КРОКУЮТЬ УКРАЇНОЮ СОЛДАТИ ГРУПИ «СКІН»?

Історична довідка

Скінхеди (skinhead — гола, голена голова) вперше з’явилися наприкінці 60-х років минулого століття у Великобританії. Цей неформальний рух робітничої молоді мав класовий характер, про що свідчить девіз перших бритоголових: «Fight for your class, not for your race! — Борися за свій клас, а не за расу!» Кажуть, серед тих скінхедів траплялися навіть чорношкірі. Прибічники нового руху бунтували проти влади, перманентно «розбиралися» з хіпі, однак головними їхніми ворогами стали іммігранти з колишніх британських колоній — Індії та Пакистану. Країна проводила політику відчинених дверей, і наплив дешевої робочої сили збив ціни на ринку праці і спровокував безробіття серед місцевого населення.

Зовнішній вигляд скінхеда зразка 1969 року не передбачав особливої символіки; гоління наголо було радше функціональним — аби не схопили за волосся в бійці. Чорні шкіряні куртки-бомбери і високі армійські черевики стали невід’ємними атрибутами скінів пізніше — наприкінці 70-х. Саме тоді на рух бритоголових органічно наклалися неонацистські віяння. Кажуть, «справжні скінхеди» називали неонацистів «boneheads» — йолопами. Однак нацистські символіка й ідеологія прижилися у скінхедському середовищі і згодом стали домінуючими. Рух охопив Європу, Америку, Австралію. Виникли організації «British Hammer Skins», «Blood and Honour» та ін. На початку 80-х з’явилися музичні скін-групи.

У Росії скінхеди з’явилися на початку 90-х років. Основні організації російських скінів — «Об’єднані бригади» та філія міжнародної «Крові і честі». Бритоголових багато в Москві, Санкт-Петербурзі, Нижньому Новгороді, Калінінграді й інших великих містах країни. Рух ідеологічно і фінансово підтримують ультраправі політичні сили, видається преса для скінхедів: журнали «Русский хозяин», «Под ноль», «Отвертка». Російські бритоголові слухають музику груп «Коловрат», «Радегаст», «Русское гетто».

Ще років п’ятнадцять тому, дізнавшись із прогнозу погоди в програмі «Час», що в Москві йде сніг, українці не сумнівалися: через день-два похолоднішає і в нас. Тепер у незалежній державі ми начебто маємо власну погоду; але загальна тенденція збереглася. Із запізненням на рік-два з Росії докочуються до України нові напрями в моді і шоу-бізнесі, виробничі ноу-хау та політтехнології... Рівень місцевого виконання зазвичай варіюється від «як краще» до «як завжди».

20 квітня нинішнього року представники неслов’янського населення Москви — від біженців та нелегалів до респектабельних студентів Університету дружби народів ім. Патріса Лумумби — сумирно сиділи по домівках і гуртожитках. Столиця святкувала день народження великого фюрера Адольфа Гітлера. Вже не перший рік саме в цей день люблять продемонструвати хто є хто поборники білої раси, вони ж солдати Четвертого рейху, вони ж прості російські скіни. Погроми, побиття, убивства...

У Росії масштаб скінхед-руху обчислюється десятками тисяч чоловік, і ці хлопці не лише завдають великого клопоту місцевим правоохоронним органам, а й сіють у суспільстві реальні тривогу і страх. А зовсім же недавно, ще наприкінці 90-х, коментуючи ситуацію допитливим журналістам, московські міліцейські начальники говорили: далися вам ці скінхеди, це всього лише своєрідна молодіжна субкультура, на кшталт байкерів чи хіпі...

В Україні сьогодні не так уже й просто зустріти на вулиці живого скінхеда. Однак вони в нас уже є. І хтозна, в який бік зміниться погода через рік-два?

У Центрі громадських зв’язків МВС України слово «скінхеди» не викликало жодних асоціацій. Я переклала: «бритоголові», і мені офіційно повідомили: «Так, є окремі особистості серед футбольних фанатів. Та яскраво виражених угруповань, якими слід було б зайнятися, у нас немає». А неофіційно додали приблизно таке: проблеми не існує, але вона з’явиться, якщо ви, журналісти, будете багато про це писати.

Дозволю собі не погодитися з твердженням, що все зло у світі від телебачення і преси. Однак якесь раціональне зерно в таких закидах є, тому я й вирішила залишити за кадром практично весь масив зібраної інформації про скінхедські символіку, музику та обрядові дійства. Кому треба, без особливих труднощів розшукає цю інформацію сам. У тому-то й питання, кому це треба. Хто такі ці люди, як сталося, що вони з’явилися в Україні, і наскільки грізною силою можуть стати в майбутньому?

Простий український скінхед

На вигляд — звичайні молоді хлопці, ніякого «особливого блиску в очах». Одягнені в чорне, але не особливо стильно: багато в кросівках, у розтягнутих футболках і вітрівках, досить убого прикрашених нашивками або значками зі свастикою; дехто з досить помітною шевелюрою. Охоче йдуть на контакт, демонструючи значну ідеологічну підкованість, наївну переконаність у власній правоті і відсутність сумнівів щодо «кревних ворогів».

— Як ти став скіном?

— Я? Я раніше був нацпанком. А потім зі старими скінами познайомився, почав спілкуватися...

— І що тобі в них сподобалося?

— Рух узагалі правильний. Він з’явився в Англії 1969 року через те, що дуже багато всіляких людей приїжджало, дешевої сили. Нормальним людям не було роботи. Так і в нас в Україні заполоняються ринки всякими вузькоокими, жидами. Виходить, немає нормальним людям роботи. Тим платять менше грошей, а нашим треба більше, і наших, виходить, нікуди не беруть.

— Ти десь навчаєшся, працюєш?

— Навчаюся в заочній школі, а працюю в гаражі, механіком.

— І тобі дуже заважає конкуренція іноземців?

— Поки що в мене усе нормально, а до цього я намагався на ринок улаштуватися, а не пустили, бо там самі вузькоокі працюють і чурки. Вони приїжджають зі своїм товаром, не дають нашій українській продукції розвиватися. І не тільки в тому сенс, у робочих місцях. Наркотики! Сімдесят відсотків приїжджих, грузинів, торгують наркотиками. І чечени всякі.

— І що ви пропонуєте?

— Ми пропонуємо їх вигнати з країни. Не поїдуть по-хорошому — можна і по-поганому! Ми, до речі, так і робимо.

— Вас узагалі тут скільки?

— Багато по всьому Києву. У кожному районі є свої скіни. З різних частин міста приїжджають...

«За нашими даними, у Києві налічується приблизно 200—250 молодих людей, — повідомив начальник Центру громадських зв’язків ГУ МВС у Києві Олександр Зарубицький, — котрі або називають себе скінхедами, або з інтересом і співчуттям ставляться до цієї форми прояву молодіжного... я не сказав би екстремізму, радше — своєрідності».

На київському майдані Незалежності й у підземному переході, який у народі йменується «трубою», можна зустріти представників найрізноманітніших неформальних об’єднань: хіпі, панки, репери... За словами представників міліції, від скінхедів не більше й не менше клопоту, ніж від решти неформалів. Практичної різниці між хіпі з «пасифіком» на грудях і скінхедом із нацистською свастикою на рукаві, запевняють міліціонери, немає — у молодіжних бійках і незначному хуліганстві однаково часто виявляють себе і ті, й другі. Та й мотиви для відрощування довгого волосся чи стрижки «під нуль» схожі: підлітковий негативізм, відсутність розуміння з боку близьких, невизначеність життєвих планів...

«Це хлопці з найрізноманітніших верств суспільства: від сиріт до учнів престижних навчальних закладів, — говорить про скінхедів начальник відділу кримінальної міліції у справах неповнолітніх ГУ МВС у Києві Юрій Ярославський. — Вікова категорія — в основному 18—19 років, але є як неповнолітні, так і хлопці по 20—25 років. Збираються при проведенні масових заходів — наприклад, футбольних матчів, — щоб можна було проявити себе, погаласувати... Найчастіше це данина моді. Хлопець вдягається в такий одяг, аби показати, що він належить до нібито привілейованої — серед підлітків і молоді — частини суспільства».

Що ж, романтику воєнізованого «прикиду», нацистських вітань і свастик, негативна чарівність яких іде ще з часів «Сімнадцяти миттєвостей весни», зрозуміти можна. На жаль, зрозуміло й те, що в наш час руйнування ідеалів нереально апелювати до героїки Великої Вітчизняної і говорити про повагу до ветеранів: недавні святині катастрофічно перетворюються на порожній звук, особливо в очах молодих. Молодіжна пристрасть набуває форм, неприйнятних для людей старшого покоління, — але в дотриманні моди ще немає злочину, хоч би якою ця мода була. Тим більше що скінхеди і не ототожнюють себе прямо з нацистами; взагалі, ідеологічних відгалужень у їхньому русі досить багато.

То, може, немає нічого страшного в тому, що деякі сучасні українські хлопчаки грають «у війну» не на тому боці, на якому грали їхні батьки? Коли, як випливає із тверджень служителів порядку, всі їхні екстремістські заяви і гасла — не більше ніж просто гра.

Старожил «труби», музикант на ім’я Борис, — бритоголовий і явний симпатик скінхедів, хоч і не зараховує себе до них, — згадує, що ці хлопці вперше з’явилися в Києві десь 1995—96 років. Він стверджує, що скіни аж ніяк не обмежуються деклараціями і справді за першої-ліпшої нагоди б’ють і кривдять «кольорових». Та все це, вочевидь, або проходить повз увагу працівників правоохоронних органів, або не настільки масштабне, щоб усерйоз їх стурбувати.

«На сьогодні жодної проблеми для Києва скінхеди не становлять, — каже О.Зарубицький. — У нас немає офіційно зареєстрованих випадків, коли вони порушують громадський порядок, виступають як підбурювачі громадського спокою. Якщо ця молодь, яка, вживаючись у певний образ, називає себе скінхедами, далі декларування своїх засад не піде, то ради Бога, міліції просто ні в що втручатися!»

Бий синагогу!

Події, що відбулися суботнього вечора 13 квітня під стінами Центральної київської синагоги, з самого початку отримали найсуперечливіші трактування. Представники правоохоронних органів категорично заявили, що дії групи футбольних фанатів, які розбили вікна синагоги і побили ректора Всеукраїнської духовної академії рабина Цві Каплана, були злісним хуліганством без жодного ідеологічного підгрунтя. Однак головний рабин синагоги Моше Реувен Асман в інтерв’ю «Інтерфаксу» висловив іншу точку зору: нападники, яких було близько 50-ти, не просто проходили мимо, а цілеспрямовано прийшли громити храм, вигукуючи «Бий жидів і синагогу!» На єврейських інтернет-сайтах інцидент обговорювався як «погром київської синагоги бритоголовими».

— То що ж там усе-таки було біля синагоги, ви знаєте? — цікавлюся в скінхедів.

Скіни переглядаються і багатозначно посміюються:

— Звісно, знаємо!

— Це всі знають.

— Насправді там наших узагалі було мало. Більшість було футбольних фанатів. Наші з ними після футболу йшли, ось і вирішили зайти в синагогу по дорозі (загальний сміх). Я сам там не був. До мене вранці зайшла міліція додому, дільничний, відразу заломили у відділення, там розберемося, як і що. Добре, що мати приїхала, сказала, що я був на дачі. А я справді був на дачі тоді...

«Вони ж громили не лише синагогу, — коментує О.Зарубицький. — Вони побили кілька кіосків, вітрин, поводилися розперезано на всьому шляху проходження. Ті підлітки, що затримані і постануть перед судом за хуліганські дії неподалік синагоги, — не скінхеди. Це звичайні футбольні фанати, розігріті випитим. Я говорив із підлітком, який ударив рабина: «Що ти маєш проти євреїв? — Чесно кажучи, нічого. — Ти взагалі розумієш, що тебе обвинувачують в антисемітизмі? — Якщо чесно, я навіть не знаю, що це таке». Це був порив, коли в складі натовпу хуліганів перестаєш себе контролювати.

Поки що призвідник, який підштовхнув підлітків до цих дій, перебуває не в Києві; ми сподіваємося, що згодом його буде затримано і він постане перед судом. Йому десь 25—27 років. Є інформація, що він вважає себе скінхедом. Але треба провести відповідні слідчі дії, допитати його. Він може стверджувати, що це його переконання, життєва позиція, на що йому буде вказано, що свою життєву позицію він може сповідувати без шкоди для інтересів інших людей. А якщо доходить до розбитих шибок і побитих людей, то життєва позиція — це одне, а Карний кодекс — інше».

Начальник ЦГЗ київського ГУ МВС не виключає, що призвіднику подій біля синагоги — якщо буде доведено, що в його діях містилися ідеологічні мотиви, — може бути пред’явлено обвинувачення за статтею 161 Карного кодексу, в якій ідеться про порушення рівноправності громадян інших національностей, їхніх релігійних переконань тощо. Однак ні слідство, ні суд не виходитимуть із того, є він скінхедом чи ні. Решта ж учасників інциденту однозначно підпадають під статтю 296 про злісне хуліганство.

Наскільки чіткий «скін-слід» у справі про синагогу, говорити поки що рано. Проте скінхеди в Україні і раніше інколи досить активно нагадували про себе. До 29 червня минулого року бритоголові з Ялти, Харкова, Мелітополя і Санкт-Петербурга з’їжджалися в Севастополь, аби відзначити день військово-морського флоту РФ, коли в місті перебували президенти України і Росії, «акцією з побиттям осіб неслов’янської національності, погромами, ушкодженням майна». Правоохоронні органи відреагували превентивно: 54 члени угруповання віком від 16 до 30 років було затримано, у них вилучили неонацистську символіку і екстремістські листівки. Лише проти одного зі скінхедів було порушено кримінальну справу — за фактом незаконного зберігання вибухових речовин. Решту відпустили, попередивши про можливу відповідальність.

«Я далекий від того, щоб ідеалізувати обстановку, — каже О.Зарубицький. — Ми вивчаємо всі процеси в суспільстві, у тому числі в молодіжному середовищі, все, що пов’язано з діяльністю неформальних об’єднань, навіть воєнізованих. І якщо відбудуться зміни, коли кількість переходить у якість, нашої уваги це не уникне. Якщо простежуватимуться прояви екстремізму, підуть розбиті вітрини, почнуть бити людей інших національностей, то ми осторонь не залишимося. Однак хапати людину тільки за те, що вона колись вирішить поводитися активніше, ніж поводиться, не можна».

20 квітня, день народження Гітлера, в Україні, за словами міліціонерів, минуло спокійно. Ніяких погромів, побиттів іноземців і навіть просто сплеску хуліганства. Втім, як з’ясувалося з розмови з юними скінами, правоохоронні органи не дрімали.

— Ви тут відзначали 20 квітня?

— Я в міліції відзначав.

— Я теж.

— На кожному метро сиділи пости і дивилися, щоб скінхеди не проїжджали у метро на Майдан.

— А за що вас затримували?

— Мене забрали взагалі елементарно. Ми сиділи з компанією, зі скінів буквально нікого. Приїхали: так, усіх у «бобик», а там розберемося.

— Буцімто типу ми пили горілку. А насправді ми просто сиділи!

— І так буквально щодня! Мене он на Петрівці забрали, здерли нашивку. «Ти скінхед, так?» Зараз узагалі, знайомий мені розповідав, у міліції висить, як одягнені скінхеди, щоб виловлювали. Забирають нізащо!

— Бо не розуміють людей. Ми за Україну!

З нами той, хто все за нас вирішить?

І самі скінхеди, і працівники органів правопорядку сходяться в одному: рух бритоголових в Україні стихійний і розрізнений, жодної більш-менш структурованої організації немає. Агресію й енергію цих по-расистському налаштованих хлопців нічого не варто скерувати в певне русло — але, вочевидь, це поки що нікому не потрібно.

— У нас дуже мляво все просувається. Нас мало. Важко зараз народ організовувати. Якщо приходить молодь, то для того, аби нажертися, когось побити, арабів там, китайців, і все.

— І ніякої ідеї. Модний рух, і все. Мовляв, я хочу вступити. А ідеї в нього ніякої.

— А з російськими скінами ви якось тусуєтеся?

Одностайний, але невеселий сміх.

— У нас із ними війна трішечки.

За словами Юрія Ярославського, московські скінхеди не поважають наших, вважаючи їх «нижчою кастою». А перманентне з’ясовування стосунків при зустрічі сягає корінням давнього протистояння фанатів «Спартака» і київського «Динамо». Якщо в Росії скінхедів вважають своїм резервом досить серйозні представники ультраправих сил — а звідси і фінансування, і поставлена на широку ногу пропаганда екстремістських ідей серед молоді, — то до українських скінів «руці Москви» просто немає ніякого діла. У кожному разі, сьогодні.

Не вважають скінхедів своїми і представники українських ультраправих — УНА—УНСО, «Тризуба» тощо. Тут, схоже, наявні серйозні ідейні розбіжності. Починаючи з елементарного: попри декларації скінів про любов до України, більшість цих хлопців спілкується російською мовою, що навряд чи може влаштовувати «щирих» націоналістів. Навіть рефрен хіта музичної групи бритоголових України «Сокира Перуна» звучить так: «Слава скинхедам Великой Руси!»... Коментарі зайві.

— То що ви збираєтеся робити, аби реально досягти своїх цілей?

— Вам показати? Показати, що ми є?!

Один зі скінхедів робить крок у напрямку групи китайців, які виходять із «МакДональдса». Навряд чи ці солідні чоловіки в дорогих костюмах займають чиєсь місце на базарі, але для показового виступу годиться будь-яка людина з небілою шкірою.

— Та ні, не треба показувати, — обсмикує його інший. — Просто будемо рватися в політику, пробиватися.

— Як ви собі це уявляєте?

— Мовчки. Звичайно.

— А як Ле Пен у політику пробився?

— Просто головне, щоб народ підтримував, а нас поки що народ не підтримує.

— А чому, як ви вважаєте?

— Мовляв, погані люди ми, неонацисти.

— А ви не вважаєте себе неонацистами?

— Ми за нашу рідну державу!

… Так чи інакше, вони в Україні є. Просто є. Так само, як на початку 90-х «просто були» у тій-таки Росії. Як у Німеччині 20-х «просто були» перші наці, ще без префікса «нео-». Вже саме їх існування — один із компонентів діагнозу суспільства. І за подальшою долею цього компонента можна буде простежити за перебігом хвороби — або одужання.