ПЕРША ВСЕРОСІЙСЬКА ОЛІМПІАДА В КИЄВІ

Першими Олімпійськими іграми давніх греків вважаються Ігри 776 року до н.е. Проте змагання в Олімпії проводилися задовго до того, як стали загальногрецьким святом. Грецький історик Тімей саме з 776 року ввів літочислення по олімпіадах. У священний місяць, що починається з першої повні після літнього сонцестояння, відзначалося Олімпійське свято, яке повторюється кожні 1417 днів, що становили «олімпіаду» — грецький олімпійський рік. Протягом усього священного місяця на території Греції оголошувався «священний мир». Війни припинялися, учорашні вороги мирно змагалися за право називатися найдужчими, найспритнішими, найшвидшими з еллінів. І хоча Олімпійські ігри вважалися святом миру, вони були водночас оглядом військової міці окремих грецьких держав.

Гора Олімп, оселя богів, до невеличкого міста Олімпія, місця проведення Ігор, жодного стосунку не має.

Спроби відродити Олімпійські ігри робилися із середини XIX століття, але тільки енергія й організаторський талант П’єра де Кубертена дозволили провести перші Олімпійські ігри нового часу в Греції 1896 року. Президентом Олімпійського комітету Кубертен був 30 років. Справжнє відродження олімпійського руху — багато в чому його особиста заслуга.

Керівний орган олімпійського руху було створено 23 червня 1894 року. До нього входили представники 12 країн: Англії, Аргентини, Бельгії, Угорщини, Греції, Італії, Нової Зеландії, Росії, США, Франції, Чехії та Швеції. Росію в першому Олімпійському комітеті представляв генерал А.Бутковський.

В Афінській олімпіаді команда Росії участі не брала через брак коштів. Центральним змаганням перших Олімпійських ігор був марафонський біг. Дистанція його проходила по тій же дорозі, якою 490 року до н.е. біг із Марафона до Афін легендарний грецький воїн, який приніс звістку про перемогу еллінів над персами. Золоту медаль за перемогу в марафонському бігу здобув грецький листоноша Спірос Луїс, котрий став після Ігор національним героєм Греції.

У документах МОК серед учасників II Олімпійських ігор 1900 року в Парижі фігурували три представники Росії (стрілок і два кіннотники), проте офіційно команда Росії була представлена лише на Іграх 1908 року, що проводилися в Лондоні. З п’яти чоловік, які виступили під прапором Росії, троє повернулися з медалями: першим олімпійським чемпіоном став Н.Панін-Коломенкін з фігурного катання на ковзанах, борці Н.Орлов і О.Петров здобули срібні нагороди. У перші роки XX століття на Олімпійських іграх були представлені такі види спорту, як гольф, крикет, крокет, поло, регбі і навіть стрільба по голубах, яких підкидали угору. У Парижі, приміром, із 52 учасників змагань найвлучніше по живих голубах стріляв бельгієць Л. Де Лунден. У Стокгольмі на Іграх 1912 року Росію представляли вже 178 чоловік, які виступали майже в усіх номерах програми. Проте підготовлена команда була погано, виявилася передостанньою з 18 учасниць. Бронзову медаль для Росії завоював Х.Блау в стрільбі по живих голубах.

На літо 1913 року було намічено і затверджено на найвищому рівні проведення в Києві Першої Всеросійської олімпіади. Не встигла ще відгриміти феєрверками наймасштабніша Всеросійська торгово-промислова виставка, яка багато днів була головною подією життя міста, як приспіла серпнева олімпійська пора.

Опівдні 20 серпня на Спортивному полі (це в районі нинішньої Лук’янівки, приблизно там, де нині знаходиться кінотеатр «Київська Русь») було надзвичайно велелюдно. Все місто прийшло на відкриття олімпіади. Учасники з’їхалися з усіх кінців імперії, їх було понад шестисот.

До останнього дня безперестану велися роботи з приведення Спортивного поля в належний порядок. Особлива увага приділялася спорудженню ложі для високих гостей. Центральну ложу встановили на узвишші, декорували за останньою модою і прикрасили кольорами національного прапора. Крім центральної, було споруджено ложі для глядачів вартістю в 10 карбованців кожна. Місця для сидіння оцінювалися залежно від близькості до центральної ложі — від 5 карбованців до 75 копійок за місце. Передбачалася плата і за право стояти на спеціально відведених стоячих місцях — півкарбованця з кожного стоячого глядача. В’їзд і вхід на Спортивне поле влаштовані були по двох вулицях — Дикій і Монастирській. Для учасників змагань було надано казарми (у садибі пана Ясногурського), розташовані навпроти стадіону й віддалені від нього глибоким яром. Для сполучення стадіону з місцем проживання спортсменів було споруджено спеціальний перемінний міст.

Зранку трибуни стали заповнюватися святково одягненою публікою. На призначений час під’їхали і високі гості. Парад усіх команд приймали Його Імператорська Високість Великий Князь Дмитро Павлович, «главнонаблюдающий» за фізичним розвитком народонаселення Російської імперії почту Його Величності генерал-майор Воєйков, голова Російського олімпійського комітету В.Срезневський, почесний попечитель Олімпійського комітету генерал-ад’ютант Ф.Трепов, командувач Київським військовим округом генерал Н.Іванов, голова Олімпійського комітету доктор А.Анохін і багато інших сановних громадян, які розмістилися в багато прикрашеній центральній ложі Спортивного поля.

Після урочистого молебню за здоров’я Государя-імператора (сам Микола II із сім’єю та двором перебував у цей час у Криму, у Лівадії) Його Імператорська Високість Великий Князь Дмитро Павлович оголосив Першу Всеросійську олімпіаду відкритою. І відразу почалися змагання.

Програмою передбачалася участь у кожному змаганні не більш як 12 спортсменів від кожного товариства за індивідуальним заліком. Найбільшою, зрозуміло, була сітка легкоатлетичних змагань. Крім усіх бігових дистанцій олімпійського розряду, до програми входили стрибки «у висоту з місця і з розбігу, у довжину з місця і з розбігу, перетягування каната, гиря, гімнастика і футбол».

Змагалися фехтувальники, які представляли винятково (утім, як і гімнасти) військові підрозділи. Плавці, стрибуни, веслярі і яхтсмени визначали сильніших на Матвіївській затоці Дніпра. Плавці продемонстрували вміння в шести основних видах плавання: на грудях (a la caisse); на грудях звичайне; на грудях гоночне; на боці; треджен (вільний стиль, що нагадує по техніці кроль); кроль американський і австрійський. Серпнева дніпровська вода допомогла показати високі швидкості на всіх дистанціях.

Турнір лаун-тенісистів із 20 по 28 серпня проводився на території нинішнього Центру виставок і ярмарків. Військове стрільбище на Сирці і стенд Імператорського товариства правильного полювання були надані стрілкам.

Особливе місце в програмі олімпіади приділялося веломотоциклетному пробігу, старт якого був намічений на 23 серпня о
3-й годині ранку з сьомої версти Чернігівського шосе. У контрольному автомобілі мусив перебувати «суддя, член спортивного комітету, медик і шофер». 20 серпня всі мотористи мали представити мотори для визначення сили (допускалися двигуни, які не перевищують потужність у п’ять кінських сил) і накладання пломби. Для перевірки моторів їм треба було з’явитися о 7-й годині ранку на вулицю Велику Васильківську в будинок № 80. Всі учасники, що записалися на cтapт, зі своєю опломбованою технікою зібралися на сьомій версті Чернігівського шосе о пів на третю ранку. Велосипедисти стартували по чотири людини щотри хвилини, мотористи — за жеребом — по одному кожні п’ять хвилин. У Янівці — по шляху слідування в Чернігів — кожен учасник мусив власноручно розписатися в контрольному листі, щоб підтвердити проходження траси повністю. Статут змагання передбачав встановлення в двох місцях по трасі негласного контролю. У протоколах Першої Всеросійської олімпіади зафіксовано, що з п’ятнадцяти велосипедистів, які стартували, до фінішу добралися лише шість, і першим серед них представник Риги А.Аун. До стадіону доїхали і двадцять фінішних кіл промчали семеро з вісімнадцяти мотоциклістів, і першим мотоциклетним чемпіоном став пан Крешев-Толоконов із Москви.

Вся київська преса висвітлювала олімпіаду. Перші шпальти газет приділялися для оголошень, анонсів і репортажів із місць подій. Репортерам роботи не бракувало — різних подій, зустрічей і новин вистачало усім. Журнал «Красота и сила» був офіційним інформаційним партнером олімпіади і повністю присвячувався їй.

У Київській олімпіаді вперше взяли участь жінки-спортсменки. Їхній виступ на легкоатлетичному манежі Спортивного поля викликав підвищений інтерес: жінок, які змагалися, Росія раніше не бачила. Своїми досягненнями виділялися Н.Попова й А.Раткова. Під бурхливі оплески трибун пані Попова прийшла першою в бігу на 60 м (9,1 сек.), на 100 м (13,1) і в стрибках у висоту (122 см). Раткова з результатом 117 см була другою. У довжину з місця Раткова стрибнула на 199 см, але в додатковій спробі Пановій вдалося показати найкращий результат олімпіади — 203 см. Реакція на досягнення жінок у спорті була неоднозначною.

Московська газета «Новое время» так відгукнулася на дебют жінок у Києві: «Первая Всероссийская олимпиада благодаря женским прыжкам получает оттенок несколько забавный. С чего это русские женщины распрыгались? Во все века прыгающая женщина была бы сочтена неприличной. Не думаю, чтобы женский спорт прижился в России».

Позмагатися за першість в улюбленому командному виді — перетягуванні каната — приїхали силачі з Московської ліги легкої атлетики і команда богатирів із Петербурга. Проте оргкомітет помітив якісь порушення в оформленні документів цих спортсменів, і їх не допустили до старту. У результаті — без особливих зусиль за 16,6 сек. перемогу здобули представники київського гуртка «Спорт», які здолали іншу київську команду канатоборців.

У такі ж спекотні дні кінця серпня 1911 року, тобто рівно за два роки до описуваних подій, у Києві перебувала вся столична знать з двором і сім’єю Государя-імператора Миколи II. Онук із нагоди 50-річчя скасування кріпосного права відкривав у Києві пам’ятник діду Олександру II Визвольнику. Урочисте перебування найвищих персон у Києві тоді було затьмарене убивством Петра Аркадійовича Столипіна. І саме на 1913 рік, на час олімпіади, припали останні етапи підготування до відкриття пам’ятника Столипіну в Києві на Думській площі. Усього через кілька днів прибуде урядова комісія на чолі з Коковцевим, котрий змінив Столипіна на прем’єрському посту.

Цими ж днями вся країна і навіть уся Європа втягується в публічні дискусії в гучній справі Бейліса.

І саме в дні Першої Всеросійської олімпіади (точніше — 27 серпня) у Києві в небі над Сирецьким повітроплавальним клубом Петро Нестеров вперше в світі здійснив фігуру вищого пілотажу, що увійшла в історію під назвою «мертва петля» або петля Нестерова.

Однак олімпіада тривала. На Спортивному полі перед прикрашеною квітами та національними прапорами трибуною фінішували легкоатлети. Найшвидшим бігуном на стометрівці став Архипов із Москви з результатом 11,4 сек. Срібну медаль здобув Орлов з Києва. У бігу на 110 м із бар’єрами переміг із новим всеросійським рекордом (16,8 сек) представник команди Петербурга Г.Гантварг. Він же був найкращим у стрибках у довжину з місця (2,97 м) і у висоту з місця (145 см). У стрибках у висоту з розбігу першим був Романов (175 см), у довжину — киянин Вешке (6,24 метра). З жердиною на 340 см стрибнув Бааш із Москви.

Але не тільки за медалі змагалися учасники олімпіади в Києві. Переможців у різних дисциплінах очікували і спеціально засновані призи. Приз Його Величності Государя-імператора — товариству, котре отримало найбільшу суму очок за підсумками всіх змагань. Він дістався московській команді. Приз Його Імператорської Високості Великого Князя Дмитра Павловича — найкращій кінній групі в стрибкових вправах. Його ж особистий приз — найкращому коню змагань і найвлучнішому стрілку. Cвій приз заснував і міністр Імператорського Двору граф Фредерікс як перехідний для найкращих у триборстві — кінні змагання, стрільба і фехтування. Приз почту Його Величності генерала Воєйкова здобула зразкова група гімнастів на чолі з кращим гімнастом олімпіади поручиком Вестеркампфом із Петербурга. Крім того своїх володарів очікували два призи від волинського губернського предводителя дворянства Демидова, приз графа Тишкевича, десятиборцям і фехтувальникам призначалися призи міста Києва.

Героєм і тріумфатором Першої Всеросійської олімпіади, найкращим російським атлетом 1913 року слід було визнати Г.Гантварга, котрий переміг не тільки в окремих видах легкоатлетичних змагань, а й у п’ятиборстві і десятиборстві. Втім, центральною подією олімпіади, цвяхом її програми вважався марафонський біг на 38 верст і 56 сажнів. Саме переможця марафонського забігу, окрім призу, чекав лавровий вінок.

Найдовша бігова дистанція привернула особливу увагу публіки. Про трасу, учасників, про деталі проходження змагання докладно писали в усіх газетах. Старт був намічений на самісінький ранок за вісім верст від Гурівщини по Житомирському шосе біля хутора пана Кайля. Щоб забезпечити явку марафонців на старт вчасно, їх усіх заздалегідь ввечері спеціальним транспортом відвезли до вищезгаданого хутора, надавши можливість провести ніч без усяких зручностей просто на сіннику. Про те, як почувалися цієї ночі спортсмени на восьмій версті від Гурівщини, як вони зустріли туманний прохолодний ранок, відомостей не збереглося. Але ось те, що старт ледь не було зірвано, оскільки відповідальний суддя, зранку добираючись до початку дистанції, забув стартовий револьвер, у хроніці Першої Всеросійської олімпіади зафіксовано. Замість пострілу над Житомирським шосе прозвучало розпачливе плескання в долоні відразу декількох суддів. Стартували п’ятнадцять чоловік, допущених спеціальною медичною комісією. Довго лідирував киянин Алексєєнко. Уздовж усієї траси були поставлені пункти з водою для пиття й обливання, столики із закусками — щоб марафонці могли підкріплюватися в міру проходження довгого шляху. Особливо активні глядачі намагалися переслідувати бігунів на велосипедах чи просто бігом, але всю дистанцію змогли подолати одиниці. Алексєєнко, уже вбігши в місто, упав, його ноги зсудомило, він не зміг продовжити біг. Першим на стадіоні з’явився через три години і три хвилини після старту пан Максимов із Петербурга. Він і був увінчаний лавровим вінком Першої Всеросійської олімпіади.

Своїм рівнем, розмахом і складом учасників олімпіада в Києві не лише не обманула сподівань, а й навіть багато в чому і перевершила їх. Раділи переможці, раділи учасники, глядачі — свято спорту, краси та здоров’я відбулося. Мало хто тоді міг припустити, що намічена на 1917 рік наступна Всеросійська олімпіада не відбудеться...