ВІДЧИНІТЬ, МІЛІЦІЯ!

Одного разу мій колега поділився зі мною стурбованістю: у їхньому будинку квартири часто відвідує міліція. Подзвонивши у двері й відрекомендувавшись, «дільничний», працівник міліції, зрозуміло, на особливі перепони не наштовхується: вартовим порядку довірливо відчиняють двері. Але інколи під виглядом міліції до помешкання пробираються злочинці. Колега, відчинивши одного разу двері працівникові міліції, довго себе картала: бо хто ж його знає, чи справді ця людина та, за кого себе видає. Подзвонила, перевірила. Виявилося, правда — працівник карного розшуку. Та чи варто бути такою необережною і відчиняти двері, почувши слово «міліція»?

По роз’яснення, як поводитися в таких випадках, я вирушила прямісінько у свій рідний райвідділ, до компетентних людей — старшого інспектора відділу дільничних інспекторів міліції Мінського району Ярослава Мусійця та старшого дільничного Мінського управління міліції Леоніда Філоненка.

— Ярославе Миколайовичу, люди остерігаються відчиняти двері незнайомим людям, навіть коли вони у формі, адже нині так часто злочинці виступають під личиною міліціонерів. До того ж у деяких квартирах немає «вічка». Чи не простіше було б, якби мешканці знали свого дільничного в обличчя і на ім’я?

Я.М. — Це входить до обов’язків дільничного. Його має знати не лише населення, а й фірми, підприємства, розміщені на території дільниці. Для цього розробляється графік: приміром, раз на квартал дільничний зобов’язаний зустрітися й виступити в якомусь трудовому колективі, у ЖЕКу чи перед населенням. Найчастіше, правда, це практикується з трудовими колективами. На цих зустрічах дільничний розповідає, як треба охороняти майно, особисте й державне, яких заходів безпеки слід вживати, дає консультації з усіх питань.

За наказом МВС № 802 від 1999 року двічі на тиждень дільничний у своєму службовому кабінеті проводить прийом населення. Зазвичай на кабінеті кожного дільничного є табличка, де написано прізвище, ім’я, по батькові інспектора, час прийому та його робочий телефон. Крім того, у суботу проводиться додатковий прийом черговим дільничним.

Л.Ф. — Свого дільничного люди мають знати не тільки в обличчя й на прізвище, а також впізнавати з голосу. Щоранку дільничний підводиться з робочого місця, бере свою течку і обходить територію. Зазвичай інспекторів, котрі пропрацювали на цій посаді рік-два, уже знають і двірники, і бабусі, які сидять під парадними.

— Ну, бабусі завжди все знають. А як ви знайомитеся безпосередньо з жителями?

Л.Ф. — Для цього ми розносимо по квартирах запрошення, візитні картки. У середньому в підпорядкуванні інспектора перебуває 5—7 тисяч населення, це приблизно 1800 квартир. За рік приділити увагу 50—60 квартирам — це під силу. Крім того, ми часто буваємо в ЖЕКах, куди люди ходять постійно.

Я.М. — МВС розробило програму партнерських відносин із населенням. В обов’язки дільничного входить розповсюдження візитних карток й інформаційних листів із повною інформацією про місцезнаходження дільничного, про його робочий графік і телефон, з зазначенням днів прийому та телефону чергового. Такі реквізити буде розклеєно на кожному парадному, на помітному місці.

— У яких випадках ви можете завітати у квартиру?

Л.Ф. — До жильців ми можемо прийти з будь-якої нагоди, не тільки при пограбуванні чи коли хтось когось скривдив. Ми цікавимося, чи не турбують, чи не збираються біля парадних гучні компанії, заважаючи спати, чи, можливо, хтось підозрілий біля квартир тиняється. Ми самі зацікавлені ходити по квартирах, спілкуватися з народом, щоб не тільки забезпечити охорону населення, а й полегшити свою роботу: навіть якщо людина нам не дасть ніякої інформації, ми вже будемо одне одного знати в обличчя.

— Як за зовнішнім виглядом розпізнати дільничного?

Я.М. — Торік главк вирішив по всій Україні запровадити єдину форму для дільничних інспекторів міліції. Це форма коричневого кольору, кепочка, на якій написано «Адміністративна міліція», і спеціальні знаки розрізнення: нагрудна шестикутна зірка з тризубом і з написом «Дільничний інспектор міліції». На значку також є номер, що вказує, за якою адміністративною територією закріплено дільничного.

— Леоніде Васильовичу, що ви мусите сказати, аби вам повірили й відчинили двері?

Л.Ф. — Коли я приходжу до квартири, де мене не знають, то називаю своє прізвище, ім’я, по батькові, посаду й кажу, з якого питання прийшов. Якщо мені не довіряють (а так буває часто, переважно бояться бабусі, самотні, люди похилого віку), я залишаю свої координати й кажу: «Якщо вам не важко, передзвоніть мені, я буду в кабінеті через півгодини, а потім підійду знову». Або називаю номер чергового райвідділу, людина телефонує у райвідділ, перевіряє, чи працює такий інспектор. Або мене відразу викликають по рації, і я підтверджую: «Так, я біля такої і такої квартири». Якщо й тоді не виходить, то залишаю координати й кажу: «Я сиджу в такому-то відділенні, такій-то кімнаті, підійдіть, я хотів би з вами познайомитися».

— З одного боку, боязко відчиняти, коли вперше бачиш людину, а з другого — можуть визнати несвідомим, мовляв, не схотів допомогти вартовим порядку. Чи зобов’язані мешканці відчиняти двері — чи це особиста справа кожного?

Л.Ф. — Люди не зобов’язані відчиняти двері нікому, особливо вночі. Якщо в мене є контакт із мешканцями, я завжди попереджаю: «Ви мене знаєте, я ваш дільничний, і в жодному разі нікому іншому не відчиняйте, навіть людям у формі. Коли що, звертайтеся до мене». Крім мене ніхто не повинен ходити по моїй дільниці. Є дільничний, нехай він працює зі своїми людьми.

Я.М. — Бувають, звісно, екстрені ситуації, коли на якийсь злочин приїжджає наряд міліції. Тоді мешканець теж може передзвонити в чергову частину й пересвідчитися, що це — міліція.