Девальвація слова як результат колективної безвідповідальності

Голова громадської організації «Репортери за свободу слова», автор програми «Громадська варта» Олег СИЧОВ — про девальвацію свободи слова в Україні, про те, чому журналістів перестали чути.

— Нещодавно ви заявили про створення громадської організації «Репортери за свободу слова». Яка ваша мета?

— Мета одна — ми повинні зберегти всі досягнення, набуті українськими ЗМІ за роки незалежності. Чому зберегти? Сьогодні українська журналістика перебуває у стані перехідного періоду. З одного боку, ми здобули свободу слова, з іншого — відбулася її девальвація. На мій погляд, свобода слова — це не тільки можливість говорити, а й можливість бути почутим, а в ідеалі — ще й отримувати відповідь. Ось у цьому й полягає найбільша проблема. Журналістів перестали чути. Саме тому основне завдання, яке ставлять перед собою «Репортери за свободу слова» (zasvobodu.com), — це повернення значущості й цінності слова.

— З чим пов’язана так звана девальвація слова?

— Мені здається, ключовим чинником девальвації слова стала надмірність «скандалів і сенсацій», «папарацизм»... Численні програми, політичні ток-шоу просто спотворили сприйняття інформації.

У гонитві за «скандалами» представники ЗМІ забувають основи основ — етику і принципи журналіста, забувають про ту відповідальність, яку вони несуть за свої слова перед суспільством. Безвідповідальність окремих акул пера породила безвідповідальність соціальних інстанцій, які раз у раз ігнорують виступи журналістів. Зрештою, сьогодні склалася така ситуація: інформація, яку подають ЗМІ, чи то стаття чи телевізійний сюжет, у результаті не є дійовою. Механізм взаємодії ЗМІ й органів влади попросту не працює.

— Як це проявляється?

Наведу приклад. Ось уже понад два роки я є автором антирейдерської програми «Громадська варта». Ми відстежуємо практично всі ситуації, пов’язані з недружніми поглинаннями. До нас регулярно звертаються жертви рейдерства — як підприємства, так і приватний бізнес. Часто в редакцію пишуть звичайні люди, в яких відбирають їхню власність — квартири, землю.

Ми завжди намагаємося відповідально підійти до ситуації, провести власне розслідування, вияснити суть і передати естафетну паличку відповідним інстанціям.

— Ваша робота націлена на боротьбу з рейдерством?

— Поняття «рейдерства» на законодавчому рівні немає. Отже, і боротися, по суті, ні з чим! Рейдерство — це квінтесенція різних злочинів: не завжди правомірних дій чиновників, шахрайств, підробки документів, силових захоплень, — так можна продовжувати до нескінченності. Залежно від конкретної схеми захоплення, ми розглядаємо рейдерсто як злочинну палітру, а далі нехай цим діям дає оцінку суд.

— Чи можливо налагодити механізм взаємодії ЗМІ та органів влади, і що заважає журналістам домагатися реакції на їхню роботу?

— Недавно наш колектив випустив цикл програм про ряд захоплень майна у Дніпропетровську. У програмах ми неодноразово називали прізвища не тільки головних рейдерів країни, а й суддів, чиновників, докладно описували схеми захоплень, технології, намагалися довести результати нашої праці до правоохоронних органів, прокуратури та інших інстанцій.

На мій погляд, справа було такою резонансною... Сумнівів у тому, що вищі структури встановлять істину, особисто я не мав.

Тим часом Дніпропетровська ФПГ, яка стоїть за захопленнями нерухомості, розгорнула свою масштабну інформаційну кампанію, активну участь у якій взяли й представники окремих ЗМІ.

Провідні інтернет-портали, сайти інформагентств зарябіли різноманітними банерами, які вели на дуже цікаві публікації. Йшлося про колишнього прем’єр-міністра України Павла Лазаренка, його «турботливих» родичів та «божевільних» журналістів.

Виглядало це як рецензія на одну з програм на одному з телеканалів (жодних даних про те, яка програма і що за телеканал, не було). Тільки пізніше ми здогадалися, що численні «приємні» епітети адресувалися «Громадській варті» (одній з останніх).

У програмі ми говорили про скасування другої касації і про те, як це позначилося на захоплених об’єктах у Дніпропетровську.

— Опоненти вважають це тиском на суд?

— Не знаю, чи можна вважати тиском на суд розголошення фактів роботи судді, в рішеннях якого навіть студент-першокурсник юридичного факультету знайде ознаки неправосудності. Справді, у «Громадській варті» ми розповідали про суддю Вищого господарського суду Івана Волика. Чому про нього? Не переказуватиму сюжет програми, але, напевно, немає в Україні людини в мантії з більш скандальною репутацією, ніж у нього.

Ми вже неодноразово зверталися до теми суддівства в Україні, порівнювали американську і європейську системи судоустрою з нашою. Так, в Америці суддя, запідозрений у зв’язку з однією зі сторін — припустімо, був просто помічений у ресторані з учасником процесу, — моментально бере самовідвід. У нас же такого поняття як конфлікт інтересів немає. Усі справи щодо дніпропетровської нерухомості розписані на нього. І, судячи з уже прийнятих рішень, Іван Волик послідовно відстоює інтереси вищезгаданої ФПГ.

Вся інформація з приводу розслідування міститься на офіційному сайті передачі, там же її ще раз можна переглянути (gvarta.com.ua). Повний цикл розслідувань також можна знайти в Інтернеті (raider-dnepr.in.ua). Але, на жаль, автори «рецензії» не тільки не потрудилися бодай переглянути програму, не кажучи вже про те, щоб проникнути в її суть, а й перевернули все з ніг на голову.

— В яких ЗМІ було розгорнуто інформаційну атаку?

— У піарі була задіяна, на жаль, і програма «Бізнес-час»
«5 каналу». Спікерами якого стали Вадим Єсауленко — адвокат, без права називатися таким, і якийсь пан Угрін.

Перегляд сюжету відкрив нам дивну картину: виявилося, що «рейдери», у даному разу — структури Геннадія Корбана, чомусь раптом стали дніпропетровською «громадою», а всі силові захоплення насправді були добрими «робінгудівськими» подвигами. Суть зводилася до того, що на благо суспільства громада Дніпропетровська (читай — Геннадій Корбан) намагається повернути нібито вкрадені колись паном Лазаренком об’єкти нерухомості. Повернути, підкреслю, державі, Фонду державного майна! Чесно кажучи, ми першими прибіжимо подивитися на це дійство, природно — якщо воно відбудеться. Але цього, хоч як дивно, не відбувається!

Повернули споруду на вул. Комсомольській, 58? Нині вона успішно функціонує і хтось від цього отримує дохід? Хто? Чи держава?! Ні, дохід отримує офшорна компанія Геннадія Корбана Breestol Com LLP.

Чому від імені дніпропетровської громади виступає пан Єсауленко, який є довіреною особою Корбана? А саме ж їх нетерпляче чекають в американському суді (відповідні повістки опубліковані в газеті «Урядовий кур’єр» від 11 березня 2010 №45 (4996) у справі про привласнення майна американської корпорації.

Після таких піар-кампаній залишається запитання — кому вірити? Тим, хто називає бандитів бандитами, чи тим, хто на цих бандитів невміло накидає овечі шкури? Як у таких випадках мають реагувати органи влади? З ким із журналістів взаємодіяти?

Такі інформаційні війни ведуться не перший рік, я не засуджую тих журналістів, які заробляють на хліб своїм підписом під чиєюсь байкою.

Та ми маємо розмежувати «замовлену» і справді виконану роботу, тільки так ми зможемо не тільки домогтися взаємодії ЗМІ та влади, а й повернути втрачену цінність і значимість слова журналіста, ревальвувати СВОЮ свободу слова!