Хмельницькому це особливо помітно, бо за 23 роки тут, фактично, змінилися тільки три владні команди, включно з чинною, яка, попри недавній перехід міського голови Сергія Мельника на роботу в парламент, ще ідентифікується з його іменем. Відтак, це мало б сприяти плановості його забудови, тим паче що Мельник, який головував у місті з 2006 р., називав себе продовжувачем справи першого очільника міста Михайла Чекмана, що працював на цій посаді понад десятиліття. Між ними керував Микола Приступа, який єдиний спромігся впродовж неповної каденції на капітальну для міста будову - шляхопровід - і капітальну ж реконструкцію міського стадіону. Однак спільним для всіх було хіба що зелене світло для невтримного будівництво житла та агресивного - торгових об'єктів.

Політика і бізнес: злиття в екстазі

Перший і найбільший із таких об'єктів - гігантський базар на Львівському шосе, який виник чверть століття тому як рятівне коло для тисяч колишніх робітників заводів ВПК, що з розвалом Союзу зосталися без роботи і без засобів для існування. Він займає майже 20 га території з інженерно-технічними комунікаціями в одному з центральних мікрорайонів. Попри всі зусилля з благоустрою, базар залишається міськими нетрями. Багато фахівців вважають, що таку велику ділянку раціональніше використати під будівництво житлового мікрорайону, а ринок винести на околицю, де вже кілька років стоїть пусткою торгово-сервісний центр "Поділля", розширивши за його рахунок межі міста (це щоб податки не віддавати в район). Але ринок - це такий тугий гаманець… пардон, клубок інтересів як торговців, так і бізнесменів-можновладців-силовиків і т.д., що його бояться й пальцем зачепити. Будь-якому міському голові це коштувало б посади. Адже на базарі роблять не лише економіку, а й політику. Скажімо, нардеп чотирьох скликань Олег Лукашук на останніх виборах до Верховної Ради агітував за свою партію "Батьківщина" тим, що саме він урятував ринок, бо провів туди дорогу. Не конкретизуючи, що цим він рятував насамперед чималі власні торгові площі на базарі.

Найпотужніший конкурент базару, будівельний супермаркет "Епіцентр", належить також народному депутатові - Олександру Герезі. Це всім відомо. Невідомо інше: чому цього монстра, якого, згідно з екологічними стандартами, інші міста допускають лише до околиць, чинна хмельницька влада поселила майже в центрі, у заплаві Південного Бугу, поруч із такими ж гігантами сучасної торгівлі - супермаркетами "Таврія" і "Сільпо"? Архітектори були категорично проти цих споруд у рекреаційній зоні. Адже заплава - центр природного амфітеатру, в якому розташований Хмельницький, його легені. Її ж общипали, залишивши заледве 100 метрів прибережної зони, і забудували супермаркетами, автостоянками та частоколом висотних будинків на вулиці Зарічанській. 260 тис. містян обікрали, позбавили чистого повітря, зони відпочинку - на догоду прибуткам кількох людей. Міська рада пояснила це тим, що не визначені межі рекреаційної зони.

Депутати міської ради і будівництво - тема окремої розмови. Саме нинішні й колишні депутати, незалежно від партійності, стоять мало не за кожною будовою-добудовою в найбільш ласих куточках Хмельницького. Торгово-готельний комплекс "Либідь-плаза" у самісінькому центрі належить депутатові трьох скликань, екс-керівнику екс-фракції екс-партії Регіонів міськради чинного скликання Оксані Кольгофер. "Реконструйований" із захопленням частини центральної вулиці та спільної сумісної власності мешканців 9-поверхового житлового будинку торговий центр "Променад на Проскурівській" - екс-депутатові, екс-члену Народної партії Литвина, власникові ЗАТ "Продес" Володимиру Долгову. Так само розпухле за рахунок громадського тротуару кафе "Мрія" на одній із центральних вулиць, Кам'янецькій, - депутатові кількох скликань від "Батьківщини" Олександру Кізляру. Дитячі кав'ярні, що закрили фасад театру ляльок, - екс-депутатові, "народнику" Валентинові Гакалу. Добудовані горішні поверхи старовинних офісних приміщень у центрі міста - депутатам-"батьківщинівцям" Іванові Бухалу і Михайлу Кіперману. Банальна, як тюремна стіна, висотка, що закрила хмельничанам вид на парк, а з парку вид на місто, - їхньому однопартійцю Олександрові Кудінову.

Старійшина міськради Володимир Швець - депутат 6 скликань поспіль, що певний час очолював департамент архітектури, містобудування та земельних ресурсів, гірко констатує: "Сьогоднішній склад міськради - найбільший з усіх попередніх лобіст інтересів забудовників, а не хмельничан". Ось недавній приклад. На торішній 17 вересня сесії міської ради керівник фракції "Батьківщини" Валерій Лєсков з голосу вніс пропозицію про спорудження двох багатоквартирних будинків: один, сказав, для "афганців", другий - для воїнів АТО. Ділянки - в зеленій зоні, де висотну забудову заборонено, через що питання й не внесли до порядку денного. В. Швець попередив про це колег. Однак Лєсков привів на сесію "групу підтримки" і, спекулюючи на святому - "АТО", "афганці", "наш обов'язок", - отримав бажані голоси. Міський голова Мельник - із партквитком "Батьківщини" в кишені і, мабуть, із думкою в голові про голоси на парламентських виборах, у яких брав участь як мажоритарник, - не став заперечувати. Як і більшість депутатського корпусу, дві третини якого - члени партії "Батьківщина", обласну організацію якої очолює Лєсков.

А невдовзі на передвиборній зустрічі у Хмельницькому лідер "Батьківщини" Юлія Тимошенко палко говорила про справедливість та законність, які завжди захищають вона і її партія. Розповівши їй про рішення сесії міської ради від 17 вересня з ініціативи і з участю "Батьківщини", кореспондент DT.UA поцікавилася, де ж тут правда і закон. Юлія Володимирівна пообіцяла розібратися. Присутній на зустрічі член "Батьківщини" С.Мельник запевнив: "У нас є рівноцінні ділянки, ми це виправимо". На останній під його керівництвом сесії міськради 12 листопада уже обраний нардепом і член уже пропрезидентської фракції БПП С.Мельник про зміну пріснопам'ятного рішення й не заїкнувся.

Кажуть, що приречені депутатами дерева вже вирубано. Святе ж діло: з кожним вирубаним деревом збільшуються ділянки під житло для хмельничан. І всі мовчать, що з кожним вирубаним деревом зменшується тривалість життя хмельничан. Місто, в якому деякі центральні квартали мають тінь у спеку тільки від стовпів, задихається. За нормативами, йому вже сьогодні бракує 226 га зелених насаджень.

Фарисеї

Здавалося б, прийнятий 2008 р. генеральний план мусив дисциплінувати забудовників. Аж ніяк. У Хмельницькому традиції ігнорування генплану давні й глибокі - ще від царя. Далекого
1824 р. Олександр І височайшою рукою затвердив план забудови Проскурова, який так і залишився на папері, бо з казни не виділили грошей. Радянські генплани виконувалися ретельніше - надто, як уже згадувалося, після тривалого вивчення чиновниками від архітектури і будівництва стандартних споруд із небом у клітинку. Та в незалежній Україні такого фіналу ні в кого ще не було. Хоча кандидатів на це, мабуть, не менше, ніж у депутати.

Один із прикладів - у самісінькому центрі. Колись власник ЗАТ "Октант" Борис Сирчин за підтримки столичної судової інстанції переконував депутатів міськради "доточити земельки" під його чергову будову - офісно-житлову споруду на розі вулиць Грушевського і Подільської, зведену за менше ніж чотири метри від поліклініки №1. 15-поверховий будинок, споруджений без жодних дозволів (!), самовільно зайняв більшу площу, ніж була виділена, закрив світло сусідній 9-поверхівці, виліз аж на тротуар на перетині двох запруджених транспортом вулиць і загрозливо навис над ними, позбавивши перспектив на розширення. Так і стоїть уже кілька років, доки власник через суди намагається узаконити незаконнонародженого. Керівник обласної інспекції державного архітектурно-будівельного контролю Олексій Дьома пояснює: на забудовника через суд накладено штрафні санкції на суму 26 млн грн. Однак виконавча служба бездіє. Сирчин подав "Октант" на банкрутство. А новобуд-недобуд так і стирчить серед міста, дивуючи хіба що ознайомлених із його історією іноземців: "Як, у вас така корупція?"

І корупція, і архітектурна сваволя, і абсолютна безкарність за те й інше. Адже до байстрюка на Подільській, 58 Сирчин уже продемонстрував нестримний будівельний апетит на спорудженні другої черги будинку на Проскурівській, 45. Запроектовану на 7 і 9 поверхів споруду звели на 11 поверхів плюс мансарда. Вкрадений під фундамент тротуар перетворив вулицю Володимирську на ущелину, а школа навпроти навіки позбулася сонця. Експертизи фундаменту і несучих конструкцій досі не зроблено, перелічених пожежниками недоліків не усунено, тож будинок, у якому вже кілька років живуть люди, в експлуатацію так і не прийнятий. Це пряма загроза життю мешканців. Але це не бентежить пана Сирчина: гроші за житло давно в його кишені. А всі організації, зобов'язані стежити за дотриманням проекту, розводять руками: немає законодавчих важелів впливу.

Їх після будівельного розгулу "папєрєдніків" справді майже не стало. А після щойно проголошених намірів про "децентралізацію регіонів" та передачу всіх зодчих функцій до рук місцевої влади вони можуть зникнути зовсім. Адже без чітко виписаних державою законів та однозначно визначеної відповідальності за їх порушення роздолля настає не лише для забудовників, а й для їхніх "дахів".

Будівельна галузь у Хмельницькому сьогодні одна з найактивніших у країні. Пріоритет - спорудження житла (те, що приносить швидкі гроші): щороку здають в експлуатацію близько 110 тис. кв. м. Ще плюс 10 тис. індивідуальних забудовників. Це дозволило зробити ринок житла у місті найдешевшим в Україні (хоча в житловій черзі все одно стоїть 26 тис. осіб). Житлова забудова ущільнюється: місто забудоване на 70%. Земля приватизована, тож будує лише той, хто має ділянку. Стриму для забудовників немає жодного. Вони диктують свою волю - сваволю - всьому місту. Торік на сесії міськради 17 вересня під час розгляду будівельних питань працівники міськвиконкому нарікали: різко зросла кількість ініціативних груп громадян, які протестують проти багатьох новобудов та добудов (а дві такі групи - з будинків №7/1 на вул. маршала Рибалка і №38 на вул. Зарічанській, де йде незаконна добудова, вже й прийшли з протестами на сесію 12 листопада). Благословляє будівництво технічна рада. Коли туди входили чиновники, то на місяць видавали 8-10 умов будівництва, а тепер - 40 і більше.

- Ця вакханалія триватиме доти, доки головний архітектор міста не нестиме особистої відповідальності за дозволи, - сказав тоді міський голова. - А так він ховається за рішеннями технічної ради.

Головний архітектор міста Хмельницького - Віктор Дунаєвський. Лауреат Державної премії України за проект офісу ПАТ "Хмельницькобленерго". Та його управлінську діяльність успішною для міста не назвеш. Віктор Володимирович нарікає на відсутність грошей для виготовлення різноманітної проектно-кошторисної документації. Однак, коли запитуєш про те, що можна і треба було б уже зробити, - скажімо, розширити вулиці, зітхає: "Це був би громадянський подвиг". - "Але ж Зарічанська, наприклад, була забудована лише з одного боку - чому ж ви не розширили її, а, навпаки, забудували з другого всю: тісненько, скупенько, вузько, як у забитому селі, - а тепер і Прибузька на черзі?" Віктор Дунаєвський стенає плечима: "Ну… Ви ж знаєте…"

Головний обласний архітектор - Ірина Дунаєвська, дружина Віктора Дунаєвського. Торік 11 листопада модератор "круглого столу" екологів порадив скаржитися саме їй, якщо в обласному центрі щось будується не там чи не так. Це викликало сміх. У відповідь на зауваження присутніх - мовляв, Хмельницький в архітектурно-будівельній сфері програє сусіднім обласним центрам, - пані Ірина заперечила: "Бо у Вінниці, наприклад, зовсім інша схема - широкі вулиці".

Хоча це, либонь, у Хмельницькому "схеми" - як із ширшого зробити вузьке чи, як казав незабутній Плющ, "впихнути невпихуємоє". Звісно, набагато дешевше використати незабудовану ділянку в уже існуючій забудові. Тому й приваблює так званих інвесторів центр міста: сюди рвуться всі. Вдала реконструкція - як ресторану "Арена" чи рогу Проскурівської-Грушевського - рідкість. Упорядковані парки, оригінальні лавочки, відреставровані будівлі, вимощені плиткою тротуари у Хмельницькому - наче вишивка бісером на полотні, всуціль втиканому ґудзями та вузликами. На жаль, норма - коли спотворюють. Типовий колишній Будинок офіцерів - наразі ошатний корпус університету управління і права - перекривається з флангу торговим центром. Навпроти так само закривають ляльковий театр нові кав'ярні. Власне, самі собою проекти можуть бути непогані - як у того ж "Октанту". Але, не вписані в навколишнє архітектурне середовище, вони замість прикрашати - руйнують його.

Якось, уздрівши свіжі пеньки біля нового будмайданчика, я поцікавилась у міського голови, під що ж валять дерева і крадуть тротуар поруч із "Квітковою казкою" на вул. Проскурівського підпілля. "Все в межах існуючого об'єкта", - запевнив С.Мельник. За рік замість "об'єкта" - низенького павільйончика - вигнали шість поверхів ще одного торгового центру. Сказати, що він спотворює навколишній квартал, не можна - настільки квартал уже спотворений скупченням таких же, більших і менших, торгових точок, головне архітектурне достоїнство яких - упхатись.

Минулого літа на цій самій вулиці, на перехресті з Проскурівською, з'явився ще один монстрик вуличного "общепіта" - "Буфет на Олександрівській". Олександрівською - на честь російського царя - до більшовицького перевороту 1917 р. називалася нинішня центральна хмельницька вулиця, Проскурівська. Чому полюбилася невживана впродовж 74 років радянської влади назва власникам нового буфету і "реконструйованого" торгового центру поруч - "Променад на Олександрівській", - не суть важливо. Важливо - чому українські державні службовці безкарно дозволяють їм витягувати з підвалів історії смердюче імперське дрантя і впихати в свідомість хмельничан?! Навіть сьогодні, коли росіяни вбивають українців? Не дивно, що морально глухі чиновники ще й естетично сліпі. Були б інакші - не перетворили б центр міста в лабіринт забігайлівок, генделиків та буфетів із натовпами клієнтів і безліччю автомобілів довкола, між якими центральними (!) вулицями можна пробратися хіба боком.

- А що ми можемо? - забідкалася начальник міського управління торгівлі Валентина Москалюк. - Я підписую дозвіл, коли там уже 5 підписів стоїть.

- Там порушено все, що можна, - ще до відкриття "Буфету" обурювався головний архітектор міста Віктор Дунаєвський.

Але все, що "порушено", стоїть непорушно.

Як і все інше, що так само порушувало все. За квартал звідси - торговий центр "Магніт", який, усупереч проекту, замість двох поверхів звели на чотири. Як почуваються мешканці 16-поверхівки за "Магнітом" - із його котельнею на даху, десятьма кондиціонерами, розвантаженням у їхньому дворі та піском і пилом із його даху в їхні вікна, - нікого не цікавить. І ніхто за це не покараний.

Проте апофеоз будівельної анархії - все ж таки, мабуть, площа Героїв Сталінграда - центр мікрорайону Виставка. Там православний собор опинився в оточенні… торгового центру. Колись Христос вигнав фарисеїв із храму. У Хмельницькому, схоже, вони взяли реванш.

Та хіба таке лише в Хмельницькому? Тепер скрізь так в Україні. Он Київ як спотворили. Та й чи до архітектури, коли в країні війна?

Але ж і війна тому, що впродовж усіх 23 років державу будували так-сяк - без генплану, без розуміння, що будуємо, навіщо і як. Без любові до неї і до людей у ній. Власне, не будували - а розкрадали й руйнували. Тому й сталася війна - як апофеоз руйнації.

Та, на жаль, справжні причини цього й досі не озвучені, не усвідомлені й не викорчувані.

І з кого питати за це? Влада - і в країні, і в місті Хмельницькому - знову змінилася. І ніхто ні за що не відповідає.