Тоді гуляло все село

Національними фестивалями в Канаді нікого не здивуєш. Вони давно стали частиною життя багатонаціональної країни, яка проголосила мультикультурність державною політикою. Але важко порівнювати з будь-чим те, що відбувається ось уже тринадцятий рік поспіль на вулиці Блур (а точніше в Bloor West Ukrainian Village, тобто в західному українському селі, хоча й незрозуміло, чому село, адже це — практично центр міста). І це дійство називається Український фестиваль у Торонто.

Без жодного перебільшення, а лише як констатацію факту, треба відзначити: Український фестиваль на Блур — найбільший і найважливіший у Північній Америці, а може, й у світі. Навіть у найближчих сусідів, наприклад у російській громаді, такого свята немає взагалі. А скажімо, інше свято — Смак Данфорс (ця вулиця є продовженням вулиці Блур на сході міста, де компактно мешкають греки, болгари, інші народи Середземномор’я) — таке собі свято шлунка, на якому представляють лише національні страви.

Отже, український фестиваль — це абсолютно інше, ні на що в Канаді не схоже. Звісно, тут чимало торгових точок і кіосків. Причому найпопулярніші з них, і не тільки серед українців, ті, де торгують варениками, голубцями, запеченими поросятами. Але центр дійства — велика сцена, яка зазвичай завширшки — від початку й до кінця вулиці. Саме тут протягом усіх трьох днів фестивалю численні професійні й самодіяльні колективи і солісти з усієї Канади, а також гості з України знайомлять публіку з українською національною спадщиною. Треба сказати, ці три дні сцена не пустує і п’яти хвилин. Учасниками попередніх фестивалів були Руслана, «Воплі Відоплясова» з України, відомі українські танцювальні й хорові колективи, солісти і капели бандуристів із Нью-Йорка, Торонто, Едмонтона, Вінніпега, Оттави, Гамільтона. А серед гостей були члени парламенту, міністри і навіть прем’єр-міністр країни.

Власне, нинішній фестиваль особливо не відрізнявся від попередніх. Хіба що розмахом і знаменитими гостями, які дарували своє мистецтво канадцям. Цього року окрасою фестивалю став колектив «Гайдамаки», вже досить відомий не тільки в Україні, де він, до речі, буває не так уже й часто, здебільшого гастролюючи по світу. Підтримали його колеги зі Львова — гурт «Добрі Люди». І, звісно ж, канадські майстри, теж досить широко відомі, у тому числі й в Україні: капела бандуристів із Торонто, танцювальні колективи «Чайка» з Гамільтона і «Львів» з Ошави, юні виконавці українських народних пісень Ганнуся і Володимир Танчаки з Етобіко і багато інших.

Зрозуміло, розповісти про свято просто неможливо — це треба бачити. І досить незвично було спостерігати, як вулиця, вважай, у самісінькому центрі Північної Америки розцвітає українськими вишиванками. Їх із гордістю, бережно носили не тільки люди похилого віку, а й, що тішить, зовсім молоді, які навіть школи ще не закінчили. Мабуть, в Україні стільки вишиванок відразу бачити просто не доводилося.

До речі, учасники танцювальних і хорових колективів — теж переважно молодь від 12 до 30 років. Іншими словами, навіть тут українська спадщина і культура зберігається більш трепетно й любовно, ніж, на жаль, у деяких регіонах України. Але така вже людська натура: що маємо — про те не дбаємо...

Хоча ні, бережемо і примножуємо.