Агресія Росії стосується не лише України — FT

Через 30 років після початку Югославських воєн західний альянс знову зіштовхнувся з можливістю ескалації збройного конфлікту на периферії Європи. Росія Владіміра Путіна стягнула війська до кордону України. У всьому цьому є присмак дежавю. Однак у більшості ключових аспектів сьогоднішня ситуація інакша, ніж три десятиліття тому, пише Financial Times.

У 1990-х роках США не хотіли брати участь у припиненні кровопролиття на Балканах. Проте, відчуття перемоги у холодній війні та співпраця з європейськими союзниками змусили Америку втрутитися із почуттям ​​відповідальності.

Деморалізована і майже збанкрутована пострадянська Росія трималася на дистанції, але тиск з боку Москви допоміг змусити сербського диктатора Слободана Мілошевича вивести свої війська з Косово, що зупинило «повітряну війну» НАТО проти Белграда. Німеччина вирішила взяти участь у цій операції лише після важкої дискусії про те, чи дозволяє їй власна історія зробити це.

Сьогодні адміністрація президента США Джо Байдена заявляє, що твердо віддана безпеці Європи та суверенітету України. Проте Америка постраждала від політичної поляризації, а Байден болісно усвідомлює свій обмежений вплив на електорат, який вже втомився від війни і не довіряє політикам.

Кілька прихильників жорсткої політики, які залишилися у Вашингтоні, зосереджені на Китаї. «Зовнішньополітична стриманість» все частіше знаходить прихильність обох партій в США. Хаотичне виведення військ з Афганістану завдало шкоди позиції Америки у світі та підірвало згуртованість НАТО.

Тим часом Росія допомагає Білорусі використовувати мігрантів як зброю проти ЄС. Російський «Газпром» не виконує свої зобов'язання щодо заповнення сховищ газу в Німеччині, незважаючи на обмежені поставки та різке зростання цін. Нещодавно Путін назвав «геноцидом» бойові дії на Донбасі, де Росія з 2014 року веде війну, що забрала понад 13 тисяч життів.

Вимоги Путіна щодо гарантій безпеки фактично означають вето на подальше розширення НАТО, а також передбачають виведення військ альянсу з територій колишніх радянських країн.

Вимоги Кремля стосуються не лише України. По суті, Росія розширює сферу інтересів, яка починається на східному кордоні Німеччини, а відмова від ядерної зброї в Європі — неприйнятна пропозиція для Заходу. Навіть якщо це просто підступ, спрямований на дипломатичні переговори чи переворот у Києві, це надзвичайно ризиковано.

Цього року також виповнюється 30-та річниця розпаду Радянського Союзу. У нещодавно випущеному в ефір документальному фільмі Путін назвав цю подію загибеллю «історичної Росії», додавши, що тодішня криза нібито змусила його підробляти таксистом. У статті, опублікованій в червні, Путін заперечував українську державність. Російська прокуратура вирішила заблокувати правозахисну групу «Меморіал», яка займається документуванням злочинів сталінізму. Путін, ймовірно, збирається переписувати історію.

НАТО та ЄС відповіли узагальненою пропозицією діалогу, а також попередили Росію про «масові наслідки та серйозні витрати», якщо вона почне військовий наступ проти України. Така стратегічна двозначність могла бути навмисною, щоб не стати приводом для ескалації. Це також може бути спроба приховати розбіжності в Європі.

Прем'єр-міністр Італії Маріо Драгі висловив скептицизм щодо можливого російського вторгнення, тоді як міністр закордонних справ Литви Габріеліус Ландсбергіс стверджує, що Москва «справді готується до війни».

Що стосується Німеччини, то час, коли вона могла використовувати свою історію як привід залишитися осторонь, давно минув. Впливова європейська держава є важливою для зусиль Заходу, спрямованих на стримування Путіна.

Будь-які потенційні дії Заходу — санкції проти російських компаній, виключення РФ із системи платежів Swift, блокування газопроводу «Північний потік-2» стануть фінансово і політично невигідними для нового уряду канцлера Олафа Шольца.

Але яка альтернатива? За словами Путіна: війна в Європі. Югославські війни тривали десять років і забрали близько 140 тисяч життів. Балкани досі залишаються проблемним регіоном.

Проте Путіну варто пам’ятати, що дві з шести колишніх республік комуністичної Югославії зараз входять до ЄС, чотири - в НАТО. А Мілошевич опинився перед Трибуналом ООН з військових злочинів у Гаазі, резюмує видання.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

Кремль намагається вести переговори з Вашингтоном за спиною союзників США — The Washington Post

ZN.UA пропонує читачам поміркувати над тим, що чекає на Україну в середньостроковій перспективі й до чого варто готуватися вже зараз:

• Сергій Корсунський"Імперія Путіна готується завдати удару у відповідь: чого очікувати Україні";
• Олексій Іжак"Байден та Путін розійшлися по кутках. Чого чекати Україні";
• Олег Шамшур"Ворог біля воріт: хто і як може зупинити Путіна";
• Володимир Кравченко"Україна — епізод у серіалі, сценарій якого пишемо не ми?".