Куди зайдуть? Держава визначилася з подальшою долею рекапіталізованих банків. Майже

«Який усе ж таки Дмитро Васильович (Фірташ. - А.А.) молодець! Мало того, що зміг знайти правильні аргументи, щоб уряд і Нацбанк перетягнути на свій бік, так вони навіть МВФ із Світовим банком змогли дотиснути. Знімаю капелюха й аплодую! - іронічно висловлював своє захоплення в розмові з DT.UA один відомий банкір. - І якщо стосовно наших чиновників загалом усе зрозуміло, то відносно Вашингтона треба було дуже постаратися, враховуючи, наскільки категоричну позицію колись займали їхні експерти».

Раніше, нагадаємо, експерти МВФ і Світового банку були непохитними: українській владі час припинити вливати гроші в капітали проблемних банків, оскільки ці витрати, швидше за все, виявляться марними, якщо судити з поточного фінансового стану установ і процесів, які там відбуваються.

Такі банки не можуть стати локомотивом відновлення кредитування - цю місію на себе мають взяти стабільно працюючі учасники ринку.

Забезпечення стабільності та прибутковості (для подальшої реприватизації) при мінімумі або взагалі припиненні додаткових уливань у капітал має стати головним завданням для держави стосовно рекапіталізованих установ - такий погляд практично одноголосно поділяють учасники ринку, представники МФО і незалежні експерти. Основний рецепт - продаж або ліквідація.

Скептично ставилися до продовження бюджетних вливань і комерційні банкіри. «Я не бачу перспективи в подальшій державній підтримці рекапіталізованих банків. Важливо, щоб уряд і Національний банк розуміли, що час змінився. І не збільшення капіталу має бути, а реструктуризація або виведення їх як токсичних (із ринку). Потрібно приймати інші рішення, але в жодному разі не робити інвестицій, тому що це інвестиції в нікуди», - наголосив під час круглого столу голова правління банку «Форум» Я.Колесник.

У Нацбанку вважають, що продавати рекапіталізовані установи тепер не має сенсу - надто несприятлива поточна ринкова кон’юнктура. Хоча ситуація зовсім не виглядає безнадійною. «Я ж бачу, скільки інвесторів уже сьогодні готові придбати нові банки. Нині попит на фінустанови є. Звичайно, трьох-чотирьох
капіталів за банк, як до кризи, не пропонують, але інтерес інвесторів є, - поділився своєю думкою з DT.UA голова НБУ Сергій Арбузов. - Ми постаралися донести цю думку до МВФ, хоча в них була трохи інша позиція. Хоча, коли ми дали останні дані, вона пом’якшилася».

Ці слова С.Арбузова стосувалися банку «Київ». Але, як виявилося, позиція МФО пом’якшилася і щодо інших установ.

Як і стосовно тарифів, компроміс було знайдено, і його ціна - 7 млрд. грн., на які скорочено рекапіталізаційний ліміт НБУ. У проекті меморандуму зазначено, що максимальна сума коштів, які спрямовуються на рекапіталізацію банків (включаючи субборг банку «Надра»), буде на рівні 13 млрд. грн. (замість передбачених раніше 20 млрд. грн.)

У принципі, сума практично збігається з іще торішніми оцінками потреб рекапіталізованих фінустанов у новому капіталі - приблизно 12,5 млрд. грн. (5,8 млрд. - «Родовід Банку», 3,7 млрд. - Укргазбанку і 3 млрд. грн. - банку «Київ»). Але це - без урахування потреб банку «Надра».

У новій «розкладці» нічого не передбачається для банку «Київ». Йому доведеться справлятися з проблемами, що дістались у спадок, або самостійно, або шляхом передачі в те відомство («банк безнадійних активів»), яке буде створене після ліквідації «Родоводу», та передачі його депозитів, разом із порівнянними за обсягами активами, в інший держбанк. Скоріш за все, ним стане Укрексімбанк, який одержав від держави потрібне для такої операції вливання капіталу.

Не виключено, що в «банк поганих активів» передасть свою проблемку й Укргазбанк, який єдиний із рекапіталізованих установ одержить нову ін’єкцію від держави - на суму 4,3 млрд. грн. При цьому влада бере зобов’язання підсилити управління Укргазбанком і банком «Київ» - «шляхом введення до складу їхнього керівництва професіоналів високого рівня, які відродять їхню фінансову життєдіяльність із перспективою їх подальшої приватизації».

Ну й, нарешті, найпринциповіше питання - про банк «Надра», який, попри значну втрату ринкових позицій, усе ще має на своєму балансі зобов’язання перед майже 1,5 млн. вкладників (на 4,8 млрд. грн.). Усього зобов’язань у цього банку - на 22,4 млрд. при власному капіталі близько 480 млн. грн.

«Досягнуто домовленості щодо рекапіталізації банку «Надра», яка відповідає нашому принципу забезпечення мінімальної вартості запропонованого рішення для уряду. Банк «Надра» одержить рекапіталізаційні кошти в обсязі 8,8 млрд. грн., які відповідають сумі недостачі капіталу, визначеній під час останнього аудиту...» - говориться в проекті МВФського меморандуму.

Причому і держава, і приватний інвестор мають виділити грошей порівну - по 4,4 млрд. грн. Держава - у вигляді субординованої позики, інвестор - внісши не менш як 80% обговореної суми грошима.

Тож формально міністр фінансів Федір Ярошенко був абсолютно правий, коли стверджував
2 березня, що «його (банк «Надра») ніхто й ніщо не рекапіталізує», і що інформація про прийняте рішення «про вкладання 3,5 млрд. грн. у банк «Надра» не відповідає дійсності». По-перше, формально це рішення ще не затверджено. А по-друге, де-юре так звана субординована позика - це все-таки не внесок у статутний капітал, а довгостроковий кредит, який можна зараховувати в капітал банку.

Цю схему, до речі, широко застосовували під час кризи в інших країнах, і на її реалізацію дуже розраховували українські власники великих і найбільших банківських установ, які спочатку зверталися до держави за фінансовою допомогою. Проте схема не передбачає одержання державою контролю над установами, що рекапіталізуються, тому наприкінці 2008 року для України було обрано інший шлях - входження уряду в акціонерний капітал установ. У результаті з близько двох десятків прохачів, які фігурували у протоколах перших рекапіталізаційних нарад при Кабміні, коло претендентів на рекапіталізацію звузилося спочатку до семи, а потім узагалі до трьох. Добровільно та до кінця цю процедуру пройшов тільки Укргазбанк - у «Родоводі» та «Києві» (як, утім, і в «Надрах» та Укрпромбанку, які не дійшли до фінішу в 2009-му ) кермо правління було в тимчасових адміністраторів.

Утім, для власників Укргазбанку рекапіталізація теж не була простим рішенням. «Рекапіталізаційні процеси практично зі старту набули дуже яскравого політичного відтінку. І в міру пожорсткішання позиції Кабміну, який очолювали наші політичні опоненти, ставало дедалі очевиднішим, що передача контролю над банком уряду не обіцяє нам нічого хорошого. Звичайно, дуже хотілося дати задній хід, але нашим головним завданням було зберегти свою репутацію і банк, забезпечити повернення грошей вкладникам, багато хто з яких приходив у банк завдяки добрим відносинам із менеджментом і акціонерами, - каже Василь Горбаль. - Ми були проти введення тимчасової адміністрації, але бачили, що без державної підтримки, тільки за рахунок кредитів рефінансування, буквально за кожною гривнею якого потрібно було їздити в НБУ, нам не впоратися».

Результат можна вважати досить успішним: як і на старті рекапіталізації, Укргазбанк має найбільш стійкі ринкові позиції серед колишніх проблемних банків.

Прийнятним можна вважати і стан «Надр». Міжнародний аудит установи начебто підтвердив, що стан кредитного портфеля банку залишається далеко не таким катастрофічним, як, наприклад, у «Києва» і «Родоводу». Судячи зі сформованих резервів, частка проблемних активів - усього 21%. Але це ж - і величезний потенційний ризик для банку, якщо реальний стан кредитного портфеля (24,5 млрд. грн.) виявиться набагато гіршим і відрахування на відновлення адекватності капіталу будуть значно більшими
8,8 млрд. грн.

Як відомо, тимчасовий адміністратор «Надр» Валентина Жуковська вже оголосила підписку на емісію акцій установи (раніше перетвореної на публічне акціонерне товариство) на суму 3,5 млрд. грн. Це і є приблизно 80% від 4,4 млрд.,
які мають бути внесені у вигляді коштів. Підписка має завершитися 10 березня. Потенційним приватним інвестором «Надр» прийнято вважати Дмитра Фірташа.

Нацбанк начебто обумовив необхідність чіткого графіка виплат і адекватної застави за свій кредит фінансування. Але керівництво банком «Надра» після його рекапіталізації здійснюватиметься приватним власником. Тоді як уряд, представлений у складі наглядової ради банку, «контролюватиме ключові функції аудиту та управління ризиками».

Аудит і управління ризиками - справді ключові функції наглядової ради, які в ньому зазвичай виконують незалежні директори (які при цьому працюють не на добровільних засадах, а на постійній контрактній основі). І отут ми підійшли до ключового на сьогодні питання - від кого реально залежатимуть (чи не залежатимуть) контролери банку, введені туди від імені держави. Тим більше що відповідний досвід є. Як ми пам’ятаємо, спочатку в наглядові ради Укргазбанку та «Києва» були призначені в основному директори мінфінівських департаментів, а реально управляли та управляють процесами зовсім інші особистості.

Судячи із впливу Д.Фірташа на урядові рішення, забезпечити призначення в наглядову раду слухняних функціонерів для нього - дрібниця. Отже, подальша доля «Надр», тимчасовий адміністратор якого доклала справді феноменальних зусиль для порятунку банку, практично цілком залежатиме від цього пана. А от державі, як і в переважній більшості подібних прикладів спільного «управління об’єктами власності», доведеться задовольнятися роллю статиста, який підраховує в основному збитки.

Для порівняння: у Росії членство в наглядових радах держбанків надається чиновникам найвищого рівня (глава уряду, центробанку, мінфіну та їхні заступники), і вони беруть на себе відповідальність за подальшу долю державних фінустанов. А ще в цих наглядових радах є реальні незалежні директори, із необхідним авторитетом і послужним списком.

До речі, у тому самому Укргазбанку, який реалізував ще в докризовий період разом із IFC проект корпоративного управління, такий досвід уже є: незалежні директори в його наглядовій раді вже працювали. Під час рекапіталізації тема можливої участі іноземних експертів у наглядових радах рекапіталізованих установ теж, до речі, піднімалася. Але потім тихенько зійшла нанівець. Щось досі не чути (хоча такий пункт свого часу було спеціально прописано у МВФському меморандумі) і про залучення авторитетних іноземних консультантів, які допомогли б нарешті українській владі визначитися з подальшою долею рекапіталізованих банків.

На жаль, за відсутності чітких і виразних стратегій менеджмент нинішніх банків неправильно визначає пріоритети. Яскравий приклад - проблемні кредити. Адже якщо активи вже були переведені в категорію проблемних, зарезервовані, а на їхню компенсацію з бюджету отримані капітальні вливання, то про пожвавлення кредитного портфеля можна й не піклуватися - простіше «пиляти», чим в основному і займалися/займаються горе-менеджери від держави. Тоді як для реального оздоровлення, як показує досвід приватного сектора, потрібна більш активна робота з існуючим портфелем, більш гнучкий підхід до позичальників. Тому й виникає очевидне запитання - а чи справді банкам, які зазнають лиха, потрібно давати нові гроші?

Крім того, державі не можна забувати й про те, що навіть здорові банки схильні до ризиків втратити ліквідність через можливу паніку вкладників. І що досвід осені 2004-го мав би допомогти запобігти багатьом лихам осені 2008-го. Це стосується як законності, своєчасності введення мораторію на видачу вкладів при настанні форс-мажорних обставин, так і впорядкування процедур виділення рефінансування.

Перелік викликів можна продовжувати, але на більшість із них відповідей поки що не знайдено. От і виникає велике запитання про спроможність держави - і як управлінця, і як власника.