БАБА ФЕДОРА ПОЇДЕ НЕ СКОРО

Що ж, Мінтранс не перестає нас дивувати. Ні, не так: це він раніше нас дивував, нині починає ще й радувати. Не встигли ми отямитися від разючих змін, які відбулися з «Укрзалізницею», як почули з небес давно забутий шум: над Україною полетіли літаки, а серед інших ще й вітчизняні. Щойно ми змирилися з думкою, що на літаки можна не лише дивитися — й відразу нам запропонували в Харків, за п’ять годин. Причому не літаком, а поїздом. Хоча однаково що літаком, коли врахувати витрачений час на поїздку до аеропорту, реєстрацію та інші неприємні процедури. І ось новий сюрприз: виявляється, незабаром будь-яка баба Федора без пригод зможе дістатися з будь-якого села — не повірите — на рейсовому автобусі. Утім, не так швидко й по порядку.

Усе розпочалося з благородного пориву Президента поліпшити існування наших селян. Спочатку він просив Верховну Раду по-доброму звернути увагу на відродження села, де виробнича й соціальна сфери, хоч круть, хоч верть, а таки тісно пов’язані. Потім Леонід Данилович вдався до рішучіших дій, і побачив світ Указ «Про першочергові заходи щодо підтримки розвитку соціальної сфери села». Ну, скажіть, хіба Мінтранс міг виявитися осторонь такого шляхетного заходу? Звісно, ні. Відповідно до профілю установи, було вирішено звернути першочергову увагу на стан транспортного сполучення, передусім автобусного, бо далеко не всі села в Україні розташувалися вздовж залізниць, а жителі багатьох, особливо молодше покоління, цих доріг не бачили взагалі. Власне кажучи, так і народилася програма розвитку автотранспортного обслуговування сільського населення. Програмою планувалося протягом 2003—2004 років налагодити регулярне сполучення майже з трьома тисячами сіл, де є дорога з твердим покриттям, а вже до кінця 2007 року охопити транспортним обслуговуванням усі села без винятку.

Сказано — зроблено. Вірніше, настав час подивитися, що ж зроблено. А тому днями розширена колегія Мінтрансу закликала департамент автомобільного транспорту все ж розповісти, для скількох наших громадян, котрі мають щастя мешкати вдалині від міст, автобус перестав бути дивиною?

Як у нас водиться, розповідь ця набула форми цілком вагомого документа — довідки про стан виконання Програми розвитку автотранспортного обслуговування в сільській місцевості на 2002—2004 роки — настільки цікавого, що нам доведеться не раз до нього повертатися.

Відповідно до довідки, департамент автотранспорту активно взявся за виконання програми. Передусім провели моніторинг: скільки ж населених пунктів справді потребують автобусного сполучення. Їх виявилося майже п’ять тисяч. Потім департамент повідомив, як саме він збирається ліквідувати «необавтобусені» села. А саме: програми розроблено в усіх регіонах; проведено аж три засідання разом із трьома обладміністраціями. Далі — за текстом: «У всіх областях були проведені настановні наради, створені робочі групи, видані розпорядження глав обладміністрацій, котрі організаційно розпочали процес виконання завдань програми «Сільський автобус». Ви що-небудь зрозуміли? Сам Гоголь позаздрив би стилю. Хоча залишається відкритим питання: як усі ці комісії й робочі групи збираються везти конкретну бабу Федору куди їй там треба?

З’ясовується, усе просто. Потрібно лише визначити в усіх регіонах базові автопідприємства. Чим вони «базові» та як зможуть вплинути на конкретні перевезення, також поки що незрозуміло. А нерозуміння стане ще більшим, якщо ми дізнаємося з документа, що таких базових нарахували аж 378, тобто рівно стільки, скільки їх було в реєстрі Мінтрансу під старою назвою «АТП». І що 40 відсотків із них, за твердженням самих же автомобілістів, перебувають у вкрай незадовільному фінансовому становищі, а третина вже не підніметься ніколи! Що ж, ми розпочинаємо «процес виконання завдань» із чудової бази. Але це ніяк не засмучує, оскільки «передбачається вжити заходів разом із місцевими органами виконавчої влади з створення справжніх базових підприємств, котрі мають стати прикладом якісної роботи...» Словом, «пионер — всем ребятам пример». Правда, поки що незрозуміло, навіщо призначати в базові власні підприємства, які давно загнулися? Як, цікаво, вони організовуватимуть нові маршрути, якщо вже саме це передбачає придбання нової техніки, а їхнє фінансове становище вже незадовільне?

Далі ще цікавіше. З’ясовується, за всього дефіциту фінансів призначення на нововідкриті маршрути проводилися винятково на конкурсній основі. Інакше кажучи, потенційні перевізники ставали в чергу, а потім просто билися лише за те, аби відправити свої розбиті машини такими ж розбитими шляхами, аби підвезти пенсіонерку в райцентр до онука. Ви вірите? Я також...

Проте ми знову повертаємося до нових автобусів, без яких нові маршрути просто не відкрити. Отож, запевняють у департаменті автотранспорту, підтримка обладміністрацій у цьому питанні в поточному році дорівнює нулю. Тобто — 0 автобусів. Правда, підприємства самостійно купили 341 автобус, що не перешкодило відкрити... 713 абсолютно нових маршрутів і «обавтобусити» аж 1752 села, за державного завдання на цей рік — 2260.

А насправді справи такі. Ніде правди діти: колишні державні АТП наказали довго жити. І це ми чудово бачимо по наших вулицях. Основними ж перевізниками стали фірми приватні, причому вони обслуговують маршрути вочевидь прибуткові. Такі закони ринку, і величину кожного капіталовкладення вони якраз і визначають. І передусім визначає її пасажиропотік. За нинішнього відтоку людей із села взагалі, і з урахуванням їх же матеріального становища жоден комерсант просто не компенсує свій бензин і побиті машини. Або ж кожна бабуся має платити за подорож до найближчого ринку відразу як за переліт на «боїнгу». І тут не допоможуть ані наради, ані робочі групи, ані славнозвісні довідки департаментів. Отож, ситуація безвихідна, і бабуся з села ще не скоро відвідає онука?

На щастя, це не зовсім так. До речі, реакція міністра на «звіт» департаменту була різкою й однозначною: «Не потрібно обдурювати людей!» А потім Георгій Кірпа запропонував інший шлях розв’язання проблеми, уже випробуваний у практиці Мінтрансу зовсім недавно. Досить лише пригадати, чому почали виконуватися внутрішні рейси авіакомпаніями по Україні? Та все дуже просто: хочеш виконувати дуже вигідні міжнародні рейси — ось тобі квота на внутрішні перевезення. У ситуації з «Сільським автобусом» практично те саме. З’ясувалося, лише останнім часом Мінтранс як організація державна й регулююча видала... 70 тисяч ліцензій на перевезення. І міністр відразу ж на колегії зажадав повний список українських перевізників, зокрема й виконуючих міжнародні рейси. Причому навіть тих, хто займається перевезеннями вантажними. «Якщо він (перевізник) сподобився купити собі «Сканію», такий собі вагон на колесах, то нічого, сподобиться й на мікроавтобус», — аргументував міністр. Узагалі-то, із цим важко не погодитися. Тому можна сподіватися: баба Федора все ж таки поїде до онука. Можливо, не так скоро, як хотілося б. Але поїде обов’язково...