Солодка гіркота, або Типологія сімейних обманів

Чи повинні ми говорити те, що думаємо, і думати те, що говоримо? У Джерома К. Джерома є сатиричне оповідання під однойменною назвою. На початку ХХ століття англійський письменник із жалем визнавав, що суспільство наскрізь брехливе, а люди тільки те й роблять, що прикидаються. Діти ухиляються, друзі щось приховують, кохані хитрують, політики просто брешуть... У дотепних, гострих висловлюваннях письменник виніс вердикт: будеш відвертим — тебе вважатимуть ненормальним.

Що змінилося за сто років? За великим рахунком, нічого. Тільки якщо колись дами прикривали хитре личко віялом, а пани обманювали елегантно й неспішно, то при теперішньому темпі життя процвітає повальна, безсоромна, винахідлива брехня...

Нас учили бути чесними. Дивитися в очі прямо, нічого не боятися і захищати істину будь-якими шляхами. Не обманювати нікого ніколи й ні в чому, а гірку правду вважати кращою за солодку брехню. Аркадій Гайдар і Лев Толстой, Микола Островський і Сергій Михалков доводили нам незаперечність цих переконань усією потугою свого таланту.

Ідеологічна машина, зацікавлена в «прозорості» життя кожної людини, щодня й щогодини закликала бути абсолютно чесними... Найчистіші, найдовірливіші й найчутливіші з нас виросли в переконанні, що обманювати соромно, навіть у дрібницях.

А потім ми стали дорослими. Почали закохуватися, одружуватися, народжувати дітей, розлучатися, знову закохуватися... І раптом з’ясувалося, що непорушний принцип «правда й нічого, крім правди» інколи скидається на важку шафу, яка стоїть посеред кімнати. Вона, звісно, потрібна, у ній зберігається безліч необхідних речей. Але скільки ж від неї буває ґуль та синців!

Сімейне життя з усіма його перипетіями примусило замислитися над тим, що є обман. Чому саме шлюб стає таким благодатним грунтом для процвітання брехні в усій її пишноті? Може, у цьому є якийсь смисл? Чи існують механізми, яких ми не помічаємо, хоча саме вони «запускають» лавину брехні, злої і рятівної, навмисної і випадкової? Звідки взагалі між людьми, котрі кохають одне одного, виникає стіна у вигляді недомовок, таємниць, хитрощів, а то й узагалі паралельного життя, входу в яке немає...

Наукове визначення звучить приблизно так: обман — це створення хибної моделі дійсності. Психофізіолог Юрій Щербатов вважає, що створювати цю хибну модель можна на різних етапах проходження інформації від однієї людини до іншої і різними способами. При цьому спотворюватися може сама інформація і свідомість співрозмовника. У свою чергу, маніпуляція інформаційного потоку буває шести видів:

— замовчування;

— селекція (з потоку вибирається лише та частина інформації, яка вигідна обманщику);

— перекручування (свідоме випинання та підкреслення лише тих сторін явища, які підтверджують сказане);

— спотворення (перебільшення, применшення і порушення пропорцій);

— перевертання (заміна чорного на біле);

— конструювання (видумування того, чого немає в реальності).

Є й інші класифікації обману. Наприклад, виходячи з намірів, можна поділити обман на мимовільний, вимушений і зловмисний. А з погляду результату: на такий, що приносить вигоду (наприклад, шахрайство) і безрезультатний (мрії та фантазії).

Деякі дослідники визнають лише два види обману — доброчесний і зловмисний. При цьому на доброчесний обман ідуть з альтруїстичною метою (родинні почуття, любов, обов’язок, етичні норми). Головне, стверджують прибічники такої теорії, у тому, щоб збігалися інтереси того, хто обманює, і обманутого.

Хоча, якщо чесно зізнатися, іноді буває так важко оцінити рівень «доброчинності» і «збігу інтересів». Якщо близька подруга повідомляє вам про походеньки вашого чоловіка, вона начебто діє у ваших інтересах. З іншого боку, вона несе вам душевні страждання, травмує вас і, може, тішить своє самолюбство.

І, нарешті, є випадки, коли обман усіляко заохочується і є цілком закономірним. Наприклад, у спорті (чим краще футболіст або тенісист обдурять суперника, тим вищі їхні шанси на перемогу). Чи в мистецтві кіно й театру. Або в моді, де одяг іноді покликаний змінити пропорції та створити ілюзію стрункості й високого зросту...

Але нас цікавлять не спорт, не мистецтво і навіть не бізнес (де теж буває проблема з чесністю, прямо скажемо). Тому що найбільше нам дошкуляє брехня, сказана найближчими людьми. Саме вона стає детонатором сімейних конфліктів, викликає тяжкі депресії й інколи повністю вбиває почуття.

Насправді обмани розпочинаються ще до шлюбу. Той процес, який ми зазвичай називаємо залицянням, має дуже мало спільного з реальністю. Пригадайте, як це звичайно відбувається. Чоловіки приписують собі неіснуючі чесноти, а жінки — перебільшують слабкості. У романтичних розмовах мало правди, зате багато фантазій на тему власного життя та образу співрозмовника, а ще — напускна байдужість, створення мнимих приводів для ревнощів тощо. Якби з першої хвилини знайомства ми були гранично відвертими одне з одним, хто знає, чи зберігся б дотепер інститут шлюбу.

Звичайно, милі дрібниці, які в період залицяння зовсім не здаються неправдою, насправді нею є. І ті, хто патетично вигукує згодом: «Досі ми були чесними одне з одним!», обов’язково повинні пригадати саме той час. Так, тоді неправда не завдавала болю, тому що вона була спрямована не проти вас, а навпаки. От і вся різниця.

Вчені з’ясували, що кожна людина бреше приблизно 200 разів на день. Можна лише припустити, який відсоток від цієї кількості припадає коханим, подругам і чоловікам. Мабуть, більш як половина. Наступними в списку йдуть батьки, керівники, клієнти-покупці та задушевні подруги.

Чому ми обдурюємо? Навіщо нас обдурюють? Психологія людини влаштована так, що неправда дається їй напругою сил. Набагато комфортніше й фізіологічніше бути чесним, щирим і не грішити проти істини. Отже, є причини, які примушують нас створювати собі незручності? Звичайно, є. І вони навіть піддаються класифікації.

Особистий простір

Психологи виділяють серед причин обману кілька головних і таких, які найчастіше трапляються. Одна з них полягає в тому, що кожна людина повинна мати простір, який називають особистим. Він складається з думок, почуттів, переживань, фантазій, несподіваних відкриттів і розчарувань. Наявність цього простору — показник психічного здоров’я, він необхідний для відчуття впевненості в собі, для вирішення якихось складних внутрішніх проблем. Тому люди схильні захищати особисте «поле» від вторгнення будь-кого. Проте якщо чоловік і дружина душевно близькі, вміють розуміти одне одного, пов’язані глибокими взаємними почуттями, вони можуть непомітно (або дуже навіть помітно) намагатися порушити «межі» й навести свій «порядок» в особистому просторі своєї другої половини.

Спочатку такі проникнення на чужу територію можуть сприйматися спокійно — особливо якщо йдеться про юне подружжя чи закоханих. Та згодом дискомфорт від відсутності особистого простору переростає у відчуття несвободи. Частіше схильні до таких емоцій чоловіки, дружини яких намагаються будувати сімейне життя відповідно до своїх уявлень. Коли чоловік каже: «Мені потрібна свобода», — жінка часто ображається, тому що вона розуміє це як відсутність прив’язаності до неї та дітей. Тому відповіддю на такі заяви часто бувають образи, сварки, підозрілість і спроби тотального контролю. А насправді це лише протест проти відсутності особистого простору і внутрішньої недоторканної території.

Іноді людина, якій потрібна більша свобода, сама не може зрозуміти, що її мучить. І вже тим паче — не в змозі пояснити своїй половині, чому її вабить кудись, чому не хочеться розповідати про деякі свої думки або вчинки. І тоді виникає спокуса обману як порятунку від важких і болісних пояснень. Необхідно побути самому — вигадуються нібито термінові справи. Хочеться зустрітися з друзями, знайомими — та нікуди подітися від ревнощів і підозр у невірності. Поступово людина звикає до брехні, тому що це рятує її від необхідності виражати свої потреби й відстоювати їх.

Знайти вихід у такому разі можна, хоча це й потребує душевних зусиль. Треба лише:

— зрозуміти необхідність особистого простору;

— визнати за близькою людиною право на власний світ, у який вона нікого не впускає;

— обговорювати потреби та бажання одне одного, намагаючись при цьому уникати образ і тиску на співрозмовника.

Вважається, що причиною подружніх зрад є суперечність двох бажань — розмаїття та стабільності. Причому останнє явно перемагає — і це повністю відповідає природі людини. Бути консерватором набагато легше, ніж змінювати щось. І навіть якщо сім’я не стає для людини тихою гаванню, де завжди спокійно, тепло й затишно, то це зовсім не означає, що відбудуться зміни.

Часто одне з подружжя воліє зберігати домашнє вогнище — і при цьому вести цілком паралельне життя, у якому є і почуття, і пристрасті, і порозуміння. При цьому обман — єдиний шанс зберегти стабільність, нічого не руйнувати й не завдавати болю.

До цього ж типу обманів належать хитрощі в сімейних фінансових стосунках (наприклад, жінка каже, що витратила менше, ніж насправді; чоловік приховує свою зарплату або не зізнається у великих програшах у казино). Не бажаючи або не вміючи обговорювати й регулювати грошові питання, люди воліють видавати бажане за дійсне, в будь-який спосіб уникаючи конфліктних ситуацій.

У гру «збережи рівновагу» часто включаються діти. Якщо одного разу мама запропонувала: «Давай не скажемо татові, що ти отримав двійку, а то він розсердиться», то наступного разу дитина й сама зметикує, чому й коли треба вдатися до обману. Діти взагалі, як відомо, великі консерватори, тому для них збрехати, наприклад, із приводу отриманих оцінок — це зовсім не злочин, а боротьба за мир і спокій у сім’ї.

У брехні в ім’я стабільності, у принципі, чимало плюсів. Вона нікому не несе зла, не руйнує, вона не корислива. Але неминуче призводить до роз’єднання близьких людей. Замість того, щоб намагатися знайти компроміс між своїми бажаннями, люди просто не кажуть правди. Замість того, щоб переживати кризи (а це необхідно для розвитку будь-яких стосунків) — проблеми заганяються всередину, накопичуються і призводять до байдужості.

Відсутність розуміння

Це, з одного боку, найскладніший випадок, а з іншого — найпростіший. Якщо людина зіштовхується з нерозумінням у сім’ї, вона починає брехати лише тому, що правда викликає недовіру або злість. Це трапляється, наприклад, якщо одне з подружжя має якесь захоплення. Просте хобі може стати каменем спотикання, тому що чоловік чи дружина не розуміє цінності цього захоплення. І доводиться придумувати інші пояснення своїм відлучкам та затримкам.

Іноді нерозуміння стосується емоцій, пояснити які важко. Зіштовхнувшись із холодною реакцією на яскраві переживання, на сплески радості, гніву, людина звикне тримати свої справжні почуття «на замку».

Найпоширеніший приклад нерозуміння — це ставлення до друзів своєї половини. Приятелі чоловіка можуть викликати роздратування — і чоловік, якому ці люди дорогі, змушений приховувати стосунки з ними. А вже якщо справа стосується друзів протилежної статі, то тут непорозуміння практично повсюди. Треба мати багато мужності, щоб визнати: людина, з якою я пов’язаний шлюбом, має право дружити з тими, хто їй симпатичний.

Нерозуміння може бути породжене розбіжністю темпераментів, виховання чи емоційною нечутливістю. І, на жаль, подолати це дуже важко. Іноді практично неможливо. Однак у більшості випадків треба лише уважно задуматися над причиною обману й спробувати змінити своє ставлення до ситуації.

Ми не зможемо прожити зовсім без брехні. Це факт, підтверджений історією. Адже, погодьтеся, часто сказати неправду — це просто залишитися чемною і терпимою людиною. Навіщо хвилювати літню маму, розповідаючи їй про свої неприємності на роботі? Навіщо засмучувати подругу, чесно розповідаючи про пригоди її чоловіка? Чому б не сказати всім, що поїхала за місто — щоб провести спокійний день без дому, без телефонних дзвінків та гостей? Чи треба казати закоханому у вас чоловікові правду про те, що він вам не лише абсолютно байдужий, а й неприємний?

А ще ж є люди, для яких обман — спосіб «прикрашання» навколишнього світу. Це фантазери, які не вміють і не бажають задовольнятися реальністю. Нездатні нікого образити й ранимі, вони теж мають право на свій шлях і свій спосіб життя.

Одне слово, випадків, коли неправда допомагає пережити тяжкі моменти життя, не так уже й мало. І не мають рації ті, хто дуже пишається своєю кришталевою чесністю й принциповістю. Не в чесності річ, а в тому, як зрозуміти походження і перетворення брехні в нашому житті. І виходить — треба лише вміти побачити межу, за якою ввічливість перетворюється на байдужість, делікатність — на лестощі, а обман — на байдужу й холодну зневагу. Брехня — як отрута, яка в мікроскопічних дозах може лікувати, а варто додати одну зайву краплю — і вона перетвориться на вбивцю. Отже, дотримуйтеся дозування і не дозволяйте обману стати нормою життя для вас і ваших близьких.