УКРАЇНСЬКЕ ХРИСТИЯНСТВО: БІЛЬШЕ СПІЛЬНОГО, НІЖ РІЗНОГО

На сьогодні в Україні не менше 34,5 мільйона хрещених християн, але практикуючих віруючих не більше 12,1 мільйона чоловік. При цьому, як стверджує Віктор Бондаренко, голова Державного комітету України у справах релігій, «процес розширення конфесійного спектра — об’єктивний, і він триватиме. Але загалом Україна назавжди залишиться переважно християнською державою». За даними Держкомрелігії, у країні зареєстровано 103 християнські організації (Церкви в православних і католиків; об’єднання церков — у протестантів; місії, університети, інститути). Автор матеріалу не може знайти іншого пояснення такій кількості напрямів, ніж дане протоієреєм Української греко-католицької церкви Олексою Петрівим: «Христос сьогодні прийшов до нас через стільки зовні відмінних за формою богослужіння церков, що в невіруючих не залишилося ніякого морального права стверджувати, що християнство не влаштовує їх із тих чи тих причин. Є церкви на будь-який смак, головне — хотіти вірити».

Що таке християнство?

Останні дві тисячі років християнська Церква дотримувалася певних вірувань, вважаючи їх необхідними для спасіння. Хоча й існують деякі розбіжності в догмах трьох гілок християнства — католицизму, православ’я та протестантизму, — але ці напрями збігаються в питаннях, що стосуються основ віри. Усі невідповідності між різними гілками християнства несуттєві, порівняно зі спадщиною нехристиянських вірувань і культів. Отже, різні деномінації християнства однаково розуміють доктрини про Трійцю, божественність Ісуса Христа, особистість Святого Духа, спокуту, воскресіння. Біблія допускає певні розбіжності в другорядних питаннях, на чому, власне, і грунтуються деномінаційні розбіжності. Водночас християнські організації, на кшталт «Українського біблійного товариства», є доказом єдності, оскільки члени їх, належачи до різних деномінацій, сконцентровані на одній праці.

Богослов’я православних, католиків, лютеран, реформатів, євангельських християн, баптистів, п’ятдесятників, харизматів різниться низкою схожих особливостей.

Близькі до новозавітного вчення іудео-християни, до яких належать месіанські євреї й адвентисти сьомого дня. Цілком інакше навчають у сектах «Свідків Єгови» й мормонів. Тому зараховувати ці дві течії до протестантизму зокрема або до християнства загалом не тільки необачно, а й украй безграмотно.

Церкви й напрями класичного біблійного християнства, що приймають Апостольський або Нікейський символ віри та визнають Біблію єдиним істинним авторитетом:

1. Православ’я (зокрема старообрядницька Церква).

2. Католицизм (греко-католицький і римо-католицький).

3. Давньосхідна Церква (на території України Вірменська апостольська церква).

4. Протестантизм, зокрема:

лютерани

реформати

євангельські християни

баптисти

п’ятдесятники

церкви Повного Євангелія — харизмати.

Секти, що визнають Біблію авторитетним джерелом, але мають значні відхилення від ортодоксального християнського богослов’я:

1. Бостонська церква Христа («Церква Христа»).

2. Новоапостольська церква.

Секти, які можна зарахувати до нехристиянських (не визнають Ісуса Христа Господом і (або) не визнають Святу Трійцю), хоча вони й використовують при поширенні свого вчення окремі елементи християнського віровчення:

1. Мормони («Церква Ісуса Христа Святих Останніх Днів» й «Оновлена церква новітніх святих»).

2. «Свідки Єгови».

3. Рух нового століття («Нью ейдж мувмент»).

4. Школа християнської єдності.

5. Міжнародний шлях («Вей інтернейшнл»).

6. Месія божественного світла.

7. Християнська наука (Крисчен сайєнс).

8. Церква єднання («Муністи»).

9. Унітаріансько-універсалістська церква.

10. Віссаріонівці.

11. Саєнтологи.

12. «Біле братство».

Спільне й відмінності

Церква Христа єдина, оскільки вона грунтується на одному й тому самому благовісті Христа, викладеному в Євангелії, і живе силою самого Духа Божого. Чому ж, починаючи з четвертого століття, єдина Церква почала розділятися на помісні Церкви, які не тільки припиняли спілкування, а й нерідко відкрито ворогували і ненавиділи одна одну? Поступово виникли Церкви православна, римо-католицька, давньосхідна (монофізистська), протестантська.

Нині керівники як західної, так і східної церкви прагнуть подолати згубні наслідки багатовікової ворожнечі. Так, 1964 р. Папа Римський Павло IV і Константинопольський патріарх Афінагор урочисто скасували взаємні прокльони, промовлені представниками обох Церков в ХІ столітті. За словами офіційних представників УПЦ, УПЦ КП, УАПЦ, УГКЦ, УРКЦ, католики та православні тепер навіть приймають у своє лоно парафіян Церкви-сестри (так звуться західна та східна гілки християнства) без перехрещування.

З початку ХХ століття у світі поширився так званий екуменічний рух (грецьк. «ейкумена» — всесвіт). Нині цей рух здійснюється в рамках Світової Ради Церков, представленої в Україні Всеукраїнською Радою Церков.

Про свободу

Православ’я за своїм духом є гілкою християнства, яка найбільше цінує свободу. Досить згадати службу в православній Церкві, де ніхто не нав’язує свою точку зору, а двері храму завжди відчинені. Микола Бердяєв, російський філософ і мислитель, писав: «…православ’я може триматися тільки свободою, тільки на грунті свободи можна захищати відносні переваги православ’я перед католицтвом та іншими віросповіданнями». За Достоєвським, людина повинна витримати тягар свободи, аби спастися.

Отже, якщо християнство — це свобода і православ’я визнає це, чому окремі представники різних церков цієї деномінації ставляться одне до одного без любові, а до представників інших гілок християнства — відверто вороже? Отець Олександр Мень, один із найвидатніших сучасних проповідників православ’я, говорив: «У всіх нас спільний Бог і навіть свята і святі схожі. Винні не вірування — винні люди, їхні непримиренність, злість, обмеженість, часом дурість». І все-таки, як стало відомо «ДТ» із проведеного нами опитування, представники всіх істинно християнських конфесій визнають, що між ними більше спільного, ніж відмінностей. Це хороший фундамент, на якому можна побудувати хороший дім. Дім Церкви Христової.

— Чого більше в усіх християнських церквах та конфесіях — спільного чи відмінностей?

Митрофан, єпископ Переяслав-Хмельницький, керуючий справами Української православної церкви.

— У нашому віровченні є подібність до католицької Церкви, до стародавніх східних Церков. Є багато спільного: християнська традиція, всесвітні собори до поділу Церков на західну та східну.

Ігор (Ісіченко), архієпископ Харківський і Полтавський Української православної автокефальної церкви.

— Щодня кожен православний християнин сповідує віру «в єдину Святу Соборну й Апостольську Церкву». Ці слова із Символу віри, прийнятого першими Всесвітніми соборами в 325—381 рр., визначають розуміння Церкви як єдиного організму, містичного Тіла Христового, поділ якого в принципі неможливий. Єдність Церкви досягається не шляхом компромісів та дипломатичних торгів, а шляхом пошуку і відродження у церковному житті спільних євангельських основ, апостольських традицій, підтримуваних благодатною присутністю в Церкві віяння Святого Духа. У цій перспективі єдність Церкви можлива й досяжна. Її цілком конкретно визначає перед апостолами Сам Христос відомими словами Своєї молитви до Небесного Отця: «щоб усі були одно, як Ти, Отче, в Мені, а Я в Тобі, щоб і вони були в Нас об’єднані» (Іоанна, 17:21).

Єпископ Дмитро, ректор Київської духовної академії і семінарії Української православної церкви Київського Патріархату.

— Усі християни вірять у єдиного Бога, більшість християн однаково вірять у Пресвяту Трійцю. Стосовно православної та католицької Церков — у них досить схожі вчення, але, по-моєму, православ’я більше уваги приділяє духовності, а католицизм і протестантизм — соціальному служінню. Хоча в нашої Церкви також є соціальна доктрина й саме вона може стати основою для співпраці з іншими християнськими Церквами. У чому я бачу спільне завдання християн? Ми повинні разом свідчити про те, що християнство — це Жива Віра, а не мертва релігія, як стверджують, приміром, представники деяких інших релігій.

Отець Віктор Макковський, настоятель Кафедрального собору св. Олександра Української римо-католицької церкви.

— «Один Бог, одне хрещення» — каже апостол. Люди ж наробили багато розбіжностей через свій егоїзм. Сьогодні багато тих, хто називає себе духовними отцями, чиновниками Церкви, не вміють відрізняти того, що з Божого дозволу, а що — з людського. І видають суто людські постанови за Божі одкровення. Нам треба навчитися чути Ісуса Христа. Ми служимо Богу, люблячи ближніх. І це нас об’єднує.

Олекса Петрів, протоієрей Української греко-католицької церкви, керівник бюро УГКЦ у зв’язках із державними органами в м. Києві.

— Безумовно, більше спільного, а роз’єднують нас дрібниці. Погано те, що в конфесійній багатогранності кожна конфесія шукає свого самоствердження не формулою «хто ми є», а формулою «ким ми не є». Необхідно розв’язати проблему в цьому підході конфесій до інших. Головне — не засуджувати інших, а робити свою Божу справу.

В’ячеслав Горпинчук, єпископ Української лютеранської церкви.

— Гадаю, що спільне в церквах — це те, що є Біблія. Якщо Біблія об’єднує церкви, то розділяє церкви — людська традиція. Рівень порозуміння та співпраці залежить від того, наскільки в тієї чи тієї церкви переважають Біблійна традиція, Біблія, Слово Боже — чи людська традиція.

Віталій Ткачук, віце-президент ВС ОЄХБ.

— Більше спільного. Ми сміливо можемо працювати в частині спільної євангелізації, у гуманітарних питаннях або в боротьбі з хворобами. Я сміливо можу назвати п’ятдесятника, суботника, харизмата або православного братом у Христі. Чого я ніколи не скажу, приміром, про мусульманина.

Володимир Франчук, помічник президента Спілки Церков християн віри євангельської — п’ятдесятників України.

— Вічність одна, як одна й Біблія, Слово Боже — Святе Письмо для всіх християн на землі, незалежно від їхньої конфесійної належності. У світовому християнстві більше спільного, ніж того, що нас розмежовує. Я не знаю, чи можлива організаційна єдність християн на землі, але я твердо переконаний, що у вічності всі християни будуть єдиним тілом Христовим. А сьогодні всі християни — католики, православні та протестанти — повинні прагнути єднання і співпраці у мирі, любові та злагоді.

Анатолій Калюжний, глава ради Собору незалежних євангельських церков України.

— У деяких християн багато амбіцій, вузьких поглядів і фанатизму (типу тверджень «моя Церква — найкраща, мій погляд — найправильніший»). Багато хочуть, аби християнство оберталося не навколо Христа, а навколо них. Сьогодні лідери конфесій починають слухати одне одного, хоча поки що й не дозріли для плідної роботи. Сподіваюся, що майбутнє покоління неодмінно об’єднає свої зусилля в християнському служінні. У нас є найголовніше — Ісус Христос, Біблія, Символ Віри. Це нас об’єднує.

Василь Давидюк, президент місіонерського товариства «Світло на Сході», голова Асоціації місіонерських Церков євангельських християн України.

— Спільного більше, ніж відмінностей. Якщо ми правильно віримо в те, яким є наш Бог, — це нас об’єднує. Ми всі викуплені Духом Святим, усі християни — ми всі діти Божі. І при цьому одне одного стусаємо, бо не так розуміємо нашого Небесного Отця. Це абсурдно! Нам треба бути вірними Євангелію та покликанню Божому, тоді ми догодимо Господу.

Анатолій Гаврилюк, президент Об’єднання незалежних харизматичних християнських церков України (Повного Євангелія).

— Загалом єдність — це євангельський принцип. Усі християнські Церкви повинні бути єдині, й ми постійно молимося за це.