В ефірі — «Міст»

Так уже влаштована людина: хоч би куди вона потрапила, відразу намагається пристосувати навколишнє середовище до свого попереднього життєвого досвіду. На нове місце переноситься все — від архітектури, звичних знарядь праці та ведення господарства аж до народних пісень і ужиткового мистецтва. Можливо, це захисна реакція психіки задля збереження душевного ладу та власної ментальної безпеки.

Скажімо, перші українські емігранти до Канади вже тут, на північноамериканській землі, будували такі самі хати, які мали на Галичині. Так само обробляли землю й співали тих самих пісень. І, зрозуміло, розмовляли українською, принаймні у повсякденному спілкуванні одне з одним. Тільки з часом відбувся і прогресував процес асиміляції, що триває й донині. Але, попри все, українці, навіть народжені в Канаді, вже в третьому й четвертому поколіннях, досі зберігають свою національну автентичність. Щоправда, вже на більш високому рівні, що диктує загальний розвиток цивілізації.

Якщо раніше ознакою українства були хата, коса чи пісня, то тепер усе значно складніше. Нині атрибутами будь якої нації, що проживає за межами етнічних територій, є засоби масової інформації рідною мовою. Простіше — газети, журнали, телебачення, радіо. Причому значення цих інституцій в еміграції для національних громад істотно відрізняється від тих, що існують в автентичному мовному середовищі.

Саме про місце засобів масової інформації, зокрема про радіомовлення, наш кореспондент розмовляє з одним із засновників однієї з провідних українських радіостанцій Канади — Радіо «Міст» Юрієм Кусем.

— Юрію, Радіо «Міст» — виняток чи правило?

— І виняток, і правило. Правило в тому розумінні, що ми — не єдина радіостанція, яка мовить українською як у цілому по Канаді, так і, зокрема, в Торонто. В країні кілька відомих радіостанцій. Деякі з них існують уже не один десяток років. Скажімо, найстаріша з них — «Пісня України», заснована у 50-х роках нині вже покійним Прокопом Наумчуком. Через цю радіостанцію пройшло дуже багато людей, чимало журналістів відбулися як професіонали саме тут. Іще одна немала заслуга пана Наумчука в тому, що свого часу він почав видавати диски із записами українських музикантів. То був єдиний шлях довідатися, що нового в українській музиці і навіть культурі взагалі. Щоправда, єдина вада програми — вона й досі виходить в діапазоні АМ, через що її не завжди якісно можна приймати.

Крім цієї в Торонто, у Канаді існує чимало цікавих радіостанцій, проте, на жаль, короткочасних. Півгодини раз чи два на тиждень — це дуже мало для потреб громади в інформації. І справа не в малопотужності цих станцій чи професійному рівні журналістів — такі правила гри тут, за океаном: отримати ефірний час чи місце в мережі мовлення надзвичайно важко, а то й практично неможливо. Особливо в Канаді, країні надзвичайно перевантаженій інформаційно. Фізичні можливості ефіру тут вкрай обмежені.

— Але попри все радіо «Міст» знайшло своє місце під сонцем. З чого все починалося?

— Хоч як дивно — зі Львова. Тоді я, ще студент технікуму промислової автоматики, а пізніше — політехнічного інституту, захоплювався музикою. Причому в суто практичній сфері: виступав у ролі діджея і навіть підробляв у тодішньому бюро добрих послуг. Ця «аудіосправа» так мене захопила, що згодом ми разом із Олегом Сухим та Гариком Кричевським заснували першу на Західній Україні радіостанцію в цифровому форматі FM — «Львівська хвиля». Із задоволенням можу сказати, що станція була досить популярна. І, хоча нині змінилися власники, вона існує і досі.

Тоді життя повернуло так, що ми переїхали до Канади. І тут я опинився «в потрібному місці в потрібний час». Засновник нині відомої всьому світовому українству корпорації «Міст» Ростислав Кисіль «захворів» ідеєю створення національного українського радіо в сучасному форматі. Відтак узялися до справи.

— Практичний досвід зі Львова вже був, так що особливих труднощів не передбачалося?..

— Якраз навпаки. Труднощі почалися відразу і дуже специфічні. Насамперед треба було відірвати шмат ефіру в десятків таких самих етнічних радіостанцій, як наша. Далі — нам доводилося починати справу в чужому ментальному та правовому середовищі. І тут просто неоціненну допомогу надали сам Ростислав Кисіль, нині головний редактор російськомовної «Нашей газеты» Ігор Тучинський та багато інших людей. Так чи інакше, а нашій творчій групі, куди попервах входили Олег Сухий, відомий композитор та аранжувальник Костянтин Осауленко, сестра Наташі Корольової Руся, все ж таки вдалося вийти в ефір. Було це 1998 року. Щоправда, доля склалася так, що всі вони подалися потім хто куди, залишився я сам і — Радіо «Міст». Починалося воно з годинного мовлення раз на тиждень, згодом — більше. Сьогодні Радіо «Міст» працює для своїх слухачів щодня з дев’ятої до 10 вечора.

— І, зазначу, користується популярністю. Мені доводилося не раз бувати в українських родинах тут у Торонто. І коли стрілки наближалися до 9-ї, господарі наполягали на тиші, балачки припинялися, і всі годину слухали тебе. Спочатку, признаюся, це мене трохи дивувало. Ну, радіо і радіо. Тільки згодом я зрозумів, що українське радіо для українців на англомовному просторі — то не просто радіостанція. Це щось символічне. Як вдалося зажити такої популярності?

— Ну, популярність заради популярності — такої мети ніхто спеціально не ставив. Очевидно, причина — в самій ідеї та змісті передач. Я хотів створити радіо «твого міста», де можна дізнатися про місцеві новини, отримати інформацію з життя громади чи навіть корисну пораду. Скажімо, в нас є так звана гаряча лінія, куди кожна людина може звернутися з будь-якого життєвого питання. Починаючи з «я посварився з дружиною...» і закінчуючи «де можна знайти найкращі вікна за найнижчою ціною?». Певне, колегам з «великої землі» це може видатися якщо не безглуздям, то принаймні дрібницями, не вартими уваги. Але не забуваймо: це — еміграція. Це — чужа земля, особливо, якщо ви не народилися тут, а щойно приїхали, і все навколо незнайоме і байдуже. Щоб дати собі раду, не тільки на радіо зателефонуєш. І я відверто радий тим дзвінкам, і жоден з них не лишається без відповіді.

— Отже, навіть назва «Міст» в таких умовах набуває символічного значення. Але ж радіо існує не лише для пошуку вікон та примирення подружжя?

— Звісно, ні. Радіо «Міст», попри певну специфіку свого існування, повноцінне за жанрами та художньо-журналістськими прийомами. Маємо і ток-шоу, і інформаційні блоки, і музику. Але насамперед це має бути радіо місцеве. Наш слоган — «Українська програма вашого міста». Ми розповідаємо про цікаві події у громадському житті саме Торонто. Останні події, підсумок дня і коментарі. І, звичайно ж, музика. Інколи нас навіть звинувачують у тому, що в наших програмах багато сучасної музики. Але зауважу: то сучасна українська музика. І якщо серед тижня прийде бодай один лист від молодого слухача, я щасливий. Це значить, молоді нас слухають. Якщо не буде цієї музики, молодь узагалі не слухатиме українського радіо. А слухатиме — це допоможе зберегти українську мову, українську культуру, українську автентичність нарешті.

Більше того, як я вже казав, радіо в еміграції — не те саме, що радіо на батьківщині. Тут ми, хоч-не-хоч, виконуємо соціальні функції, навіть функцію гуртування громади. Скажімо, на День Канади у тісній співпраці зі Спілкою української молоді та кредитовою спілкою «Будучність» «Міст» організовує український пісенний фестиваль, що став уже традиційним і існує ось уже шостий рік. Цього дня лунають українські пісні й музика. Він збирає чимало наших і перетворюється на справді сімейне свято з канадським присмаком. Це не тільки допомагає порозумітися всередині української громади, а й полегшити інтеграцію новоприбулих у канадську дійсність. Фестиваль продовжує набирати обертів.

— «Міст» існує вже майже дванадцять років. За цей час чимало людей пройшло через цю студію. Зрозуміло, запам’ятати всіх неможливо, але все ж таки — хто запам’ятався найбільше?

— Ну, чому ж, я якраз пам’ятаю геть усіх своїх гостей. Мало того, як правило ми підтримуємо тісні приятельські зв’язки. Але, зрозуміло, є й незабутні зустрічі. Для прикладу: серед моїх гостей були Оксана Білозір, «Океан Ельзи» і Вакарчук, колектив «Соколи», група акторів театру імені Заньковецької, Іво Бобул, Руслана. З політиків — Віктор і Катерина Ющенки, Олександр Мороз, Іван Заєць, Василь Куйбіда. Досить незвичною була зустріч із Михайлом Ерстенюком, сучасним карпатським Мессінгом. Щойно він з’явився, як почав поглядом рухати ножиці по столі, а я все заглядав: чи не прихована десь якась нитка.

А одного разу трапився ну зовсім кумедний випадок. Пам’ятаю, прийшов якось гість усього за кілька хвилин до ефіру. Ми готуємося, він відкриває портфель вийняти потрібні матеріали… А там — порожньо. Я кидаюся до шафи, де зберігалися диски із записами… А там хтось із моїх колег якраз усе «поприбирав», щоб був порядок. І — жодного диска. Ну що тут робити? Так ми влаштували таке собі ток-шоу із дзвінками слухачів, де обговорювали найнесподіваніші теми, які їх хвилювали. Дякувати Богові, тих дзвінків було чимало. Так що відтоді ми й вирішили заснувати «Гарячу лінію».

— Питання традиційне: де ви берете матеріали?

— Ми — станція місцева, а тому й матеріали тутешні. Вісті з України для нас готують наші колеги зі Львова, що забезпечує українцям Торонто найсвіжішу інформацію.

— А що становить фінансову складову діяльності станції?

— Наша станція вже самодостатня, тож існуємо на свої власні кошти. Основу бюджету становить, зрозуміло, реклама, частину якої ми замовляємо в Україні. І — спонсорська допомога наших кредитових спілок, які розуміють важливість існування україномовної радіостанції.

— Яка головна мета існування радіостанції?

— Як я вже казав, ми робимо «Міст» як радіо твого міста. З програм якого кожен може дізнатися, як провести вихідні, що нового у громаді, почути церковні та громадські оголошення. Власне, все те, що становить складову кожного FM-радіо, яке за своїми технічними особливостями є місцевим радіо. І якщо кожен українець скаже: «Міст» — моє радіо, я буду з того щасливий.