Шлях інновацій?

У лютому цього року на засіданні Кабінету міністрів було представлено проект Програми інвестиційно-інноваційної діяльності в Україні. Вперше за період незалежності уряд підійшов до вирішення питань модернізації промисловості досить серйозно, грунтовно і з небаченою масштабністю. Досить сказати, що спочатку з тисяч проектів було відібрано 250 інноваційних проектів загальною вартістю 430 млрд. грн., а потім, відповідно до вміщених у проекті програми критеріїв, було відібрано 170 на 368 млрд. грн. Але головне - це те, що програма чітко й однозначно спрямовує економіку України на єдино можливий в умовах, що склалися, шлях - шлях інноваційного розвитку. При цьому також однозначно визначається й регламентується в зазначеному процесі активна роль держави. Невже бездумна трата бюджетних грошей кане в історію?..

Світовий досвід виживання національних економік

Декларація про переведення української економіки на інноваційний шлях розвитку протягом останнього десятиліття містилася в програмах практично всіх урядів. Але на практиці далі гучних гасел та обіцянок створити в країні привабливий інвестклімат справа не рухалася. Доки наша влада вправлялася в гаслах, більшість країн світу, як високорозвинених, так і тих, які розвиваються, але не хочуть миритися з роллю сировинних придатків світової економіки, вибрали модель інвестиційно-інноваційної економіки, і чимало їх уже встигли досягти вражаючих результатів.

Рецепт успіху в сучасному світі, на перший погляд, досить простий. Інноваційній економіці потрібні насамперед високого рівня наука, яка забезпечує створення нових технологій, система ринкової апробації та відбору найбільш економічно ефективних розробок, а також механізми організації на їх основі нових виробництв. Створення такої системи винагороджується зазвичай прибутковістю підприємств, що покриває всі витрати на розробку та впровадження інновацій.

Сучасна світова економіка характеризується провідним значенням науково-технічного прогресу і дедалі вищою інтелектуалізацію виробництва, які й визначають конкурентоспроможність національних економік. У розвинених країнах на частку нових знань, що втілюються в передових технологіях, припадає від 70 до 85% приросту ВВП. Прискорено зростає внесок у приріст ВВП розвинених країн і інноваційної складової. Вони концентрують понад 90% світового наукового потенціалу і контролюють 80% глобального ринку високих технологій, обсяг якого нині оцінюється у 2,5-3 трлн. дол., а вже на 2015 р., згідно з прогнозами, сягне 4 трлн. дол. Прибуток від реалізації наукоємної технологічної продукції значний. Так, щорічно від експорту цієї продукції США отримують близько 700 млрд. дол., Німеччина - 530 млрд., Японія - 400 млрд. дол.

Найбільшим наукоємним потенціалом володіють країни «великої сімки», проте їм уже наступають на п’яти кілька десятків держав.

Ряд індустріальних країн Східної та Південної Азії, таких як «азійські тигри» Південна Корея, Сінгапур, Тайвань, Гонконг, а також Китай та інші, успішно провели експортно-орієнтовану індустріалізацію. Тепер їхня частка у світовому експорті наукоємної продукції становить понад 15%.

Саме формування довгострокової інноваційної та технічної політики на базі стратегічного підходу служить потужним механізмом цілеспрямованого регулювання економіки з боку держави. При
цьому ефективна інноваційна діяльність можлива лише в умовах взаємовигідного партнерства держави та бізнесу. Саме партнерства, а не протистояння або взаємопоглинання, як це систематично відбувається в Україні.

Прозорість мети і жорсткість критеріїв

Відсутність в Україні реального партнерства між владою та бізнесом, катастрофічний стан науки й освіти, відсутність сталих традицій і налагоджених механізмів взаємодії працівників науки з підприємцями, а також високий рівень корупції чиновників змушують констатувати, що програма уряду стартує далеко не в найсприятливіших умовах. За великим рахунком, вона запізнилася років на двадцять.

«Недооцінка ролі інновацій і науково-технічного забезпечення соціально-економічного розвитку призвела до того, що навіть великі корпорації, котрі мали ресурси для реінвестицій, не встигли завершити модернізацію виробничих потужностей експортоорієнтованих галузей згідно з новітніми технологіями, - відзначає перший віце-прем’єр-міністр України Андрій Клюєв, чиє міністерство Мінекономрозвитку стало розробником цієї програми. - Це зумовило значну руйнацію не тільки промислового, а й наукового потенціалу і, відповідно, загострення соціальних проблем. Україна повинна подолати технологічне відставання і розрив у рівні розвитку з іншими країнами, а також створювати передумови для наближення пріоритетних галузей до «економіки знань».

Автори програми пропонують здійснити реформи сфери науки й інновацій у два етапи. На першому - до 2012 року - головним завданням стане створення інституційних та економічних засад для активізації в майбутньому інноваційної діяльності. Під час другого етапу - до 2015 року - планують використовувати створені механізми для впровадження вітчизняних розробок, збільшивши частку промислових підприємств із інноваційною складовою на 12-25% від загальної кількості. Якщо всі проекти, відібрані урядом у рамках підготовки програми, буде реалізовано, це дозволить створити 700 тис. нових робочих місць.

Програма інвестиційно-інноваційного розвитку передбачає концентрацію інвестиційних і науково-технічних ресурсів в Україні на основних цілях:

- загальній модернізації економіки;

- структурних змінах - зростанні частки високотехнологічних виробництв;

- підвищенні частки робочих місць із високим рівнем оплати праці.

Мета програми - поступово наблизити структуру промисловості України до структури розвинених країн світу, значно підвищити її конкурентоспроможність. При цьому держпідтримка, за задумом розробників, буде лише каталізатором для залучення приватних інвестицій. Крім того, надзвичайно важливою рисою, що відрізняє підходи нової програми від підходів попередніх урядів, є наявність конкретних критеріїв, за якими проекти зможуть потрапити до списку претендентів на підтримку:

- висока технологічність;

- створення нових робочих місць і розвиток саме вітчизняного виробництва;

- високий рівень готовності об’єктів інвестування;

- достатня частина приватного капіталу;

- імпортозаміщення;

- зменшення забруднення довкілля.

Не секрет, що раніше програми держпідтримки використовувалися найчастіше для підтримки «своїх» бізнесменів. Тепер же сама наявність чітко визначених критеріїв відбору, а також обов’язкової експертизи проектів має сприяти більшій прозорості та ефективності програми, впевнені її автори. І найважливіше - до конкурсів допускаються тільки самоокупні проекти. Це, практично, гарантує їх успішну реалізацію.

Пріоритетний список

Навіть побіжне ознайомлення зі списком відібраних проектів приємно вражає і вселяє певний оптимізм. По-перше, список містить справді важливі для країни проекти. По-друге, всі проекти розраховано на кілька років, при цьому ряд їх уже давно реалізується, хоча деякі роками не рухалися з мертвої точки. Лише мала частина проектів передбачає бюджетне фінансування, частина їх субсидується країнами-партнерами (ЄС, Китаєм, Росією...), міжнародними організаціями. Але абсолютна більшість проектів здійснюватиметься за рахунок ресурсів приватних компаній.

До пріоритетних сфер програма зараховує енергетику (зокрема й енергозбереження), АПК, машинобудування, розвиток інфраструктури та житлове будівництво, медицину й інформацію.

Але головний пріоритет - підвищення енергоефективності економіки країни. Більш як половина загальної вартості проектів припадає на розвиток ПЕК, зокрема електроенергетики - модернізації двох із половиною десятків блоків ТЕС, добудову двох атомних блоків, розвиток електромереж, зниження енерговтрат, а також реконструкцію нафто- і газотранспортної систем.

Це й модернізація двох із половиною десятків блоків ТЕС із наступним збільшенням їхньої загальної потужності на 1,78 ГВт, і проекти з підвищення стійкості електропостачання всієї енергосистеми, і підвищення ефективності використання Хмельницької, Рівненської, Запорізької АЕС. При цьому проекти передбачають підвищення рівня безпеки всіх атомних станцій в Україні і значну економію коштів.

Наприклад, будівництво заводу з виробництва ядерного палива, сховища для відпрацьованого палива (ЦСВЯП), заводу з переробки твердих радіоактивних відходів дозволить заощаджувати до 2 млрд. грн. щорічно. Серед проектів також добудова першої черги Дністровської ГАЕС зі збільшенням потужності на 972 МВт, збільшення на 1 ГВт потужності Канівської ГАЕС. Важливим напрямом є збільшення власного видобутку енергоресурсів і переоснащення виробничої бази НАК «Надра України».

Велике місце приділено й альтернативним джерелам енергії, використання яких набуває нової актуальності на тлі заяв про стрімке зменшення запасів енергоресурсів на планеті. Тут і проект з переробки сміття на електроенергію в Миколаївській області, і реконструкція малої гідроелектростанції на Волині, і будівництво вітрових парків (ДТЕК), розширення виробництва сонячних панелей і створення сонячних електростанцій для забезпечення життєдіяльності зони відчуження ЧАЕС («Квазар»).

Велику увагу приділено проектам розвитку інфраструктури - будівництву та реконструкції автошляхів загальнодержавного значення, морських портів, міжнародних аеропортів і вокзалів, створенню інфраструктурних об’єктів до Євро-2012 тощо. А також модернізації об’єктів ЖКГ, житловому будівництву, поліпшенню стану водних об’єктів та систем водопостачання.

Житлове будівництво і комунальне господарство представлені національними проектами «Доступне житло» та «Чисте місто» на 17,1 млрд. грн.

В АПК передбачено створення нових і модернізацію діючих потужностей з виробництва, переробки та зберігання сільгосппродукції, відновлення парку техніки, будівництво тваринницьких комплексів тощо. Але ця частина незаслужено мала в загальній вартості всіх проектів як для аграрного потенціалу країни.

***

Загалом, шанс є, що економіка України перестане сповзати в прірву й почне рухатися по висхідній траєкторії. Дуже вже не хочеться втратити технологічну незалежність і жити на задвірках цивілізації з занепалою національною економікою.

Реалізація програми буде тестом для влади на серйозність намірів рухатися шляхом реформ: стане програма жертвою гасел - чи серйозним інструментом модернізації економіки країни і виходу на новий рівень розвитку. Поки що, вивчаючи список пріоритетних проектів, можна помітити, що потрапляють вони туди незалежно від причетності їх власників до влади, а за важливістю чи наявністю в них передових технологій. Чи вдасться зберегти цей підхід, а також чи вистачить виконавцям програми сил та впертості в її реалізації, покаже час.