По той бік паркану, або Студентське самоврядування — це вам не КВК

Кількість бюджетних місць, стипендія, умови проживання в гуртожитку - ось перелік вічних студентських питань. Хай як прозаїчно, але найуразливішим місцем українського студента залишається гаманець. Законопроект від Міносвіти загрожує ускладнити молоді й без того не надто безтурботне й забезпечене життя. А чи є студентське самоврядування достатньо дієвою силою, аби відстояти інтереси українського студентства?

До проблем сучасної української освіти слід торкатися обережно: гострі - поколешся. А не поколешся - заблукаєш у густій завісі «табачного» (або, якщо хочете, «антитабачного») диму. Цікаво, чи пригадаєте за роки незалежності України більш «шкандального» міністра освіти і більш обурене студентство, ніж маємо нині? Мабуть, ні. Наразі у Верховній Раді чекають вердикту кілька законопроектів, що стосуються української освіти.

А біля Міністерства освіти і науки, молоді та спорту зібрався невеличкий гурт молодих людей - чергова акція: проти комерціалізації освіти. Не чути гасел, не відчувається юнацького запалу, очі не горять. Може, річ у тім, що власне «об’єкт» - міністерство - віднедавна оточений високим парканом, на який зручно чіпляти рахунки міністрові: і за стипендію, і за витрачений на акцію час, і за сам паркан. Поступово на захід підтягуються журналісти, і невдовзі кількість телекамер перевищує кількість мітингувальників. Допоки влада ховається від активних студентів за високою огорожею, ті, своєю чергою, намагаються вивести українську освіту з роздоріжжя невизначеності на шлях демократії, антикомерціалізації та якості. Хоча дуже часто питання стоїть не стільки про освіту, скільки про виживання.

Про насущні проблеми студентів кореспондент DT.UA запитала очільників деяких студентських і молодіжних організацій.

Олександр Смирнов, голова секретаріату Української асоціації студентського самоврядування:

- До ВР внесено два освітні законопроекти, один з яких має бути затверджений. Перший - за редакцією Юрія Мірошниченка, представника президента у ВР України. Він, на наш погляд, більш демократичний і фаховий. Надає суттєву автономію університетам, роль студентського самоврядування не нівелюється, а залишається такою, як зараз. Наша асоціація розробляла законопроект «Про вищу освіту» щодо студентського самоврядування ще у 2003-2004 роках. Лише рік тому нам вдалося домогтися його затвердження парламентом. До законопроекту Мірошниченка взято без змін те, що відстояли студенти.

Інший законопроект, розроблений Єфремовим, Луцьким та іншими особами, фактично є проектом Міносвіти. В ньому обмежується студентське самоврядування, забирається закріплене фінансування, пункти про статус ВНЗ та вибори ректора прописано досить сумнівно...

У ЗМІ Міносвіти тепер відхрещується від цього документа. Після недавніх студентських пікетів було зібрано робочу групу, яка напрацьовуватиме третій законопроект, що повинен урахувати помилки попереднього варіанта. Окремо працює Комітет з питань освіти і науки. Його голова - Володимир Полохало - заявив, що створюватиме власний законопроект, із залученням широких кіл громадськості.

Тобто де-факто у ВР два законопроекти, плюс на підході ще два - від міністерства і голови комітету. Куди ми врешті-решт випливемо - невідомо.

На мою думку, найактивніше самоврядування представлено у Вінницькому національному технічному університеті. Зразковим воно було (на жаль, у минулому часі) в Запорізькому національному університеті - з нового року туди втрутилася адміністрація, і зараз маємо там скоріше щось подібне до КВК. Можна також відмітити Київський політехнічний університет і Національний університет Драгоманова. Могилянка завжди дистанціюється, вона сама в собі і не працює на зовнішньому рівні, тому класифікувати те, що там відбувається, досить важко. Але, наскільки знаю, рівень самоврядування там значний і, думаю, реально кращий, ніж у більшості університетів. Узагалі говорити про це важко, оскільки сьогодні - один голова, завтра - інший, а від цього багато що залежить.

На жаль, чимало органів студентського самоврядування досі займаються якимось «кавееном». Наприклад, нещодавно Всеукраїнська студентська рада оголосила конкурс «Міс студентство України», а Міносвіти розіслало листи із закликом проводити подібні заходи в регіонах. Яким чином це стосується якості вищої освіти, прав студентів та соціальних гарантій, нормальних гуртожитків - ніхто не знає. Можливо, в такий спосіб вони намагаються знайти фінансування? Нині, у принципі, закон передбачає інші можливості, завдяки яким студентське самоврядування досягає певних результатів і в регіонах. Дуже класне самоврядування у місті Полтава, де голова студентської ради наближений до мера міста і бере участь в усіх молодіжних рухах.

Михайло Лебідь, голова ради старійшин ВМГО «Фундація регіональних ініціатив» (ФРІ):

- Найгострішими питаннями, на жаль, сьогодні є ті, що безпосередньо загрожують гаманцям студентів та їхніх батьків. Зокрема, в новій редакції проекту закону «Про вищу освіту» МОНМС щодо оплати навчання студентів-контрактників вилучено речення «не може змінюватися протягом усього строку навчання». Таким чином пропонується узаконити безконтрольне і необмежене збільшення плати за навчання ще в гіршій редакції, ніж відкликаний 10 березня законопроект №7486-1. Вочевидь, цей пункт стане чинником, який змусить студентські та молодіжні організації України знову вивести на протести сотні студентів. Найбільше обурення викликала відсутність у нещодавно відкликаному законопроекті №7486-1 пункту про фінансування студсамоврядування (він є в чинному законі). Сьогодні ж студсамоврядування, на відміну від самих студентів, більш-менш заспокоїлося. Слід додати, що не студсамоврядування зазвичай організовує масові акції протесту в Україні, а молодіжні організації та профспілки.

Саме студсамоврядування відстоює свої інтереси в основному лише з допомогою листування з владою та перемовин під час круглих столів. Цього, на жаль, недостатньо. Протести вже впродовж кількох років стали невід’ємною частиною переговорів з владою про захист прав та лобіювання інтересів молоді. Тому зараз на перших ролях у захисті студентства - організації, які можуть вивести людей на вулиці. Завжди можна зробити більше. На даному етапі боротьби зі звуженням прав студентства важливо, щоб ЗМІ давали об’єктивну інформацію щодо законодавчих ініціатив.

Іван Кішка, керівник Молодіжного націоналістичного конгресу, організатор «антитабачної» кампанії:

- Головний меседж акції - виступ проти комерціалізації освіти. За останній рік усі ініціативи Табачника були спрямовані на отримання коштів через запровадження нових послуг для студентів. У новій редакції законопроекту прописано підвищення плати за навчання на контрактній основі. І виходить так, що навіть тим студентам, які хотіли вчитися, вже немає сенсу цього робити, бо за все потрібно платити. Краще вже купити диплом або поїхати за кордон, де навчання і дешевше, і якісніше.

Молодь прийде і виставить рахунки Табачнику. Студенти принесуть чеки, на яких буде написано: «Прошу відшкодувати мені витрати за участь в акціях протесту проти ваших нових ініціатив, я пропустив пари...» тощо. Студенти КПІ напишуть: «Заплати нам за рік проживання в гуртожитку», оскільки з нового навчального року плату за проживання підняли на 200 гривень. Так само щодо затримки стипендії: студентам доводилося позичати гроші, щоб прожити місяць. Це й моральні збитки. Почепимо рахунки на паркан. За нього, до речі, теж виставимо рахунок: бюджетні гроші мають використовуватися на цілі освіти, а не на облаштування території, квіти та огорожу, яка захищає від студентів-мітингувальників.

Оксана Федько, студентка КПІ:

- Я виступаю за автономію вищих навчальних закладів, тобто за право ВНЗ самостійно обирати навчальну програму, орієнтуючись на студента. А в законопроекті Міносвіти є пункт, що залишає останнє слово за владними структурами, які, в принципі, не дуже орієнтуються в освітніх проблемах. Підтримую всі студентські ініціативи, оскільки вважаю, що студент не повинен бути байдужим.

Павло Вишневський, студент КПІ:

- Цього року держзамовлення буде скорочено на 42 відсотки. Це пов’язують із переходом на дванадцятирічку. Але виникають сумніви стосовно того, що наступного року держзамовлення повернуть - якщо не на 40 відсотків, то хоча б на 20-30. Це загрожує не лише студентам, а й викладачам: кого вони навчатимуть? Хотілося б, щоб і викладачі брали участь у русі. Також пролунали тези щодо можливого скасування стипендій: їх мають намір залишити тільки пільговикам і тим, хто активно займається науковою діяльністю. Це змусить багатьох студентів працювати. А студент усе ж таки повинен учитися.

Не лише хлібом насущним переймається українське студентство (хоча й без нього, погодьтеся, ніяк). Його турбують насамперед престиж української освіти, автономія вищих навчальних закладів, життя, до якого може призвести той чи інший пункт законопроекту. По різні боки паркану на проспекті Перемоги кожна сила виборює своє. Якщо українському студентству вдасться відстояти бодай частину інтересів, матимемо нагоду зітхнути з полегкістю.