Захід не правильно зрозумів Китай - The Economist

У минулі вихідні 3 зробив крок від автократії до диктатури. Це сталося, коли Си Цзиньпін, який і без того наймогутніша людина в світі, дав зрозуміти, що бажає змінити китайську конституцію так, щоб вона не заважала йому правити пожиттєво.

З часів Мао Цзедуна в Китаї не було лідера, який би відкрито користувався такою великою владою. Це не просто велика зміна для Китаю, а й надійний доказ того, що 25-річна ставка Заходу на країну програла.

Про це пише The Economist. Після розпаду СРСР Захід заохочував інтеграцію іншої великої комуністичної країни в світовий економічний порядок. Західні лідери вірили, що давши Китаю місце в міжнародних інститутах, таких як Світова організація торгівлі, можна прив'язати його до заснованого на правилах порядку, який був створений після Другої світової війни. Вони сподівалися, що економічна інтеграція заохотить Китай перетворитися на ринкову еконмоміку. Мешканці країни, ставши багатшими, захочуть демократичних свобод і верховенства права.

Це була достойна точка зору і кращий план, ніж ізоляція Китаю. Далекосхідна країна сьогодні стала значно багатшою, ніж будь-хто міг собі уявити. Ще за лідерства Ху Цзиньтао здавалося, що ставка була зроблена вірно. Коли Си Цзиньпін прийшов до влади 5 років тому, у Китаї було багато спекуляцій про те, що він може почати рух в напрямку конституційного правління. Сьогодні ж ця ілюзія повністю розвіяна. Насправді Си Цзиньпін скерував політику і економіку в напрямку репресій, державного контролю і конфронтації.

Видання пише, що нинішній китайський лідер використав владу для зміцнення домінування Комуністичної партії і своєї позиції в ній. В рамках кампанії проти корупції він провів чистки серед потенційних суперників. Він провів масштабну реорганізацію в Народній визвольній армії Китаю, щоб зміцнити лояльність військових до партії і нього самого. Він ув'язнив інакомислячих юристів і придушив критику в ЗМІ на адресу партії і уряду. Хоча приватне життя людей лишається відносно вільним, лідер Китаю створює державний нагляд для відстеження незгодних.

Китай традиційно не цікавився внутрішніми справами країн, поки його самого не чіпали. Втім, все більше його авторитарна система виставляється як противага ліберальній демократії. На 19-му конгресі партії Си Цзиньпін запропонував "новий вибір для інших країн", який включає "китайську мудрість і китайський підхід до вирішення проблем, з якими зіштовхнулося людство". Він пізніше зауважив, що Пекін не буде експортувати свою модель, але у Америки тепер є не просто економічний суперний, а й ідеологічний.

Ставка на ринкову інтеграцію була більш успішною. Китай став частиною глобальної економіки. Він найбільший у світі експортер з часткою понад 13%. Країна стала домом для 12 зі 100 найдорожчих компаній світу. Вона змогла створити надзвичайне багатство для себе і тих, хто веде з нею справи. Але Китай досі не став ринковою економікою, і якщо він збереже нинішній курс, то і не стане. Натомість він все більше контролює бізнес, розглядаючи його як важіль державної влади. Пекін вважає цілі напрямки виробництва стратегічними. Його програма "Зроблено в Китаї 2025" передбачає використання субсидій і протекцій для досягнення лідерства у 10 індустріях, серед яких авіаційна, технологічна і енергетична. На ці галузі в сукупності припадає близько 40% китайського виробниства. Хоча Китай став менше наважуватися на індустріальний шпіонаж, західні компанії досі скаржаться на підтримувані державою атаки на їхню інтелектуальну власність. Тим часом, іноземний китайський бізнес дохідний, але безладний, тому що торгівля завжди відбувається на китайських умовах.

Китай перейняв деякі західні правила, але він, здається, створює власну паралельну систему. Якщо взяти ініціативу "Один пояс, один шлях", який передбачає івестиції на понад трильйон доларів на ринках за кордоном, вона дуже схожа на "План Маршалла". Частково це схема для розвитку китайського проблемного заходу, але вона також служить китайській мережі впливу, яка включає будь-яку країну, яка захоче приєднатися до проекту. Ініціатива вимагає від країн прийняти китайську систему вирішення суперечок. Якщо сьогоднішні західні норми не сподобаються Пекіну, цей механізм може стати альтернативою.

Китай використовує бізнес для конфронтації зі своїми ворогами. Він намагається карати компанії напрямку, як це сталося з Mercedes-Benz, якого нещодавно зобов'язали вибачитися публічно перед урядом КНР за цитування Далай Лами. А також карати іноземні фірми за дії урядів їхніх країн походження. Коли Філіппіни виступили проти китайських посягань на острів Скарборо, Пекін несподівано припинив купувати банани у постачальників з країни. Зі зростанням економічного вливу Китаю такого роду тиск з його боку теж буде посилюватися.

Що ж робити? Захід втратив ставку на Китай тоді, коли його власна демократія почала переживати кризу впевненості. Президент США Дональд Трамп помітив китайську загрозу, але він оцінює її з точки зору двостороннього торговельного дефіциту, хоча це якраз і не загроза. Торговельна війна підірве ключові норми, які йому варто було б захищати, а також нашкодить американським союзникам якраз тоді, коли їм потрібна єдність. Попри обіцянки Трампа "зробити Америку знову великою", його дії більше нагадують відступ до однобокості, яка лише зіграє на руку Китаю.

Натомість Трампу потрібно переглянути низку політик щодо Китаю. Заходу і азіатській країні доведеться навчитися жити зі своїми відмінностями. Закривання очей на неприйнятну поведінку Пекіна сьогодні, сподіваючись, що завтра все зміниться на краще, не має сенсу. Чим довше Захід буде терпіти китайські порушення, тим небезпечнішим буде завдання розібратися з ними у майбутньому.

Раніше видання The Economist писало, що довічне правління Си Цзиньпіна може не піти на користь Китаю. Лідер представляє свою країну в якості прикладу для інших країн: меритократичною автократією, яка змогла добитися швидкого економічного зростання і уникнути трясовини політичних потрясінь, від яких страждають демократії. Але не зрозуміло, чи з пожиттєвим лідером і відсутністю різниці між державою і партією сам Китай буде відповідати цій моделі.

Як писало DT.UA, роль генерального секретаря КПК і голови КНР Сі Цзіньпіна в конфігурації китайської влади продовжує неухильно зростати. Вплив Сі Цзіньпіна порівнюють з впливом "великого керманича" Мао Цзедуна і "архітектора китайських реформ" Ден Сяопіна. А з цими іменами пов'язані найбільш суттєві повороти в новітній китайській історії.

Детальніше про зміни зовнішньої і внутрішньої політики Китаю читайте у статті Олексія Коваля "Пекін вивіряє курс" у тижневику "Дзеркало тижня. Україна".