«Будьте ласкаві, батечку, наказати!»

Неспеціалісти перший абзац можуть пропустити, а фахівцям про всяк випадок нагадаю: стаття 39 Податкового кодексу, яка регулює звичайні ціни, набирає чинності - згідно з п. 1 його Прикінцевих положень - з 2013 року, а доти - згідно з п. 8 підрозділу 10 Перехідних положень - застосовується п. 1.20 «колишнього» Закону «Про оподаткування прибутку підприємств». На нього, на 1.20, і будемо орієнтуватися.

Податківці, як правило, не сперечаються з тим, що звичайні ціни в опті та роздробі на одне й те саме - різні. Бо ті з працівників ДПА-ДПС, хто в далекому дитинстві вчив політекономію - або що там у них тепер замість неї, - пам’ятають про багаторівневу систему торговельних надбавок.

Тож абсолютно природно, що поштучна реалізація здійснюється дорожче, ніж партіями, що 1 коштує дорожче, ніж 1/10 від ціни за 10.

Та якщо ціна за 1 відрізняється від ціни за багато, що заважає зробити систему цін гнучко-ступінчастою? Але так, щоб конкретна ціна залежала не від особистості покупця («мамі директора, звісно, дешевше»), а від того, в який інтервал за тією чи іншою ознакою (найчастіше - за кількістю того, що купують, чи строками оплати) потрапляє зазначена покупка. При цьому умови, які впливають на ціну, повинні бути чітко визначені в ціновій таблиці, тобто - по-людськи - прайсі, а прайс цей має висіти на найвиднішому місці та - головне - бути документально оформленим і затвердженим на такий-то період директорським наказом.

Власне, звичайною за певних обставин може бути й ціна, коли без жодних прайс-таблиць певний товар продається навіть дешевше за ціну придбання. Але й у цьому разі повинен бути наказ - на кшталт «у зв’язку з очікуваною зміною кон’юнктури ринку наказую всі накопичені товари терміново реалізувати за договірними цінами без нижнього обмеження ціни».

Звичайною повинна визнаватися й будь-яка публічно оголошена ціна (на ціннику, на TБ, у газеті) або навіть ціна «експериментальна» - згідно з наказом (знову наказ!) про дослідження купівельної спроможності ринку. (Аби тільки не нуль - така ціна звичайною бути не може!)

Розумні «звичайноцінові» накази гідні поповнити стандартну папку грамотного «бухюриста», в якій і без них такого вже хоч греблю гати. Приміром, «джентльменський перелік» папірців, здатних принести багатотисячну (іноді - менше) економію, містить накази про:

– зберігання вдома документів на суму (наприклад) понад 1 тис. грн. (тоді, щоб їх вилучити, перевіряльникам знадобляться дозволи, які складно отримувати, і це змушує ввести ситуацію в правове русло);

– зберігання постійних проїзних квитків уночі в сейфі (щоб працівникам не «шили» ПДФО);

а також про:

– оприбуткування чого-небудь (а то й усього підряд «за винятком винятків») для використання в господарській діяльності (для витрат і податкового кредиту), а субстанцій вартістю понад 1000 грн. (плюс ПДВ) у 2011 році, а потім вартістю понад 2500 грн. - ще й на строк не менше одного року та не менше операційного циклу (для права основних засобів на амортизацію);

– використання об’єкта основних засобів, якому загрожують «пільгові» ПДВшні проблеми, виключно в оподатковуваній діяльності - щоб уникнути донарахування звичайноцінових податкових зобов’язань;

– використання телефонів та Інтернету тільки для господарських цілей - із забороною використовувати їх же безгосподарно;

– надсилання листа на тему «Поверніть гроші/Оплатіть, бо інакше» (тоді очевидна боротьба за погашення дебіторської заборгованості, а не участь у злочинній змові).

Усім зрозуміло, що документи ці - суто формальні, але от презумпцію невинуватості платнику вони створюють. Тепер уже не він повинен щось доводити, а перевіряльник - що наказів чи то не дотримувалися, чи то взагалі (чомусь) вони ліві. Ситуація - як із тим собакою, який усе розуміє, а сказати не може. Так само все розуміє й інспектор, от тільки довести те, що розуміє (хіба що фразами «Та шо ви мені отут, за кого ви мене маєте, шо ви з мене робите...»), йому буде трохи складно.