Добродійність на президентській сцені

Сьогодні у світі добродійність є не тільки чеснотою, а й символом, знаком якості, що дозволяє оцінювати людей. Насамперед під суспільний контроль підпадають політики та кандидати на керівні посади держав. Адже їхнє ставлення до доброчинності в особистому житті можна перенести на можливе майбутнє реагування на нагальні соціальні питання: що буде з бідними, нужденними, хворими, з тими, хто перебуває на "задвірках" суспільства? Що очікує культуру й освіту тощо?

Публікації світової преси про результати президентських виборів у Словаччині, які відбулися в березні нинішнього року, рясніли заголовками на кшталт "Філантроп переміг прем'єр-міністра". Справді, обігнавши 14 кандидатів, переможцем президентських перегонів у цій країні стала зовсім нова людина в політиці, підприємець і філантроп Андрей Кіска. З результатом 59,4% йому вдалося перемогти в другому турі одного з найдосвідченіших словацьких політиків - прем'єр-міністра Роберта Фіцо (40,6% голосів).

Після повернення у середині 90-х років з Америки в Словаччину Кіска започаткував бізнес, створивши дві кредитні компанії, які 2005-го продав за 10 млн євро. 2,5 млн з цих грошей він відразу інвестував у створену ним доброчинну організацію "Добрий ангел", яка відтоді є найбільшою в країні.

Основна теза, з якою Андрей Кіска виграв вибори, - політика мусить мати людське обличчя. І якщо випадок із Кіскою - перший свого роду для країн Центральної та Східної Європи, то для американців оцінка доброчинного потенціалу своїх президентів уже стала нормою.

Президентська філантропія у США

Тільки 9 із 44 американських президентів не були мільйонерами. Найбагатшим вважається Джордж Вашингтон: його власність, що складалася з 4000 га землі та 300 людей прислуги, у переведенні на нинішню вартість оцінюється у 525 млн дол. Його зарплата перевищувала зарплату президента Обами у 168 тис. разів!

Багато колишніх президентів не тільки робили значний внесок у доброчинність до, під час або після свого президентства, а й були авторами окремих ініціатив, які згодом ставали значущими для всього американського суспільства, а іноді - й світу.

Філантропом називають 31-го президента США Герберта Гувера. Хоча вивести американське суспільство з економічної депресії він не зміг, але був затятим прибічником приватної доброчинності та розвитку різних благодійних і громадських організацій. "Ви не можете заборонити волонтерство, якщо хочете, щоб наша американська цивілізація вижила. Суть нашого самоврядування полягає у співпраці за межами політичної влади. Ми живемо в добровільному партнерському суспільстві. Тканина американського життя в громадах виткана з наших десятків тисяч громадських об'єднань. Тобто з наших церков, профспілок, жіночих організацій, асоціацій підприємців та фермерів і, не в останню чергу, з наших благодійних інституцій. Це і є сама природа американського життя", - казав Гувер. Коли у 1931 р. Конгрес США спробував виділити 25 млн дол. Червоному Хресту на боротьбу з бідністю, Гувер "заморозив" це рішення, ініціювавши громадський збір коштів, що дозволило залучити понад 10 млн дол. від американського населення для підтримки організації.

Гаррі Трумен, що став президентом США після смерті Рузвельта, відомий своїм Планом Маршалла і програмою "Чотири точки". Перша ініціатива була спрямована на гуманітарну допомогу відновлюваній післявоєнній Європі, а друга - слаборозвиненим країнам. Саме Трумен уперше проголосив ідею про необхідність надання допомоги з боку американського суспільства країнам, котрі її потребують. Його ініціативи лягли в основу створеного 1961 р. Агентства США з міжнародного розвитку (USAID), яке й досі надає допомогу країнам, що розвиваються, зокрема й Україні.

Дуайт Ейзенхауер, 34-й президент США, увійшов в історію як ідейний натхненник програми "Люди людям" (1956 р.), заявивши, що військові повинні перестати бути основою дипломатії й дипломатичних відносин у світі. Пріоритетні культура та освіта. Програму почало фінансувати інформаційне агентство США, а після виходу на пенсію екс-президент особисто займався її розвитком на базі спеціально створеної ним благодійної організації. Сьогодні це продовжує робити його внучка Мері. Завдяки цій
ініціативі у програмах обміну взяли участь уже понад
500 тис. студентів.

Наступник Ейзенхауера Джон Кеннеді увійшов в історію американського президентства не своїми гучними благодійними чи гуманітарними ініціативами. Він став відомий тим, що, будучи одним із дев'яти нащадків батька-мільярдера, всю свою президентську зарплату (100 тис. дол. на рік), а також 50 тис. дол. представницьких витрат перераховував на доброчинність.

Президент Джордж Буш 1989-го заснував нагороду "Щоденні точки світла", присуджувану людям, котрі зробили значний внесок у волонтерство, доброчинність і присвятили себе соціальному служінню. 1990 р. було засновано фонд під однойменною назвою, який і сьогодні невтомно впроваджує доброчинність, служіння і громадянське залучення.

Одним із найактивніших захисників ідей доброчинності є екс-президент Білл Клінтон, що заснував свій фонд і невтомно займається проблемами клімату та ВІЛ/СНІДу. Можливо, тому, що досі пам'ятає скандал, який вибухнув 1992 р., коли журналісти дізналися про вимогу Хілларі двовідсоткової податкової знижки за... передачу поношеної спідньої білизни в благодійну організацію Гудвіл.

Інтерес американського суспільства до доброчинності високий, тому під час виборчих президентських кампаній участь і внесок кандидатів у доброчинність стають предметом пильної уваги, аналізу та обговорення. Піарникам кандидатів 2012 р. довелося неабияк попітніти, аби представити своїх "підопічних" у вигідному для суспільства світлі. Суми, пожертвувані кандидатами на доброчинність, серйозно впливали на формування думки виборців, хоча, звісно, й не були вирішальним чинником вибору.

Так, Барак і Мішель Обама напередодні виборів задекларували 172 тис. 130 дол., переданих ними на доброчинність у 2011 р. (21,8% від їхнього загального доходу за цей рік).

Мітт Ромні (один із головних опонентів Обами) та його дружина Анна пожертвували 4 млн 20 тис. 772 дол. (29,4% річного доходу).

Віце-президент Обами Байден із дружиною 2011-го пожертвували на добрі справи 5540 дол. (1,5% своїх доходів). Для Байдена це стало особистим успіхом, оскільки напередодні виборів 2008 р. журналісти виявили, що за попередні 10 років він витратив на доброчинність усього 3690 доларів, тобто в середньому
369 доларів на рік. У суспільстві, в якому тоді кожна американська сім'я в середньому витрачала на доброчинність 2047 дол. на рік, цей факт спричинив великий скандал. Тож прес-секретарю Байдена терміново довелося робити заяву про те, що Байден і його дружина багато волонтерствували, допомагаючи родинам, котрі постраждали від урагану "Катріна".

Остання декларація Обами засвідчила, що торік родина спрямувала на доброчинність понад 25% своїх річних доходів.

Чотири президенти - чотири епохи

Історія українського президентства (4 президенти) в одинадцять разів коротша від американської (44). Але вже сьогодні можна підбити певні підсумки впливу кожного з них на доброчинність як суспільну цінність і стратегію розвитку.

Оскільки першому президентові Леоніду Кравчуку, який прийшов до влади 1991 р., довелося закладати перші цеглинки у підмурівок держави Україна, то, зі зрозумілих причин, руки до доброчинності в нього не дійшли - на той момент це просто не було пріоритетом.

Законодавчий ґрунт для розвитку доброчинності в Україні забезпечив уже Леонід Кучма, що почав виконувати свої обов'язки у 1994 р. 1998-го було прийнято перший Закон України "Про благодійність і благодійні організації". А за два роки до того, 1996-го, Указом президента створено Національний фонд "Україна - дітям", почесним президентом якого стала дружина Леоніда Даниловича - Людмила Миколаївна. Завданням фонду декларувалась реалізація однойменної державної програми "Україна - дітям" через залучення спонсорських коштів, які покривали б відсутність необхідних бюджетних ресурсів на ці потреби. З 1996-го по 2001 р. на свої програми фонд залучив близько 37 млн грн.

Завдяки появі закону про благодійність у березні 2000 р. було створено ще один благодійний фонд - "Надії і добра". Головою його опікунської ради також стала Людмила Кучма. Фонд почав допомагати багатодітним сім'ям, людям із проблемами слуху, дитячим будинкам сімейного типу. Серед членів опікунського фонду значилися Ян Табачник і Едуард Шифрін. Головою правління була і є досі Валентина Довженко. З 1997-го по 2005 р. вона залишалася незмінним міністром у справах сім'ї, дітей та молоді, переживши три найбільші реорганізації цього відомства. Тож діяльність фонду завжди перебувала у тісній зв'язці з діяльністю міністерства та його програмами. Ці дві інституції природно доповнювали одна одну. Перебуваючи під патронатом дружини президента і числячись у партнерах міністерства, фонд активно залучав вітчизняних і міжнародних партнерів до вирішення нагальних проблем дитинства й материнства в Україні.

Основною рисою благодійної діяльності президентської пари Кучми та його дружини став нерозривний зв'язок із державними пріоритетами в соціальній сфері. По суті, вона була одним з ключових механізмів їх реалізації. Це, своєю чергою, позначалося й на суспільному сприйнятті благодійності як такого собі придатку держави, а часом - як інструменту відмивання державних коштів.

По виході на пенсію Леонід Данилович створив іменний фонд, який виконує виключно іміджеві функції.

Прихід до влади у 2005 р. президента Віктора Ющенка дав сподівання на активні перетворення в суспільстві, зокрема і в доброчинності. Той факт, що перша леді Катерина Ющенко була вихована у традиціях американської доброчинності, вселяв надію на інтеграцію кращого американського досвіду в українську благодійну практику.

Слід віддати належне: саме Віктор Андрійович почав декларувати суспільний посил про те, що благодійність - справа рук кожного і взагалі є "справою честі". Почали з'являтися перші в Україні найбільші приватні й корпоративні фонди.

Сам же Віктор Андрійович увійшов в історію української благодійності двома подіями. Першою стало створення Національної ради з благодійності "Зігрій любов'ю дитину", головою якої президентським указом було призначено його доньку Віталіну, що викликало першу буру суспільного невдоволення. Адже йшлося не про приватний фонд, а про структуру при Адміністрації президента.

Як засвідчили дальші події, вона так і не почала працювати за схемою і на завдання, визначені в Положенні про раду, затвердженому указом президента 19 грудня 2007 р. Першою і єдиною програмою ради була ініціатива, спрямована на забезпечення житлом усіх багатодітних сімей України, котрі виховують більше 13 дітей. Для її реалізації зібрали всіх олігархів-бізнесменів і запропонували їм "скинутися". Планували створити однойменний фонд, який акумулював би кошти для реалізації програм ради. Але такий підхід вочевидь не був схвалений потенційними спонсорами, чимало яких уже встигли на той час передати частину своїх капіталів на "Лікарню майбутнього" (друга благодійна подія, якою запам'яталося президентство В.Ющенка) - проект МБФ "Україна 3000" з Катериною Ющенко на чолі опікунської ради. Тому справа скінчилася розподілом областей між учасниками ініціативи. Хтось із них повністю виконав узяті на себе зобов'язання (фонди Ріната Ахметова і Віктора Пінчука), хтось - ні. Деякі сім'ї досі чекають обіцяного житла.

Та все ж найяскравіший слід у доброчинній діяльності подружжя Ющенко залишила діяльність фонду "Україна 3000". Стратегія фонду, вибудувана на підходах стратегічного планування, сфокусована на конкретних завданнях, обіцяла стати новою віхою у становленні організованої філантропії в Україні. Та й із фінансами все було гаразд. Якщо Л.Кучмі на програму "Україна - дітям" за 5 років удалося залучити близько 37 млн грн, то до фонду "Україна 3000" понад 35 млн грн благодійних пожертв надійшло вже за перші три роки (з 2005-го по 2007-й).

Але тут трапилася "Лікарня майбутнього" - проект, на який 250 млн грн "скинулася" вся країна і який так і не був реалізований. Немає сенсу згадувати його історію, - про це написано чимало. Варто сказати лише про наслідки: питання створення в Україні сучасної дитячої лікарні так і залишилося відкритим, а суспільну довіру до діяльності благодійних фондів було знищено. При цьому керівництво фонду й проекту на чолі з Катериною Ющенко обрало оборонну позицію, поклавши всю вину на державу. За всі ці роки вони жодного разу не спробували публічно вибачитися, що в таких випадках заведено робити в цивілізованому світі і що могло б хоч якось знизити градус суспільних емоцій.

На цьому тлі до президентства прийшов Віктор Янукович. Непрозорість, корупційність і незвітність усієї його діяльності позначилися й на благодійній сфері. Ще на початку каденції було заявлено, що благодійними проектами займатиметься перша леді. З 2010-го по 2013 р. Людмила Янукович за свою доброчинну діяльність отримала кілька високих нагород, однак чим саме вона займалася, кого і як підтримувала - історія мовчить. Так само незрозуміло, чим займався благодійний фонд старшого сина президента "у перегонах" з одіозною назвою "Олександр Янукович".

Взагалі, благодійна діяльність останнього гаранта Конституції увійшла в історію гучним скандалом через отриманий ним 2011 р. гонорар на суму 16,4 млн грн за нібито написану книжку. У травні 2012-го В.Янукович зробив публічну заяву, що дав розпорядження створити свій фонд для розподілу цих коштів. Однак далі слів справа не пішла. Через рік Віктор Федорович заявив про передачу
7 млн 432 тис. 400 грн на допомогу п'ятьом дітям, які потребували термінового лікування. Як він розпорядився рештою суми - невідомо.

Епоха Віктора Януковича для благодійників пам'ятна також дворічним лобіюванням внесення змін до Закону про благодійну діяльність. Закон прийняла ВР у липні 2012-го. Після цього знадобилося ще шість місяців, аби переконати президента поставити під ним підпис.

Парламентські вибори-2012 увійшли в історію найбільшою кількістю благодійних фондів, задіяних для підкупу голосів виборців. А останній міністр юстиції Януковича спробував законодавчо запровадити норму нотаріальної реєстрації всіх благодійних пожертв на суму понад 850 грн. Завдяки суспільному резонансу ця спроба не увінчалася успіхом.

Тож перед новим президентом України стоїть багато викликів.

Виклики нового президента

Нинішня ситуація в країні ставить перед майбутнім президентом кілька ключових завдань. Якщо для Кабміну пріоритет - знайти оптимальний вихід із економічної кризи, то для президента - спробувати знизити соціально-психологічну напругу, що виникла в суспільстві, а також реалізувати стратегії об'єднання країни. Виведення суспільства зі стану конфлікту має стати пріоритетом №1.

Ще одне важливе завдання - зберегти той потенціал творення, допомоги і підтримки змін, який суспільство проявило за останні 6 місяців. З огляду на гострий дефіцит бюджету на соціальну сферу, дуже важливо створити сприятливі податкові умови, а також запустити практичні механізми для безперешкодної участі громадян у постановці та вирішенні соціальних питань.

Як цього можна досягти? Насамперед - через окремі законодавчі ініціативи. Вкрай важливо реформувати нинішні податки в благодійності (включно з податками мобільних операторів на смс-пожертви), а також оптимізувати валютні операції для філантропічних і громадських організацій. На практичному рівні важливо вивчати й імплементувати найбільш вдалий досвід інших країн, наприклад Північної Ірландії, Індії, Колумбії, Бангладеш, Шрі-Ланки, Сербії, Непалу. У цих країнах, які пережили серію різних конфліктів, напрацьований досить великий досвід реалізації програм, спрямованих на примирення суспільства, згладжування суперечностей, підтримку жертв конфліктів. Часто ці програми реалізуються через приватні фонди, філантропічні або громадські інституції. Інколи це незалежні ініціативи, а інколи вони реалізуються у партнерстві з держструктурами.

Для майбутнього президента важливо розуміти, запускати, підтримувати й розвивати ініціативи, які б допомогли досягти вище окреслених завдань.

Оскільки до виборів залишилося трохи більше тижня, то спроба оцінити потенціал для цього кожного з кандидатів у президенти вже не має особливого сенсу. Та навіть побіжне ознайомлення зі списком претендентів дає підстави стверджувати, що тих, у кого є досвід реалізації бодай невеликих соціальних або філантропічних ініціатив, - одиниці.

Відомі деякі меценатські проекти у сфері культури та мистецтва О.Богомолець. П.Порошенко ще 1998 р. створив свій благодійний фонд, про діяльність якого за всі ці роки не було жодного публічного звіту. Немає у фонду і свого сайту, де можна було б докладно ознайомитися з його програмною діяльністю. Інформація про підтримку фондом тих або інших акцій, фестивалів, концертів, яка періодично з'являється на біл-бордах або в пресі, не дає поки що можливості вибудувати в єдине ціле картинку завдань, над котрими він працює.

Добре покопавшись в Інтернеті, можна знайти уривчасті згадування про благодійні ініціативи С.Тігіпка.

Це, загалом, і все. Безумовно, відсутність інформації не означає, що інші кандидати не займаються доброчинністю та соціальними проектами. Просто ця сфера їхньої діяльності (якщо вона є) переважно не публічна і не підзвітна.

На благодійному ланчі в Давосі, організованому В.Пінчуком у січні нинішнього року, ключові спікери Білл Гейтс, Тоні Блер та Річард Бренсон дали чіткий орієнтир на те, чим і як сьогодні має займатися суспільний і бізнес-лідер. Тож рецепти й приклади є. Потрібні лише політична воля та команда професіоналів, яка зможе зробити можливим неможливе.