У пам’яті і в музеї

Помер Сергій Миколайович Платонов.

Коли від нас іде світла людина, у світі меншає світла.

Лише одним заклинанням можна захищатися — бережене в душах близьких і друзів тепле світло продовжиться пам’яттю і прагненням бути гідними її.

Смерть друга — це завжди передчасно й несправедливо.

Сергій Платонов своєю вітальною енергією і щирою життєлюбністю причаровував усіх, кому пощастило потрапити в орбіту його спілкування.

Кожен миттєво піддавався ясній життєствердній енергетиці, яку щедро роздаровував цей трудівник, балакун, душа компанії, оптиміст, книжник і дбайливець.

Своїми сильними вмілими руками він відмивав від побутового сміття незліченну кількість скарбів. І в буквальному значенні — пристрастю останніх років, яка повністю володіла ним, було колекціонування старожитностей. І в найширшому — не абстрактні поняття, а живі, пульсуючі, вируючі моральні основи людинолюбства, гідності, гордості, честі були в ньому так само органічними й природними, як хлібосольство та співчуття. Він вважав за необхідне і знаходив способи підтримати юні таланти, завжди як міг допомагав слабшим, ветеранам, хворим. І робив це за покликом серця, без істерії, непотрібного галасу. Такою видався натурою, що ділитися і підставляти міцне своє плече — було для нього повсякденною нормою. Інакше не міг, просто й чесно відчуваючи чужий біль, неначе свій. Сергій Платонов без видимих зусиль, легко й вишукано збирав навколо себе різних за віком та вподобаннями людей, запалював їх спільною ідеєю, робив однодумцями, які найчастіше навіть не усвідомлювали власних можливостей, що розкривалися завдяки його магнетичній чарівності. Його богатирський образ і добродушна привітність одразу прихиляли будь-яку, навіть найскупішу на вияв почуттів людину. Онук природжених дворян і митрофорного архієрея, трудар, якому була відома ціна хліба, Сергій Платонов зазнав багато зла й кривди, але багато чого досяг. При цьому зберіг силу добра, великодушності, щирості.

Відкритість завжди вразлива. Він був відкритий для всього нового, вмів це нове вбирати і систематизувати. До самозабуття захоплений колекціонуванням старожитностей нашої землі, він, як усе у своєму житті, робив і це від душі, з притаманним йому розмахом. І мислив широко, не оглядаючись на авторитети й усталені думки. При цьому завжди вмів погоджуватися з переконливими доказами, вагомими аргументами.

Заповзятливий, умілий організатор, хваткий і майстровитий, власноручно збудувавши своє життя, він рівно й гідно спілкувався з президентами, послами, академіками, робітниками на своєму підприємстві «Петроімпекс», народними артистами, студентами й олігархами.

Він міг дозволити собі спокійне та безтурботне життя, але совість і справжній патріотизм постійно вели його проти байдужості, інерції, хамства, скверни. Він сміливо наживав собі проблеми і неприємності, захищаючи, рятуючи наше спільне надбання.

Зібрана ним колекція трипільських скарбів — одна з найбільших у світі. Їй немає ціни. Задуманий Платоновим і проведений наприкінці минулого року Перший всесвітній конгрес «Трипільська цивілізація», видана двотомна енциклопедія і розгорнута виставка зібрання колекцій «Платар» — події, що змусили по-новому подивитися на найдавнішу історію нашої землі, на розвиток людської цивілізації загалом. І це мало стати лише початком справді великих міжнародних акцій, запланованих Сергієм Миколайовичем. Платонов був щедрим у всьому, таким був завжди і список намічених ним справ.

Музей національних історичних скарбів, з ідеєю створення якого кілька останніх років жив Сергій Платонов і практично все підготував для втілення задуму, — неодмінно буде відкрито. Тепер це заповідано нам. Наш обов’язок — реалізувати ідею, завершити будівництво музею на основі колекції Платонова. І саме в будинку, найбільш придатному для музею, що його вперто пропонував і відстоював збирач,— у Києві на вулиці Інститутській. Цей величезний виставковий комплекс стане втіленням мрії Сергія Платонова про унікальний сучасний музей, гідний нашої столиці, нашої землі. Він стане пам’ятником світлій людині, збирачеві та меценату. І тисячі людей зможуть прийти сюди, щоб доторкнутися до врятованих унікальних пам’яток нашої культури, збагатитися новими знаннями про людину, дух і світ.

Ми не прощаємося з Платоновим, який залишив нам нас у нашому недосконалому світі. Ми зустрінемося в Музеї національних історичних скарбів України імені Сергія Платонова і пом’янемо його.

Він завжди буде з нами, кому пощастило знати його.

Він завжди буде з тими, кому присвятив своє унікальне зібрання, своє життя, — з людьми, які шанують джерела, коріння, батьківщину. І з кожною новою душею, що доторкнеться до нього, більшатиме в житті нашому світла...