«Інвестиційний клімат»: хто платить, той і замовляє

Поняття «інвестиційний клімат» — невіддільна складова демократичної риторики в пострадянських країнах. Так, без залучення інвестицій важко уявити собі успішну економіку будь-якої країни. Кожна велика корпорація, виходячи на ринок інших країн, намагається забезпечити для своїх інвестицій захист на найвищому державному рівні. Зрештою, лобізм не заборонений, вважається цивілізованим інструментом досягнення бізнесменами і політиками своїх цілей, а в багатьох країнах навіть регулюється законодавчо. З тією метою, щоб лобісти не порушували законів.

Проте буває, що інвестори з тих чи інших країн вимагають до себе «особливого ставлення». У результаті іноді від них доводиться рятуватися. За останнє десятиріччя ряд європейських компаній, які мають на батьківщині бездоганну ділову репутацію, неодноразово демонстрували «особливі» правила гри на ринках тих країн, в економіку яких робилися інвестиції. Не стала винятком і Україна.

Так, уже понад десять років тягнеться судовий розгляд між Україною і норвезькою компанією «Норск Гідро». 1995 року ця фірма стала акціонером ТОВ «Трансінвестсервіс», яке здійснювало реконструкцію окремих частин порту Південний під Одесою. У квітні 1996 року між акціонерами ТОВ, зокрема «Норск Гідро», і Фондом держмайна України (ФДМУ) було підписано Угоду власників — узагальнюючий договір, покликаний забезпечити виконання раніше підписаних угод. Як з’ясувалося згодом, ФДМУ, в особі своїх представників, не підписував цієї угоди, а лише завізував її з метою подальшого формального затвердження главою Фонду. І законної сили цей документ так і не набрав. Проте через три роки компанія «Норск Гідро» подала позов до Стокгольмського арбітражу з вимогою відновити своє право власності, якого компанія, за її словами, була позбавлена в результаті порушення українською стороною умов Угоди власників від 1996 року.

У березні 2000 року цей суд виніс на користь «Норск Гідро» рішення про стягнення близько 20 млн. дол. із держави Україна в особі ФДМУ. При цьому ні представники ФДМУ, ні представники держави Україна не брали участі в цьому арбітражному процесі. Усі рішення приймалися за відсутності відповідачів.

З 2002 по 2004 рік компанія «Норск Гідро» активно домагалася виконання цього рішення. Робилося це шляхом накладення арешту на українські активи, наприклад, на рахунки посольств у кількох європейських країнах. Так, у травні 2002 року норвезька компанія домоглася рішення суду магістрату в Амстердамі про тимчасове накладення арешту на банківські рахунки Посольства України в Гаазі. У вересні того ж року Україна ініціювала судовий процес у суді першої інстанції в Амстердамі зі зняття цього арешту. Пізніше, щоправда, голландський радник «Норск Гідро» добровільно зняв арешт. Аналогічні спроби заарештувати рахунки Мінфіну України мали місце в Лондоні. Британський суд уже надав було право «Норск Гідро» застосовувати заходи примусового виконання стокгольмського рішення, але Україна подала клопотання про скасування постанови. І в жовтні 2002 року його було задоволено.

Така сама історія повторилася у Франції і Бельгії, де було заарештовано рахунки українських дипломатичних служб у Парижі і Брюсселі. Згодом у Франції арешт на українське майно також було знято. У Бельгії ж розпочалося судове провадження зі скасування арешту...

Аби припинити подальші спроби «Норск Гідро» накласти арешт на українське майно в зарубіжних країнах, Україна оскаржила рішення, прийняте Стокгольмським арбітражним судом, в Окружному суді Стокгольма. Нині справу готують до розгляду в Апеляційному суді Швеції, і держава вживає всіх можливих заходів для того, щоб винесене рішення нарешті розставило всі крапки над «i».

Ще свіжі в пам’яті арешти українських літаків, суден і рахунків посольств за позовом кіпрської компанії TMR Energy. Фірма інвестувала в Лисичанський НПЗ шляхом створення СП. Потім Лисичанський НПЗ було реорганізовано, і його контрольний пакет купила російська ТНК. TMR подала до Стокгольмського арбітражу позов про те, що її інтереси в Лисичанському НПЗ не були враховані. Позивачем за позовом виступила держава. Стокгольмський арбітраж прийняв на користь інвестора рішення, відповідно до якого Україна завинила компанії кілька десятків мільйонів доларів.

TMR також пішла шляхом арештів державної власності за кордоном. Спочатку були заарештовані два літаки «Руслан», які належали державній компанії АНТК ім. Антонова, потім на короткий час — український теплохід і рахунки українського посольства в Тель-Авіві і, нарешті, літак «Української авіаційно-транспортної компанії». Лише неабиякими зусиллями держави й адвокатів цю власність вдалося звільнити з-під арешту.

Претензії до держави має й інший великий інвестор — норвезька Telenor. Компанія, зокрема, є акціонером ЗАТ «Київстар», найбільшого українського мобільного оператора. У колишні часи Telenor вдалося домогтися значних преференцій для свого українського бізнесу. Так, статут «Київстару» містив ряд положень, які не відповідають не лише українському законодавству, а й здоровому глузду. Наприклад, пропонувати кандидатуру керівника компанії мав право лише один акціонер — Telenor. Члени ради директорів зобов’язувалися підтримати цю кандидатуру...

Важко уявити собі, що в будь-якій іншій компанії на таке погодилися б інші акціонери. Тут вибирати не доводилося: так свого часу розуміли «створення інвестиційної привабливості».

Коли другий великий акціонер «Київстару» спробував у судовому порядку домогтися зміни статуту, у хід пішли методи, котрими Telenor навряд чи насмілився б скористатися у демократичній Норвегії. Компанія розсилала відкриті листи всім гілкам влади, в яких заявляла про те, що коли суд прийме рішення не на її користь, це негативно позначиться на «інвестиційному кліматі». Держчиновники високого рангу ні з того ні з сього починали слово в слово повторювати заяви Telenor і відкритим текстом виражати надію, що суд прийме рішення на користь норвежців. На останнє засідання в цій справі у Верховному суді 3 жовтня прийшов навіть посол Норвегії, як, так би мовити, моральна підтримка. Втім, це не завадило суддям констатувати той факт, що був і так очевидним — що статут «Київстару» необхідно привести у відповідність із законодавством.

Втім, Telenor робити це не поспішає. Два дні тому компанія презентувала громадськості проект змін до статуту «Київстару». Норвежці, як і раніше, мають намір зберегти більшість у раді директорів компанії, апелюючи до угоди акціонерів, котрою це передбачено. Щоб привести у відповідність із Законом України «Про господарські товариства» формулювання статуту про те, що рада директорів складається з акціонерів (нині із двох членів — Telenor і «Сторму»), Telenor готовий створити чотири дочірні компанії, кожній з яких передасть по одній акції компанії. Передбачається, що так само зробить і другий співвласник, і, таким чином, акціонерів у «Київстару» стане дев’ять.

Норвежці вже пропонували таке рішення в травні, коли ще діяло минуле рішення ВГСУ, проте інший акціонер «Київстару» — «Сторм» — із цим не погодився. Зате Telenor готовий внести до статуту оператора зміну про обрання президента компанії простою більшістю голосів.

А от суддям Вищого господарського суду України не пощастило. Генрокуратура зараз з’ясовує, що спонукало їх прийняти 27 червня 2006 року «свідомо неправосудне» рішення про скасування рішення цього самого суду від 22 грудня (саме про приведення статуту «Київстару» у відповідність). Порушення кримінальної справи проти суддів такого рангу юридична громадськість уже назвала безпрецедентним. З’явилася надія на декорупціалізацію вітчизняної судової системи...

Україна — далеко не єдина країна, де Telenor обвинувачують у спробах установити свій власний «інвестиційний клімат». Зовсім нещодавно скандальна ситуація склалася у Сербії, де Telenor за 1,9 млрд. дол. придбав у держави 70% місцевого оператора Mobi63. Оскільки в конкурсі на придбання цього активу брали участь багато інших відомих компаній, сербські ЗМІ неодноразово обвинувачували норвежців у тиску на державу з метою позитивного вирішення цього питання.

Кілька тижнів тому Міністерство торгівлі Таїланду порушило розслідування стосовно компанії Telenor за підозрою у використанні незаконних ходів при купівлі акцій оператора зв’язку DTAC. За законом іноземні акціонери не можуть володіти понад 49% акцій місцевих телекомунікаційних компаній. Водочас Telenor володіє 33% DTAC напряму і ще понад 40% контролює опосередковано, через United Communications Industry. І, таким чином, штучно занижує свою частку в таїландському мобільному операторі.

Великий інтерес для Telenor становить і Росія: тут норвезька компанія також тисне на владу для прискорення видачі дозволу на збільшення свого акціонерного пакета у «Вимпелкомі», різними способами намагаючись впливати через народних депутатів — наприклад, Шаміля Султанова. І навіть через міністра зв’язку Леоніда Реймана, котрий відкрито коментує дії Telenor як «позитивні наміри».

І діє такими методами не один Telenor. Пригадаймо, як позаторік в останній момент було скасовано конкурс з продажу «Укртелекому» — лише тому, що його умови не сподобалися російській «Системі». Але ж якби держоператора продали тоді, не опинився б він зараз у фінансовій кризі... Пригадаймо нещодавній скандал із скасуванням тендера на будівництво нового саркофага у Чорнобилі — теж у результаті того, що один із його учасників, м’яко кажучи, перегнув палицю в захисті своїх інтересів... Список цей можна продовжувати нескінченно, і не тільки в Україні.

Звісно ж, інтереси тих, хто готовий вкладати гроші в розвиток бізнесу, мають бути захищені. Насамперед, законодавством.

«Інвестиційний клімат — це середовище, у якому працює капітал, і частиною цього середовища є законодавство. Говорити про те, що «інвестиційний клімат» — це середовище насамперед сприятливе для західних інвесторів, як це найчастіше розуміють вони самі, не можна, — вважає відомий український адвокат Михайло Ілляшев. — Закон має бути однаковим для всіх, а завдання держави — забезпечити таку нормативну базу, яка дасть змогу будь-якому інвестору з будь-якої країни бути упевненим у збереженні і збільшенні своїх капіталів, природно, за умови, що інвестор діє в межах закону. Виконання державою саме цього завдання забезпечить приплив іноземних інвестицій».