Психокульти — полювання на душі й гроші

«Так, батьки мене били, і це мені допомогло стати людиною!» Не так уже й рідко почуєш таке. Потреба в сильній руці, чарівному стусані та віра в чудесну пігулку формуються у багатьох з дитинства. Але ж для дорослої людини це не що інше, як залежна поведінка. Коли ж вимога бути слухняним і повністю контрольованим стає домінуючою, формується залежний тип особистості.

Поряд з алкогольною, наркотичною, ігровою та іншими добре відомими типами залежностей можемо спостерігати і таке нове для нашої країни віяння, як залежність від технологій насильницької зміни особистості та світогляду. Вони задовольняють потребу людини в саморозумінні, підтримці та відчутті безпеки приблизно так само, як наркоторговець задовольняє потребу в гарному настрої. Прикриваючись освітніми, психотерапевтичними або пізнавальними цілями, тут практикують неетичні, неекологічні й авторитарні методи впливу на особистість, справжня мета яких - елементарне збагачення організаторів.

По-простому це можна було б назвати знущанням, образою і приниженням, справжнім психологічним пороттям, якби це не називалося психотехнологіями і не декларувало метою глобальну зміну особистості, підвищення емоційного інтелекту та успішності. Усі ці поняття трактуються, м’яко кажучи, своєрідно. Тренінгові компанії, які не витримали постійних судових процесів за кордоном (насамперед у США), побачили в пострадянських країнах сприятливі умови для своєї діяльності ще з 90-х років. Тут вони працювали під різними назвами, яких автор не згадує у цій статті з двох причин: по-перше, ці назви постійно міняються, а по-друге, чимало з таких компаній проводять агресивну політику виснажливих судових розглядів будь-яких спроб довести шкідливий вплив на психіку.

Користуючись неопрацьованістю законодавства у цій сфері, вони обходяться без ліцензій. Більше того, при записі на тренінг укладається контракт, у якому учасник бере на себе цілковиту відповідальність за можливі негативні наслідки для психічного здоров’я. Тобто ніякої відповідальності за екологічність їхніх дій організатори і тренери не несуть.

Псевдотренінги виглядають досить науково, тобто використовують наукову термінологію. Вони рідко рекламуються - частіше їхні адепти збираються за принципом піраміди. Кожен учасник повинен привести кількох людей. Тож повторювані наполегливі рекомендації відвідати той чи інший подібний захід - це перша ознака того, що вас вербують у члени психокульту. Причому робити це можуть ваші найближчі люди - сім’я, друзі, співробітники. Адже вони щиро впевнені у цінності та корисності пережитого на тренінгу досвіду, а вербування нових членів - обов’язкова, неухильно дотримувана умова таких організацій.

Вправи на зняття внутрішніх бар’єрів вражають різноманітністю: гавкають собакою, вислуховують на свою адресу принизливі характеристики, часто в лайливих, образливих формах, регламентуються навіть пози (вимога сидіти у відкритій позі). Може даватися завдання станцювати перед усіма стриптиз, поголитися наголо, жебрати на вулицях, за одну ніч організувати бенкет на всю групу. Люди змушені під впливом феномена психічного зараження переступати свої внутрішні переконання, відмовлятися від меж власної особистості - скажімо, розповідають про себе найстрашніше, намагаючись переплюнути одне одного в публічній примусовій відвертості. Потім це обертається проти них.

Теоретично можна піти, припинити участь, але практично зробити це не так уже й легко. Може застосовуватися особливий вид шантажу - емоційний. Практикується також елементарне залякування. Користуючись отриманою інформацією, тиснуть на найболючіші місця - здоров’я рідних, наприклад. Якщо не приведеш на тренінг колег, родичів, знайомих, то твої мрії та бажання не збудуться. Якщо не підеш далі - нічого не отримаєш з бажаного. Якщо хочеш знайти партнера для роману або весілля - кажуть, що залишишся самотнім назавжди. А якщо шлюб і буде, то буде невдалим. Усі ми досить легко піддаємося навіюванню, особливо якщо це робиться професійними методами, коли всі внутрішні страхи людини витягуються назовні: здоровий глузд начебто каже, що це всього лише слова, а страх, прадавнє наше почуття, включається. «Тренери» безцеремонно використовують установлений з учасниками контакт і їхню довіру для залучення нових членів, створюючи цілі піраміди психологічно залежних людей. Умовляння тих, хто не хоче продовжувати «просунутий курс» або «лідерську програму», набирають жорстких форм. Чимало з учасників збирають останні гроші по родичах, позичають та беруть кредити для того, щоб оплатити недешеве «просування» до наступного щабля щастя й успіху.

У процесі тренінгу створюються умови, коли людина не має часу обміркувати те, що відбувається. Розгойдування емоцій (різкий перехід від негативних до позитивних), витончені маніпуляції, цілковита підміна понять споріднює ці тренінги з методами вербування членів тоталітарних сект. Відрізняється тільки «предмет бажань» - в організаціях релігійного штибу це страх перед надприродними силами, у психокультах пропагують якийсь надлюдський успіх, відсутність соціальних табу й хибне розуміння незалежності. Витягаючи назовні, актуалізуючи невротичні амбіції, зачатки яких у тому чи іншому вигляді є в багатьох, людину, наприклад, переконують у тому, що не може бути відповідей «не знаю», а тільки чіткі, правильні відповіді на всі життєві питання. Таким чином складна картина світу спрощується до кількох шаблонних тверджень, а індивідуальний досвід особистості нівелюється і знецінюється.

Чи справді після тренінгів стають лідерами, надуспішними людьми, досягають особливих результатів? Під час тренінгу можуть мати місце особисті досягнення - усі вони приписуються впливу процесу. Можлива й повна особистісна катастрофа, аж до самогубства, як це було, наприклад, з відомою російською моделлю Русланою Коршуновою та іншими. Шкідливі наслідки ніяк не залежать від суб’єктивних відчуттів людини під час самого «трансформаційного дійства». Глибоке емоційне залучення - робочий інструмент будь-якого тренінгу. Але якщо під залученням розуміється заманювання, обробка, вербування, якщо ігноруються межі і внутрішня гідність особистості, якщо людина, за словами самих же учасників, перебуває у стані постійного стресу, то емоційне залучення стає небезпечним.

Описати свої живі й свіжі емоції учасникам після такого тренінгу дуже важко, психологічна гойдалка розгойдувала їх від жорсткого «опускання» при «психологічному поротті» до «носіння на руках» і солодкого відчуття абсолютної всемогутності, причетності до обраних, управління своїм життям, ілюзії абсолютної свободи. Небезпека в тому, що хтось з учасників може застрягти на етапі занурення в негатив, хтось не вибратися зі стресу, хтось із викликаними на тренінгу ілюзіями виходить у реальне життя, втрачаючи зв’язок з оточенням.

Наслідки можуть бути абсолютно різні й часто непередбачуваними. Нерідко трапляються розриви людських зв’язків. Дивне враження справляють такі «трансформовані» на роботі - у деяких компаніях їх воліють просто позбутися. Близькі учасників скаржаться, що не можуть знайти з ними спільної мови. Нікому не є корисним формування залежності від чужих жорстких настанов. Можна сказати, що в результаті участі в людини з’являється якась кнопка, а от хто і як на неї натискатиме, вирішує часто вже не сама людина, а її ідейні керівники.

Де та межа, по якій проходить вододіл між конструктивним, навчальним, тренінгом і деструктивним, який руйнує психіку учасника? Чи можна відрізнити корисний тренінг від шкідливого? Ці запитання не завжди прості навіть для експертів. Перше, що має насторожити, - нав’язливі запрошення відвідати тренінг від ваших знайомих. Стадний підхід в особистісному зростанні неприйнятний. Примусове роздягання людини в усіх значеннях цього слова - і психологічно, і матеріально - теж. Безглузда вимога цілковитої довіри протиприродна й маніпулятивна. Справжня довіра - унікальна цінність, яка формується добровільно. Зачарованість людської свідомості псевдотренінгами - те саме, що запрограмованість, зазомбованість, несамостійність, і цьому нав’язаному стану необхідно протиставляти здоровий скептицизм і критичність мислення. Але навіяні цінності часто так міцно «приростають» до особистості, що самостійно виборсатися з ілюзії всемогутності вже не виходить. Рвуться зв’язки з близькими, робляться ризиковані вчинки, людина стає непередбачуваною і небезпечною навіть для самої себе. Спохопившись, родичі звертаються в громадські організації, які допомагають позбутися залежності, але цей шлях дуже непростий. Нехай ця стаття стане попередженням людям, мало обізнаним у практичній психології і схильним до делегування особистої відповідальності іншим людям. Адже група ризику складається саме з них.