До синевирських «греготів»

Хоч що кажіть, Новий рік найкраще зустрічати вдома. Не треба купувати всілякі розмовники, дізнаватися ціну на візи, туристичні збори, терміново готувати закордонний паспорт. Так ми й вирішили. І, попри аж ніяк не позахмарну вартість єгипетських турів, придбали путівки на Закарпаття, у прекрасний заповідник Синевир.

Із величезними труднощами через знайомих ще в середині листопада купили квитки на поїзд. Їхати машинами або автобусом не ризикнули, побоюючись снігових заметів і неможливості проїхати через гірські перевали. Звісно, це не стосується місцевих водіїв, їм на кучугури начхати. Тоді, коли більшість моїх знайомих воліли б залишити автомобіль у гаражі, міжгірці їздять засніженими трасами, примудряючись при цьому «тримати» максимально дозволену швидкість.

Після тривалих суперечок щодо виду відпочинку — пансіонат чи приватний сектор — вибір було зроблено на користь останнього. Наслухавшись про карпатську гостинність, ми розраховували на привітність господарів, які нас прийматимуть. Окрім того, дуже хотілося якомога ближче ознайомитися з місцевою кухнею, особливостями приготування «фірмових» пельменів і тому подібної смакоти.

З приводу свого вибору ми не пожалкували. Селище Синевир розташоване у найгарнішому місці Закарпаття, зусебіч його оточують лісисті гори, верхівки яких вкриті снігом. У селищі — гарні й акуратні дерев’яні будиночки. Взагалі, практично все, що можна зробити з дерева, зроблено з дерева. Навіть гаражі. І хоча ввечері й уночі Синевир не освітлюють ліхтарі, кожен другий будинок обладнаний супутниковою «тарілкою». Усього в селищі понад півтори тисячі осель. Частина садиб розкинулася по інший бік річки Теребля (вона протікає поруч із селом), на горі, куди в ожеледь забратися зовсім непросто.

Синевир навряд чи можна вважати раєм для гірськолижників. Прокату лиж як такого немає, хоча необхідний розмір можна знайти у місцевих жителів. Природно, за плату, але невелику.

На жаль, на Новий рік снігу практично не було і покататися на лижах не вдалося. Зате була можливість обходити сусідні гори, що ми й робили практично весь наш вільний час. Інформація для любителів підкоряти гірські вершини: найвищі в національному заповіднику Синевир — Стримба (1719 м над рівнем моря) і Негровець (1707 м). Характерна особливість місцевих гір — наявність великих кам’янистих розсипів, які в народі називають «греготами».

Найцінніший скарб природного парку — це, поза сумнівом, Синевирське озеро («Морське око»), що лежить на висоті 989 метрів над рівнем моря. Озеро, в якому, до речі, водиться форель, утворюється з трьох струмочків, тому його площа і глибина залежать від опадів. Навколо «Морського ока» красуються стрункі смереки, яким по 140—160 років. Якщо вірити екскурсоводу і супровідним табличкам, то в тамтешніх лісах водяться козулі, олені, дикі кабани, вовки, лисиці, зайці і навіть ведмеді. З птиць — глухар, тетерев та безліч інших.

Десь за вісім кілометрів від селища Синевир міститься Музей лісосплаву на Чорній річці. Тут до середини XX століття готували ліс для сплаву по ріці. У музеї можна ознайомитися зі знаряддями праці лісорубів та плотарів. На жаль, 1998 року через надмірні опади рівень води в річці дуже піднявся і музей частково був зруйнований. Греблю, розміщену в цьому ж районі, було знищено повністю. Нині музей практично відновлено.

...Коли Карпати покриті снігом, від них неможливо відвести захоплений погляд. Відсутність автомобільного шуму і хмарочосів дозволяє зануритися в первісність природи. Чисте гірське повітря не хочеться видихати, хочеться привезти його з собою додому. Щоб надовго зберігалася та чистота й краса, якою славиться Закарпаття.