ПОВЕРНЕННЯ ДО ХРАМУ ДУШІ

«Чи потрібна комусь дорога, яка не веде до храму»

Т. Абуладзе. Фільм «Покаяння»

Цими словами розпочинається науково-пізнавальний фільм із циклу «Таємниці Києво-Печерської лаври» Миколи Ільїнського. В творчості відомого кінорежисера це перший нехудожній фільм і як сказав він сам: «Художній кінематограф — дуже цікавий, але він не трансформує людину, трансформує її лише релігія. Тому цей фільм я вважаю стрижневим у всій моїй творчості, ця тема зріла все моє життя». Темою фільму є релігія та віра. Не просто тлумачення християнських догматів, а пошук відповідей на запитання, які виникають в душі людини, які супроводжують її впродовж життя і на які вона сама негодна відповісти. Фільм складається з трьох частин: «Етика древніх монахів», «Атеїзм і його руйнівні наслідки», «Наукові доведення існування у Всесвіті космічного Розуму».

Перша частина фільму присвячена Києво-Печерській лаврі, історії її виникнення, її храмам, діянням монахів. Через об’єктив камери глядач пізнає Києво-Печерську лавру, «блукає» її стежками, «входить» до храмів і печер, довідується про монаше життя. Впродовж багатьох віків монахами-печерниками створювалися традиції, які існують і донині. Різні поневолювачі у різні часи багато разів лавру намагалися знищити, але вона, як той фенікс, щоразу відроджувалася з попелища і знову й знову проповідувала святе і вічне. Нетлінні мощі, які зберігаються в лаврі є справжньою загадкою для науковців. Як це можливо, щоб тіло померлого впродовж століть залишалося нетлінним? Чому до поховання одного з монахів неможливо дістатися ні за яких умов? Невже справді його могила знаходиться під охороною Вищої Сили? Чому ченці, які населяють лавру, не відчувають душевного неспокою, не відають страху перед днем грядущим, не бояться смерті? Саме на ці та інші запитання намагається дати відповідь автор фільму Микола Ільїнський. Києво-Печерська лавра впродовж багатьох століть була духовним центром України. Сюди приходили не лише монахи, які прагнули в усамітненні знайти шлях до Бога. Сюди на прощу звідусюди йшли прості миряни, тут благали допомоги і благословення могутні князі, які також шукали спокою для душі. Перед Богом усі ставали рівними.

Друга частина — це розповідь про атеїзм і його наслідки для суспільства не лише українського, але й всієї світової спільноти. Руйнівні плоди атеїзму ми пожинаємо досі — деградоване суспільство, якому байдуже, що буде не лише з їхніми нащадками, але й з ними самими. Деморалізована людина не може знайти дороги, яка привела б її до істини. Саме про це розповідає другий фільм. Автор не лише констатує факт, він вдається до історичного аналізу, вказує на першопричини занепаду людського духу. Творці фільму наголошують на тих ідеях, які на перше місце ставлять не дух, а матерію, зокрема йдеться про релігійно-філософське вчення деїзм, представники якого провели чітку межу між духовним і матеріальним. З’являється «механічна» людина, байдужа до всього, що її оточує. Згодом таких тверджень стає все більше і більше: Вольтер, Дарвін, Маркс, Ніцше і інші стверджують, що релігія не є настільки необхідною для людини, як це проповідує церква. Духовні знання, якими користувалося людство впродовж багатьох століть, втрачають свою непохитність. З’являються сумніви, щодо божественного походження людини, які підривають віру, а згодом взагалі намагаються її знищити. Людина ставить на перше місце себе. Що з цього вийшло і демонструється у другій частині фільму. Людина стає істотою, для якої немає нічого святого, яка, прагнучи возвеличити себе за життя, нищить усе довкола. І в першу чергу нищить собі подібних. Лише таким чином вона намагається довести усім, і собі в першу чергу, свою «всемогутність». Але насправді така людина є не «всемогутнім правителем», а лише демонічною істотою, яка за маскою байдужості ховає свій страх. Автор згадує Леніна, Сталіна, Гітлера, Мао Дзедуна. В душі жорстокого богоборця залишається лише страх, страх перед зустріччю зі смертю, страх перед невідомим.

Документальні кадри, в яких показано руйнування Успенського храму Києво-Печерської лаври, — це ніби символічне зображення руйнування храму людської душі. Що може сотворити людина, в душі якої пустка? Який слід залишить вона після себе на землі? Безбожний богоборський режим породив усі жахи і злочини ХХ століття на теренах колишнього СРСР, він зруйнував і осквернив православні храми предків, викорінив з душ людей святість і побожність. Тому людина й шукає «порятунку» в алкоголі, наркотиках, злочинах та інших гріхах. Але забуття триває недовго і повернення до реальності породжує ще більший страх.

У третьому фільмі «Наукові доведення існування у Всесвіті космічного Розуму» Микола Ільїнський посилається на твердження, які так чи інакше доводять, що у Всесвіті існує Вища Сила, Творець усього сущого. Лише релігійна свідомість людства здатна зберегти земне життя, і саме тому спроба створити цивілізацію без віри, без Бога і моральності призвела до руйнації не лише суспільства в цілому, але й до руйнування людського єства. Спокушена гординею людина вважає себе досконалою і самодостатньою й не задумується над тим, що вона лише маленька частинка вищого і досконалішого організму. «Вже не Біблія, а квантова фізика доводить, що релігійна істина є відображенням вічних істин, які народжені в тонких світах. Вони закодовані в матрицях хвильових полів Всесвіту. За ілюзорним світом дійсності приховується одна єдина реальність — Бог», — так стверджує автор.

Якщо ж розглядати фільм з суто «технічної» точки зору, то він, безумовно, вимагає кращого. В порівнянні з науково-популярними фільмами, які продукує Англія, Франція, Німеччина чи навіть Росія та Польща, він багато в чому програє. Але це лише перші кроки у галузі просвітницького кіно. Кризовий стан українського кінематографа не дозволяє наразі створювати відеопродукцію більш якісного рівня. Використання в фільмі комп’ютерної графіки, кадрів з художніх та документальних фільмів дещо урізноманітнюють висвітлення матеріалу та підсилюють його емоційний бік. Фільм знімався впродовж трьох років, хоча знімальних днів було усього 20. І причиною, як завжди, була відсутність коштів.

Старше покоління добре пам’ятає науково-пізнавальні фільми, на яких не лише виросло, а й виховалося не одне покоління. Сьогоднішня молодь не може цим похвалитися. Закордонні фільми, які транслюють на телеканалах українського телебачення формують не завжди правильне уявлення стосовно тих чи інших питань у глядачів. І це не дивно. Адже ті принципи, за якими живуть «там», не зовсім відповідають тим принципам, до яких звикли ми.

Автор наголошує на тому, що фільм є однією з перших спроб «заповнити духовну порожнечу, закликає до милосердя, прагне відвернути людину від жадібності та жорстокості, злочинів, сформувати культуру думки».

Микола Серафимович стверджує, що без релігійної свідомості, на якій базувалася українська держава, неможливо говорити про творення нової української спільноти. На жаль, останнім часом багато хто віру сприймає як данину моді. Багато хто ходить до церкви, дотримується усіх постів, але чи достатньо цього, щоб справді стати віруючою людиною? Людиною, яка на перше місце поставить не себе, а любов до Бога і ближнього свого...