ГОДУВАЛЬНИЦЯ

Однак навдивовижу вибіркова народна любов. От вподобала заморський овоч, названий картоплею, — і зберігає прихильність до нього протягом уже кількох сторіч. Понад півтисячі страв із нього придумано. Просто дивуєшся: що ж їли наші предки до того, як привезли з Америки цей непоказний кущик? Мільйони людей рік у рік займаються тим самим: розорюють землю, садять картоплю, прополюють, мотижать, сапають, рятують від шкідників, викопують, сортують, бережуть. І так — до наступної весни, коли все починається спочатку. Хто б полічив ці людино-години, витрачені на цілком непродуктивну роботу? Скільки за цей час не захищено дисертацій, не впроваджено рацпропозицій, не написано мудрих книг! Усе руки не доходять — картоплею час займатися.

Виробництво картоплі і справді стало в нашій країні суто приватним. Так було і раніш, але в часи планового господарства колгоспи все ж вирощували цю культуру. З одного боку, неохоче: багато з нею клопоту, особливо восени, коли роботи в селі — кругом бігом, а посередині риссю, й однак не впоратися з усім. З другого боку — ну вельми привабливе виробництво. Мабуть, у рослинництві найрентабельніше. Але навіть це не врятувало галузь у нашій країні, де все ніби спеціально робиться, щоб занапастити вітчизняні культури.

Вінниччина — не виняток. Посадові особи не вельми охоче погоджувалися говорити на цю тему: не картопляна, мовляв, у нас область, про що може бути мова? І тільки заступник начальника облуправління сільського господарства Володимир Франков із неприхованим задоволенням підтримав розмову, тому що і йому, судячи з усього, тема наболіла:

—Загалом в Україні картопля займає 1,5 мільйона гектарів. В основному, зрозуміло, у приватному секторі. Промисловим способом виробляється всього лише 2% продукції. У результаті, незважаючи на те, що начебто всі зараз картоплю вирощують, площі під нею істотно скоротилися у всіх областях, навіть у Чернігівській, яка раніш була рекордсменом за кількістю картопляних полів. А от Вінниччина, порівняно з 1991 роком, навіть збільшила посіви цієї культури. 115 тисяч гектарів і торік, і позаторік — це найвищий показник у країні. Відповідно, і валовий збір 1998 року був вищий, ніж в інших регіонах. А минулий рік усіх підрубав під корінь — наполовину менші врожаї зібрали в Україні — і нас теж не пожалів. Та й нинішній рік не балує погодними умовами. Що зберемо — сказати важко.

— При тому, що картопля — найрентабельніша культура — 30—40%, найбільш вигідна за умови правильного її виробництва, господарства практично повністю передали її приватнику, — констатує начальник Вінницького облуправління сільського господарства Василь Чорний. — Але за деяких плюсів підсобне господарство — а саме в ньому виробляються практично всі бульби — має достатньо мінусів. Головний — це виродження картоплі. Тільки цього року, усерйоз зайнявшись проблемами підсобних господарств, ми почали відроджувати насінництво. Проте потрібно хоча б два роки, щоб можна було говорити про створення системи насінницьких господарств.

Початок покладений: комунарівське господарство в Калинівському районі визначено в області як базове з виробництва насінної картоплі. Далі відтворюватимемо систему — скажімо, 15 господарств, які одержать елітне насіння і займатимуться виробництвом насіння першої репродукції. Але до цього потрібно готуватися — необхідні картоплесховища, технологія виробництва...

У Комунарівці вирощувати картоплю всерйоз розпочали 1997-го. Торік її посадили вже майже на 100 гектарах. Був тверезий розрахунок: 1998-го, займаючи в структурі посівних площ господарства усього 3,3%, картопля забезпечила чверть прибутку від усього рослинництва та 7% фінансових надходжень КСП. Тому збільшили лан під картоплю і цього року. Усі сорти випробовують в Інституті картоплярства.

Вирощується сьогодні в Комунарівці бородянська рожева, луговська, дзвін, деякі сорти німецької та голландської селекції. Луговська — найврожайніший сорт. Але для того, щоб убезпечити себе від неврожаю навіть у найнесприятливіші роки (а минулий і нинішній, судячи з усього, саме такими і є), потрібно висаджувати насіння декількох сортів. І, ясна річ, доглядати їх за всіма правилами агротехнічної науки, а не як прийдеться. Адже навіть на «смугастого», тобто колорадського жука, полювати треба вміючи, а не з віником навперейми та з отрутою, заготовленою про запас ще за часів тотального дефіциту. Начебто всі ми в цій справі фахівці, однак картопля далеко не в кожного родить.

Увага до проблем селянського підсобного господарства, яке зрештою виникло на Вінниччині, може принести очікувані плоди. Якщо, звичайно, буде непоказною, не разовою. Картопля — лише одна з проблем, яку треба розв’язувати в аграрному секторі області, і далеко не головна. Але безперечно важлива для людей, котрі називають картоплю другим хлібом. І успіх у цій справі може істотно вплинути на розв’язання багатьох інших завдань — і не тільки на побутовому рівні.