Операція «Приватизація», або Донецька тиша

Приватизація шахти імені Засядька відбувається гладесенько-рівнесенько. Юхим Звягільський, виступаючи перед колективом 18 березня, пообіцяв, що вже до кінця квітня колишня державна шахта стане публічним акціонерним товариством. Не вірити йому не можна - надто вже злагодженим і добре підготовленим виглядає процес. І несподіваною ця подія не стала: ще в жовтні 2010 року приватизації було дано офіційний старт.

Шахта, що видобуває майже 7% коксівного вугілля України, офіційно стане приватною власністю. Як багато хто до неї та, як видно, багато хто - після. От тільки (як звичайно в таких випадках) бентежить ціна - 1,97 млрд. грн., і частка держави становить 326,5 млн. грн.

…На жаль, українські традиції приватизації змушують майже завжди підозрювати заниження вартості приватизованих підприємств - пригадаймо хоча б, скільки списів було зламано навколо «Криворіжсталі» і «Укртелекому». Коли було озвучено ціну шахти імені Засядька, то оприлюднена цифра теж викликала сумніви в експертів і обізнаних в економічній тематиці місцевих журналістів.

Цей колос донецького бізнесу за звичкою продовжують називати «шахтою», але по суті це багатопрофільна структура, до сфери інтересів якої входять видобуток і збагачення вугілля, вироблення електроенергії, сільськогосподарське виробництво, житлове будівництво, роздрібна торгівля... Під скромною вивіскою зібрано так багато всього, що точно перелічити активи підприємства не взявся б навіть дуже досвідчений дослідник донецької економіки. І за все це - трохи менше двох мільярдів гривень? Містоутворюючу корпорацію Донецька, бізнес-столиці України, - за ціною «Донбас-Арени»?

Проте відкрито поговорити про те, про що судачили в кулуарах, донецькі експерти були не готові. Автор намагався одержати альтернативну оцінку в кількох місцевих консалтингових компаній, і щоразу повторювалося те саме: фахівці з ентузіазмом бралися допомогти... а згодом дзвонили, перепрошували і відмовлялися.

Єдиним, хто погодився висловити свої думки з цього приводу публічно, став директор Донецької філії Інституту стратегічних досліджень Юрій Макогон. «Мій досвід як ученого, котрий не один десяток років присвятив дослідженню донбаської промисловості, зокрема і вугільної, дає можливість припустити, що насправді шахта Засядька коштує набагато дорожче. Я виходжу з того, що це підприємство нині володіє величезними активами, які не стосуються її основної діяльності, тобто вуглевидобутку. Це й енергетичні потужності, і сільськогосподарські землі, і нерухомість. Крім того, шахта приєднала до своїх полів пласти інших вугільних підприємств, які поки що не розробляються, але забезпечують стабільну роботу на майбутнє», - розповідає професор Макогон.

Київські експерти відвертіші. Директор консалтингової компанії «Увекон» Володимир Шалаєв, який проводив оцінку вартості шахти імені Засядька на замовлення Фонду держмайна, наполягає, що зафіксовані в документах показники об’єктивно відображають стан підприємства. «Треба враховувати, що аварія 2007 року дуже підкосила шахту. Там життя тепер ділиться на «до аварії» і «після аварії». У зруйнованих і затоплених лавах залишилося обладнання і запаси вугілля, і ми довго думали, як це все оцінити. Зрештою, я запропонував їх списати «в нуль», тому що очевидно, що все, що там залишилося, навіть витягти й порізати на брухт неможливо. Випадок безпрецедентний, але ми на це пішли», - зазначає він.

Нагадаємо, в результаті серії вибухів газоповітряної суміші в листопаді-грудні 2007-го загинуло понад сто чоловік - шахтарі та гірничорятувальники. Роботи на горизонті 1078 метрів, де сталася трагедія, повністю припинено. Шахта імені Засядька втратила понад 60% обсягів видобутку вугілля: якщо до аварії річний видобуток сягав 4 млн. тонн, то за підсумками 2010 року - 1,65 млн. тонн.

Правда, при цьому підвищилася віддача від «метанової» програми: газ із вугільних пластів використовувався в когенераційних установках, на яких із початку експлуатації вироблено 967 млн. кВт•год. електроенергії. Видобутим метаном також заправляють автотранспорт шахти.

Крім того, за словами В.Шалаєва, мінімальну оцінку одержали виробничі потужності, які нині не використовують через вичерпання пластів. «Усі ці стволи, штреки, лави не будуть експлуатуватися. Хіба що при капітальному ремонті через них підніматимуть або, навпаки, спускатимуть під землю якесь обладнання. То як же можна вважати їх активами? Природно, вони їх оцінили з урахуванням усіх видів зносу - морального, фізичного та економічного», - зазначає експерт.

Однак у результаті роботи київських оцінювачів державна частка в загальній вартості шахти імені Засядька зросла вдвічі - з 159 до 326 млн. грн. Першу цифру було зафіксовано 2006 року змінами до Договору оренди 1992 року. «Гадаєте, мені на шахті аплодували після цього? «Аплодували», звісно. У переносному значенні... А розмови про те, що вартість занижено, будуть завжди, за будь-якої приватизації», - філософськи резюмував Володимир Шалаєв.

Не враховано в Акті оцінки майна об’єкта приватизації й іще одного «джокера» Звягільського - дев’ять газоносних ділянок у Харківській, Луганській і Донецькій областях. Утім, формально їх, можливо, оцінювати як активи не можна, оскільки у власність шахти Засядька вони не перейшли, а віддані в розробку тимчасово - на 20 років. Але мати на увазі цю обставину слід.

Щоправда, керівники шахти запевняють, що поки це не джокер, а скоріше кіт у мішку. «Ці дев’ять ділянок ще тільки треба вивчити. Вони мало розвідані, нині там є ресурси, а не запаси. І ніхто не може стверджувати, не маючи даних, де, що й скільки є там у надрах... Тепер на нас очікує багатоетапна робота з дослідження територій, позначених у розпорядженні Кабміну», - заявляв в офіційному коментарі, поширеному прес-службою підприємства, заступник генерального директора Борис Бокій.

До освоєння територій, виділених несподівано добрим Кабміном донецьким (без п’яти хвилин) вугільним магнатам, на шахті підійшли серйозно: в попередні два роки у власну службу геологорозвідувальних робіт і поверхневої дегазації вкладено понад 200 млн. грн. 2011-го і 2012 року для буріння свердловин на глибину 6 км планується придбати ще два потужні верстати. Зазначимо, що Юхим Звягільський і його команда в схильності до ризикованих проектів помічені не були й кожен свій крок розраховували скрупульозно. Певне, щось вони все ж таки знають про місцевість, де збираються «забуритися»...

Керівництво шахти імені Засядька не поспішає ділитися своїм знанням про майбутнє. «Наразі процес перебуває не в тій стадії, щоб про нього компетентно говорити та аргументувати перспективи», - відрізали суворі гірняцькі начальники, коли наше видання звернулося до них по коментар. Юхим Звягільський же нині перебуває на лікуванні й для преси недоступний.

Уявлення про долю однієї з найбільших шахт України міг би дати план приватизації, але одержати доступ до нього виявилося непросто. Проте в розпорядженні газети опинився повний текст цього плану, опублікованого лише в шахтній багатотиражці (див. на сайті DT.UA). З документа принаймні можна дізнатися, чим же насправді володіє нині шахта імені Засядька. У структуру підприємства, крім вуглевидобувного виробництва, входять збагачувальна фабрика «Київська», когенераційна електростанція, тепличне господарство і зернопереробний комплекс, хлібозавод, дорожньо-будівельне управління, готель, два пансіонати - в Криму і Святогір’ї...

Крім того, загальна площа закріплених земель становить 5,73 тис. га. Більшість цих територій - сільськогосподарські угіддя, що розташовуються в Донецькій області (5,36 тис. га). Але є й ділянки в Криму, а також землі в межах міст Донецька, Макіївки, Ясинуватої та Святогорська.

Втім, немає ясності з житловою нерухомістю. Шахта імені Засядька нині залишається одним із небагатьох підприємств, яке будує житло для своїх працівників. За даними, озвученими Юхимом Звягільським під час конференції трудового колективу 18 березня, всього своїм коштом шахта збудувала 120 тис. кв. метрів житлової площі в Донецьку, і забудова мікрорайону триває. При цьому вартість цього житла становить 4,69 млн. грн., зазначається в акті оцінки. 39 грн. за «квадрат»? У Донецьку?

Нарешті, головне запитання, на яке відповіді поки що ніхто не дає: КОМУ дістанеться все це? В оприлюдненому плані розміщення акцій зазначено, що номінал однієї акції становитиме 1 грн., отже, буде емітовано 1 млрд. 971 млн. 259 тис. шт. Пропорції розподілу: організація орендарів - 83,43%; пільговий продаж (співробітникам і пенсіонерам підприємства) - 0,53; на фондові біржі віддадуть 5; продадуть по конкурсі - 11,04%. Таким чином, наявна нині державна частка є недовговічною умовністю.

Та що ж воно таке ця «організація орендарів», яка отримує контрольний пакет? За словами самого Звягільського (див. «ДТ» №48 від 15 грудня 2007 року), орендарі - це як нинішні працівники шахти, так і ті, хто вже вийшов на пенсію, які підписували договір із державою 1992 року. Таких ні багато ні мало 24 тис. чоловік. І головна військова таємниця шахти Засядька - чи дадуть усім порівну чи хтось виявиться рівнішим за інших?

В організації орендарів є керуючий орган - рада, яка працює на громадських засадах, і очолює цю раду Юхим Леонідович Звягільський. Котрий, як відомо, дуже не любить, коли його називають «хазяїном» або «власником» шахти. Не любить... Але чи стане таким формально й публічно?

І якщо стане, то як? Напрошується аналогія з Володимиром Бойком, який якось пройшов шлях від «червоного директора» до власника ММК ім. Ілліча: акції спочатку видавалися начебто всім, а потім якось непомітно накопичувалися в одних руках. І колишній управляючий народною власністю ставав власником, що управляє народом. Утім, хіба тільки він? Щоправда, всі «червоні директори» в остаточному підсумку погано закінчили: Янковський і той же Бойко, наприклад...

Юхим Звягільський, намагаючись не повторити їхніх помилок, дуже довго вибирав момент, коли варто зіскочити з державного гачка. Нарешті дочекався: політична кон’юнктура сприятлива, дикі звичаї 90-х начебто пішли в минуле, права власності й інвестиції так-сяк, але захищено законом. Майбутнє в найближчій перспективі безхмарне.

Та чи буде світлим це майбутнє і для гірників шахти імені Засядька?

Скажімо, згаданий професор Макогон у розмові з кореспондентом DT.UA висловив припущення, що після приватизації керівництво шахти імені Засядька почне скидати «баласт». «Я гадаю, що зниження собівартості вугілля відбуватиметься зокрема і за рахунок відмови від соціальної інфраструктури, яку, скоріш за все, передадуть муніципальній владі», - вважає вчений. У документах, які має в розпорядженні видання, натяки на це справді є. Хоча є й зобов’язання збереження соціального пакета, аж до підтримки шахтарів-пенсіонерів і шахтарів-інвалідів. Тут, судячи з прецедентів, криється величезний ризик. Якщо не вірите, то запитаєте в робітників Макіївського метзаводу або «Криворіжсталі», чи схильні власники виконувати такі зобов’язання, коли «припікають» несприятливі умови ринку.

…Тим часом дивні маневри тривають і навколо інших ласих активів вугільної галузі. ДТЕК дедалі сильніше стискує в ласкавих обіймах «Ровенькиантрацит» і «Свердловськантрацит», і в ЗМІ з’явилася інформація, що в надрах Міненерговугільпрому зріє рішення віддати ці два об’єднання корпорації Ріната Ахметова в концесію на 20 років. ДП «Макіївугілля» стрясають скандали, і поінформовані джерела повідомляють, що це підприємство теж готують до приватизації, тільки немає поки що згоди на тему імен нових власників. Роздержавлення вуглепрому, про яке так довго говорили політики всіх кольорів, рангів і епох, набирає швидкості?