Євро-2012. Безбар’єрне?

Ми навіть не помічаємо, наскільки упередженим є погляд пересічного громадянина України на інвалідів, або, якщо бути коректним, на «осіб з обмеженими фізичними можливостями». Дійсно, чого ж їм ще не вистачає? І пенсію достойну держава платить, і місцями робочими забезпечує, і соціальний захист гарантує, і рівні права, відповідно до Конституції та інших законодавчих актів, а інваліди все чимось незадоволені, все чогось вимагають.

Що ж насправді потрібно інвалідам? А потрібно їм, загалом, небагато: можливість вільно пересуватися не тільки вдома, а й вулицями рідного міста (а також інших міст рідної держави); можливість користуватися різними видами транспорту, як міського, так і міжміського; можливість самостійно поселитися в готелі та відвідувати заклади харчування. На­решті - можливість бути гостями такого довгоочі­ку­ваного форуму «Євро-2012».

На жаль, особливих причин для радості в інвалідів немає. Адже якщо ситуація докорінно не зміниться, цілий пласт вітчизняної спільноти та іноземних гостей, попри масштабну підготовку до Євро, буде позбавлений можливості взяти участь у футбольному європейському форумі. А Україна, у свою чергу, наразиться на небезпеку отримати ті чи інші санкції за нехтування інтересами інвалідів, тобто громадян, які через травму, хворобу чи катастрофу втратили можливість бачити, чути, самостійно пересуватися без інвалідного візка, жити без інсуліну, мати здорове серце, нирки тощо...

За офіційними даними, люди з обмеженими можливостями в Україні - це близько 10% населення, враховуючи тих, які з різних причин офіційно не оформили інвалідності. Всі вони, незалежно від стану здоров’я, хочуть жити рівноправним, повноцінним життям, мати освіту, творити і користуватися плодами культури і мистецтва, працювати, вболівати за улюблених спортсменів, зокрема наших футболістів, займатися інвалідним туризмом, бо для них це - не тільки реабілітація, а й можливість само­реалізації. Якщо наша держава справді бажає, щоб її діти з обмеженими фізичними можливостями мали змогу жити повноцінним життям, як це роблять інваліди в країнах Європи і низці країн світу, їй (а також всім її громадянам) потрібно насамперед навчитися поважати в будь-якій людині Людину. Необхідно нарешті побудувати в країні безбар’єрне середовище, забезпечити доступ інвалідів до інфраструктури та об’єктів життєдіяльності. Для інвалідів на візках мають бути пандуси, для інвалідів з ураженням органів слуху - інформаційне забезпечення через зір, для незрячих та слабо зрячих - доступ до інформації тактильним шляхом чи збільшений формат візуальної інформації тощо.

Ратифікувавши Конвенцію про права інвалідів, визнавши норми і стандарти світового співтовариства, Україна зобов’язалася подолати проблеми інвалідів у державі, в тому числі й пов’язані з безбар’єрністю. Було видано певну кількість дуже правильних наказів, постанов, законодавчих та підзаконних актів. Але на прак­­тиці віз і нині там - для переважної частини інвалідів є проблемою навіть виїхати з власного помешкання. Пересуватися по вулиці через погані дороги і їх загальну непристосованість до потреб інвалідів, не кажучи вже про припарковані на тротуарі машини, практично неможливо. Більшість побудованих пандусів, за поодинокими винятками, не відповідають нормативам і, замість бути корисними, є небезпечними не лише для інвалідів, а й для фізично здорових людей. Незважаючи на це, за облаштування пандусів-убивць ніхто не несе відповідальності. Їх продовжують будувати й далі.

У Києві реконструюється швидкісний трамвай, і це добре. Але чи намагався хтось з його проектантів потрапити на станцію трамвая, а потім заїхати до вагона, сидячи в інвалідному візку?

Для інвалідів з ураженням органів слуху і зору взагалі майже нічого не робиться. Винятки - лише маячки в метрополітені Києва та окремі світлофори, кожен з яких грає свою музику (що здебільшого шкодить, а не допомагає інвалідам), а також попереджувальні смуги на перонах шести станцій київського метро, які самі по собі, на жаль, комплексно не вирішують проблем незрячої людини.

Таким чином проблема без­бар’єрності в Україні фактично не зрушила з місця, якщо не рахувати національного параолімпійського центру, відвідати який має можливість обмежена кількість інвалідів.

На підтвердження цієї думки хотілося б нагадати історію, яка нещодавно трапилася в одному з чотирьох міст, які прийматимуть Євро-2012. До цього міста без попередження та супроводу приїхав з Німеччини Петр Класс - інвалід на візку, який до того ж мав при собі собаку. Так от, цей бідолаха на власному дос­віді перевірив доступність наших міст для інвалідів різних нозологій і залишився вельми незадоволеним. Йому довелося «виходити з літака» на руках. Інвалідне крісло, призначене для доставки за межі літної смуги, зламалося; готелі відмовилися приймати інваліда з собакою-помічником тощо. У Харкові дійс­но немає жодного закладу для проживання, який був би прис­тосований для того, щоб поселити інваліда на візку, а тим більше - з собакою. Втім, як кажуть, світ не без добрих людей. Ці добрі люди врешті-решт допомогли гостю нашої держави, отримавши замість подяки незадоволення місцевої влади. Єдина організація, яка змогла надати допомогу інваліду на візку і в приміщенні якої він проживав увесь час свого перебування в Харкові (той факт, що за майже місячне перебування інваліда в Україні, він так і не зміг більше ніде зупинитися, промовляє сам за себе), в черговий раз зрозуміла, що жодна добра справа не лишається без покарання. За що, як ви думаєте? А за те, що «винесли сміття з хати», ще раз підтвердивши: з погляду інвалідів, наша держава не готова приймати Євро-2012.

І знов ми повертаємося до питання: чи дійсно інваліди стають на заваді єврофоруму в Українській державі? Чи, може, хтось хоче зробити з них цапів-відбувайлів? І, може, ця проблема має не певне політичне, фінансове чи ще якесь забарвлення, а насамперед лежить у площині рівня демократії і захисту прав людини, загалом грома­дянсь­кого суспільства в Україні? Може, розібравшись і проаналізувавши ситуацію, ми зрозуміємо, які кроки в цьому напрямі слід зробити, хто і за що має нести відповідальність, хто і як має контролювати виконання робіт, пов’язаних зі створенням в Укра­їні безбар’єрного середовища?

Насамперед функцію контро­лю повинні здійснювати гро­мадсь­кі організації інвалідів. Адже саме інваліди добре знають, що і, головне, як треба зробити, аби зруйнувати бар’єри упередженості в суспільстві. Це робота не одного року і навіть не одного десятиліття. Добре розуміючи це, ще на початку 2008 року ВГО «Всеукраїнська профспілка працездатних інвалідів» внесла свої зміни і доповнення до державної програми підготовки України до проведення Євро-2012, в якій, між іншим, на той час не було навіть слів «інвалід» чи «людина з особливими потребами». Відтоді ВГО ВППІ щороку проводить конференції і моніторинги в містах, де проходитимуть футбольні матчі Євро-2012. На сьогодні висновки, з якими організація своєчасно ознайомила відповідні державні структури, досить невтішні. Якщо не рахувати стадіон «Донбас-Арена», що майже на 100% пристосований до потреб інвалідів, жоден об’єкт чи інфраструктура в містах України досі не доступні для інвалідів.

Ми розуміємо, що ФІФА і УЄФА змусять країну належним чином підготувати стадіони. Але всі інші об’єкти, без яких неможливо уявити проведення будь-якого заходу (транспортна, соціальна, туристична інфраструктура тощо), викликають у інвалідів серйозне занепокоєння. Нині, якщо ситуація не зміниться докорінно, вітчизняні та іноземні інваліди не зможуть потрапити ані в храм науки, ані в заклади культури, мистецтва, туризму, харчування, проживання, ані в державну будівлю і, навіть, вибачте за прозу життя, в туалет. Окрім вище перелічених об’єктів, слід замислитися також про створення в містах України, де проходитимуть футбольні матчі, Центрів інформаційних, соціальних і сервісних послуг для інвалідів, що будуть доступні кожному інваліду, а не комерційними, на кшталт кафе.

За підсумками моніторингу 2010 року аналітична група ВГО ВППІ внесла на розгляд всіх зацікавлених органів влади та структур програму дій, яку, разом з матеріалами моніторингу (текстова частина, фото та відео матеріали), було надіслано названим вище структурам, починаючи з прем’єр-міністра України:

Будівництво чотирьох сервісних комплексів проживання, харчування, реабілітаційних і культурних програм, розроблених з усіма вимогами універсального дизайну, для надання комплексних послуг інвалідам, вітчизняним та іноземним гостям Євро-2012; транспортне обслуговування, культурні програми.

Програма моніторингу об’єк­тів та інфраструктури до літа 2012 року, в результаті чого повинно бути створене безбар’єрне середовище в Україні, на основі принципів універсального дизайну.

Програма підготовки студентів ВНЗ і персоналу.

Програма підготовки волонтерів.

Треба віддати належне, останнім часом, завдяки зусиллям Кабміну, віце-прем’єр-міністра і міністра соціальної політики Ук­раїни, значно активізувалася робота з питань проведення Євро-2012, дотичних до проблем інвалідів. Зініційована вона була передусім Всеукраїнською гро­мадською організацією «Всеукра­їнська профспілка працездатних інвалідів». Однак низка зустрічей і нарад (саме в такому форматі здійснюється ця активність) поки що не дала реальних практичних результатів. До того ж слід відзначити, що практично всі міністерства дуже важко й болісно сприймають пропозиції інвалідів.

На потреби створення без­бар’єрного середовища; моніторингу, тобто перевірки виконання чи невиконання міжнародних норм і стандартів вирішення проб­лем інвалідів, зобов’язання що­до яких узяла на себе Україна; на підготовку волонтерів для роботи з інвалідами, а також працівників об’єктів та інфраструкту­ри різних форм власності (чинов­ників, пожежників, працівників спецслужб, персоналу готелів і закладів харчування, стадіонів, вокзалів тощо); на інформаційні центри - центри допомоги інвалідам тощо жодної копійки з державного бюджету виділено не бу­ло. Днями наша організація от­римала офіційного листа від На­ціонального агентства з питань підготовки та проведення в Ук­раїні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу та реалізації інфраструктурних проектів, у якому чітко зазначено: «Державною цільовою програмою підготовки і проведення в Україні фінальної частини чемпіонату 2012 року з футболу (…) реалізація вищезазначених заходів та завдань не передбачена».

Наша організація не схильна драматизувати ситуацію і безпідставно звинувачувати владу в усіх гріхах, у тому числі й у тому, що вона не хоче вирішувати проблеми інвалідів, тим більше що згідно з уже цитованим листом від Національного агентства «потреби людей з обмеженими фізичними можливостями постійно враховуються Укрєвро­інфра­проектом у процесі будівництва об’єктів, які будуть використовуватися під час проведення чемпіонату 2012 року з футболу, а також у процесі планування їх операційної діяльності в межах своєї компетенції». Однак хотілося б запитати: а чи насправді чиновники, що вирішують проб­леми інвалідів, виходячи з власного досвіду, є компетентними? Може, варто було б запитати в самих інвалідів, що і як треба для них зробити? Можливо, тоді результат був би більш втішним.

Ми розуміємо, що створення безбар’єрного середовища не тільки на рівні держави, а й на рівні людської свідомості є дуже непростою проблемою, яку неможливо вирішити миттєво директивним порядком. Однак до Євро-2012 залишилося менше року, тож варто було б звернути особливу увагу на проблеми, порушені інвалідами, адже у великій справі немає дрібниць, і від вирішення цих проблем значною мірою залежить імідж нашої держави, зокрема й міжнародний.

Минулого року ВГО ВППІ провела моніторинг готовності чотирьох міст України до проведення в них Євро -2012, результати якого були досить невтішні. Але, звернувшись до органів влади з аналітичною довідкою, де було викладено підсумки проведених заходів, організація замість подяки отримала зустрічні запитання: та що ж ви все критикуєте? Краще покажіть, як проблема безбар’єрності вирішується в інших країнах світу? Що ж, попри те, що державні чиновники мали можливість побачити і бачили все це на власні очі, вони, напевно, не звертали на такі «дрібнички» уваги. Тож цього року, за підтримки відомого львівського туроператора, ВГО «Всеукраїнська профспілка праце­здатних інвалідів» здійснила моніторинг десяти держав Європи щодо вирішення в них питання безбар’єрності. 15 липня 2011 року в «Укрінформі» презентувала його результати на прес-конференції, на якій не було жодного представника органів державної влади. Та й журналістів було небагато.

Безперечно, ми готові надати результати цього моніторингу кожному зацікавленому міністерству окремо. Запевняємо, щоб зробити безбар’єрною і Україну (а Європа вже може називатися такою), потрібні бажання, збалансоване та компетентне бачення і в рази менше коштів, ніж додатково виділяється на зростаючі фінансові потреби окремих об’єктів та інфраструктури, - певну суму на підготовку волонтерів і персоналу для роботи з інвалідами і ще трохи на моніторинг та Центри допомоги інвалідам України та гостям із-за кордону, що приїдуть на Євро-2012 (бо моніторинг і контроль за вирішенням проблем інвалідів повинні здійснювати не фінансово заангажовані організації, а незалежна громадськість, проблеми якої і вирішуються заходами щодо безбар’єрності).

Ми впевнені, що за рік, який залишився, можливо вирішити всі проблеми інвалідів, хоча б у тих містах, де проходитиме Євро-2012. Адже за негативну реакцію євроспільноти в кінцевому підсумку розраховуватиметься держава та її громадяни. Спробуймо разом уникнути порушень, помилок і прорахунків. Хочеться сподіватися, що роздуми на цю тему будуть конструктивними і плідними, а головне - сприятимуть побудові в нашій державі середо­вища, безбар’єрного з будь-якого погляду.