Торішня спека. Картоплі восени недорахувалися. Посадковий сезон — прогнози непевні

Поділитися
Писати про картоплю з пієтетом можна. Особливо якщо заразитися ентузіазмом куховарки Тосі зі старого радянського фільму «Дівчата», котра емоційно доводила, що з картоплі можна приготувати безліч смачних страв...

Писати про картоплю з пієтетом можна. Особливо якщо заразитися ентузіазмом куховарки Тосі зі старого радянського фільму «Дівчата», котра емоційно доводила, що з картоплі можна приготувати безліч смачних страв. Але не до гастрономічних рефлексій і тим більше задоволення апетитних бажань багатьом жителям Вінниччини. Особливо в районах, де картопля після торішньої згубної посухи стала гострим дефіцитом, зокрема й для садіння під новий урожай.

Минулого літа селяни були не на жарт стривожені спекою, й найгірші очікування виправдалися. Дехто намагався поливати бодай дві-три сотки біля дому, але це нічого не дало. Адже, наприклад, у південному Ямпільському районі температура на поверхні ґрунту сягала +50 градусів. І картопля якщо не згоріла, то зварилася.

Треба сказати, що загалом по області торік від нещадного палючого сонця постраждали 294 сільгосппідприємства, які вирощують різноманітні сільськогосподарські культури. А це означає, що всі жителі цієї території, які господарюють на землі, потребують підтримки держави.

Вінниччина — не єдиний регіон, який постраждав від посухи, але єдиний, що його з незрозумілих причин попередній склад Кабміну не включив до списку постраждалих для отримання певних преференцій від держави. Новий уряд виправив прикру помилку, але те, що відразу склалося якось не так, спричинило до перманентних збоїв.

— Я не хочу сьогодні говорити про причини, чому нас вчасно не включили до списків постраждалих від посухи. Можливо, вони й політичного характеру, але хочеться сподіватися, що попередній Кабмін припустився якоїсь технічної помилки, — каже перший заступник голови Вінницької облдержадміністрації Валерій Коровій. — У результаті область включили до додаткового списку тільки 29 грудня минулого року. Постановою вже нового Кабміну Вінниччині надали статус області, що постраждала від посухи. Ідеться про 294 сільгосппідприємства, які зазнали втрат торік.

Іронія долі нашої ситуації полягає в тому, що кінець календарного року — це, власне, й завершення бюджетного року. І 29 грудня вже закривалися казначейські рахунки. Так що одержати фінансову підтримку з бюджету-2007 було неможливо. Тому нинішнього року ми звернулися до Кабінету міністрів України, Міністерства аграрної політики, щоб при розробці порядку, який визначає фінансову допомогу агропромисловим формуванням із бюджету 2008 року, було передбачено норму, закладену торік. Суть допомоги держави — у подвійному розмірі компенсувати сільгосппідприємствам, зазначеним у цій постанові, процентну ставку за кредитами комерційних банків. Наприклад, якщо торік компенсували, умовно кажучи, 8%, то цього року мають компенсувати 16%. А ще ми просимо уряд, щоб постраждалим підприємствам збільшили рівень відшкодування на 1 га посівних озимих теж удвічі.

Ну, що належить — те належить. Проте очікувати допомоги, як кажуть практики, треба досить настирливо й наполегливо, оскільки ставленням державних мужів до сільського господарства не задоволені не тільки керівники сільгосппідприємств постраждалих територій, а й ті, кому минулого літа пощастило, й кого загалом вважають в області процвітаючими. Так, керівник одного з успішних агроформувань депутат обласної ради Іван Спориш на останній сесії облради висловив думку, що з нинішніми цінами на солярку господарства навряд чи зможуть відсіятися взагалі. І жорстко додав:

— Не сто гривень нам потрібно повертати за тонну солярки, а застосовувати набагато потужніші важелі на рівні держави. І взагалі, якби в Києві розкраданню бюджету приділялося нехай навіть 60% уваги і хоча б 40% — розвиткові країни, наш народ жив би значно краще.

Торішня посуха оголила ще одну проблему з розряду «доки грім не вдарить, мужик не перехреститься» — страхування сільгосппідприємств. Чому власники землі здебільшого не страхують свого бізнесу? Тим більше що цього року озимих на зерно й зелені корми, за офіційними даними, посіяно на 99,1 тис. га більше, ніж минулого, — 414,8 тис. га. А посіви озимої пшениці збільшилися на 28%, озимого рапсу — вдвічі порівняно з минулим роком. Чи не ризиковано, з огляду на торішню посуху?

Страховики кажуть, що власники сільгосппідприємств не хочуть, щоб вони знали, скільки ж насправді засіяно, скажімо, тим же рапсом чи соєю. Адже, прийшовши страхувати, агент вимірює поле вздовж і впоперек. У цьому разі страхові компанії можуть бути потужним інструментом контролю, який не здійснюється по лінії Міністерства аграрної політики.

Зрозуміло, свої аргументи є й у сільгосппідприємств. Може, вони не задоволені відсотками страхових внесків, які компенсує держава? Очевидно, це діалог не одного дня.

Тим часом ми повернемося до наслідків посухи. Отже, з агроформуваннями все ясно. Так-сяк, з допомогою держави, кмітливий господар (а саме таку рису мають землероби) викрутиться. А як же бути з кожним окремо взятим сільським подвір’ям на постраждалих територіях? Із тими, хто залишився зі своєю проблемою наодинці?

Про те, що вирощувати картоплю — тяжка праця, під час якої без звички почуваєшся в якомусь перпендикулярному світі, селяни не говорять. На це не ремствують. Біда в іншому — що навесні садити будемо? Як допомогти самотній бабі Мані відновити потрібну кількість соток картоплі на городі? Чи бабі Варварі, в якої є діти, але їм самим несолодко живеться, от бабуся й допомагає і овочами з городу, і убогими пенсійними гривнями. Чи молодій сім’ї, де діти малі, роботи в селі немає, основний прибуток — заробітки батька на будівництві столичних котеджів.

Природно, гроші розписано на кілька місяців наперед, і наслідки убивчої спеки сімейним бюджетом не передбачені. Навпаки, зазнала краху надія до весни продати частину картоплі, щоб на виручені гроші купити нові черевики або пальтечко дитині. Звичайно, без допомоги місцевої влади не обійтися. Інакше навіщо тоді влада, якщо вона не живе проблемами своїх людей?

Утім, закликаючи до моралі, справі не поможеш. Як нам видається, головних питань у цій проблемі два: яким чином забезпечити посадковим матеріалом бодай малозабезпечених і самот­ніх і де взяти для цього гроші.

— Програма допомоги населенню насіннєвою картоплею — на етапі вивчення пропозицій, формування заявок по районах. Фінансування буде, гадаю, з кількох джерел: щось самі люди дадуть, щось — районні бюджети, а щось і обласний. Це питання буде винесено на березневу сесію обласної ради, тоді й приймемо конкретне рішення, — поділився планами начальник головного управління агропромислового розвитку Вінницької облдержадміністрації Анатолій Павличенко.

Не спізнитися б. І якщо область донедавна не ускладнювала собі життя ще й цими проблемами, то в єдиному на Вінниччині районі — Бершадському (яким, до речі, керує жінка) вже восени перейнялися проблемою забезпечення населення другим хлібом.

— У нас картопляний район, тому те, що ми залишилися через посуху без картоплі, — велика проблема, — каже голова Бершадської райдержадміністрації Світлана Шульц. — Ще восени в районі прийняли програму щодо забезпечення картоплею в першу чергу шкіл і лікарень і посадковим матеріалом — населення сіл. Адже насіннєвий матеріал — це дуже важливо: у період нестачі багато хто може посадити будь-яку, зокрема неякісну картоплю. Тому питання завезення якісного посадкового матеріалу — без захворювань і придатного до наших ґрунтів — ми взяли під особливий контроль.

Організація, природно, на плечах сільських рад. Хоча, скажу чесно, на цей момент я не можу похвалитися, що програма спрацювала на всі сто відсотків, — десь трохи більше 60%. Але в нас іще є час підтягнутися. Думаю, цієї весни селяни в Бершадському районі посадять не менше картоплі, ніж у попередні роки, запевняє Світлана Леонідівна.

Говорячи про сільське господарство, слід пам’ятати, що село — це не гектари, центнери, відсотки рентабельності й надприбутки власників, інвесторів. Це — насамперед люди, які найчастіше залишаються сам на сам зі своїми проблемами. Із далеко не найліпшими дорогами, з урізаними, а подекуди й взагалі відсутніми маршрутами рейсових автобусів до райцентру; з оберемками дров у мороз і неврожаєм після посухи. Дуже скривджені, але все-таки мудрі й усе ще терплячі. Тому головне, щоб під гучним гаслом подальшого реформування сільського господарства, входження до СОТ у жодному разі не відкидати соціальний захист людей як явище. І не тільки загалом, а й у конкретному — через природний катаклізм — випадку.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі