Перші уроки молочної війни

Пікети «партії влади»

Світ справді перевернувся, якщо вже пікети стоять не перед владою, а наче від влади. А саме так було в березні в Славутському районі, коли «нашоукраїнці» пікетували молочний цех у Берездові.

Власники знизили заготівельну ціну на молоко до 60 коп. за літр, і ніяка влада для них була не указ. А влада у Славуті вся поспіль «нашоукраїнська», причому керує районом жінка, Галина Душнюк, котра селянські скарги про грабунок серед білого дня сприйняла як власний біль. Та вплинути на власників молочного заводу адміністративними важелями ніяк не могла: приватна власність нині адмінресурсу не піддається. От і стали партійці з провладного блоку в пікети, захищаючи права селян.

Низькі заготівельні ціни на молоко на Хмельниччині побили в лютому всі українські рекорди. В області небезпідставно вважали, що існує змова власників молокопереробних заводів. Інакше чим пояснити, що з 25 підприємств цього профілю лише три — Віньковецький сирзавод, Деражнянський молочний та Хмельницька маслосирбаза — не знизили заготівельну ціну на молоко від населення менше 80 коп. за літр? Усі ж решта, як один, запросто перекинули свої проблеми на плечі селян.

Причину називали всі одну, політичну — страшенні збитки від російсько-української молочної війни. Звісно, зухвала поведінка Росії, що в січні несподівано, без жодних видимих економічних причин, вказала на двері всім українським експортерам молочної продукції, вплинула на ринкові ціни, істотно знизивши їх. Але ж не до такої межі, якою лякають хмельницькі переробники. Адже лише 13 із них експортують свою продукцію за межі України.

Скажімо, з області вивозиться за рубіж усього лише один відсоток вершкового масла (всього його, до речі, на Хмельниччині виробляється 8% від загальноукраїнського показника, як і молочних консервів). Решта ж — молоко, сметана, кефір, ряжанка, інші молокопродукти — реалізуються переважно в своїй же області.

Дії багатьох молокопереробників геть-чисто спростовували їхні ж плачі про збитковість заготівельної ціни бодай у 80 коп. Бо коли йшлося про розширення зони заготівлі, власне, виживання на ринку молока чи про виживання з ринку заводу-конкурента, то заготівельна ціна ставала на диво гнучкою і заохочувальною для селянина. Наприклад, у Полонному молочники платили «своїм» здавачам по 60 коп. за літр молока, а селянам із сусідньої Житомирщини — значно дорожче. А Ізяславське молокопереробне підприємство «Євгенія» затіяло у себе ремонт, але заготівлю молока — за найнижчими цінами — не припиняло: відправляло його за домовленістю з колегами з рівненського Березного, але вже по 90 коп. за літр. І нічого, не розорилися рівненці.

Зважаючи на селянську скруту, обласна адміністрація тричі запрошувала на розмову керівників молокопереробних підприємств. Раз (кажуть, уперше в історії молочного виробництва в області) — на зустріч за круглим столом з головою облдержадміністрації. Кажуть також, що зазвичай урівноважений губернатор цього разу був категоричний, як ніколи. Домовилися, що з 1 березня на території області не буде нижчої заготівельної ціни, ніж 80 коп. за літр молока. Навіть підписали «Меморандум про співпрацю по вдосконаленню виробничих взаємовідносин в організації стабільного розвитку молокопереробної галузі Хмельниччини».

Виконання меморандуму губернатор І.Гладуняк узяв під особистий контроль. Та поки вибори-перевибори, молокопереробники знайшли наче цілком законний спосіб обійти власні обіцянки: почали на приймальних пунктах сортувати молоко. Продукт невисокої якості, ясна річ, іде як несортовий. По 60 коп. за літр.

Плата за прибуток

Пам’ятається, Маркс стверджував, що немає ціни, яку не заплатив би капіталіст за великий прибуток. Учення Маркса правильне, а тому, як відомо з радянських підручників, вічне.

Ціна за економічний прибуток в українських молочарів виявилася політичною. Невдовзі після російських санкцій звідкілясь пішла чутка, що росіяни відновлять співробітництво лише з тими виробниками, що підтримують Партію регіонів. Керівництво Хмельницької маслосирбази — найбільшого на Хмельниччині експортера твердих сирів до Росії — негайно записалося в перші п’ятірки списків Партії регіонів до місцевих рад.

Чутка мала певне підгрунтя, бо незабаром до Хмельницького прибула поважна російська комісія — перевіряти стан підприємства і якість продукції. Таких прискіпливих ревізорів на маслосирбазі ще не бачили. Росіяни все роздивилися мало не під мікроскопом і поїхали. Експорт сирів невдовзі відновили: хмельничани виявилися серед шести (!) таких щасливчиків з усієї України. Правда, раніше машини з продукцією Хмельницької МСБ минали українсько-російський кордон умить, а тепер їх, буває, тримають і по три дні: контроль став не те слово жорстким. Та це дрібниці, основне — знову є збут.

А от у системі виробництва молочної продукції області проблеми виникли неабиякі.

2005 року молочна промисловість Хмельниччини виробила продукції на 440 млн. гривень, наростивши виробництво на 15% порівняно з попереднім роком. На підприємства надійшло на 50 тис. тонн молока більше — всього 239 тис. тонн. В середньому від корови було заготовлено 1718 кілограмів молока. Звичайно, проти 90-х років це ніщо — в три-п’ять разів менше. Однак на тлі фактичного знищення молокотоварного сектора наприкінці минулого десятиліття кожен останній рік можна вважати кроком уперед у відновленні молочного стада краю.

У січні цього року приріст молочної продукції ще становив 19%. А вже у лютому—березні — всього 2%. Відповідно зменшилися надходження до бюджету. Та небезпечніше інше: в області, де майже 80% молока виробляється в підсобних господарствах (у дворах селян утримується 236 тис. голів великої рогатої худоби, з них 164 тис. корів), люди почали масово збувати худобу. Сьогодні є села, де продаж корів зріс на 20—25%. Це провокує соціальну напруженість, нестабільність: села й так бідні, аж сині, а тут іще й одне з небагатьох джерел скромного селянського прибутку замулилось і зникло зовсім…

«А ми так звикли»

Мудрі повсякчас повторюють, що хворобу легше попередити, ніж лікувати.

У молочній сфері, виявляється, теж може бути профілактика. І тоді навіть такі радикальні потрясіння, як категоричне російське «не пущать» для молочнотоварного сектора української економіки було б не таким загрозливим і тим паче не смертельним.

Суворо інспектуючи хмельницького постачальника молочної продукції, росіяни, як заклинання, повторювали слово «якість». Слово виявилося напрочуд заразним: тепер його постійно повторюють подільським селянам заготівельники молока від маслосирбази з обласного центру. І не лише повторюють, а й усіляко стимулюють ту ж таки якість.

Проте толку від магічного слова поки що небагато. Селяни вперто працюють «по-дідівськи», незважаючи на науково-технічний прогрес. Ага, впали ціни на молоко — продали корову: не працювати ж на збиток. Переважна більшість переробників діють так само: замість удосконалення контролю за якістю молока і створення інфраструктури, що сприяла б її підвищенню, просто знижують заготівельну ціну.

Коло замкнулося?

Життя змусить його розімкнути — впевнений заступник голови Хмельницької обласної державної адміністрації Володимир Кирилюк. Бо, на його глибоке переконання, виживуть на молочному ринку тільки ті виробники й переробники, що поставлять якість на належну висоту.

У цьому дедалі більшу роль повинні б відігравати сільські громади. Проте поки що вони інертні та апатичні. Не чути в області про створення культурних пасовищ, про засіяні сіножаті. Проблему намагаються розв’язувати згори: цього року вперше виділено з обласного бюджету 900 тис. гривень на здешевлення осіменіння корів і телиць із підсобних господарств населення. Тобто робиться спроба вплинути на поліпшення генетичного матеріалу сільського приватного тваринництва. Але ж потім і утримання тварин, і корми повинні бути відповідні. Хоча майбутнє, переконані фахівці, за великотоварним виробництвом молока, та все ж сприятливі умови для його виробництва повинні створюватися в усіх селянських господарствах, де є охочі тримати корівчину.

Сьогодні ж молока, яке відповідало б європейським стандартам, у господарствах області немає зовсім, стверджують спеціалісти. Навіть у найкращих. Для цього потрібні високосучасні технології його виробництва й переробки, доїльні апарати, холодильні камери... А основне — усвідомлення, що так, «як звикли», працювати вже не можна. І результативність галузі напряму залежить від сприяння місцевої влади селянам: у визначенні структури господарства, обслуговуванні худоби з боку племінних підприємств, фахівців-ветеринарів, придбанні молодняку та збалансованих кормів для його відгодівлі.

Словом, роботи непочатий край. І навряд чи вона буде успішною без взаємної зацікавленості в результаті селянина, переробника і влади. Тільки їхні спільні зусилля можуть принести успіх, а не перманентні локальні війни один проти одного і всіх проти всіх на такому мирному, на перший погляд, молочному фронті.

...«Фугас» — півторалітрова пляшка молока, якими торгують селянки на базарі, нині коштує 1 грн. 80 коп. Пляшка води — стільки ж. От і все. Що тут розумувати?