Мрії «другого світу», або Образ запорозького козака в колективному несвідомому

03 серпня, 2012, 12:21 Роздрукувати Bипуск № 26, 3 серпня-10 серпня 2012р.
Відправити
Відправити

Яскравим нервом національної мрії стає не образ козака, не образ і поведінка гордого й непокірного степовика, а суто міщанські уявлення про щастя й приємне дозвілля.

Напевно, кожен, хто має проникливий або принаймні допитливий розум, звернув увагу на таку даність. В Україні тема козацтва, козацької слави та козацької держави, продовженням якої після певного розриву в часі ми нібито є, - одна з головних серед тих, що буцімто ідентифікують нас в окремий і неповторний етнос. І, відповідно, серед тих, що наповнюють гідністю нашу національну гордість і тішать самолюбство.

Безперечно, козацтво, тим більше запорозьке, занадто романтизоване й ідеалізоване (можна сказати, що й добряче міфологізоване). До того ж романтизоване й ідеалізоване з погляду народу, який стосовно запорожців виступає, навіть не усвідомлюючи цього, як інший етнос, який лише деякий час перебуває в сусідстві із Січчю і який періодами поставляв, та й то, здебільшого потугами самих запорозьких козаків, так званий слов’янський елемент у їхні завжди нечисленні лави. Але річ в іншому… чи насправді козацтво і козаки є якоюсь істотною деталлю або гранню, що визначає українську національну ментальність? Чи це всього лише плакатний, лозунговий образ, використовуваний або деякими політиками в їхніх нескінченних промовах, або ж ностальгуючими за «золотим віком» козацької слави патріотами, - однак знову ж таки в уявленнях патріотів, а не в загальнонаціональному розумінні феномена козацтва?

Достатньо подивитися, як у масовій культурі віддзеркалюється певний історичний образ, який вважається національним і розуміється та відчувається як своєрідний цементуючий національну самоідентифікацію елемент. Узяти тих-таки ковбоїв або підкорювачів фронтиру в американській культурі, умови життя яких багато в чому були подібні до буднів запорозьких козаків. Так у вітчизняній культурології вже звучали думки про подібність запорожців і першопрохідців Дикого Заходу: у них індіанські війни, бої та битви з кочівниками Великих Рівнин, у нас - постійні сутички з ногайцями, які кочували у причорноморських степах, бої з кримськими татарами. Викрадені стада, захоплені бранці, неозорий степ - та сама прерія… Словом, у них Дикий Захід, у нас Дике Поле, у них індіанська територія, у нас поле незнане або поле половецьке.

Але в Сполучених Штатах Америки образи ковбоя і підкорювача фронтиру таки стали своєрідним цементуючим началом у творенні будівлі національної самобутності та національної гордості. У нас же ситуація набагато складніша…

Справді, у високій культурі та культурі патріотів-краєзнавців сяк-так, але в хорошому значенні експлуатується образ козака та козацької вольниці. Але в тому-то й річ, що люди високої культури, які вже через свою освіченість є космополітами, і внутрішньо, хоч як би вони натхненно писали про когось чи щось національне, можуть ідентифікувати себе, деколи цього навіть не усвідомлюючи, загалом із письменницькою елітою світу або з борцями за справедливість, із тими, хто творчо осмислює дійсність, хоча й розмовляє іншою мовою, живе в інших країнах і навіть інших історичних епохах. Про це чудово, пояснюючи свою поведінку й світогляд, сказав іспанський поет Федеріко Гарсіа Лорка: «Я люблю Іспанію, але хороший китаєць для мене ліпший, ніж поганий іспанець».

У цій статті якраз і йдеться про те, з ким або із чим ідентифікує себе, з погляду національної ідентичності, людина пересічна. Тобто, за великим рахунком, людина масової культури. Річ у тому, що наукові й художні екзерсиси наших інтелектуалів про козаків лише тонким струмком упадають у неозоре море масового несвідомого українського народу, взагалі у світогляд мас, який нічого, крім зужитих плакатних образів, про козаків не знає. І в якому як сакральне обігрується все, що характерне для масової людини, та тільки не образ козака й не його історичний, поведінковий і моральний спадок. Саме оперування образом козака й козацтва є, як уже згадувалося, своєрідною ритуальною формулою, скоріше мовним кліше, ніж усвідомленим і внутрішньо продиктованим бажанням розуміти феномен козацтва.

У нас безліч усіляких козацьких товариств і організацій, які мають свої сайти й навіть власні періодичні паперові видання, безліч масових заходів, як-от: козацькі забави у школах, коли школярі обирають гетьмана або кошового - найчастіше директорку або завуча-жінку...

Зазвичай те, що в масах є образом, котрий сприяє національній самоідентифікації та національній гордості, постійно обігрується і в масовому, і у високому мистецтві. Візьмімо, знову ж таки, образи ковбоя та підкорювача Дикого Заходу в американській культурі. Про них знято безліч фільмів як для широкої аудиторії, так і для естетів, створено безліч інших творів мистецтва, картин, мюзиклів, романів тощо. Чи є в нас щось подібне, тільки стосовно козаків? Скільки фільмів про козаків знято за період незалежності України, та й узагалі - скільки їх знято? На пальцях можна перерахувати. А тим часом прекрасна тема, і якщо не брати до уваги знятого нещодавно лубочного «Тараса Бульбу», то грошей на зйомки такого фільму треба небагато. Адже можна зняти стрічку про те, як старий запорожець, і це справді мало місце в історії запорозьких козаків, ходить селами і зманює хлопчиків піти з ним на Січ. Як довкола нього збираються кілька напівсиріт, обманутих самим запорожцем або їхніми батьками, і ця дивна група, в якій усі шукають честі, йде балками і ярами далі й далі на південь, крадучись уночі й ховаючись у чагарниках удень. За ними збирається погоня - і ось вони вже невеликий загін...

А який чудовий фільм вийшов би про переселення козаків на Кубань або про помсту самотнього козака, котрий давно прижився на Січі, але через багато років вирушив на Слобожанщину, аби поквитатися з тими, хто скривдив рідних йому людей! Або фільм про татарина, який прибився до запорожців, прийняв православ’я і став відчайдушним вояком. Таж чимало тем можна знайти, важливо те, що вони виражали б щось, властиве нам як окремому етносу, наші мрії про справжніх чоловіків.

Однак погляньмо, які фільми знімають нині в Україні: «Закохані» - про любов у сучасному мегаполісі; «Люблю - і крапка» - про кохання на яхті в Чорному морі; «Любов на два полюси» - про несподіване кохання молодої жінки до чужого чоловіка; «Дика любов» (не в Дикому Полі) - про любов хлопця із забезпеченої сім’ї до дівчини з дитячого будинку; «Здрастуйте вам» - про те, як дружина знаходить у чоловіковому піджаку записку від його коханки… Список можна продовжити, але ментальний нерв його буде все тим же.

Найцікавіше, що фільми, подібні до перелічених вище, тобто з аналогічним ментальним нервом, знімаються в такій країні, як Аргентина, де теж був свій Дикий Захід, свої ковбої - безстрашні гаучо. У середині XIX століття і аж до 80-х його років в Аргентині точилися війни індіанців зі степовими племенами вершників, літературні замальовки яких можна знайти в Ч.Дарвіна в його «Подорожі на кораблі «Бігль», але не в сучасних творах аргентинських майстрів художнього слова та кіно. В Аргентині - епос «Мартін Ф’єрро», де розповідається про латиноамериканського ковбоя-гаучо та його участь у війнах зі степовими племенами. А в нас теж є свій епос - «Думи» про запорожців. Тяжко навіть уявити, що в нас можуть зняти фільм за думою «Козак Голота» чи думою «Козак Ганджа Андибер».

Виходить, що аргентинців, як і українців, не хвилюють найяскравіші сторінки їхньої національної історії, хоча образ гаучо в політиці вживається в такій самій плакатній формулі, як і в нас. Подивімося, які вони знімають фільми, про колективні сни й мрії аргентинського народу, котрий постав на безкрайніх пампах у боротьбі з лихими індіанськими племенами: «Моє перше весілля» - про пишне й багате весілля; «Несолодке життя» - про дівчину, котра змушена сховатися в борделі уругвайської столиці; «Гігант» - охоронець супермаркету закохується у прибиральницю; «Таємниця в її очах» тощо.

Картина майже така сама, але ж аргентинці теж самобутній, з багатою історією народ, котрий, як і ми, у своєму колективному несвідомому не відгукується на найяскравіші сторінки та образи національної історії. По-перше, в них, як і в нас, відіграє роль якийсь неправильний або викривлений сором: гаучо в їхньому сучасному розумінні - метиси, котрі мали і у своїй зовнішності, і в культурі іспансько-індіанські риси. Запорозькі козаки, за Л.Гумільовим, які ведуть початок від хазарських поселень на Дніпрі й які ввібрали не тільки у свою культуру, а й у свій генофонд багато тюркського й кочівницького, у світовідчутті обивателя, теж підсвідомо, але ставляться в ряд чогось другосортного. Націю об’єднують спільні мрії про минуле, про майбутнє або сьогодення - не важливо. Важливо те, що яскравим нервом національної мрії стає не образ козака, не образ і поведінка гордого й непокірного степовика, а суто міщанські уявлення про щастя й приємне дозвілля. Диванчик із подушечками й мелодраматичні стосунки з протилежною статтю - ось що наповнює сакральним душу сучасного жителя України.

Карл Густав Юнг, досліджуючи колективне несвідоме білих американців, зробив висновок, що американські чоловіки англосаксонського походження зовні, в міміці, жестах поводяться як афроамериканці, тобто більш розкуто й невимушено, ніж європейці. У своїх снах вони бачать себе індіанськими воїнами або гордими ковбоями. Тобто кумир у колективному несвідомому білих чоловіків Америки - непокірний індіанський воїн, про нього їхня мрія, і підсвідомо вони хочуть бути такими ж. Звідси й безліч фільмів та інших творів мистецтва про індіанських воїнів та життя на Дикому Заході. У колективному несвідомому більшості чоловіків нашої країни мрія або образ для наслідування - білий американський гульвіса, міщанин, образ, що сприймається без якогось інтелектуального й духовного багажу. І підліткам, які не читають або читають мало, цей образ зрозумілий - він прикольний і хохмовий, не відсилає до думок про власну гордість і мужність, про здатність постраждати, але не терпіти приниження. Персонаж голлівудської фабрики снів для геть невиразної усередненої людини, яка тупо жує перед екраном телевізора, і став для багатьох у нашій країні мрією і наповнив сакральним змістом їхнє існування.

Related video

Як не крути, але ми - «другий світ»… Як і аргентинці.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК
}