Таємні сили нерозділеного кохання

Підкріпіте мене виноградовим печивом, освіжіть мене яблуками,
бо я хвора з кохання!

Пісня над піснями

Скільки існує людина, стільки тривають спроби знайти формулу кохання й досконалий спосіб виразити це почуття словами, фарбами, звуками.

Величезний досвід, накопичений людством, дозволив синтезувати лаконічний афоризм: «Скільки людей — стільки способів кохання». Не менше, як свідчить практика, і способів його вияву. Трапляються серед історій кохання сумні й цікаві, курйозні, трагічні й повчальні. Чимало збереглося прикладів містичних, чарівних, загадкових, а часом і взагалі потойбічних.

Адвар Лідскалнинш народився 10 серпня 1887 року в Латвії.

Двадцятип’ятирічним він заручився з 16-річною дівчиною Агнес Скаффс, у яку був палко закоханий. Хлопець упевнено дивився в майбутнє, окрилений перспективою життя з коханою. Радісний шал надавав снаги, і здавалося, не було на світі нічого нездоланного, такого, чого б він не подужав заради майбутнього щастя.

Проте майже перед весіллям Агнес раптом категорично розірвала заручини.

Адвар довго оговтувався, це було катастрофою всіх його планів, надій, перспектив. Вірити в те, що життя на двадцять шостому році закінчилося, не хотілося, хоча як далі жити без кохання, Адвар не знав. Він був у розпачі, страждав, замкнувся у собі. Намагався позбутися образу милої шістнадцятирічної Агнес, що переслідував його, але не міг. Він кохав її, тому рішуче обірвав усі зв’язки з минулим життям і виїхав на край світу, на інший континент — до Америки. Не за мрією. А від мрії.

Там на нього ніхто, звісно, не чекав. Потрібно було все починати з чистого аркуша. Кілька років він працював погоничем худоби в Техасі, клерком у Каліфорнії, лісорубом у Канаді. Його вже називали по-місцевому Едвард, або коротко — Ед. У Канаді Ед Лідскалнинш підхопив туберкульоз і вирішив змінити місце проживання. Так, змінивши ім’я, об’їздивши багато місць, Едвард, нарешті, влаштувався на західному узбережжі Флориди. Південь, вважав він, мав сприятливо вплинути на здоров’я, що погіршилося. «Похмурий Ед», як прозвали його у Штатах, на той час уже серйозно страждав на прогресуючу форму туберкульозу. Сусідам здавалося, що він не здатен підняти навіть садову пилку. Яким же був їхній подив, коли він енергійно взявся за масштабне будівництво на купленій невеликій земельній ділянці.

Едварду вдалося зібрати невелику суму грошей, якої вистачило для того, щоб придбати 10 акрів (це трохи більш як чотири гектари) землі на південь від Холмстеда (пригорода Майамі) — тоді там був пустир, і ціни на землю були відповідно мізерні.

Ось тут він і взявся на подив усім будувати дивну споруду, казковий замок, у якому почувався цілком щасливим зі своєю sweet sixteen, як завжди називав колишню наречену Агнес.

Будівництво тривало багато років. Ед уникав спілкування із сусідами й нікого не підпускав у свої володіння. Працював він лише ночами, потай, самостійно.

Необхідні для будівництва інструменти: зубила, кирку, лопату, лом, молоток та інші він не купував, а майстрував сам, виготовляв їх власноруч із деталей покинутих автомобілів зі звалища. Маючи лише чотири класи освіти, сам зібрав і встановив генератор постійного струму.

Будівництво він затіяв незвичайне. Основним будівельним матеріалом були гігантські кам’яні брили. Вирізав їх Едвард самостійно на каменоломні біля узбережжя. Для доставки п’ятдесятитонних блоків він використовував візок, зібраний із шасі старої вантажівки, без мотора, котрий він теж знайшов на звалищі.

Коли поруч із його ділянкою якийсь досить енергійний процвітаючий адвокат із Луїзіани, придбавши землю, почав будувати двоповерхову віллу, Едвард вирішив перенести своє володіння у спокійніше й тихіше місце — за 16 км на південь.

На той час зроблено було вже чимало. Та перспектива жити постійно в контакті з допитливими і настирливими сусідами Едварда явно не влаштовувала й обтяжувала. Він хотів бути наодинці зі своєю мрією, від усього світу й від всіх людей відгородитися.

Винайняв водія з потужною вантажівкою, і вранці той приїжджав за черговою партією багатотонних блоків. На час навантажування шофер відходив, а повертався близько полудня, коли кузов був уже наповнений. Свідки цього переїзду стверджували, що ніяких потужних підйомників, окрім кількох найпростіших лебідок, у Еда ніколи не було. А сам він на запитання не відповідав, відмовчувався й лише одного разу чи то жартома, чи то всерйоз промовив: «Усе дуже просто. Я розкрив таємницю будівничих пірамід».

Існують деякі пізніші свідчення, та вони мало що прояснюють, радше тільки посилюють таємницю цього будівництва. Приміром, одна стара сусідка клятвено запевняла, що бачила, як Едвард клав на камені руки і вигукував дивні протяжні звуки.

Два брати, які жили неподалік, зізнавалися, що якось у дитинстві взяли в батька прилад нічного бачення і з цікавості почали спостерігати захоплюючу картину: важкі кам’яні блоки самі по собі літали в повітрі.

— Похмурий Ед управлявся з ними, ніби з повітряними кульками, — захоплено розповідали вони кореспондентові газети «Нью-Йорк таймc».

Замок насправді споруджений із величезних блоків коралового вапняку. При цьому вони не скріплені розчином, а настільки точно й майстерно вирізані й оброблені, що без просвітів щільно пригнані один до одного.

Загалом для будівництва замку Еду довелося вирубати з монолітного скелястого масиву, обробити, перевезти і встановити понад 1000 тонн каміння!

Як він це робив, використовуючи тільки ручні інструменти, дотепер достеменно ніхто не знає. Версій та припущень не бракує. Та жодну з версій на практиці підтверджено не було. Хоча дехто і пробував повторити деякі дії, та успіху він не мав.

Приміром, уже багато років по смерті «похмурого Еда» американське інженерне товариство, заінтриговане поширюваними загадковими версіями про будівництво замку, провело простий технічний експеримент. Взяли в оренду найпотужніший бульдозер і у присутності комісії фахівців спробували зрушити з місця один із блоків. Такий самий, як ті, з яких викладено вежу, і який Едвард просто не встиг використати в будівництві.

Так нічого й не вийшло.

На огороджену стінами територію можна потрапити через гігантські двері. Вони зроблені з однієї пласкої кам’яної брили вагою 9 тонн, установленої на залізному стрижні, який проходить крізь просвердлену по осі каменю дірку і спирається на підшипники зверху й знизу, тож вона діє як вертушка. У суцільному камені Ед якимось чином зумів просвердлити майже ідеально круглу діру довжиною 3 метри й діаметром близько 5 см. Зараз таку роботу можна виконати тільки лазером. Ці двері настільки добре збалансовані, що аби повернути їх, досить просто злегка натиснути на їхній край, навіть у маленької дівчинки вистачить на це сил. І це – дев’ятитонну брилу!

(Коли 1986 року нижній підшипник зносився, щоб його замінити, знадобилася спільна робота інженерної команди й десятка робітників, які користувалися 50-тонним краном; їхню роботу показували по національному телебаченню. А Ед зробив ці двері й повісив сам, без помічників.)

Стіни замка складені з величезних каменів, розмір деяких із них сягає двох із половиною метрів заввишки, півтора метра завширшки і більш як метр завтовшки. Важать такі «цеглинки» понад 50 тонн кожна.

Сам Ед називав своє дітище «Rock Gate Park» — «Парк «Кам’яні Ворота». Серед сусідів і відвідувачів закріпилася назва «Кораловий замок». І це насправді важко назвати житлом. Дах є лише над однією маленькою кімнаткою, в якій, власне, і жив похмурий будівельник до останнього свого дня.

Перше, що впадає в очі, коли заходиш на територію замку, це чудернацької форми величезні кам’яні статуї. Такого справді ніде більше побачити не можна. Звідки черпав образи Едвард Лідскалнинш — зі своїх снів чи зі спогадів про почуті в дитинстві казки з чарівними замками, велетнями, принцесами й обов’язковим щасливим фіналом? Хтозна...

У курній кам’янистій глухомані все зроблене дивакуватим самотнім латишем викликає подив.

Двоповерхова квадратна вежа важить 243 тонни.

Серед скульптур є й небесні об’єкти — Сатурн і Марс, а тридцятитонний півмісяць вказує на Полярну зірку. Величезні кам’яні крісла-качалки, ліжка. Під землею — чудовий басейн, куди стікає дощова вода. Сонячний годинник і сьогодні показує час із точністю у дві хвилини.

Усередині замку, просто неба, Едвард зробив дитячу кімнату, яку прикрасив фігурками казкових персонажів. Поруч розташував величезну спальню з великим кораловим ложем для них із Агнес, на якому вони так ніколи й не спали разом. Побудував тут і кімнату для тещі — матері Агнес. І чудову вітальню — «тронний зал» — із монументальними кам’яними тронами для його sweet sixteen і для себе самого.

Стіл, розташований у центрі залу, витесаний у формі серця і прикрашений різьбленою трояндою. Його називають «найбільшою у світі кам’яною валентинкою»...

Сумарна вага всіх використаних коралових брил становить 1100 тонн.

Наприкінці 1951 року Едові зробилося зле. Різко загострилася хвороба. Він повісив біля входу до замку записку: «Пішов до госпіталю» і поїхав на автобусі до лікарні у Майамі. Там він і помер 3 дні по тому.

Йому було 64 роки. Після смерті в його комірці знайшли скриньку з 35 банкнотами по 100 доларів — усе, що він зібрав за своє життя в Америці.

У маленькій кімнатці, розташованій у верхній частині квадратної вежі, знайшли його записи — саморобні брошури. У них ідеться про магнетизм Землі, про управління потоками космічної енергії і багато іншого, але конкретної розгадки будівельного секрету ці записи не дають. А її шукали, і досить ретельно.

І кімнату, і весь дивний, загадковий замок, що викликав стільки чуток, ретельно оглядали, досліджували, прослуховували. Таємних підземель, секретних ходів, ящиків із подвійним дном, сейфів, які б містили шифри й коди, виявлено не було.

Не дивно, що чутки про надприродні будівельні здібності Еда швидко поширилися і вся історія будівництва замку обросла легендами й гіпотезами.

Так чи інакше, але багато туристів, які побували в Кораловому замку, не змовляючись, стверджують, що відчували там «якесь осяяння й небувалий підйом сил»...

Американці, обділені будь-якими власними історичними пам’ятками, впевнені, що «Замок» як чудовий пам’ятник кохання до жінки можна порівняти тільки зі славнозвісним Тадж Махалом — мавзолеєм, що його індійський Шах Джахан наказав побудувати для своєї коханої дружини Мумтаз після її смерті. Шаху знадобилося 12 років і праця кількох десятків тисяч рабів, щоб увічнити свою любов. В Еда не було ані рабів, ані скарбів, це була проста смертна людина, і пам’ятник своєму коханню він збудував сам, витративши на це чверть століття життя. Власне, тільки цим, тільки для цього він і жив. Жив, щоб увічнити химеру свого нерозділеного кохання.

Нині замок — визначна пам’ятка штату, його перетворено на музей. Понад те, Кораловий замок оголошено національним надбанням штату Флорида.

А як же склалася доля тієї, заради кого було побудовано Кораловий диво-замок?

Агнес Скаффс вийшла заміж, як і хотіла, за заможного пана й народила йому трьох дітей. Цілком благополучно й розмірено прожила своє життя.

1976 року США й Кораловий замок відвідала латвійська офіційна делегація.

Повернувшись на батьківщину, окремі ентузіасти відшукали через адресне бюро Агнес, яка тоді вже була вісімдесятирічною старенькою. Напросилися на аудієнцію, аби захоплено розповісти дивну історію Коралового замку у Флориді, де чи не кожен предмет присвячений їй.

Слухати про пам’ятник нерозділеного кохання, побудований із брил давно забутим нареченим, бабусі Агнес було явно нудно. Запрошення з’їздити до Флориди, щоб на власні очі побачити створений на її честь казковий замок, Агнес не прийняла: «Я відмовила йому тоді і не хочу нічого про нього чути й тепер!»

Дивна Едвардова споруда ще довго викликатиме спори серед ентузіастів-аматорів і серйозних науковців.