Підтримати
Російсько-українська війна ще далека від свого закінчення, та вже сьогодні маємо думати про післявоєнні відносини з північним сусідом. Українців цікавить питання — чи існують якісь глибинні сили, що знову й знову штовхатимуть російський народ на створення Новоросії та відновлення російської імперії? Можливо, росіяни визнають право українців на власну незалежну державу, як це було свого часу з Фінляндією і Польщею?
Такі питання поставали перед народами антигітлерівської коаліції після закінчення Другої світової війни. Всі розуміли: воює не Гітлер, а німецька нація, і в будь-який момент у неї може прокинутися бажання реваншу. В середовищі антифашистів виникла дискусія — чи справедливо засуджувати весь німецький народ за злочини нацизму? В 1945 році населення Німеччини категорично відкидало тезу про «колективну вину», свою поведінку німці виправдовували сп’янінням від ідей націонал-соціалізму та впливом ірраціональних сил, що полонили народні маси.
У 1946-му німецький філософ Карл Ясперс опублікував працю Die Schuldfrage. Ein Beitrag zur deutschen Frage («До питання німецької провини»), в якій звернувся до всіх німців із закликом визнати провину німецької нації і через каяття оновитися духовно. Задум філософа вдався, — ось уже 80 років на політичній мапі світу існує миролюбна Німеччина. Серед сучасної російської інтелігенції поки що немає постаті такого масштабу, як Карл Ясперс. Однак на прикладі трансформації німецької ментальності можна визначити проблеми та шляхи духовного оновлення російського суспільства і отримати нарешті відповідь, чи підуть росіяни знову війною.
Проблеми визначення колективної провини
Поняття колективної провини доволі складне для розуміння з точки зору як пересічної людини, так і сучасної науки. «А ми тут до чого!» — здивовано вигукує московський пенсіонер, коли його звинувачують у злочинах російської армії на території України. Колективна провина і, відповідно, колективна відповідальність — суперечливе юридичне поняття, воно не узгоджується з фундаментальними принципами кримінального права, зокрема з індивідуальним характером кримінальної відповідальності. Юридичні рамки поняття провини виявилися затісними, їм не під силу оцінити той рівень обурення і ненависті, з якими колись мали справу німці, а сьогодні стикаються росіяни в європейських країнах. Німецький філософ Карл Ясперс висловив міркування, що не можна нехтувати думкою інших народів, потрібно переосмислити роль німецької нації у трагедії Другої світової війни та в етнічному геноциді, вчиненому нацистами. Підписання мирного договору і виплати репарацій — замало. Потрібно переконати себе й інші народи, що таке ніколи не повториться (протилежне до російського «Можем повторить!»). Він визнав, що війна стала можливою внаслідок загальної духовної кризи німецького народу, проблема має морально-етичний характер, і її вирішення полягає в заміні одних моральних норм на інші. Під час загальнонаціональної дискусії Ясперс запропонував відмовитися від національних ілюзій, неупереджено подивитися на власне минуле і зрозуміти сутність власної провини. Всі німці мають отримати повну ясність у питанні своєї провини і зробити з цього висновки. Це той фундамент, на якому має відбутися покаяння. Потім потрібно замінити одні соціальні норми на інші. Норми, в основі яких лежить уявлення про історичну велич німецької нації та насилля щодо інших націй, замінити на норми, зорієнтовані на гідність людини і толерантне ставлення до інших культур та народів. Ясперс вирішив розширити традиційне уявлення про провину, він впроваджує чотири її різновиди: кримінальну, політичну, моральну та метафізичну. Хоча, за Ясперсом, лише політична провина має колективний характер, ми на прикладі російського народу продемонструємо, що колективною може бути моральна і метафізична провина.
У чому провина російського народу ?
Методологія Карла Ясперса дозволяє глибше зрозуміти поняття провини, зокрема колективної провини народу. Кримінальна провина — індивідуальна, вона лягає на окремих російських військовослужбовців, які брали безпосередню участь у воєнних злочинах та правопорушеннях (убивствах цивільних, військовополонених, депортаціях, знищенні цивільних об’єктів) під час проведення так званої «спеціальної операції».
Політичну провину несуть усі громадяни Російської Федерації, незалежно від того, підтримують вони рашистський курс Кремля, перебувають в опозиції до нього чи взагалі аполітичні. Росіянин винен уже тому, що платить податки у бюджет держави, з якого фінансуються ідеологія та агресивна зовнішня політика Кремля. Росіянин винен тому, що, маючи право обирати представників до органів державної влади, він не зробив усе можливе для того, аби до влади прийшли відповідальні політики, які з повагою ставляться до міжнародного права. Кожен громадянин повинен відповідати за діяльність своєї держави.
Моральна провина. Людина завжди має нести персональну моральну відповідальність за власні політичні та військові дії. Не можна просто сховатися за фразу «наказ є наказ». Злочини залишаються злочинами і тоді, коли вони вчинені за наказом, кожна дія підлягає моральній оцінці власною совістю. Чимало росіян пішли на війну, щоб поліпшити своє матеріальне становище. Світ шокували фото російських мародерів, які викрадали пральні машинки. Частина військовослужбовців чудово розуміють, що вони агресори, вбивці й окупанти, однак їхня совість не обтяжена докорами сумління. Ясперс виходив із припущення, що мораль завжди орієнтується на добро, проте він не врахував: мораль окремих спільнот може виправдовувати мародерство, насилля і вбивства. Друга половина минулого століття породила певний стандарт моральної норми в європейській культурі. Її складовими є такі цінності як повага до людської гідності, свобода, рівність, повага до прав людини. З погляду європейця, моральна провина російського народу полягає в тому, що рівень його морального розвитку відтворює погляди та цінності доби імперій, нацизму й комунізму.
Індивідуальна метафізична провина полягає в тому, що людина, яка створена «за образом і подобою» Творця, несе безпосередню відповідальність перед Ним за Його творіння, за устрій і правила співжиття людей. Людина несе відповідальність за кожне зло, за кожну несправедливість у світі, особливо за злочини, скоєні в її присутності чи з її відома. Метафізичну провину Ясперс сформулював, виходячи з протестантських уявлень про пряме, безпосереднє спілкування між людиною та Богом. Православна традиція трохи інакша, людина спілкується з Богом через релігійну організацію під назвою Церква. Відповідно, ця організація, прикриваючись іменем Бога, може сформувати в суспільстві уявлення про порядок між людьми, вигідний правлячій еліті і далекий від богоугодності та справедливості. Індивідуальна метафізична провина людини полягає в тому, що вона не дотримується християнських заповідей і нічого не зробила для припинення вбивства мирного населення, руйнування міст та виникнення мільйонів біженців. Метафізична провина, на нашу думку, має й колективний вимір.
У суспільстві є соціальні норми, які століттями передаються з покоління в покоління, вони вважаються традиційними й мало не сакральними. Ці норми — система управління в державі, взаємовідносини влади і народу («...немає влади, як не від Бога»). Російський народ винен у тому, що великого грішника (згадайте КДБ, вибухи в Москві, корупційні схеми, Кабаєву) наділив ореолом святості й зробив беззастережним авторитетом. Він порушив Першу заповідь Божу — Господь Бог є один, — і це не фюрер і не Путін. Російський народ винен у тому, що століттями підтримує устрій, де панують лайка, пияцтво, фізичне насилля, грубість, обман, крадіжки, безкультурність. Росіяни схожі на гнойових хробаків, які звинувачують у всьому не себе, а лайно, в якому живуть. Вони приїжджають за кордон і дуже задоволені тим, що позбулися смороду. Помиляються: лайно у них всередині! Християнство пропонує порятунок, але для цього потрібні люди, які зголосилися врятуватися. Найбільша вада росіян полягає в тому, що вони зняли з себе всю відповідальність за дії влади і за нинішній стан речей. Тим самим принизили власну гідність, просто забули, що створені «на образ і подобу».
А проблема-то — з бородою!
Наведені чотири види провини є складовими однієї загальної провини перед українським народом за трагедію війни. Їх впровадив Ясперс, щоб зрозуміти всі аспекти провини і віднайти приховане коріння, закладене у свідомості людини. Кримінальний злочин стався 2014 року, коли російські війська окупували Крим. Він став можливим завдяки психологічній готовності російського суспільства до війни. Через призму політичної, моральної і метафізичної провини можна проаналізувати етапи формування такої свідомості росіян.
Росіяни не одразу зрозуміли, в який момент президент Путін публічно взяв курс на війну. На переконання аналітиків, початком була Мюнхенська промова Путіна 10 лютого 2007року, коли керівництво Росії відкрито заявило, що Росія намагатиметься отримати місце у світовій політиці не економічними, а насамперед силовими засобами. Зразу після заяви Путіна західні політичні аналітики побачили в ній відновлення холодної війни. Заява Путіна про зміну загальновизнаних правил світового порядку, курс на конфронтацію і агресію не викликали в російському суспільстві жодного спротиву. Це той момент, від якого можна говорити про політичну провину росіян.
Колективна моральна провина полягає в самій моралі російського народу, що не відповідає сучасним уявленням про гідність людини, а спрямована на насилля, російський імперіалізм і великодержавний шовінізм. Уся історія сучасної Росії рясніє прикладами манії величі і зневажливого ставлення до інших народів. Ще наприкінці XIX ст. були сформовані ідеї російського націоналізму: пріоритетність культурних цінностей православ’я і панславізм; державна могутність країни з претензією на світове панування; особлива місія Росії (В.Макаренко ). Ідеї охопили широкі верстви населення Росії й почали передаватися неформально, від батьків дітям. Після розпаду СРСР в РФ відродилася «євразійська ідея». Євразійство вістить про особливу роль Росії у світовій історії як основу нової цивілізації, відмінної від Західної. Росія має силоміць об'єднати під своєю владою велику частину Євразії (читай — СРСР плюс колишні соціалістичні країни) і врятувати їх від «нацизму», «фашизму», «одностатевих шлюбів» та західної культури загалом. Деякі політичні оглядачі подають ситуацію так, що російський народ перетворився на об'єкт маніпулювання і його сприйняття світу сформоване виключно діяльністю російської державної пропаганди. Білий і пухнастий народ став невинною жертвою пропаганди. Навпаки: пропаганда війни знайшла відгук у серцях росіян, оскільки ідеї війни становлять велику частину традиційної російської культурної спадщини. З історії відомо, що російське суспільство нерідко було реакційніше за саму владу.
Імперські ідеї так міцно вкоренились у російській ментальності, що стали складовою російської національної ідентичності. Коли в Берліні відбувається хода «Безсмертного полку», проїжджають байкери клубу «Нічні вовки» чи організовують російський культурний центр, то учасників цих дійств об’єднує не мова, гармошка й косоворотка, а переконаність у тому, що Німеччину слід захопити і зробити своєю колонією. Так відбувається скрізь і завжди, де росіяни організовуються в якісь «русскіє блоки» чи гурток «русскіє шашки». Їм просто ні про що більше говорити, крім як про велич і могутність Російської імперії. Таким чином, ідеї російського націоналізму були сформовані ще у XIX ст., розвинулись у сучасній Росії і стали ідеологічною й моральною основою російської агресії стосовно України.
Росіянин абсолютно відчужений від системи контролю над державою і владою. Вже від часів створення Московського князівства історична пам’ять московитів не містить жодного позитивного прикладу участі народу в управлінні державою. Відповідно, він транслює на весь зовнішній світ усталені російські уявлення про владу: людина потребує порядку та сильної влади, повинна існувати сувора й незаперечна відданість правителю, людина мусить підкорятися і терпіти, будь-яка опозиція до влади чи незгода з нею розглядаються як злочини. Якщо в державі виникає складна ситуація, винні в усьому бояри, що вводять в оману правителя. Політичне безправ’я супроводжує росіян упродовж усього існування державності, і, на відміну від європейських народів, російський нічого не зробив для залучення пересічної людини до влади. Це є метафізична провина росіян.
На підставі вищенаведеного можна стверджувати, що президент РФ Путін та політична еліта країни винні у розв’язанні війни в Україні. Однак є переконливі докази того, що більшість росіян, яких можна назвати російським народом чи російським суспільством, підтримали цю агресію і мають нести відповідальність за своє рішення. Проаналізувавши провину російського народу в аспектах політичної, моральної і метафізичної провин, доходимо висновку, що в російській ментальності закладені передумови для насилля, агресії й нетерпимості до інших, сусідніх народів. Цю ментальність підтримує традиційна російська культура. За таких умов питання війни і миру залежить від волі однієї людини — царя, імператора чи президента. Російська пропаганда відіграє чималу роль у розпалюванні ненависті між народами, проте вимога «вимкнути телевізор» не вирішує проблему остаточно. Для встановлення рівноправних і дружніх відносин з іншими народами російська ментальність має зазнати змін — позбутися імперськості, манії величі та місіонерства.
Чи має шанс російський народ на європейськість ?
Досвід посткомуністичних країн Центральної Європи, Тайваню і Південної Кореї свідчить, що авторитаризм може перетворитися на розвинену демократію, що ментальність змінюється. Є не одне, а кілька джерел виникнення соціальних норм. Найбільшим постачальником соціальних норм вважалася церква. Нові норми можуть виникнути неформально, спонтанно й децентралізовано. Наприклад, у суспільстві сформувалася певна група опортуністично налаштованих людей, які демонструють нові стандарти взаємин. Згодом інша (більша) частина суспільства може пристати на них. Соціальні норми, що змінюють поведінку людей, може запроваджувати влада, видаючи закони та конституції. Норми можуть створювати освітні заклади і керівники корпорацій (кодекс корпоративної етики). Проблема нинішньої ситуації в РФ полягає в тому, що там немає жодного (!) джерела, яке б генерувало сучасні європейські норми. Парадокс російського націоналізму в тому, що він не містить проєкту майбутнього, він пропонує «світле» минуле у вигляді Російської імперії чи СРСР часів Сталіна. Європа спрямована у майбутнє, а Росія — в минуле, і ці напрямки не перетинаються.
Хоча якщо в Росії знайдуться прогресивні проєвропейські сили, то перед ними постане грандіозне завдання. Росія має знайти в собі сили попросити вибачення в України та інших країн, визнати свої історичні й моральні помилки, покаятися. Виступи як нинішніх провладних політиків, так і тих, котрі перебувають в опозиції, жодним чином не свідчать про їхню готовність говорити на тему колективної провини російського народу (це — табу, електорат ображати не можна). Не чути думок на цю тему і в колі російської творчої інтелігенції. І навіть якщо такий дискурс відбудеться, то слід мати на увазі, що соціальні норми замінюються дуже повільно, зазвичай цей процес пов’язують із новим поколінням (а це 15–20 років).
Чи дочекаємося каяття російського народу? Ми не знайшли жодного аргументу на користь того, що така подія може відбутися у найближчі двадцять років.
Стежити у Телеграмі
Увійти за допомогою Facebook
Увійти за допомогою Twitter
Увійти за допомогою Google