«ЯНКІ», «БАКСИ» І «ГАРЯЧІ ТАКСИ»

Мову недарма називають дзеркалом культури. Європейські культурологи на початку 70-х вдарили на сполох: Європа почала втрачати своє звичне обличчя. Жителі континенту заговорили із сильним американським «акцентом». Справді, сьогодні, прислухавшись до власної мови, кожен із нас виявить, що на десять слів рідної мови припадає одне американське. Саме американське — не британське, не французьке, не німецьке. Ми засипаємо свій лексикон усілякими «бакс», «о’кей», «стейк». А такі слова, як «джинси», «паркінг» настільки міцно ввійшли в наш побут, що, вживаючи їх як свої власні, ми і не підозрюємо, що вони являли собою в оригіналі. За двісті років, ледь устигнувши побудувати власну культуру, Америка «побудувала» культуру європейську.

Америка як держава емігрантів будувалася за принципом «зі світу по нитці», що, природно, не могло не позначитися на її мові. Кожна чергова етнічна група, що вливалася в населення країни, додавала в неї щось своє. Так від голландців прийшло слово «бос», від німців «нудл» (німецька локшина). Суттєвий внесок у мовну скарбничку Америки зробили корінні її жителі — індіанці, — котрі говорили мовою, не зрозумілою ні німцям, ні голландцям. Так поступово прижилися слова, «вігвам», «скво», «мокасин» тощо. У міру просування в глиб материка колоністи-інтернаціоналісти зіштовхувалися зі спадщиною іспанських і французьких торговців, які збагатили лексику словами «ласо», «бронко» (дикий кінь) і багатьма іншими. Така активна асиміляція вела до того, що на час Американської революції англійська мова американських колоністів істотно різнилася від британської. Лондонська преса на всі лади висміювала їхню «виродкову мову». А самих американців охрестила глузливим прізвиськом «янкі».

Ян Кез і «Янкі Дудл»

Зустрічаючи слово «янкі» у романах Маргарет Мітчелл або Марка Твена, мало хто замислюється над тим, що цим своїм збірним ім’ям усі білі американці зобов’язані голландцям. Як відомо, північний схід США вперше було досліджено голландцем Адріаном Блоком у 1610—1614 рр. і заселено голландцями аж до Нового Амстердама, котрий пізніше отримав назву Нью-Йорк. Щодо походження існує дві версії: власне голландська й англійська.

Перша базується на природній звичці людей називати всю націю номінальним ім’ям, яке найчастіше зустрічається в ній. Для українців та росіян це — Іван, для євреїв — Хаїм, для німців — Фріц, для англійців — Джон, для французів — Жак тощо. Для голландців таким номінальним героєм був Ян Кез. У мові англійців, котрі захопили території голландських поселенців у другій половині XVII століття, слово трансформувалося в «янкіз» і означало множину. А за однину стало вживатися неіснуюче до того «янкі». Індіанці перенесли цей «неологізм» на всіх «блідолицих» мешканців Нової Англії. Янкі з гордістю носили це прізвисько, оскільки воно різнило їх від ненависних англійців. На пісеньки, що висміювали їхню «неотесаність», вони не ображалися, а одна з них — «Янкі Дудл» — стала ледь не національним гімном. Після перемоги північних штатів у громадянській війні 1861—1865 рр. слово «янкі» і зовсім стало сприйматися як синонім слова «американець». І сьогодні воно вирізняє корінне біле населення Америки від нових емігрантів.

Сем Уїлсон і «Анкл Сем»

Дядько Сем — цей високий сивоволосий старигань із цапиною борідкою і зоряним циліндром на голові, котрий став символом Сполучених Штатів, — мав цілком конкретний прототип. 1812 року під час англо-американської війни такий собі Сем Уїлсон, громадянин міста Трой, штат Нью-Йорк, займався поставками солонини американській армії. На кожній бочці стояв штамп U.S., що означав United States. Жартівники-робітники розшифровували цю абревіатуру як Uncle Sam, тобто власність дядька Сема Уїлсона. Дотепна вигадка сподобалася американцям, які боролися за свою незалежність, і незабаром дядечку Сему приписували все, що мало штамп U.S. Ситуацію використовували британські політичні карикатуристи. Дядечко Сем із їхньої легкої руки став уособленням Сполучених Штатів.

Спочатку він був гладко поголений і одягнений у чорний сюртук. Але якось карикатурист Томас Нест зобразив його бородатим і в костюмі кольору американського прапора, повністю скопійованим із костюма популярного циркового клоуна Дена Райса. Відтоді цей образ не змінювався. А 1961 року, рівно через сто років по закінченні громадянської війни, конгрес прийняв спеціальну резолюцію, у якій затвердив Дядька Сема національним символом Америки.

Леві Страус
і джинси Levi’s

Знамениті джинси «Леві Страус» успадкували назву від свого творця, німецького єврея-емігранта Леві Страуса і до австрійського філософа ніякого стосунку не мають. 1853 року в самісінький розпал золотої лихоманки в Каліфорнії Леві приїхав у Сан-Франциско із вантажем грубого полотна блакитного кольору. Тканина призначалася для виготовлення наметів золотошукачів і обтягування їхніх фургонів. Однак, «провівши маркетинг», Страус зрозумів, що ті набагато більше потребували міцних і зручних штанів, аніж наметів. Страус змайстрував перші «блу денім», які здобули величезну популярність у золотошукачів. Знаючи, що основна проблема старателів була пов’язана з кишенями (важкі золоті самородки постійно їх обривали), Страус став кріпити їх металевими заклепками. Цей новий фасон Страус назвав genes (вимовляється, як «джинс»), оскільки крій штанів він скопіював із міцних і зручних штанів генуезьких моряків. Незабаром новинка завоювала такий успіх, що без джинсів себе не мислив жоден роботяга. У 50-х роках їхній популярності і масовому поширенню сприяли фільми з Марлоном Брандо і Джеймсом Діном, котрі хизувалися у винаході Леві Страуса.

«Гарячі такси»

Чому бутерброд із булочки і гарячої сосиски весь світ, не задумуючись, називає hot dog, тобто «гарячим собакою»? Цей кумедний вислів виник на нью-йоркському майдані для гри в поло 1900 року. Торговець морозивом і крем-содою на ім’я Гаррі Стівенс через холодну погоду став зазнавати збитків. Тоді він послав свого помічника купити hot dachshund sausages — «гарячі таксоподібні сосиски» (так він їх назвав, бо за формою вони нагадували йому довгу таксу). Відтоді ці бутерброди так і називалися: «такса».

Далі знову постаралися художники. Через якийсь час спортивний карикатурист Тед Дорган намалював карикатуру: уболівальники поло активно розкуповують «такс». Однак, не знаючи, як правильно пишеться німецьке слово dachshund, він вийшов із положення: замість тяжкого германізму написав просте англійське dog. Так і з’явився hot dog.

Хмарочоси й Голлівуд

Всьому світу відомо, що слово хмарочос — суто американське. Проте назва ця (по-англійськи skyscraper) з’явилася задовго до самих будинків, що вперше почали зводити наприкінці ХІХ століття в Чикаго. Раніше цей термін вживався в морському жаргоні: хмарочосами матроси називали малі вітрила, що ставилися в спокійних широтах додатково до основних великих. Іноді їх називали також місяцечосами, однак це слово не прижилося. А от хмарочосами стали називати також дуже високих чоловіків, високі капелюхи і навіть удари по м’ячу в бейсболі, коли м’яч піднімався високо в повітря. І лише 1928 року слово «хмарочос» стало застосовуватися до висотних будинків.

А зоряний привабливий Голлівуд — усього лише падубовий гай. Такий собі Гарві Уїлкокс, який жив наприкінці XIX століття в Лос-Анджелесі, утримував невелике ранчо. Трохи розбагатівши, він прикупив ще 120-акрову ділянку землі і назвав усе це «Ранчо Гарві Уїлкокса». Мандруючи по Сходу, його дружина Дейда познайомилася з жінкою, від якої начулася романтичних розповідей про її розкішний літній маєток із поетичним ім’ям «Голлівуд». Їй сподобалася назва і, повернувшись додому, вона умовила чоловіка перейменувати сімейне ранчо. Уїлкокс запросив землеміра, поділив землю на ділянки, розмітив вулиці і посадив дерева. Відтоді це містечко залишилося на карті, не змінивши своєї назви.