ЩО ДОБРОГО ДЛЯ ДІТЕЙ У РЕКЛАМІ

Кілька років тому в Японії і Сполучених Штатах Америки показали мультиплікаційний фільм, у якому був кадр, після перегляду якого близько 150 японських дітей зазнали нападів судом, і цей мультфільм заборонили показувати.

До нас він не дійшов через брак коштів. Проте на вітчизняному телебаченні вистачає інших стимуляторів, які, на думку фахівців, здатні не лише впливати на психіку дитини, а й викликати серйозні психічні розлади. Відомо, що малюки дуже сильно реагують на яскраві предмети й малюнки. І не дивно, що ввімкнутий телевізор приковує їхню увагу: кадр миготить за кадром, і дитині набагато цікавіше дивитися туди, ніж на той-таки малюнок, що висить над ліжечком.

Проблема лише в тому, що наше телебачення часто-густо засмічене настирливою й не завжди корисною для підростаючого покоління рекламою. З другого боку, саме вона, за спостереженнями багатьох мам, найбільше приваблює карапузів. З ними коїться щось неймовірне: вони забувають про все на світі й, здається, здатні розпізнавати рекламу на нюх, навіть при вимкнутому звукові. Добре це чи зле? Як може вплинути телебачення, зокрема реклама, на маленьких дітей, котрим немає ще й трьох років? І чому вона їх так приваблює? З цими запитаннями я звернулася в консультативно-поліклінічне відділення Українського НДІ соціальної, судової психології й наркології, до провідного наукового співробітника відділення невідкладної психіатричної допомоги, доцента, кандидата медичних наук Степана Євчука.

— Тут треба говорити не лише про рекламу, а про все, що ми бачимо на екрані. Далеко не кожна реклама корисна. Є хороша, добра: приміром, «Neskafe», де тато з сином сидять на мосту й ловлять рибу, або реклама бритви, де тато голиться, а потім цілує свою маленьку доньку. Такі кадри дають хороший емоційний заряд. Але є безліч інших, які взагалі не рекомендується дивитися дітям. У маленьких дітей до трьох років багато структур мозку ще не розвинені, й миготіння рекламних кадрів може вплинути як позитивно, так і негативно. Зокрема сприяти дисоціації. Медичне поняття «дисоціація» містить у собі три компоненти: порушення сприйняття самого себе й реальності, порушення пам’яті й абсорбцію уваги, коли увага спрямована на конкретний предмет, а решта навколо не помічається. Це негативний вплив абсорбції уваги.

З другого боку, дисоціація — захист від психічних розладів, вона дозволяє позбутися неприємних переживань. Маленькій дитині дуже легко завдати психотравми: матуся шльопнула по попі — це вже жорстокість для маляти, у російському віршику «оторвали мишке лапу» — ціла трагедія. Крім того, нарівні зі словесним і фізичним покаранням, не меншою травмою для дитини є зневага чи байдужість батьків, коли вони намагаються виконувати свої обов’язки, але водночас дають зрозуміти, що маля не зовсім вчасно з’явилося. Втім, у цьому віці діти інакше й не можуть реагувати. Будь-які психологічні захисти, зокрема й дисоціація, в певному віці корисні. У 2—3 роки вони корисні тим, що дитина забуває неприємні переживання, які є в неї в цьому віці.

Взагалі, у дітей дуже багато захисних механізмів, які допомагають їм давати раду негативним впливам. Найважчий з пов’язаних із цим розладів — саме дисоціативний. До того ж занадто глибокий захист, що виявляється в дорослої людини, — це вже хворобливий розлад, його наслідком інколи може стати шизофренія.

Здатність до дисоціації, розщеплення — це здатність переживати складні моменти.

Звертаючи увагу на рекламні ролики, малюк розвиває в собі здатність до дисоціації. У цьому віці це абсолютно нормально й навіть добре.

Справді, коли говорять про негативний вплив реклами — це, швидше, спосіб спрямувати ненависть людей на багатих, на тих, у кого є гроші робити й давати цю рекламу. Знаходиться безліч причин: реклама — це зле, вона негативно впливає на дітей, які через це стають дратівливими, нервовими, вередливими тощо. Але мало хто говорить про те, що в нашому суспільстві, не почуваючи себе захищеними, люди часто зриваються на дітях, оскільки це — найменш захищена верства суспільства. Реклама трактується як щось небезпечне й лихе, однак насправді значно більше небезпеки — у самих стосунках.

Думки про цю проблему мені довелося вислухати найрізноманітніші. До речі, хтось і проблеми тут не бачить. А хтось переконаний, що корисної реклами не буває. Проте найчастіше телевізор відіграє роль няньки для маляти, а вже що ця нянька показує — вибираємо, на жаль, не ми.

Проте не викликає жодних сумнівів те, що маленькі діти особливо чутливо вбирають інформацію і побачене по телевізору впливає на формування їхніх поглядів на світ і на себе самих.