Леді на тлі палаючих мостів

Рідко яка людина не переживала в житті хоча б один розрив. І мало хто хоч раз не був ініціатором розриву. Спалювати за собою мости — ціла наука. Палити або не палити — от у чому питання...

Спроба підпалу: піти, щоб повернутися

Є такий цікавий психологічний феномен. Людина йде геть, розриваючи стосунки, а потім починає каратися почуттям провини і шкодування за давнім партнером. Карається, карається — і повертається. Щоб потім, через день, тиждень, місяць, рік знову піти. Цього разу без скорботи і жалю. І ніколи більше не повертатися.

Психологічно такий феномен пояснюється дуже просто. Йдучи перший раз, людина забирає із собою спогади про все хороше, що було в цих стосунках. Удруге — про все погане. Перший розрив рідко буває усвідомленим. Найчастіше він відбувається «на емоціях» образи, гніву чи жалості до себе. Другий розрив — свідомий. Першого разу людині здається, що все ще можна повернути. Вдруге — після зробленої невдалої спроби приходить розуміння, що це неможливо. Першого разу людина знає: вона має шанс повернутися. Вдруге, навіть найбільш самовпевнений тип задумається — а чи простять. І, нарешті, йдучи вперше, людина залишає нерозірваний енергетичний зв’язок, вдруге, як правило, рве його остаточно і назавжди зачиняє для себе двері.

Крім того, буває ще такий собі «попереджувальний» або «терапевтичний» розрив, коли просто хочуть «провчити» партнера. Це небезпечно — адже партнер може сприйняти ваш розрив усерйоз, і вийде, як у пісні Крістіни Орбакайте: «Ты меня не понял! Я же пошутила…».

А ще є пари, які розходяться і з’єднуються постійно. Але це не справжнє «спалювання мостів», а «фокуси піротехніків», тобто форма дозвілля. Звідки виникає така поведінка? Зазвичай так поводяться люди, котрі в дитинстві пережили травми знехтування та патологічної любові. Швидше за все, їхні нестримані батьки за будь-яку провинність жорстоко карали дітей, а потім шкодували, цілували і просили пробачення. Дитина засвоїла, що найдобрішими мама чи тато бувають після проявів жорсткості, і ладна була терпіти це заради наступного заохочення. Надалі такий стереотип виявляється й у стосунках із партнером. «Що дужча сварка — то солодше примирення» — стереотип, породжений такою дитячою травмою. Борися з цим у собі, якщо не хочеш перетворити своє життя на поле бою.

А буває так, що людина йде геть і повертається. І то є природний і щасливий кінець майже половини історій із розставаннями. Тут нема ніякого феномена, просто життя!

Проте піти геть і зрозуміти, що це було даремно, — півбіди. Набагато складніше і психологічно травматичніше — повернутися без моральних утрат. А повернувшись, переконатися, що причину вашого розриву ліквідовано. Інакше вийде, як в іншій пісні усе тієї ж Орбакайте: «А потом все сначала...».

Одного разу — і дотла: піти й забути

Ні, забувати про все, що було, не треба, адже це, зрештою, досвід, покликаний допомогти нам уникнути помилок у майбутньому і зробити нас мудрішими.

Не всі наші романтичні зустрічі переростають у тісні стосунки, не всі тісні взаємини призводять до шлюбу, не всякий шлюб триває довго і щасливо. Це не добре і не погано, це — життя. Наші юнацькі захоплення і наші «дорослі» романи частенько мають сумний і зовсім не романтичний фінал. Коли стосунки не склалися, коли все, що можна було, випробувано, а почуття уже видихнулися, доводиться приймати гірке, але єдино правильне рішення — розпрощатися.

І в цій ситуації «хто попереджений, той озброєний», тому бажано грамотно й у всеозброєнні підійти до нелегкого моменту розставання і до того, що буде після нього.

Приймаючи рішення про остаточний розрив, спробуйте уявити собі, що ваш партнер раптом зникає з вашого життя — не зі своєї й не з вашої волі... Що ви відчуваєте? Легкий жаль, непоправну втрату, паніку? Так ви зможете відповісти собі на запитання: чи впевнені ви в тому, що справді хочете піти, і піти назавжди?

Так, ваш невдалий роман завдавав вам болю, але ж були й щасливі хвилини. А зміна болю та радості, мов на гойдалці, завжди дає відчуття повноти життя. Нехай це була лише ілюзія, проте душа, люблячи і страждаючи, — жила. А тепер вона начебто померла або спить, і нічого в житті більше не радує, усе здається пустим і байдужим. А ще у вас періодично з’являтиметься палке бажання побачити колишнього коханого, дізнатися, як він живе і що робить. І це теж нормально. Не кваптеся із закидами собі, не ставте діагноз: я нікчемна, я безвладна, у мене геть немає гордості. Воля й гордість тут геть ні до чого. Цей період мине, і скоро.

І ще про один досить важливий (якщо не найважливіший!) момент розставання. Постарайтеся піти красиво. Це — найвищий пілотаж. Це може собі дозволити тільки справжня леді.

З невдалого роману найкраще піти по-англійськи — не прощаючись. Але, на жаль, це не завжди можна зробити. Тоді є ще два варіанти «спалювання мостів». Якщо під час розставання для вас важливо залиши про себе гарні спогади, постарайтеся піти без скандалу, побажавши колишньому партнеру щастя в особистому житті. Коли ж ви, твердо вирішивши розпрощатися, усе ж передчуваєте, що вас ще тягтиме до колишнього коханого, а він, швидше за все, обриватиме ваш телефон з умовляннями повернутися, — ідіть після сварки. Не обов’язково її влаштовувати навмисно — коли стосунки котяться до кінця, на жаль, сварки стають частішими. Можете просто дочекатися чергового неприємного з’ясовування стосунків. Ставши останнім спогадом про коханого, неприємний інцидент допоможе вам легше пережити розрив, — адже ви розлучилися не «друзями».

До речі, якщо кохання між партнерами справді було, розлучитися друзями практично неможливо. Тож краще не обманювати себе, продовжуючи бачитися і спілкуватися, — так ви просто по-мазохістськи рвете стосунки частинами, а це болючіше, ніж розлучитися одразу. Між тим, не вибравшись зі старих стосунків, важко починати нові.

Наказано — спалити: коли піти необхідно

Часто розрив буває просто необхідним. Коли партнер вас пригнічує, коли ви не відчуваєте ні турботи, ні підтримки, коли намагаєтеся не думати про майбутнє, розуміючи — його, загалом, немає... Це може здаватися безглуздим і нелогічним, але часто найтяжче за все піти саме тоді, коли людина відчуває: це єдино можливе рішення. Таке трапляється часто-густо, наприклад, із дружинами залежних від алкоголю чи наркотиків. Самовіддані жінки з розхитаною нервовою системою і підвищеною тривожністю, вони все ж сподіваються, що все от-от налагодиться. І так іноді минає все життя... Однак псевдоблагородство їхньої улюбленої фрази «Він без мене пропаде!» — це не що інше, як гордощі. Ви ж не Господь Бог, тому «без вас» ніхто пропасти не може. А ваш партнер — не маленька дитина, яка не може про себе подбати, а дорослий чоловік, котрий самостійно будує своє життя. І якщо він його будує у такий спосіб — отже, насправді його це влаштовує. А вас? Адже це ви можете пропасти, втративши здатність радіти життю, нормальні людські емоції та саму себе. Щоправда, іноді — звісно, підсвідомо — жінці імпонує роль такої собі «служби порятунку» при безвладному чоловікові, але це вже зовсім інша, клінічна, історія. Тому, напевно, єдино правильне рішення — увімкнути інстинкт самозбереження, який ви в собі досі намагалися придушити, і втікати! Відчувши, що йому немає на кого більше обпертися і перекласти відповідальність, чоловік швидше візьме себе в руки, аніж маючи під рукою няньку у вашій особі. Йдучи, порвавши всі зв’язки, змінивши адресу й номери телефонів, ви даєте шанс не лише собі, а й партнеру, адже піднятися на поверхню буває легше, відштовхнувшись від самісінького дна...

І ще. Хоч як цинічно чи навіть жорстоко це звучить, але дружина алкоголіка, «милиця» для асоціального типа, — немислима доля для леді. Тому, дивлячись, як догорає цей міст, не шкодуйте ні про що — рано чи пізно він все одно завалився б, поховавши під собою всі ваші незбутні надії, а то й вас...

Якщо залишився опік

Процес лікування від любовної недуги можна прискорити трьома перевіреними способами: поділитися своїми переживаннями з вірною подругою; викликати на допомогу свій інстинкт самозбереження; віддати себе в руки досвідченого психолога.

Вірна й надійна подруга це те, що є у кожної жінки. Нехай вона приїде до вас і захопить жилетку для всотування ваших сліз. Усі ми — хто частіше, хто рідше — користуємося цим «побутовим терапевтичним засобом». Тільки давайте будемо це робити за наукою. Помилка намагатися змусити вас відволіктися, говорити про що завгодно, про кого завгодно, тільки не про нього. Ви боїтеся, що від цього буде тільки болючіше? Але ж перед вами навряд чи постане питання, чи видаляти хворий зуб? Боляче, неприємно, але все одно — треба. Будь-які стосунки між людьми це насамперед емоційні переживання. Тому, коли ви рвете з кимось стосунки, хочете когось забути, спочатку треба позбутися емоцій, пов’язаних із цією людиною. Байдуже яких, хороших чи поганих. Саме емоції завдають нам такого болю, з думками ж упоратися вже легше. Щоб знизити розжарення емоцій, необхідно їх пережити знову і знову, поки вони не втратять своєї гостроти. Виберіть якийсь епізод із вашого бурхливого роману. Все’дно який, щасливий чи не дуже, головне, щоб почуття, які ви тоді переживали, були для вас гострі. Розкажіть про них вашій подрузі. З усіма подробицями, описуючи не лише деталі, а й ваші почуття. Поллються сльози — чудово, плачте собі на втіху, для чого ж найкраща подруга привезла жилетку? Повторіть свою розповідь кілька разів, поки не помітите, що, розповідаючи, перебуваєте вже не всередині ситуації, а поза нею, начебто дивитеся фільм про себе. Водночас із цим ваші емоції мають помітно втратити своє розжарення. Потім перейдіть до наступного пам’ятного епізоду — і все знову, наскільки вистачить сил вам і терпіння вашій подрузі. Не обов’язково це робити за одну ніч, але після кількох сеансів такої терапії ви відчуєте помітне полегшення.

Тепер кілька слів про згаданий вище інстинкт самозбереження. У принципі, він є в кожної людини, тільки «больовий поріг», за якого він спрацьовує, в усіх різний. Проте обов’язково настає момент, коли слід робити вибір: продовжувати шкодувати і плекати себе як жертву нещасного кохання чи плюнути на все це й оглянутися, нарешті, навколо. «Усе, що робиться, — все на краще!» — приблизно так має заявити вам ваш інстинкт самозбереження. Постарайтеся почути його. Перехід від категорії жертв до категорії переможців, які знаходять плюси в кожній ситуації, — непростий, але він залежить тільки від вашого бажання.