Критичні дні пенсійної реформи. У Міністерстві праці та соцполітики розраховують дві третини тягаря пенсійної реформи звалити на плечі жінок

Вдивляючись у прикмети наближення осені, я дедалі чіткіше розумію, що мені нагадує пенсійна реформа-2010. Засохлий, з неживим жовтим листям каштан, що викинув у серпні кілька молодих пагонів і «свічок» — невчасно, всупереч усім законам природи і здоровому глузду.

Усі розумні строки здійснення реформи в пенсійній сфері України минули якщо не на межі століть, то в середині нинішнього десятиліття. Сусідні країни з більшим чи меншим успіхом вжили заходів, аби пом’якшити демографічний колапс, до якого стара Європа невблаганно рухається.

Проте Україна, граючись у вибори і на ходу вигадуючи дедалі витонченіші механізми підкупу електорату, зовсім не хотіла думати про майбутнє. Лише поодинокі ентузіасти здмухували пил з пожовклих стратегій і концепцій пенсійної реформи.

У 2010-му стало зрозуміло: приїхали. Коли видатки на пенсійне забезпечення в українському ВВП сягнули найвищих у Європі цифр, а кожна п’ята гривня вкрай дефіцитного бюджету йшла на латання дірок у ще більш дефіцитному Пенсійному фонді, відкладати зміни стало неможливо. Проте й тепер, мабуть, примудрилися б відкласти, якби не МВФ і гостра потреба у його грошах.

Міжнародних донорів цікавлять лише дві речі — помірний дефіцит бюджету країни і відносна фінансова стабільність, що не створює загроз для світової економіки. За великим рахунком, тамтешнім банкірам байдуже, яким буде пенсійний вік і якими — пенсії в конкретній країні.

Та не все одно нам. І насамперед тим 180 тис. жінок, котрим уже 2011 року можуть на півроку відтермінувати вихід на пенсію. У 2012-му — наступним 180 тис. І так далі (див. «Думки вголос»). До слова, щоб уникнути закидів в упередженості, скажу, що не мине ця чаша й автора цих рядків.

Давно було відомо, що у майбутньої пенсійної реформи — «жіноче» обличчя, однак те, що воно буде настільки спотворене гримасою…

Друга спроба

«ДТ» уже якось писало, що в 2006 році, за часів міністра праці І.Саханя (й нетривалого прем’єрства Ю.Єханурова), було розроблено законопроект про підвищення пенсійного віку для жінок — щороку на три місяці протягом 20 років. Як бачимо, підготовку почали заздалегідь, адже стартувати підвищення мало 2009-го (жінки 1954 року народження), а завершитися — лише 2028-го.

Тоді країна могла дозволити собі такі повільні темпи. Серйозних проблем із бюджетом ПФ не було, та й із держбюджетом теж: ми успішно доїдали гроші від повторного продажу «Криворіжсталі».

Паралельно, у ст. 2 цього невеличкого законопроекту про внесення змін до Закону «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», пропонувалося поетапне, теж із кроком у три місяці за рік, підвищення «жіночого» страхового стажу, необхідного для одержання пенсії за віком, — з 20 до 25 років.

На жаль, документу не судилося пройти навіть Кабмін.

Тож нинішня спроба — друга. Однак оскільки ситуація тепер без перебільшення критична, Мінпраці у своєму серпневому законопроекті (докладніше про нього нижче) пропонує підвищувати пенсійний вік на шість місяців за рік (див. «Із законопроекту»). А страховий стаж (тобто період, за який сплачено внески до Пенсійного фонду) — одномоментно на цілих десять років. Для жінок із нинішніх 20 — до 30 років, для чоловіків — із 25 до 35.

Час Х має настати 1 січня 2011 року: якщо, звісно, закон ухвалять. Саме з цього моменту для одержання пенсії за віком (і для призначення пенсії за спеціальним законом також) будуть потрібні 30/35 років страхового стажу.

До чого я веду?

Можна називати поважні причини, і вони, безперечно, існують. Треба за час, що залишився, спробувати знайти додаткові компенсатори. Але, на жаль, підвищення слід зрозуміти і прийняти. Адже в разі зриву цієї спроби умови нової, третьої за ліком, будуть значно жорсткішими. І хто знає — якщо ми сьогодні не скористаємося шансом, може, доведеться діяти за методом Грузії та інших країн, які за одну ніч підвищили пенсійний вік одразу на п’ять років.

Теорія і практика — два полюси реформ

Ну а тепер звернімося до тексту законопроекту, щойно народженого в надрах Мінпраці. Судячи з куцої пояснювальної записки, розробники спробували реалізувати відразу кілька ідей. Сказати, що вони цілком відповідають Програмі економічних реформ, складно, але загалом і зокрема «лінію партії» витримано. Специфічна, треба сказати, лінія.

Як уже говорилося, пропонується на 10 років збільшити нормативний страховий стаж, необхідний для одержання мінімальної пенсії за віком, — як для чоловіків, так і для жінок.

Поступово, протягом десяти років, починаючи з 2011-го, підвищити загалом на п’ять років пенсійний вік для жінок.

Й аналогічним чином — поступово, протягом 10 років, тобто по шість місяців за рік — відтермінувати для жінок настання інших пенсійних благ. Йдеться про право на одержання пільгових пенсій, дострокових пенсій за списками 1 і 2, соціальної допомоги тощо.

Десь чотири п’ятих змін до законів «обертаються» саме навколо цих трьох зрослих нормативів. Повторю: пенсійний вік для жінок — поетапно до 60 років, страховий стаж для жінок — одномоментно до 30 років, страховий стаж для чоловіків — одномоментно до 35 років.

Наприклад, жінки, котрі працюють доярками, операторами машинного доїння, свинарками, одержуватимуть пенсію вже не в 50 років, а в 55, хоча стаж цієї роботи для отримання пільгової пенсії не змінюється — 20 років (ст. 13 Закону «Про пенсійне забезпечення»).

Або візьмімо держслужбовців. Претендувати на пенсію вони зможуть лише по досягненню встановленого новим законом пенсійного віку, за наявності 30/35 років страхового стажу, а також стажу держслужби, який залишається незмінним — не менш як 10 років. Або 20 років, якщо людина виходить на пенсію вже не з держслужби (ст. 37 закону про державну службу).

Хоч як прикро, розробники оминули своєю увагою формулу нарахування трудових пенсій, що викликає великі нарікання. А також вочевидь недочитали — і не подумали виконувати — прямої вказівки президентської програми економічних реформ про те, що стимулювати більш пізній вихід на пенсію слід шляхом підвищення не тільки нормативної тривалості виробничого стажу, а й «вартості» кожного року понаднормового стажу (або кожного року відстрочки виходу на пенсію).

На жаль, на пряник грошей так і не знайшли, що особливо боляче б’є по тих, у кого невеличкі зарплати. Вартість одного року понаднормового стажу для власників трудових пенсій, як і раніше, дорівнює 1% від розрахованої за формулою пенсії (див. «Із законопроекту»).

Хоча вчені, зокрема гуру пенсійної реформи в Україні академік Елла Лібанова, уже багато років твердять: якщо вже серйозно підвищувати нормативний стаж, то треба підвищувати до «двох-трьох-чотирьох» відсотків і «вартість» кожного року понаднормового стажу (див. «ДТ» від 10 червня 2006 р.).

П’ять стареньких — і рублик

Для справедливих коефіцієнтів сьогодні немає ресурсу, зітхають експерти. Та чи так це насправді?

Для привілейованих пенсіонерів, котрі вийшли на заслужений відпочинок за законами про держслужбу, про статус народного депутата України та низкою інших, ресурс чомусь знаходиться. Навіть за умов нинішньої пенсійної кризи. Ці категорії пенсіонерів за кожен понаднормовий рік стажу, як і раніше, одержуватимуть 1%, але не від розрахованої за формулою пенсії, а, на хвилиночку, від зарплати. Або навіть від зарплати з надбавками. Для суддівських кожен наднормативний рік іще дорожчий — 2% заробітку.

Таким чином, кожний понаднормовий рік у пільговика (якщо навіть припустити, що вони з власником трудової пенсії одержували однакову зарплату) виходить приблизно в 2,5 разу дорожчий.

Про пенсійну справедливість ми ще поговоримо, а поки що хотілося б звернути увагу читачів на один підступний момент, що вкрався до ст. 28 Закону «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» (див. «Із законопроекту»).

Читаємо пункт перший статті. Зовні все культурно і пристойно — начебто визначення мінімального розміру пенсій. Проте за недолугими формулюваннями може критися мінімізація видатків держави на виплату трудових пенсій, що особливо боляче вдарить по найнижче оплачуваних.

Спробую пояснити, як я це розумію.

Усі, напевно, вже знають, що мінімальна пенсія в нашій країні дорівнює прожитковому мінімуму для непрацездатних. Розмір його нереально низький, і підвищується він, звісно ж, украй повільно — «навіщо платити більше?» На 1 липня ц.р. прожитковий мінімум для непрацездатних становив 709 грн., до 1 грудня підтягнеться до 734 грн. Приблизно таким самим він, вочевидь, буде і в січні 2011 року.

Проте «завдяки» особливостям нашої формули розрахунку пенсій і вкрай низьким зарплатам багато трудових пенсій і близько не дотягують до 709.

Аби було простіше, уявімо собі прибиральницю, яка має 50 років виробничого стажу і якій, відповідно до формульного розрахунку, належить зараз пенсія в 350 грн.

За нині чинним законом, різницю між 350 і, грубо кажучи, 700, тобто 350 грн., їй доплачував Пенсійний фонд (за нинішнього його стану — читай, держава), а доплата за понаднормовий стаж (1% за кожен рік із 30 років, тобто 3,5 грн. х 30 = 105 грн.) йшла — або принаймні мала йти — понад ці гарантовані державою 700 грн.

Тепер буде інакше — понаднормова доплата «сидітиме» у мінімальній, гарантованій державою пенсії.

Тобто до 350 грн. (а насправді сума, напевно, буде більшою, оскільки зросте нормативний стаж) працівник Пенсійного фонду приплюсує пенсіонерові 3,5 грн. х 20 = 70 грн. доплати за «понаднорматив». Чому множимо на 20? Та тому що 30 років тепер будуть нормативним стажем, а решта 20 — понаднормовим. І наша бабуся — о диво! — вийде на 420 грн. пенсії без сторонньої допомоги.

А скарбниці (пенсійній чи державній) залишиться доплатити лише 280 грн. до призначених 700 грн. Економія на одній бабусі — 350 – 280 = 70 (грн.) на місяць.

Розрахунок дуже умовний, але загалом ідея саме така.

Як у тому анекдоті: «Ти навіщо бабусю вбив? У неї ж було всього 20 копійок». — «А що, п’ять бабусь — і рублик!»

Звичайно, робити такі «фінти» у пенсійному законі — це недобре. Проте у нашої влади величезний досвід щодо мінімізації трудових пенсій. Варто лишень пригадати, як у 2004 році вони «хімічили» із середньою зарплатою для формульного розрахунку. Люди довго позивалися з Пенсійним фондом, але правди так і не добилися.

Напевне, не буває правди у пенсійній справі…

Пільги forever

А от хто постраждає найменше, то це одержувачі пенсій за різними спеціальними законами. Жодних різких дій ні зараз, ні в середньостроковій перспективі не очікується: в Україні немає політичної волі ні для ліквідації одіозної системи пільгових пенсій, ні для наведення порядку з пенсіями професійними.

Власне кажучи, це було видно ще з остаточної редакції президентської програми економічних реформ. Адже йшлося лише про: а) звільнення Пенсійного фонду від не властивих йому видатків на фінансування пільгових пенсій, б) обмеження верхнього розміру всіх пенсій, в) виплату пенсій усім працюючим пенсіонерам відповідно до Закону «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

Пункт а), як я розумію, виконати не вдається. Відповідно до пояснювальної записки, мінпрацівський законопроект забезпечить економію всього 4,9 млрд. грн., тобто, за великим рахунком, вирішить лише п’яту частину усіх фінансових проблем Пенсійного фонду, сума яких вбирається в 30 млрд. грн.

Зате з двома іншими вказівками президента розробники законопроекту впоралися.

По-перше, спробували встановити верхню межу пенсій (разом із надбавками) на рівні 12 прожиткових мінімумів для непрацездатних, тобто на 1 грудня ц.р. — 8808 грн. За деякими видами пенсій це трохи нижче, ніж раніше (тому що межа тоді встановлювалася на рівні 10 тис. грн.), за іншими — зберігається статус-кво.

Побачимо, якою буде реакція спочатку депутатів, а потім Конституційного суду — найсправедливішого суду, коли йдеться про обстоювання безрозмірних фінансових інтересів судово-прокурорської братії.

По-друге, розробники вирішили, що одержувати і зарплату, і спецпенсію — це перебір. Тож редакторська рука старанно пройшлася по всіх спеціальних пенсійних законах, вносячи ту саму правку. Зміст її зводиться до того, що на період, поки новоявлений спецпенсіонер працює, він одержує пенсію за Законом «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування». Тільки-но з роботою розпрощається — одержить свою пільгову пенсію.

По-третє, Мінпраці зайняв жорстку, але цілком виправдану позицію стосовно достроково призначених пенсій. Їх пропонується не виплачувати нікому з тих, хто продовжує працювати. Навіть якщо він народний депутат або держслужбовець.

Проте все це — дрібниці. Загалом пільговим пенсіям в Україні судилося довге і щасливе життя — усім критикам і заздрісникам на зло.

Обговорення нищещком

Вам, шановний читачу, все це не подобається? Дещо не подобається й мені. Та, на жаль, коли йдеться про реформи в пенсійній сфері, і преса, й пересічні громадяни не можуть достукатися до тих, хто приймає рішення, і захистити свою точку зору.

«Проект акта не потребує проведення консультацій з громадськістю» — цю геніальну за своєю простотою думку читаємо в пояснювальній записці до мінпрацівського законопроекту. Більш того, із кулуарних розмов відомо, що віце-прем’єр Тігіпко, нинішній куратор пенсійної реформи, ще згодний на обговорення закону з науковою громадськістю, та тільки щоб преси під час цих обговорень і духу не було!

Ви скажете — але ж є українське законодавство, і воно вимагає, щоб такі масштабні ініціативи обов’язково обговорювалися із соціальними партнерами. У Мінпраці від цієї норми не відхрещуються, але розуміють її своєрідно — у тому сенсі, що узгодження треба проводити тільки з «уповноваженими представниками від всеукраїнських профспілок, їх об’єднань та всеукраїнських об’єднань роботодавців». Усіх регіональних, галузевих, як бачимо, просять не турбувати.

Що й казати, дуже дивна позиція для тих, хто переймається пенсійною реформою. Адже в жодній країні, від Хорватії до Аргентини, яка такі зміни впроваджувала, — а я це пам’ятаю з численних поїздок на початку десятиліття з метою вивчення зарубіжного досвіду пенсійних реформ — нікому і на думку не спадало ховати документи від громадськості за щільно зачиненими дверима кабінетів чи уникати публічних дискусій на найскладніші теми. Преса, телебачення, плакати — усі засоби комунікації були задіяні для того, щоб роз’яснити, завербувати однодумців, заручитися громадською підтримкою.

Україні це не потрібно? А може, їй не потрібні такі реформатори з їхньою творчістю?

Думки вголос

• З моєї особистої дзвіниці — це погано. З державної точки зору — це добре. Я вважаю, несправедливо, що підвищуватимуть тільки жінкам. Відбувається пересмикування тривалості життя чоловіків після пенсії.

Ми затуркані вимогами МВФ, який наполягає на тому, щоб пенсійний вік досяг європейського рівня. Але ніхто не каже, коли ми досягнемо європейського рівня життя. По-моєму, ми й через сто років не досягнемо європейського рівня зарплати. У цих умовах вирівнювати пенсійний вік — це дуже далеко від європейських стандартів. Щоразу, повертаючись із Німеччини, я дивуюся, як там живуть пенсіонери. Але там свою пенсію заробляють. І там просто неможлива наша шалена різниця в пенсіях. Ну, не може бути 900 грн. і 25 тис. грн. Такого немає ніде у світі.

Я вважаю, що результат підвищення пенсійного віку буде жалюгідним — багато хто не дотягне до пенсії чи то за станом здоров’я, чи то через погану екологію. Нічим хорошим це не закінчиться. (Л., 53 роки).

• Мене от що бентежить: за розрахунками деяких експертів, економія на пенсійному віці не перевищить 200 тис. дол. на рік. Чи варті ці гроші того, щоб підривати спокій і йти на вкрай непопулярні заходи? (С., 42 роки).

• А куди підуть «зекономлені гроші»? За нашої корупції є цілковита впевненість, що ці гроші не підуть на користь країні (І., 49 років).

• Я — проти. Мені через рік виходити на пенсію, і мене це дуже хвилює. Як це — підвищувати пенсійний вік, не здійснивши реформ в інших сферах? Ми що, так добре живемо? У нас низький рівень медицини, у нас низький рівень життя. Та й пенсія така, що ми не можемо вийти на пенсію і поїхати відпочивати, як це роблять за кордоном. Ми все одно запряжемося в роботу і будемо працювати. Якщо знайдемо роботу. От моїй сестрі зараз 50 років, працювала завскладом, табельницею, і ніхто її на роботу не бере. Зараз пристойну роботу важко знайти навіть молоді, де вже їй, п’ятдесятирічній... (М., 54 роки).

• Не з того боку почали. Хочу відігратися на жінках замість того, щоб спочатку переглянути завищені пенсії і знайти там купу резервів, а потім переглянути вихід на пенсію тим, хто виходить рано, мало не в сорок років.

Якщо вони збираються підвищувати пенсійний вік на шість місяців на рік, то це дуже різке підвищення. Ну, на два місяці, ну, на три, але ж не на півроку. Вони одержать другу Грецію (З., 46 років).

• Якщо мої діти влаштуються за кордоном, я виїду, обов’язково виїду. Я дуже ображена на цю державу, яка не захищає людей. Українські жінки — найбільш незахищені у світі. Що мене чекає після більш як 30 років роботи? 800 гривень пенсії? У мене пропозиція — крім нового строку виходу на пенсію, нехай іще встановлять день смерті (B., 54 роки).

Коментар

Іван САХАНЬ, екс-міністр праці та соціальної політики:

— Без кардинальних кроків неможливо стабілізувати ситуацію. Об’єктивно —ми з цими речами запізнилися, підвищувати пенсійний вік для жінок треба було значно раніше. Але з тих чи інших політичних причин цього зробити не вдалося. Цим ми, з одного боку, підставляємо наших людей, які щороку виходять на пенсії, рівень яких залишається низьким, а з іншого — постійно збільшуємо навантаження на працюючу людину. Чи безпосередньо відраховувати кошти з фонду заробітної плати до Пенсійного фонду, чи через бюджет перерозподіляти — принципового значення не має.

Повторюється та сама ситуація, що і з цінами на електроенергію, на газ, із комунальними тарифами — що більше відкладаємо, то більше накопичується проблем. І з часом їх так чи інакше доведеться розв’язувати.

У мене була унікальна ситуація в парламенті в 2000 році. Я доповідав пенсійний законопроект, і не вистачило чи то 13, чи то 15 голосів для його прийняття. Одна з політичних сил відмовилася підтримувати документ, сказавши, що це посилює Ющенка як прем’єр-міністра. Після цього змінилася влада, я повторно доповідав цей же законопроект із якимись змінами — цього разу відмовилася підтримувати «Наша Україна». Найбільше я жалкую про те, що в нас не сформувалася політична еліта, яка усвідомлювала б необхідність прийняття цих надзвичайно важливих для країни рішень.

Справді, якщо поглянути з точки зору інтересів конкретної категорії людей, які зараз виходитимуть на пенсію, то можна вибирати варіанти, як діяти, щоб люди якнайменше відчули підвищення. Спроби уряду поступово, на шість місяців щороку, подовжувати пенсійний вік для жінок — це один із варіантів. Можливі й інші стимули до більш пізнього виходу на пенсію. Але в будь-якому разі великої катастрофи не відбудеться — якщо ці люди в 55 чи в 55 із половиною підуть на пенсію. Треба усвідомити, що людина, яка піде на пенсію в 60 років, отримуватиме більшу пенсію, ніж коли піде у 55.

Із законопроекту

Зміни до Закону «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»

Стаття 26. Умови призначення пенсії за віком

1. Особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення 60 років та наявності страхового стажу не менше п’ятнадцяти років.

2. До досягнення віку, зазначеного в частині першій цієї статті, право на пенсію за віком мають жінки 1964 року народження і старше після досягнення ними віку:

Стаття 27. Розмір пенсії за віком

…

3. Максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством) встановлюється у розмірі дванадцяти прожиткових мінімумів для осіб, які втратили працездатність.

Стаття 28. Мінімальний розмір пенсії за віком

1. Мінімальний розмір пенсії за віком з урахуванням збільшення пенсії, передбаченого абзацом другим цієї частини, за наявності у чоловіків 35, а у жінок — 30 років страхового стажу встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

За кожний повний рік страхового стажу понад 35 років чоловікам і 30 років жінкам пенсія за віком збільшується на 1 відсоток розміру пенсії, обчисленої відповідно до статті 27 цього Закону, але не більше ніж на 1 відсоток мінімального розміру пенсії за віком, зазначеного в абзаці першому цієї частини.

…