Ворог біля воріт: хто і як може зупинити Путіна

06 грудня, 2021, 17:00 Роздрукувати
Відправити
Відправити

Думки напередодні спілкування президентів США та Росії.

Яка ймовірність нової масштабної агресії Росії проти України? Це та багато інших дотичних питань уже більше місяця є темою численних коментарів, аналітичних розвідок та публічних заяв. Російсько-українська війна знову вийшла на авансцену світової політики, змушуючи нас та наших партнерів уважніше придивитися до низки незручних і небезпечних реалій.

Перш за все потрібно дати чесну відповідь на запитання, чому після майже восьми років від початку російської агресії «володар» Кремля продовжує утримувати стратегічну ініціативу, диктувати перебіг подій у протистоянні, від результату якого залежать не тільки суверенітет і майбутнє України, а й регіональна та європейська стабільність. Інколи видається, що, на додачу до вентиля газової труби для маніпуляцій на європейському ринку енергоресурсів, він тримає у своїх руках своєрідну фісгармонію, натисканням клавіш якої намагається встановити вигідний для себе тиск у зоні бойових дій та у відносинах із зовнішнім світом. При цьому, як досвідчений знавець політичних «душ», він уважно спостерігає за реакцією на свої екзерсиси, щоби визначити рамки можливої поведінки. Найефективнішою виявилася політика доконаних фактів (добре відома з підручників історії й осучаснена засобами гібридної війни), коли агресор досягає своєї мети, скориставшись непідготовленістю жертви і в цілковитій упевненості, що адекватної протидії з боку її союзників не буде. 

Саме слабка — абсолютно неспільномірна з катастрофічними наслідками для України й усієї європейської архітектури безпеки — реакція Заходу на окупацію та анексію Криму (до того ж помножена на тодішню нездатність України захистити себе) відкрила шлях агресії на Донбасі. Запроваджені США та ЄС у відповідь більш жорсткі санкції в поєднанні з розбудовою українських оборонних можливостей зупинили Росію, але виявилися недостатніми для того, аби примусити її відмовитися від загарбницьких планів щодо України. 

Очевидно, спрацювала низка чинників. Недостатня «болючість» вжитих обмежувальних заходів, наявність у них «лазівок» для потенційних порушників дали можливість путінському режимові та російській економіці певною мірою абсорбувати їхній карально-превентивний ефект. До того ж у Москві не можуть не помічати, що в політичних, експертних і особливо бізнесових колах ЄС і США постійно звучать голоси тих, хто виступає за послаблення або навіть повне скасування санкцій проти Росії, посилаючись на їхні економічну недоцільність і неефективність. 

Апофеозом цієї амбівалентності стало проштовхування «північних потоків», ініційоване одним із наших основних партнерів — Німеччиною, погоджене (попри опір окремих його членів) Євросоюзом та уможливлене адміністрацією Дж.Байдена (згідно з останніми відомостями, держсекретар США зараз активно працює з сенаторами, щоби запобігти ухваленню антипотокової поправки в законі про фінансування міністерства оборони США).

Незважаючи на шкоду, завдану нинішнім російським керівництвом стратегічним інтересам Заходу, воно, за деякими винятками (як от у період після збиття малайзійського авіалайнера), так і не пройшло лікування терапією остракізму, інтенсивного морального осуду. Воно вправно користається своєю участю в системі міжнародного спілкування на звичних засадах — наче й не було Криму, Донбасу або Сирії — задля досягнення репутаційних вигод. 

Зазвичай західні високопосадовці пояснюють зустрічі зі своїми російськими колегами необхідністю «тримати відкритими» лінії комунікації. Мабуть, цю аргументацію можна зрозуміти. Втім, часто це спілкування базується на банальному нерозумінні цілей, способу мислення, мотивації та процесу прийняття рішень у путінській Росії. Як наслідок, з’являються химерні ідеї щодо спільної з Росією побудови нової безпекової архітектури або «вивільнення» Росії з під-впливу Китаю, навіть ціною поступок. 

Ілюзія щодо зацікавленості, бодай гіпотетичної, сучасного російського режиму у припиненні війни на Донбасі, породжує намагання навіть наших ключових партнерів відігравати роль «неупереджених» посередників. Буцім саме така позиція може допомогти їм відігравати конструктивну роль у процесі врегулювання конфлікту. Звідси — звинувачення «обох сторін» у порушенні режиму припинення вогню, невиконанні мінських домовленостей, ще гірше — ембарго на поставку в Україну не тільки озброєння, а навіть обладнання подвійного призначення. У публічній сфері — абсурдне небажання називати Росію агресором.

Таким чином, попри ООНівські резолюції, санкції та заяви про підтримку територіальної цілісності України, за роки війни утворився пласт паралельної реальності, в якому Росія продовжує залишатися впливовим, майже «нормальним» учасником міжнародного спілкування; зберігає й навіть нарощує товарообіг та інвестиційну співпрацю з деякими країнами Заходу; використовує енергетику як знаряддя політичного тиску; активно просуває тези про остаточну вирішеність кримського питання; позиціює себе «посередником» у врегулюванні «внутрішньоукраїнського» конфлікту на Донбасі; дозволяє собі перманентно принижувати й шантажувати Україну, регулярно вбивати її громадян у зоні військових дій та нагромаджувати ресурси для нового наступу. 

Останні дії Росії — концентрація військових сил та ресурсів на кордоні з Україною, встановлення фактичного контролю над Білоруссю та участь в організації міграційної кризи на її кордоні з Польщею — демонструють не просто крихкість регіонального status quo, а реальну загрозу силового сценарію з боку путінського режиму для просування вглиб території України або нав’язування нам свого плану «врегулювання». Можливість реалізації цього задуму багато в чому залежатиме від готовності наших західних партнерів, насамперед США, відкоригувати свою політику відповідно до погіршення ситуації. 

Майже одночасно дві провідні газети США — «Вашингтон Пост» і «Нью-Йорк Таймс» — розмістили на своїх шпальтах статті з промовистими назвами: «Загроза російського вторгнення є випробуванням для адміністрації Байдена» та «На що готовий піти Байден, аби захистити Україну від агресії Росії». Обидві статті констатують відсутність наразі у Вашингтоні консенсусу стосовно відповіді на агресивні приготування Росії і обидві газети цитують аналітика корпорації «Ренд» С.Чарепа, чия стаття у виданні «Політико» закликає Джо Байдена спонукати Україну до поступок Росії, а саме імплементувати ту частину мінських домовленостей, яка стосується надання спеціального статусу тимчасово окупованим територіям, з огляду на відсутність у США можливостей ефективно тиснути на Росію. Він фактично закликає Україну до капітуляції перед вимогами Москви. Як і журналіст іншого впливового видання — тижневика «Ньюсвік» — Д.Депетріс, який прямо пише, що Україні «немає сенсу пручатися» далі, а США не повинні давати Україні безпекові гарантії.

Знову над американо-українськими відносинами (принаймні в концептуальній площині) нависає тінь Барака Обами: в сумнозвісному інтерв’ю журналу «Атлантік манслі» чинний тоді президент США заявив, що Україна перебуває поза сферою основних інтересів США і Росія завжди буде домінантною силою щодо неї. Поза всяким сумнівом, у Кремлі зробили з цієї констатації приємні для себе висновки.

Заяви Дж.Байдена передвиборного періоду та початку діяльності його адміністрації давали підстави сподіватися, що він і його зовнішньополітична команда (її найважливіші фігури працювали з Байденом у часи його віцепрезидентства) зробили належні висновки з провалу спроб «перезавантаження» відносин із Росією і вважають, що підтримка України в протистоянні з російським агресором відповідає «життєвим інтересам США» (за висловом самого президента). В активі — візит президента України до США, оновлення та розширення Хартії про стратегічне партнерство, відновлення роботи її органів. Разом з тим залишився доволі неприємний осад від позиції США щодо запуску другої черги «Північного потоку».

У нинішніх обставинах наше стратегічне партнерство випробовується на міцність реальною загрозою чергової російської навали, коли цілком очевидно, що Путін і російська дипломатія виробили імунітет до заяв про «рішучу підтримку» та «серйозне занепокоєння». Вони зіграли корисну превентивну роль під час кризи, спричиненої квітневою концентрацією російських військ на кордоні з Україною, але тільки конкретні дії здатні зупинити агресора і стримувати його від дальших спроб ескалації. 

Наразі адміністрація Байдена активно діє на дипломатичному фронті, застосовуючи вкрай гостру риторику та наголошуючи на рішучості вжити безпрецедентних санкцій у разі російського наступу на Україну. Водночас, як відзначають американські оглядачі, дипломати США відмовляються окреслити конкретні «червоні лінії», перетин яких Росією запустить механізм каральних заходів. Не можна не помітити також зрослу прихильність американської дипломатії до мінських домовленостей. На моє переконання, позитивний потенціал мінських домовленостей (якщо він був узагалі) в будь-якій конфігурації учасників вичерпано ще кілька років тому. Це опосередковано визнав і Ентоні Блінкен, який у своєму виступі на міністерському засіданні ОБСЄ навів розлогий перелік порушень Росією взятих на себе зобов’язань.

Розрядити кризову ситуацію і зупинити Путіна виключно дипломатичними засобами, вочевидь, неможливо. Так, запланована на вівторок розмова президентів США і Росії потрібна, але важливим є її зміст: проста констатація позицій сторін не принесе позитивного для України та її партнерів результату і не змусить Росію прибрати свої війська та техніку з кордону. В цьому ж контексті шанси на конструктивний підсумок зустрічі Путіна і Зеленського, про доцільність якої з таким ентузіазмом недавно говорив президент України, як кажуть у математиці, «прагнуть до нуля». 

Наразі від наших партнерів і союзників потрібні жорсткі й рішучі дії, на кшталт заборони Росії користуватися банківською системою SWIFT і радикального обмеження її доступу до світових фінансових ринків, припинення введення в дію «Північного потоку-2» та накладення персональних санкцій на вище російське керівництво. Пакет нових жорстких санкцій має бути доповнений радикальним збільшенням військової допомоги України — і не тільки зі Сполучених Штатів чи Туреччини — за рахунок високоточної й ефективної зброї, включно з ракетними комплексами та дронами. Заслуговує уваги і думка, висловлена колишнім президентом Естонії Т.Ільвесом та колишнім помічником держсекретаря США Д.Креймером, про направлення, за прикладом Великої Британії, в Україну військових інструкторів із країн НАТО: їхня фізична присутність на українській території могла б зіграти роль додаткового запобіжника російській агресії. Як казав Рональд Рейган, «якщо не можеш зробити так, щоби вони побачили світло, маєш примусити їх відчути жар».

У цьому протистоянні перед спільнотою демократій постали вкрай серйозні виклики: нездатність допомогти Україні зупинити агресора посилить у російських правителів відчуття безкарності і стимулюватиме їх до спроб розширити зону «хаосу» за рахунок (на першому етапі) дестабілізації країн Центрально-Східної Європи. Це також спрятиме підвищенню тонусу автократій у глобальному масштабі. Зовсім не випадково за ситуацією навколо України уважно стежать у Китаї, який чинна американська адміністрація визначила своїм основним конкурентом на міжнародній арені.

Допомога партнерів, навіть якщо вона надійде в необхідному обсязі й необхідної номенклатури, може бути тільки важливим підкріпленням дій української держави. На жаль, впродовж останніх тижнів ми чули переважно неузгоджені або сумнівні за змістом заяви, намагання применшити серйозність загрози та демонструвати самовпевненість. Натомість потрібні гранична концентрація зусиль на оборонному напрямі, чесна розмова з суспільством щодо виняткового характеру загроз, вжиття відповідних інституційних заходів, особливо у прикордонних місцевостях. 

Хочеться сподіватися, що з партнерами вже розробляються плани взаємодії для різних варіантів розвитку ситуації. Втім, упевненості в цьому немає…

Всі статті Олега Шамшура читайте тут.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК