Світовий АПК змінюється. А український?

Забезпечити людство якісною їжею стає дедалі важче: кожну секунду населення світу збільшується на три людини, натомість ресурси обмежуються, а екологічні проблеми посилюються, подеколи стаючи гальмом для нарощування обсягів продовольства. За таких умов аграрії змушені вирішувати два суперечливі завдання — збільшувати обсяги виробництва для задоволення потреб зростаючої кількості населення і водночас гарантувати безпечність харчових продуктів і зменшувати вплив на навколишнє природне середовище.

Допомогти їм у цьому має і чергова «зелена» революція, що амбіційно окреслена у Європейському зеленому курсі (ЄЗК), і довгострокові діалоги, ініційовані ООН перед Самітом із продовольчих систем 2021 року, під час яких було визначено п’ять напрямів, що охоплюють широке коло питань продовольчої безпеки, сталості та інклюзивності продовольчих систем.

Національні діалоги з трансформації продовольчої системи України, що також ведуться, мають викристалізувати дорожню карту її реформування відповідно до міжнародно визнаних сучасних засад і назрілих внутрішніх потреб.

Тож окреслимо, на чому сфокусовано трансформації агропродовольчої системи.

• Актуалізація продовольчої безпеки та продовольчого суверенітету. Продовольчий суверенітет (food sovereignty) передбачає забезпечення агропродовольством за рахунок розвитку місцевого виробництва з урахуванням культурних традицій місцевого населення та агроекологічними методами.
• Перехід від позиції суто сільського господарства до агропродовольчого підходу — формування продуктових ланцюгів створення доданої вартості з гідною позицією у них сільгоспвиробників, роблячи при цьому процес виробництва всіх інгредієнтів максимально прозорим, простежуваним, таким, що враховує підвищену увагу споживачів до аспектів здоров’я, гігієни, екології.
• Стале і безпечне агропродовольство. Сталий агропродовольчий продукт — це екологічний+, який характеризується, окрім позитивних екологічних параметрів (скорочення використання агрохімікатів, недопущення деградації земель, збезлісення та втрати біорізноманіття), ще кліматичними (скорочення викидів парникових газів (ПГ) при виробництві та постачанні) і соціальними параметрами (дотримання прав працівників тощо).
• Актуалізація екологічно безпечних способів ведення сільського господарства. При цьому важливими є, зокрема, і агротехнологія Agtech (точне землеробство, автоматизація, селекція), і агроекологія як комплексний підхід, і вуглецеве сільське господарство.
• Цифровізація у різних секторах агропродовольчої системи викликана розширенням попиту на електронну комерцію й агропродовольчі операції на базі електронних платформ, на цифрові логістичні послуги впровадження нових систем контролю і гарантування безпеки.

Порядок денний для продовольчої системи, орієнтованої на експорт, варто деталізувати у таких аспектах.

• Декарбонізація та кліматична нейтральність, зниження використання хімічних пестицидів, добрив, антимікробних препаратів для сільськогосподарських тварин, зниження втрат поживних речовин у ґрунті тощо у контексті кліматично-екологічних орієнтирів стратегії «Від ферми до виделки» у рамках Європейського зеленого курсу. Наразі Євросоюз ініціював впровадження прикордонного коригуючого вуглецевого механізму(Carbon Border Adjustment Mechanism, CBAM) щодо продукції чорної й кольорової металургії, хімії, цементної та нафтопереробної промисловості, мінеральних добрив, електроенергії. Але експортована до ЄС агропродовольча продукція з часом може теж підпадати під дію вуглецевого механізму (вуглецевого мита/податку).
• Посилення відповідальності у глобальних ланцюгах постачання за безпечність продовольства та еколого-соціальні наслідки, причому уже зроблено кроки переходу від добровільних дій економічних суб’єктів до обов’язкових юридичних норм. Зокрема, йдеться про впровадження ESG-практик (Ecological, Social, Governance — екологія, соціальні аспекти, корпоративне управління) як стандарту оцінювання відповідності компаній цілям сталого розвитку ООН. Експерти визнають, що без цього стандарту деякі ринки збуту для українських товарів будуть закриті.
• Диференціація ринків агропродовольчих продуктів на основі вимірювання показників їхньої сталості та екологобезпечності (зокрема, екологічного і вуглецевого сліду). Євросоюз формує законодавчі рамки (до 2023 року) сталої продовольчої системи і вимоги до сталих продуктів харчування (sustainable foods), їхньої сертифікації та маркування. І це стане нормою для всіх продуктів, що надходять на ринок ЄС, у тому числі й експортованих, щоб уникнути експорту несталих практик.
• Диверсифікація експорту агропродовольства й укорочення довгих ланцюгів постачання, орієнтація на територіально близькі ринки може дати додаткову перевагу. Диверсифікація як урізноманітнення, неспрямування експортного продовольства «в один кошик» полягає у збільшенні асортименту продовольства і розширенні географії його постачання у різні країни, щоб мінімізувати залежність від конкретних ринків. Щоправда, вимагається гомологація — удосконалення, покращення характеристик продуктів відповідно до стандартів або вимог країн-імпортерів, здійснення сертифікації, і це додає клопоту експортерам.
• Фокус на експорті органічного продовольства. Його частка сягатиме 15–20% світового ринку сільгосппродукції до 2025 року, а частка площі під органічним сільським господарством у Євросоюзі має бути доведена до 25% до 2030 року згідно зі стратегією «Від ферми до виделки». Слід урахувати, що у ЄС із 2022-го введено у дію новий Регламент №2018/848 про органічне виробництво й маркування органічних продуктів, яким закладено норми щодо посилення відповідальності у цій сфері. Зокрема, перехід від еквівалентності до рівнозначності стосується експортерів продукції з третіх країн: якщо до цього вони проходили сертифікацію відповідно до вимог, що еквівалентні стандартам ЄС, то після перехідного періоду вимагається, щоб були рівнозначні стандартам ЄС. Очевидно, використати потенціал української органіки не вдасться, бо через пандемію не було проведено необхідної сертифікації. Як факт вразливості наведемо і те, що експорт органічної пшениці з Казахстану до ЄС скоротився на 96% у 2019 році, причинами стали низькі ціни на органічне зерно, що не окупили додаткових зусиль експортерів.

Деякі оцінки щодо агроекології в Україні у контексті Європейського зеленого курсу

Скорочення до 2030 року використання пестицидів та антимікробних препаратів, передбачене Європейським зеленим курсом, призведе до істотного зниження виробництва продукції, зростання цін на неї, спаду торгівлі. Скорочення сільгоспвиробництва прогнозують і в Україні з двозначним зниженням майже по кожній товарній позиції та з найбільшим відсотком за олійними культурами. Разом з тим для нашої країни можливе заповнення частки торгівлі Євросоюзу сільгосппродукцією з іншими країнами, втраченої ним через впровадження ЄЗК. Водночас представлені ФАО і ОЕСР прогнози та напрями змін на продовольчих ринках на поточне десятиріччя демонструють поступове збільшення споживання зернових та олійних культур (як у харчовій, так і в кормовій галузях). І це є обнадійливим для національного аграрного сектора.

Представники влади часто говорять про те, що Україні нічого не загрожує, бо держава «уже вклалася в цільові нормативи використання агрохімікатів, які ЄС закладає для себе до 2030 року». Середні офіційні цифри дійсно виглядають добре: вноситься менше, ніж у ЄС, пестицидів — 1,3 кг/га у 2019 році порівняно з 3,1 кг/га, мінеральних добрив — 119 кг/га у діючій речовині порівняно зі 140 кг/га у ЄС. І це вже майже відповідає рівню передбаченого у ЄС скорочення станом на 2030 рік (за розрахунками, має становити близько 1,6 кг/га пестицидів і 112 кг/га добрив).

Та чи достовірні ці дані? Експерти зазначають: якщо виходити з обсягу імпорту пестицидів, то більш реалістична цифра їхнього застосування в Україні — на рівні 2,5 кг/га. А ще додають, що близько третини використовуваних пестицидних препаратів містили особливо небезпечні пестициди. Тож у такому разі вже треба скорочувати застосування пестицидів, бо жорсткі норми Євросоюзу щодо відстеження максимально допустимих рівнів залишків пестицидів можуть стати шлагбаумом для окремих партій агропродовольства на експорт.

Також варто зауважити, що Стратегією ЄС «Від ферми до виделки» передбачено комплексне завдання — зменшити втрати поживних речовин щонайменше на 50%, гарантуючи при цьому непогіршення родючості ґрунтів. І уже це дасть змогу скоротити використання добрив на 20% до 2030 року. То, може, і з втратою поживних речовин у нас усе добре? Цілий ряд фахівців вказують на дефіцитний баланс поживних речовин у ґрунтах України впродовж тривалого часу через недостатні обсяги застосування органічних і мінеральних добрив, що не компенсували втрат цих речовин з урожаєм. Недовнесені поживні речовини сільгоспкультури використали з гумусу, виснаживши тим самим ґрунт.

Щодо ключового орієнтиру ЄЗК — досягнення кліматичної нейтральності у Європі до 2050 року, то для України це може агукнутися скороченням експорту кукурудзи та олійних культур як сировини для виробництва біопалива через високі рівні викидів парникових газів протягом життєвого циклу цих сільгоспкультур. За оцінками експертів, ігнорування вирішення актуальних завдань щодо скорочення викидів ПГ може «зупинити майже весь експорт ріпаку та більше половини експорту кукурудзи на преміальний ринок ЄС». Пілотні розрахунки за даними фермерських господарств показали, що викиди ПГ від виробництва насіння ріпаку дуже високі, а від виробництва кукурудзи — проблематичні для виконання встановлених цілей щодо їхнього зниження.

З 2021 року в Україні почали впроваджувати систему моніторингу, звітності та верифікації викидів парникових газів. Ще необхідно розробити стратегію зниження викидів ПГ при вирощуванні сільгоспкультур, готувати звіти щодо обсягів викидів, отримати визнання цих показників як індикативних Єврокомісією. Поки що розробляють систему моніторингу шкідливих викидів для кожного поля, щодо впливу на довкілля окремого господарства. Конкуренти працюють на випередження, зокрема, експортери ріпаку з Канади, Австралії уже три роки тому надали такі індикативні показники й отримали їхнє схвалення.

Оскільки ЄС заявляє, що вимагатиме доказів сталого виробництва імпортованих сільгосппродуктів, то в Україні важливо було б поступово виправляти несталі практики сільського господарювання. Йдеться про те, що в обробітку перебувають 6,5 млн га деградованих угідь (за даними ФАО), господарюючі суб’єкти масово не дотримуються сівозміни, є поширеною монокультура, має місце агресивне використання виробничих ресурсів, насамперед землі, спостерігається деформована структура виробництва. Знову ж таки, інші країни уже працюють у цьому напрямі. А ми?

Безперечно, трансформація національної агропродовольчої системи матиме український контекст, як зазначають фахівці. При цьому підвищення агроекологічного іміджу України відповідатиме як українському, так і європейському та загальноцивілізаційному контексту у просуванні до сталого розвитку агропродовольчих систем.

Більше статей Ольги Попової читайте за посиланням.