МОРСЬКІ ДИВЕРСАНТИ

Катер МТМ. Ширина — 1,90 м, довжина — 5,20 м, мотор — «Альфа Ромео» 2500 к.с., швидкість ходу — 32 милі [59,3 км] за годину. Автономність за максимальної швидкості ходу — 5 годин. Комбінований гвинт-стерно складає зовнішній блок, як у підвісного мотора. При подоланні [сітьових] загороджень, аби не зачепити їх, він легко піднімається. У передній частині моторного катера міститься заряд вибухової речовини вагою 300 кг з ударним і гідростатичним детонатором. Катером керує одна людина. Обережно подолавши перепони і протиторпедні сіті, вона визначає курс до об’єкта атаки і наводить на нього катер. Потім дає повний хід, закріплює стерно й одразу ж викидається в море. Щоб не бути у воді в момент вибуху, вона швидко піднімається на рятувальний дерев’яний плотик, який був на катері за заспинну дошку (плотик викидається в море поворотом важеля перед стрибком з катера). Катер, пливучи по курсу, вдаряється об ціль, у результаті чого вибухають порохові заряди, розміщені кільцем навколо корпуса катера, розтинаючи корпус надвоє. Кормова частина відокремлюється від носової і швидко тоне. Водночас носова частина з основним зарядом, досягнувши потрібної глибини, що дорівнює осадці корабля, вибухає під дією гідростатичного тиску. Від вибуху в підводній частині корабля утвориться велика пробоїна.

Боргезе В. Десятая флотилия МАС. —
М.: Изд-во иностранной литературы, 1957

Напередодні Другої світової війни Великобританія з її потужними збройними силами і розвиненою промисловістю становила для Італії серйозну загрозу. Потрібно було знайти шляхи і засоби боротьби з сильнішим противником. Пошуки увінчалися створенням штурмових засобів — нової зброї, здатної уражати кораблі англійського флоту в його сильно укріплених військово-морських базах (ВМБ), які пильно охоронялися.

До надводних штурмових засобів належали катери, що вибухають при зіткненні з об’єктом атаки. Підводними штурмовими засобами були керовані людиною торпеди, які отримали назву «Маяле». Крім зазначених засобів, використовувалися також підривні заряди (міни), що прикріплювалися до днищ кораблів противника спеціально навченими підводними плавцями.

10 червня 1940 року Італія оголосила війну Англії та Франції і вступила у Другу світову. Через кілька місяців Муссоліні віддав наказ італійським військам вторгнутись на грецьку територію. (Греки не мали безпосередніх кордонів з Італією, але у квітні 1939 р. дуче спочатку захопив Албанію, а потім завдав віроломного удару по Греції. — Л.П.) Напад Італії на Грецію 28 жовтня 1840 року поставив Великобританію перед необхідністю виконати свої зобов’язання, обумовлені гарантіями, які вона дала грекам у квітні 1939 р. Незабаром чотири ескадрильї англійських літаків було направлено в Грецію, а 1 листопада британські частини висадилися на острів Кріт, оволодівши яким, Англія зміцнила своє становище на Середземному морі. Окрім того, грецький острів займав проміжне і важливе місце між Грецією та Єгиптом. (З 1914 р. Єгипет — протекторат Великобританії. У результаті національно-визвольної боротьби єгипетського народу колонізатори змушені були 1922 р. проголосити Єгипет незалежним королівством. Однак на його території залишалися англійські сухопутні війська, військово-повітряні частини і ВМБ Олександрія. — Л.П.)

Наприкінці жовтня, коли італійці вторглися у Грецію, перед англійським флотом постало завдання забезпечити захист комунікацій між Єгиптом і Грецією при перевезеннях військ і бойової техніки. Стало очевидно, що найближчим часом доцільно провести давно заплановану операцію зі знищення головних сил італійського флоту, зосереджених у Таранто (Таранто, великий промисловий центр, головна ВМБ і порт Італії. — Л.П.). Англійська розвідка виявила: оборона італійської бази, особливо протиповітряна, не досить сильна, кораблі в базі розміщені скупчено, становлячи собою вигідну ціль для атаки з повітря.

В операції проти ВМБ Таранто брав участь майже весь англійський Середземноморський флот (п’ять лінкорів, авіаносець, вісім крейсерів і 22 ескадрених міноносці). Ввечері 11 листопада 1940 р. він завершив розгортання сил. Головний удар здійснювала авіаносна група, що складалася з авіаносця «Ілластріес» і восьми кораблів безпосередньої охорони (по чотири крейсери й есмінці). Вона зайняла позицію за 170 миль (310 км. — Л.П.) від Таранто поблизу острова Кефалінія. Щоб відвернути увагу противника від Таранто, англійське командування спрямувало три крейсери і два есмінці в Отрантську протоку.

Авіація діяла двома хвилями. У першій було шість пікіруючих бомбардувальників і шість торпедоносців, що знялися в повітря о 20.40. Бомбардувальники завдали удару по нафтобаках, гідролітаках та кораблях. Слідом за ними підійшли на малих висотах літаки-торпедоносці і скинули торпеди на лінійні кораблі. Через годину після злету літаків першої хвилі на бомбування вилетіли літаки другої хвилі — п’ять торпедоносців і три бомбардувальники. Вони також атакували лінійні кораблі.

Внаслідок влучень торпед і бомб один із лінкорів — «Кавур» — затонув, «Джуліо Чезаре» сів на грунт, «Літторіо», отримавши три торпедні попадання, теж сів на грунт. Бомбами було пошкоджено авіаматку, важкий крейсер і есмінець. Втрати італійського флоту виявилися дуже істотними. Англійська авіація під час удару втратила лише два літаки-торпедоносці. У результаті нальоту на військово-морську базу в Таранто Англія закріпила за собою перевагу у великих надводних кораблях на Середземному морі.

Удар по італійських кораблях у Таранто не означав повного розгрому військово-морських сил (ВМС) Італії. Вигідне розташування баз у Середземному морі дозволяло італійському флоту завдавати систематичних ударів по англійських комунікаціях між військово-морськими базами Гібралтар і Мальта, Мальта й Олександрія. Але його бойові можливості серйозно обмежувалися відсутністю морської авіації, військово-повітряні ж сили (ВПС) до забезпечення дій флоту не були підготовлені. До того ж італійські надводні кораблі не мали радіолокаторів. Це ставило їх у невигідні умови при зустрічі із противником у темний час доби. Через брак палива зменшувалася кількість виходів у море, а також час для бойової підготовки, рівень якої був низьким. Не вирізнялися високою ефективністю і дії італійських підводних човнів та авіації.

Перед італійською 10-ю флотилією МАС (флотилія малих штурмових засобів. — Л.П.) стояло завдання розгорнути активні бойові дії, підказані поточною обстановкою, а саме дії кораблів невеликих розмірів, побудова яких забирала дуже мало часу, пального йшло мізерно мало. Успіх таких кораблів визначала не їхня бойова потуга, а винахідливість, сміливість, ініціатива та непохитна воля особового складу.

Командир 10-ї флотилії МАС капітан 2-го рангу Вітторіо Моккагатта був здібним і грамотним офіцером, наполегливим у здійсненні своєї мети. Чудовий організатор, він розробив таку організаційну структуру, яка мала перетворити низку штурмових засобів на високоефективну військово-морську частину, що досліджує, створює і застосовує зброю, здатну «вражати противника всюди, хоч би де він перебував».

Тим часом у широкій і глибокій бухті Суда, на північно-західному березі острова Кріт, було створено ВМБ, де англійські кораблі знаходили прихисток і постачання. Ця база загрожувала італійським островам (Додеканес) і морським сполученням між Італією та цими островами. Останні були далеко висунутими форпостами у східній частині Середземного моря.

З грудня 1940 року, щоб протидіяти морським перевезенням противника між Єгиптом та Грецією, у бухті Партені на острові Лерос дислокувалася італійська флотилія катерів МТМ, готових атакувати кораблі противника в бухті Суда, тільки-но повітряна розвідка виявить їх там.

Моккагатта перебував на Леросі майже місяць, аби остаточно відпрацювати план складної операції і простежити за спеціальною підготовкою та тренуванням особового складу. Особливості застосування штурмових засобів потребують щонайдокладнішого вивчення найбільш вдалого методу їх використання, подолання різноманітних труднощів, урахування специфіки цієї зброї, географічної й тактичної обстановки в кожному порту.

Два есмінці, «Кріспі» і «Селла», було виділено для перевезення катерів, по шість на кожному. Для підйому і спуску катерів на воду на цих кораблях були шлюпбалки з електричним приводом. У процесі багатьох вправ, виконаних на Леросі під керівництвом невтомного і наполегливого Моккагатти, завдяки майстерно придуманому пристрою і вмілій підготовці людей, вдалося домогтися спуску на воду шести катерів за 35 секунд — чудовий результат!

20 січня Моккагатта повернувся до Італії, щоб продовжувати виконувати обов’язки командира флотилії. У розпорядженні командуючого ВМС в Егейському морі адмірала Б’янкері він залишив ефективний бойовий засіб, готовий до використання за перших сприятливих обставин.

У період молодого місяця (приблизно з 23 січня до перших чисел лютого) катери під командуванням старшого лейтенанта Фаджоні, завантажені на «Кріспі» та «Селла», чекали наказу виходити в море. Тим часом літаки морської авіації щодня робили фоторозвідку над бухтою Суда, щоб визначити склад і розташування кораблів противника та наявність і характер загороджень.

Однак зручної нагоди не випало ні в січні, ні в лютому (тобто в місяцях, що за тривалістю темного часу доби найзручніші для проведення атак). На якірній стоянці в бухті Суда або не було військових кораблів, які могли б цікавити, або стан моря був таким, що повністю виключалася можливість спуску катерів на воду.

Усього лише по одному разу в січні і в лютому «Кріспі» та «Селла» виходили в море, але після кількох годин плавання поверталися. Уперше тому, що зроблена авіарозвідка не виявила англійських кораблів у бухті, і вдруге через те, що кораблів було мало.

Який збіг сприятливих обставин потрібен для успіху операції? Протягом кількох днів має бути досить хороша погода, що дозволяє робити повітряну розвідку; стан моря таким, аби маленькі катери могли подолати не занадто круту хвилю: потрібно мати кораблі — носії катерів; мають бути повністю готові катери та їхні стернові і, нарешті, кораблі противника перебувати в їхній базі.

Під час довгих днів чекання невеликий загін Фаджоні постійно тренувався. Настрій особового складу завжди був бадьорим, попри невдалі виходи в море в січні та лютому.

20 січня вибухом авіабомби, скинутої літаком противника, було поранено двох стернових. Обидва вони просили не звільняти їх від виконання завдання. Вони швидко видужали і невдовзі могли брати участь в операції.

Нарешті 25 березня 1941 р. склалися сприятливі умови для дій італійських катерів. Море було спокійне. Авіарозвідка виявила в бухті Суда два есмінці, 12 вантажних суден і крейсер тоннажністю ймовірно 10 000 тонн. Було дано наказ почати операцію. Ніч видалася темна, зоряна, над водою стелився невеликий туман. Благополучно здійснивши перехід морем, есмінці о 23.30 прибули в намічений пункт за 10 миль від узбережжя противника. Катери спустили на воду, стернових напучували сердечними побажаннями. «Кріспі» і «Селла» лягли на зворотний курс.

Шість катерів зі стерновими Луїджі Фаджоні, Анджело Кабріні, Алессіо де Віто, Тулліо Тедескі, Ліно Беккаті й Еміліо Барбері підійшли в зімкнутому строю до входу в бухту.

Тепер слід було виконати найтяжчу частину завдання, тобто безшумно і непомітно, долаючи сітьові загородження, проникнути в глибинну частину бухти, де в безпеці стояли на якорі кораблі.

З рапорту Фаджоні: «Погода і видимість хороші, легкий південно-західний вітер, положиста хвиля. При вході в бухту зменшуємо швидкість ходу, щоб шуму наших моторів не почув противник. Спрямовую катер до середини 1-го загородження і легко проходжу відтинок між двома буями. Решта катерів проходять за мною. Через кілька хвилин бачу 2-ге загородження і проходжу його поблизу невеликого острівця, де виступають підводні камені, які легко сплутати з катерами. Проходжу без ускладнень. Барбері, що йде за мною, трохи затримується. Аби не втратити зв’язок, вимикаю мотор, зупиняюся і чекаю в тіні, яка падає від острівця. Невдовзі знову бачу всіх п’ятьох, стаю головним і продовжую рух, тримаючись середини бухти. Час близько 02.45 (26 березня), через дві з половиною години почне світати. З огляду на можливість затримки при проходженні 3-го загородження, збільшую швидкість ходу. Через 10 хвилин два прожектори освітлюють центр бухти, але противник нас не помічає. О 3.30 підходимо до 3-го загородження. Не подолавши його прямо, проникаємо через невеликий зазор між загородженням і берегом. Рухаюся до середини бухти, через кілька хвилин даю сигнал іншим стерновим застопорити мотори і зібратися поблизу мене; ми ще маємо про запас час, аби трохи почекати і потім діяти в сприятливіших умовах видимості. Вирішую чекати. Крейсер стоїть на якорі приблизно за 200 м від нас, а вантажні судна трохи далі, лише один танкер стоїть за 100 м, розвернувшись проти вітру. Старанно обстежую в бінокль місце стоянки кораблів і вибираю найбільші цілі, а потім передаю його по черзі Кабріні й іншим стерновим, аби вони запам’ятали розміщення об’єктів їхніх атак. 5-та година. На крейсері роблять побудку, чути свистки боцманських дудок і видно світло ліхтаря, що рухається по палубі; з передньої труби корабля здіймається дим. Невдовзі бачу, як запалюються проблискові червоний і зелений вогні на розвідній частині загородження. Даю сигнал «Вперед!». Кабріні і Тедескі помчали в атаку на крейсер. Катери розвивають максимальну швидкість ходу, через кілька виснажливих секунд лунає один вибух і за ним негайно звуки пострілів зенітних гармат, які стріляють по уявних літаках. Справа чую ще один вибух і припускаю, що його зробив Барбері. Беккаті перебуває ліворуч від мене і просить дозволу атакувати великий танкер, на який я йому попередньо вказав. Наказую почекати, і ми вдвох наближаємося до танкера. Лише коли Беккаті добре розрізняє ціль, дозволяю йому виходити в атаку. Він тільки цього й чекав; його катер рвонув уперед. Тим часом позаду пролунав вибух. Крейсер сильно накренився на правий борт, весь огорнутий клубами диму. Але занурюється він повільно, тому я також вирішив атакувати його. Перш ніж увімкнути швидкість, оглядаю ще раз у бінокль бухту і бачу позаду танкера корабель, який має камуфляжне забарвлення. Це військовий корабель. Перекладаю стерно праворуч, збільшую швидкість до максимальної й атакую. Згодом закріплюю стерно і викидаюся з катера. Протягом кількох секунд чую шум мотора, потім пролунав вибух, однак, з огляду на відстань і напрямок атаки, припускаю, що катер вдарився об якусь перепону всередині гавані. Я пливу, напружуючись, у напрямку північного берега. Невдовзі світає, і з носа найближчого пароплава чуються крики. Мене підбирає шлюпка і доправляє на борт. Називаю своє прізвище і чин, мене обшукують і ведуть у кают-компанію, де зібрався майже весь екіпаж судна; на кожному — рятувальний пояс. Запитують, чи не з підбитого я літака і чи є інші мої товариші в морі. Відповідаю негативно. Мені не дають наблизитися до ілюмінатора, щоб подивитися, що діється зовні, пропонують віскі, чай, сигарети і допомагають зняти гумовий комбінезон. Приблизно через півгодини солдати морської піхоти доправляють мене на берег у комендатуру, вони ж захищають мене від групи вороже налаштованих вантажників-греків. Бачу матроса, на стрічці безкозирки якого написано «H. M. S. York» (корабель Її Величності «Йорк». — Л.П.). О 10 годині у супроводі одного озброєного пістолетом морського офіцера і двох вартових мене переправляють на шлюпці на інший берег. Перетинаючи бухту, проходимо повз танкер, з пробоїни якого витікає нафта. Бачу крейсер, який глибоко осів носом у воду. Корма його перебуває на рівні води, гармати кормової башти залишені в положенні з максимальним кутом підйому, люди працюють на палубі, біля правого борту крейсера стоїть невеликий танкер. Один гідролітак обстежує бухту вздовж і впоперек, літаючи на дуже малій висоті.

Підходимо до невеликого пірсу. Неподалік бачу один із наших катерів, цілий і неушкоджений, навколо нього багато солдатів. Офіцер підводить мене до катера і, погрожуючи пістолетом, запитує, чи небезпечно чіпати катер. Припускаючи, що вибух може ще статися, відповідаю ствердно і рекомендую відвести від цього місця солдатів. Він запитує мене, чи можу я пояснити йому, як знешкодити заряд і як влаштований детонатор. Відповідаю, що нічого не знаю. Офіцер знову погрожує пістолетом і наполягає на відповіді. Я не відповідаю. Невдовзі він припиняє допит, наказує всім іти геть, і ми знову повертаємося в комендатуру...

Наступного дня опівдні у в’язниці Кастелло Палеокастро я побачив решту п’ятьох водіїв наших катерів.

27 березня я попросив дозволу написати сім’ї листа, в якому умовним шифром повідомив про захоплення противником одного катера, що не вибухнув. Згодом я дізнався, що в червні 1941 року мій лист дійшов до командування 10-ї флотилії». (З повідомлення Л.Фаджоні, написаного після повернення з полону. З допомогою сімейного листування командування
10-ї флотилії підтримувало зв’язок зі своїми військовими, котрі перебували в полоні. — В.Боргезе.)

А ось як розповідає Кабріні про свою атаку крейсера «Йорк»:

«Трохи часу [я і Тедескі] йдемо борт до борту на повній швидкості. Коли до крейсера залишалося близько 80 м, закріплюю стерно, звільняю запобіжник і викидаюся у воду. Катер, коли я залишаю його, наведено на центр корабля.

Перш ніж мені вдається піднятися на рятувальний плотик, чітко чую звук удару двох катерів по корпусу корабля. Ясно чую також вибухи, що розтинають катери, і за якусь мить відчуваю потужний підводний вибух. Відразу ж бачу, що крейсер сильно накренився. Чую шум моторів решти катерів, потім серію вибухів, окремі на близькій, а деякі — на далекій відстані...

Виявляю, що мій гумовий комбінезон порваний, з великими труднощами знімаю його і пливу до берега, сподіваючись знайти місце, де зможу вибратися. За 15 м від берега до мене підійшла шлюпка. Офіцер, навівши на мене пістолет, наказує підняти руку. Потім мене, як вантаж, піднімають на шлюпку; я дуже втомився і мені важко триматися на ногах. Мене висадили на берег неподалік батареї і передали двом вартовим.

Тут я зустрічаю також Тедескі, Беккаті і Барбері». (З повідомлення А.Кабріні після повернення з полону. — В.Боргезе.)

Стернові решти катерів провели атаки намічених цілей: де Віто — пароплава; Барбері — танкера, що затонув після влучення в середню частину; Беккаті — іншого великого навантаженого танкера (18 тис. т), який, отримавши величезну пробоїну, теж затонув.

Протягом кількох хвилин у бухті лунали вибухи і стрілянина численних батарей, що відкрили інтенсивний зенітний вогонь.

Потім з досвітком настала тиша. Англійці з подивом з’ясували, що були захоплені зненацька; їхні кораблі піддалися несподіваній атаці із застосуванням невідомої зброї, якою володіли італійські моряки. А полонені італійці раділи, усвідомлюючи, що домоглися успіху.

Беккаті у своєму рапорті розповідає: «З батареї ми могли бачити крейсер у сильному крені, який буксири намагалися відвести на мілину. Бачили бухту і багато нафти, що спливла на місці затонулого танкера, а також ще один танкер у крені, який справляв враження тонучого».

«Стернові катерів поводилися, — пише командир 10-ї флотилії МАС (із 1943 р.) князь Валеріо Боргезе, — відмінно. Вони проникнули далеко у води противника, пройшовши три ряди загороджень; досягли зони за кілька сотень метрів від кораблів і влаштували там нараду, спокійно вивчаючи обстановку, передаючи з катера на катер бінокль командира. Оточені вартовими, прожекторами, гарматами, вони чекали світанку, а потім на команду «Вперед!» помчали в атаку на кораблі, діючи спокійно й холоднокровно, як під час звичайних навчань і тренувань, проведених у дружніх водах. Це було демонстрацією самовладання, яке грунтувалося на високих моральних якостях і дисципліні, закріпленій у процесі частих вправ, коли люди зумисне ставилися в умови не менш складні, ніж при фактичних бойових діях».

Це був перший успіх штурмових засобів у бухті Суда і перша перемога італійських диверсантів у березні 1941 року. І це був удар у відповідь за Таранто. «Крейсер «Йорк» тоннажністю 10 000 т і три торгові допоміжні англійських судна загальною тоннажністю 32 000 т, потоплені або виведені з ладу на весь час війни, — зовсім непогано для початку, задоволено констатує В.Боргезе.

Шість відважних стернових катерів, які брали участь в атаці англійських кораблів у бухті Суда, після повернення на батьківщину з полону були нагороджені золотою медаллю «За військову доблесть».