Чи дочекаємося? До проблеми конверсії радіочастотного ресурсу України

Нині за пропозицією Мінтрансзв’язку України обговорюється «Проект концепції державної цільової програми конверсії радіочастотного ресурсу України на 2006—2015 роки».

Поява документа, так чи інакше присвяченого проблемі конверсії радіочастот, очікується давно, тим більше що останні кроки науково-дослідного характеру в цьому напрямку було зроблено тепер уже далекого 2000 року, а чинний новий Закон України «Про радіочастотний ресурс України» значно розширив зміст терміна «конверсія радіочастотного ресурсу». Ці дві обставини, а також очікування величезної, без перебільшення сказати, армії зацікавлених осіб і тих, хто переймається долею процесу конверсії радіочастот, роблять навіть цей первинний документ не просто актуальним, а справді злободенним.

Ідейним і матеріальним стрижнем документа є аргументоване доведення необхідності здійснення конверсії радіочастот за рахунок виділення бюджетних коштів. Варто визнати, що авторам удалося, послідовно розмірковуючи, навести переконливі докази на користь бюджетного забезпечення програми.

Проте все це може знадобитися лише в тому випадку, якщо опоненти авторів поділяють ідею здійснення конверсії і готові її відстоювати. В іншому разі перший-ліпший закостенілий противник може звалити неспростовним аргументом: жили без конверсії, проживемо ще, є справи важливіші.

Це можливо тому, що документ є проектом концепції державної цільової програми конверсії радіочастотного ресурсу, а не проектом концепції здійснення самої конверсії.

Саме в цьому головному насамперед документ розходиться з вимогами «Тимчасового регламенту Кабінету міністрів України», де чітко прописано, що має являти собою концепція, у яких випадках і для чого вона розробляється.

Не менш важливою обставиною є і той факт, що життєву необхідність конверсії радіочастот для України і її сучасних умов не доведено. Більше того, в документі про це не сказано жодного слова.

Автори документа з посиланням на чинне законодавство вважають за головне необхідність відповідності українських нормативних документів про використання радіочастотного ресурсу європейським, висуваючи цю обставину як одну з необхідних для приєднання України до Європейського Співтовариства.

У такому випадку абсолютно незрозумілим є 10-річний термін здійснення конверсії. Чи означає цей термін, що приєднання України до ЄС відбудеться не раніш як 2015 року?

Якщо динаміка процесу об’єднання буде істотно оперативнішою, а зближення законодавств може розглядатися як процес, необхідно, мабуть, поділити 10-річний період на складові частини, протягом кожної з яких буде виконана якась зі складових загального завдання конверсії, і показати, як при цьому конкретно відбуватиметься зближення відповідних положень чинних законодавств.

Із зазначеного погляду необхідно і розділи державної цільової програми конверсії радіочастотного ресурсу України прив’язати до складових частин періоду, що виділяється для здійснення конверсії.

Залишається відкритим і питання про те, в якому стані перебуває проблема здійснення конверсії у ЄС. Якщо там вона завершена, необхідно, напевно, і в Україні визначити кінцевий термін проведення конверсії. Якщо ж цей процес у країнах ЄС триває, то відповідним чином необхідно планувати конверсію радіочастотного ресурсу в Україні.

Практичними кроками зі здійснення конверсії автори документа бачать виконання науково-дослідних робіт, спрямованих (як зазначено в документі) на визначення можливості конверсування радіочастот, і виконання робіт із заміни устаткування спеціальних користувачів, яке належить до діапазонів, що підлягають конверсії.

У документі такого рівня, як концепція, мабуть, необхідно чітко зазначити ті діапазони (смуги) радіочастот, що підлягають конверсуванню, тим більше що на проведення конверсії плануються бюджетні витрати. Якщо при цьому змінюється служба або технологія конверсованого діапазону (смуги) частот, то ця обставина має зазначатися особливо, оскільки в цьому разі, ймовірно, матимуть місце значні витрати.

Тому ніяк не можна погодитися зі стислим переліченням конверсованих діапазонів, що є природним продовженням мети науково-дослідних робіт. Тим більш неприпустимо, що перерахування закінчується словами «та інші». Зазвичай буває так, що за словами «та інші» ховається значно більша кількість позицій, ніж це зазначено безпосередньо у переліку.

Усе це робить документ досить невизначеним.

Непевність посилюється після ознайомлення з таблицями розподілу коштів за роками планованого періоду здійснення конверсії. Навряд чи можна апріорі погодитися з тим, що передбачається щорічна витрата однакових сум. Це, швидше за все, є наслідком того, що автори документа не мають жодного плану здійснення конверсії, не кажучи вже про необхідність мати уявлення про зміст кожного пункту цього плану.

Відсутність плану стає очевидною, коли передбачається, що витрата коштів на демонтаж устаткування конверсованих частот, а також на купівлю нового обладнання і його монтаж за результатами науково-дослідних робіт починається того ж року, який визначено для початку науково-дослідних робіт: як можна планувати витрати за результатами, яких іще немає?

Можливий зворотний варіант, який полягає у тому, що заздалегідь добре відомо, яке устаткування, що перебуває у розпорядженні спеціальних користувачів, має бути замінене і відомі варіанти заміни. У цьому випадку не очевидна необхідність виконання науково-дослідних робіт.

У результаті підсумовування витрат за період проведення конверсії загальні витрати на виконання всієї програми сягають 240 млн. грн.

Цей фінансовий результат зіставляється із бюджетними доходами від видачі ліцензій на використання звільнених під час конверсії радіочастот. Залучаючи зарубіжний досвід ліцензування радіочастот, у документі прогнозуються доходи на рівні одного мільярда гривень.

Одержана унаслідок таких міркувань підсумкова цифра видається дуже сумнівною переважно через велику різницю у цінах на використання радіочастотного ресурсу за кордоном і в Україні.

Як свідчить історія радіочастотного ліцензування в Україні, спроби зблизити ціни на використання радіочастот із європейськими закінчувалися фіаско для ініціаторів таких акцій. Тому є сенс спробувати оцінити інший виграш від конверсії. Цей виграш може і має полягати в очікуваних постійних багаторічних відрахуваннях до бюджету у вигляді податків від розвитку ринку інформаційно-телекомунікаційних послуг на базі впровадження радіотехнологій у конверсованих діапазонах радіочастот.

Проте таку бізнес-оцінку можна здійснити на основі докладного плану конверсії радіочастот, наявність якого в концептуальних документах передбачається у вищезгаданому «Тимчасовому регламенті КМУ», введеному в дію постановою КМУ від 5 червня 2000 р. № 915.

Усе вищевикладене налаштовує на песимістичний лад, оскільки нормативно необхідний документ, призначений для впровадження найефективнішого механізму реалізації урядової політики в тій її частині, що має значущі соціальні наслідки, залишається на сьогодні далеким від мінімально визначених норм.

Тепер уже очевидно, що за найкращого часового графіка вдосконалювання документа початку проведення конверсії можна очікувати лише 2007 року. Це означає, що перші практично зримі результати з’являться не раніш як наприкінці 2008 року.

На сьогодні ще не сформоване розуміння, для якої частини діапазонів частот, що передбачається для конверсування, можна очікувати зміни їхнього статусу й оперативного залучення у процес впровадження і використання як загальнодоступних для всіх операторів.

Якщо ж врахувати, що існує гостра зацікавленість у низці діапазонів, відкриття яких уже кілька років постійно відсувається різноманітними обіцянками, то питання, винесене в заголовок цього матеріалу, набуває гнітючого змісту.