Розвиток ситуації навколо України визначатиме нову еру геополітики — The Washington Post

Протистояння Москви із Заходом та загрозу вторгнення Росії в Україну експерти з міжнародних відносин і військові стратеги, ймовірно, вивчатимуть десятиліттями, намагаючись зрозуміти теорії політики стримування та відносини впливових держав, пише The Washington Post.

Лідер США Джо Байден, ймовірно, сподівався на президентство, що буде таким же спокійним, як і його характер. Він хотів бути популярним лідером країни. Спочатку Байден зосередився на внутрішньому відродженні США і не очікував небезпечної глобальної конфронтації з Росією чи Китаєм.

Але історія вчить, що президенти не можуть писати сценарій. Виявилося, що Байден зіштовхнувся з однією з найбільш серйозних глобальних криз у сучасній історії. Один чиновник адміністрації США каже, що це несе ризики перетворитися на багатосторонню загрозу, схожу на війну 1956 року за Суецький канал, яка допомогла зламати Британську імперію.

Ці історичні відлуння підкреслюють високі ставки для політиків перед загрозою найбільшого вторгнення на європейську територію з часів Другої світової війни. Наслідки резонують далеко за межами європейського континенту.  

Росія та Китай оголосили у спільній заяві, що вони прагнуть до «нової ери» на заміну глобальному порядку, сформованого під лідерством США. Лідери Москви та Пекіна Владімір Путін і Сі Цзіньпін заявили про широку співпрацю.

Загроза вторгнення Росії в Україну є потенційним першим пунктом цієї співпраці, а протистояння з Китаєм навколо Тайваню також може бути не за горами.

Байден намагається стримати вторгнення Росії в Україну, погрожуючи серйозними санкціями, якщо Путін нападе, а також даючи чітко зрозуміти, що Сполучені Штати не будуть воювати, захищаючи державу, яка не є членом НАТО. Байден знає, що справжній важіль США в цій кризі і в протистоянні з Китаєм — полягає в тісній співпраці з союзниками та підтримці єдності.

Протистояння Заходу та РФ навколо України стало прикладом політики стримування та її меж. Ставки обернено пропорційні для Сполучених Штатів і Росії. На перший погляд може здаватися, що для США Україна має менше значення, оскільки країна розташована далеко у географічному плані. Цей дисбаланс інтересів підштовхнув Путіна до більшого ризику, припускаючи, що Байден, ймовірно, не буде готовий до ескалації.

Ставлення Путіна до України межує з одержимістю, і, за деякими повідомленнями, це викликає занепокоєння навіть військових лідерів навколо очільника Кремля. Коли на початку листопада директор ЦРУ Вільям Бернс вперше зіштовхнувся з інформацією розвідки США щодо планування російського вторгнення в Україну, то сказав, що Путін має деякі помилкові уявлення про те, що загарбників вітатимуть як «визволителів».

Китайський лідер Сі Цзіньпін, для прикладу, дуже рідко приймає такий емоційний підхід до політики, і американські чиновники вважають, що він може скептично ставитися до зверхності Путіна та його зневаги до міжнародних правил.

Крім того, Китай, швидше за все, розуміє, яку шкоду вторгнення РФ в Україну може завдати світовим енергетичним ринкам та економічному зростанню. Але такі побоювання не враховувалися у спільній заяві Путіна та Сі про співпрацю.

Китай та РФ фактично запропонували альтернативу світовому лідерству США. Людство вступає в нову еру «багатополярності» і «з'явилася тенденція до перерозподілу влади», заявили лідери двох країн.

Не вказуючи прямо на Сполучені Штати, Путін та Сі розкритикували «деякі країни», що «пропагують односторонні підходи» та «втручаються у внутрішні справи інших держав». Два президенти навіть намагалися «привласнити» характерну для Сполучених Штатів тему демократії, стверджуючи, що це «загальнолюдська цінність, а не привілей обмеженої кількості держав». Однак у них своє визначення демократії.

Спільна заява включала шаблонну мову, але в ній також були деякі «агресивні моменти». Росія заявила, що виступає «проти будь-яких форм незалежності Тайваню», а Китай, хоча явно не схвалював вторгнення в Україну, підтримав опозицію Путіна до розширення НАТО та прозахідних «кольорових революцій», які охопили колишні радянські країни.

У спільній заяві РФ та Китай також пообіцяли, що обидві країни будуть боротися зі Сполученими Штатами на глобальних регуляторних форумах, таких як Міжнародний союз телекомунікацій, де запропонують власні правила інформаційної сфери. Можливо, Пекін та Москва готуються до нової холодної війни.

Байден повинен підкреслити те, чого немає у Путіна та Сі, але є у Америки — демократичні союзники. Історія також вчить, що саме союзники можуть мати вирішальне значення в майбутній битві за «нову геополітичну еру», резюмує видання.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

Юваль Ной Харарі про ситуацію навколо України: «На карту поставлено майбутнє всього людства»

Президенти Росії Владімір Путін та Китаю Сі Цзіньпін зробили заяву після своєї зустрічі на відкритті Олімпіади, яка стосуються ключових  міжнародних проблем, як заявили у Москві. Зокрема, президенти Росії та Китаю виступили проти дій зовнішніх сил щодо нібито "підриву безпеки та стабільності у спільних суміжних регіонах" та звинуватили країни НАТО в намаганні втрутитися у внутрішні справи суверенних держав з подальшим нарощуванням там взаємодії.

Зимові Олімпійські ігри покликані поліпшити міжнародну репутацію Китаю та принести особисті дивіденди китайському лідеру Сі Цзіньпіню всередині країни, вразивши китайців черговими досягненнями країни на шляху до «китайської мрії». Та дії Росії стосовно України відкидають на Олімпійські ігри в Китаї велику російську тінь. Про те, чому зимові Олімпійські ігри — це не тільки розмова про спорт, читайте у статті Наталії Бутирської "Куди Олімпіада-2022 заведе Путіна?".