Колабораціонізм. Чому люди зраджують свою країну, і як цьому запобігти

ZN.UA Ексклюзив Опитування читачів
Поділитися
Колабораціонізм. Чому люди зраджують свою країну, і як цьому запобігти © depositphotos/stevanovicigor
Мораль та держава

Він сидів навпочіпки, обійнявши коліна, і тремтів. У підвалі було темно, холодно й самотньо. Орки примусили його роздягнутися догола, що посилювало відчуття беззахисності. Він перебирав у пам’яті всі події минулого дня і ніяк не міг змиритися, що це сталося саме з ним...

Прийшли двоє дядьків з автоматами так званої міліції ДНР і повели до сільради, де був їхній штаб. Командир запропонував йому попрацювати комп’ютерником у підрозділі. Олег категорично відмовився. Його батьки були сільськими вчителями. Тесть служив у ЗСУ офіцером. Дружина Віта, втікаючи від війни, виїхала до Польщі. Ось-ось мала народжувати. В родині панували проукраїнські настрої і ні про яку співпрацю з ворогом не могло бути й мови. Командир наказав кинути його в підвал.

...Минула доба. Ніхто його не турбував, їсти й пити не приносили. Темрява, тиша і холод. Аж ось почулися важкі кроки, ляда почала підніматися, впускаючи промені світла в темряву. Зажевріла надія, що цей жах закінчиться, він нап’ється гарячого чаю й непорозуміння буде вичерпано. Натомість відро холодної води облило з ніг до голови. Так його «купали» три доби… На четверту Олег підписав контракт і став колаборантом.

ВАС ЗАЦІКАВИТЬ

Як сталося, що патріотично налаштований, законослухняний громадянин під час окупації перетворився на ворога свого народу, своєї нації і своєї держави? Частина населення країни свідомо переходить на службу ворогу, тоді як інша чинить опір загарбникові. Дослідники називають різні причини співпраці з ворогом — тиск, примус, тортури, соціальний ліфт, гроші тощо. Досвід Другої світової війни показує, що зрадники можуть становити більшу частину населення окупованої країни. З німецькою окупаційною адміністрацією співпрацювали цілі народи й нації. Починаючи з 2014 року, чимала частина України окупована збройними силами РФ, і питання визначення причин співпраці з ворогом має прикладне й важливе значення для національної безпеки.

Колабораціонізм: він є, чи його немає?

Його немає. В англійській чи французький Вікіпедії колабораціонізму в значенні зради — немає. Немає жодної аналітичної філософської статті на цю тему. Згідно з принципом фальсифікації Поппера, коли «щось» не може бути спростованим чи покритикованим, то цього «щось» не існує.

Він є, стверджують історики. В іноземній літературі можна знайти кілька досліджень, присвячених колаборації під час Другої світової війни. Загалом, науковці оминають цю тему, вона неприємна і небезпечна. Висновок, що десяток європейських народів були співучасниками нацистів і винні в Голокості, дуже вразливий і нещадно критикується. Краще мовчати і вважати це прикрим поодиноким випадком. Він ніби був, але про це ніхто не хоче згадувати. Щось на кшталт давньоримського покарання Damnatio memoriae ( «прокляття пам’яті»).

Однак у 2014 році світ вимушений був згадати про колабораціонізм. Відбулась окупація частина українських земель, і серед місцевого населення виявилися ті, хто почав співпрацювати з агресором. Отже, колабораціонізм — суспільне явище, що не обмежене часовими або національними рамками. В українському медійному просторі з’явилися статті правників на тему покарання колаборантів. Однак відчувається брак статей з аналізом причин цього соціального явища.

Українська влада опинилася в неприємній і делікатній ситуації. Виносити на публічне обговорення теми колабораціонізму — означає розкрити механізми призначення на високі державні посади зрадників, пояснити, чому під час війни можна торгувати з ворогом, дозволяти діяльність проросійських партій і телеканалів. Ситуація змінилася з початком широкомасштабної російської агресії 2022 року. Сховати голову в пісок і стверджувати, що нічого немає, в реальності означало б покласти голову на плаху під московську сокиру. Вийшов так званий «Закон про колаборацію», що відкрив шлюзи на пошук істини.

Чи потрібна державі мораль ?

Особливість колабораціонізму полягає в тому, що це зрада власної держави тоді, коли людина перебуває на території, окупованій ворогом. Людина позбавлена захисту поліції, суду, прокуратури, її конституційні права і свободи порушені, держава не виконала перед громадянином своєї головної функції. Якщо держава не виконала своїх обов’язків перед громадянином, то чи має за таких умов громадянин виконувати свої зобов’язання перед державою? Не страх перед законом, а страх перед ворожим автоматом біля скроні та те, що на душі в людини, штовхає її на прийняття рішення. Все залежить від моральних якостей людини. Це той випадок, коли мораль має вирішальне значення, адже людина може стати на той чи інший бік у збройному конфлікті.

Західні ліберальні філософи століттями запевняли суспільство, що мораль — це особиста справа кожної людини і що держава не повинна втручатися в її формування. Держава — лише «нічний сторож», функції якого мінімальні і обмежені захистом від зовнішнього ворога та крадіїв. Реальне життя продемонструвало утопічність цих поглядів. Патріотизм — такий самий чинник обороноздатності країни, як танки й гармати. Під час війни патріотизм матеріалізувався у реальні дії. Десятки тисяч українських заробітчан повернулися для захисту своєї вітчизни. Один мільйон добровільно взяли в руки автомат. Для тих, хто опинився в окупації, рівень патріотизму має бути такої величини, щоб здолати боягузтво і спокуси. Таким чином, держава зацікавлена і має виступати головним замовником суспільної моралі.

Колабораціонізм як ідентифікація з іншою соціальною групою

Незалежна держала Україна постала як осколок великої імперії. Населення держави становило мозаїку ментальностей. Їх усіх об’єднало майбутнє, вони прагнули жити у квітучій країні. Проте своє майбутнє вони бачили через призму минулого. Кожна спільнота мала свою мову, церкву і героїв. Одні були прихильниками демократичних цінностей, інші молилися на сильну руку, яка наведе порядок.

Російсько-українська війна 2014 року стала тим переломним моментом, коли суспільство мусило визначатись із цінностями, що суперечили одні одним, подолати розмитість моральних норм. Серцевину будь-якої моралі становлять не свободи, а обмеження і заборони. В міфології — це табу, в релігії — смертні гріхи. Для суспільної моралі неприпустиме поєднання в одній особі ворога і друга.

У країні, в якій працювали російські культурні центри, проросійські партії і телевізійні канали, де УПЦ МП відкрито декларувала свою духовну єдність із РПЦ, був прошарок людей — прибічників «руского міра», адептів СРСР і російської імперії. Порушуючи Конституцію України, ці громадяни України під час війни відкрито підтримали агресора. Це «ідейні» колаборанти, які не ідентифікують себе українцями і не мають нічого спільного з її історією, традиціями та прагненнями. Вони не приховують своїх поглядів, їх легко ідентифікувати з допомогою соцмереж.

Колабораціоністи на державній службі

У 2014–2015 рр. трапився соціальний феномен, що пройшов повз увагу громадськості. Між українськими фанатськими угрупованнями було оголошено загальне перемир’я. Вболівальники клубів об’єдналися навколо «світлого майбутнього України». «Від Луганська до Карпат фанат фанату — друг і брат», — закликав офіційний портал фанатського руху України. Ті, кого вважали хуліганами, свідомо взяли в руки автомати й пішли добровольцями в батальйони «Азов», «Айдар», «Дніпро-1» та «Донбас». Серед добровольців були вболівальники донецького Шахтаря, сімферопольської «Таврії», луганської «Зорі».

В той же час прокурори і судді на окупованих територіях масово почали співпрацювати з ворогом. З тієї кількості державних службовців, які пішли добровольцями на фронт воювати проти Росії, можна створити хіба що взвод. Чому футбольні ультрас виявилися більшими патріотами, ніж державні службовці?

Припущення перше — держслужба як магніт притягує всіх покидьків. «Прокурор» у перекладі з давньоєврейської означає «сатана». Великий поет Флоренції Данте Аліг’єрі стверджував, що світом керують дурні і мерзотники. Дурні не знають, як управляти людьми, а мерзотники знають, але роблять усе для того, аби максимально використати керівні посади тільки для вирішення особистих справ. Макіавеллі вважав, що політична діяльність людини не може бути моральною, нею займаються безпринципні, облудні люди, які прагнуть власного успіху за будь-яку ціну. Однак це припущення не витримує критики, адже на державну службу наймають за конкурсом і перевіряють кандидатів. Хоча поки що й не завжди прозоро.

Припущення друге — на держслужбу приходять білі та пухнасті, а потім чорніють і перетворюються на чортів. В англійській традицій чиновник розглядається як цивільний «слуга корони» — шанована й відповідальна місія. Нині служіння суспільству визнане основним обов’язком державних службовців, вони, незалежно від посади, є слугами тих, ким керують. Проте ярлик слуги не пояснює механізму, яким чином ці чиновники під час роботи набувають схильності до зради.

Відповідь, на нашу думку, слід шукати у формальних і неформальних соціальних нормах. У фанатів немає централізованого керівництва, вони роблять те, у що вірять. Про держслужбовців так не скажеш, у державній організації є певна двоїстість: з одного боку — формальні норми, зафіксовані в письмовому вигляді правила і процедури, обов’язкові для всіх співробітників, а з іншого — неформальні норми, непрописані зразки поведінки, котрих, як очікується, люди повинні дотримуватися без примусу.

Серцевиною професійної етики мають бути етичні кодекси державних службовців. Створити правила — не означає їх дотримуватися. Це певний набір добрих намірів, гасел і побажань, своєрідна обгортка, фантик. У кожній бюрократичній організації діють також свої неформальні правила і норми, наприклад святкування Дня народження начальника. Серед таких норм усім відомі «телефонне право», правило не виносити на публіку фактів зловживань у системі тощо. Взаємозалежності між формальними й неформальними нормами можуть бути різні, однак виникає специфічна ситуація, коли неформальні норми мають пріоритет над формальними.

Щоб зрозуміти процес утворення кодексу неформальної корпоративної етики, проведемо уявний експеримент. В одному з відділів прокуратури працюють прокурори, яких умовно можна поділити на «принципових» — котрі точно дотримуються посадових інструкцій та законів, і «пристосуванців» — котрі на позір теж дотримуються правил, але інколи, на прохання керівництва, можуть щось сфальсифікувати. Між працівниками існує конкуренція, кожен прагне зайняти крісло начальника. Котрий із них виграє?

Лауреат Нобелівської премії з економіки Джордж Акерлоф продемонстрував процеси, які відбуваються на такому конкурентному ринку. Проходить несприятливий відбір, «принципові» з часом зникнуть узагалі, а конкуренція почнеться між найбільш лояльними до начальника. Тобто виникає закрита система, що змушує всіх співробітників підкорятися непрописаним правилам і нормам. Ці правила можуть суперечити посадовим інструкціям, моральним кодексам, законам і конституціям держави.

Таким чином, вступивши на державну службу у відомство, де формальні соціальні норми сильніші за неформальні, чиновник проходить курс потенційного колаборанта.

Проблема великої кількості колаборантів

Зрадники завжди були, є і будуть. Така людська природа. Першою людиною, зачатою й народженою поза межами Едемського саду, був Каїн — майбутній зрадник і братовбивця. Важлива відносна кількість таких зрадників. Від цього залежать міцність спільноти і організація спротиву ворогу. Юда Іскаріот був тринадцятим. Дослідники Старого Заповіту, посилаючись на Ноїв ковчег, куди він мав брати з собою по сім пар чистих тварин і по одній парі нечистих, доходять висновку, що добро для свого поширення потребує семиразово більших зусиль, ніж зло (Щедровицький).

Із відкритих джерел відомо, що після окупації Криму колаборантами виявилися близько 6 тисяч військовослужбовців ВМСУ, 10 тисяч солдатів і офіцерів Збройних сил України, 10 тисяч поліцейських, дві тисячі працівників Служба безпеки України. Зрадниками стали також: 74 колишніх депутати Верховної Ради АР Крим, 300 суддів та 590 осіб прокурорського складу. Це той випадок, коли зло семиразово перевищує добро. Як таке могло трапитися, як це можна пояснити ?

Якщо для аналізу поодиноких випадків колабораціонізму серед держслужбовців ми спрямовували свої погляди на внутрішні проблеми організації, то масову зраду можна пояснити впливом зовнішнього соціального середовища й унікальністю ситуації. На нашу думку, ситуація у 2014 році в Україні схожа на ситуацію у Франції в 1940-му, і їх порівняльний аналіз дозволить зрозуміти це соціальне явище.

У 1940 році французький генерал Анрі Петен, який очолював так званий режим Віші, вперше використав у політичному лексиконі термін « колабораціонізм» (від фр. collaboration — «співробітництво»). Петен публічно звернувся до французів і закликав їх до співпраці з нацистською Німеччиною. Французи масово підтримали цю ідею. Народ, який століттями героїчно виборював демократію, добровільно розпустив парламент, відмовився створювати уряд у вигнанні і визнав автократію Петена. Народ, який ішов на барикади з гаслом «Свобода, рівність і братерство!» та своєю рішучістю запалював інші народи, почав сам допомагати німцям гнобити євреїв. Народ, який чотири роки в окопах Першої світової війни демонстрував свої мужність і силу духу, тут здався на милість сильного. Як це можливо ?

Економічна криза в Європі напередодні Другої світової війни підірвала впевненість французів у майбутньому. Промислове виробництво під час цієї кризи скоротилося у Франції на 32%, курси акцій промислових компаній упали на 60%, міжнародна торгівля знизилася більш ніж на 50%, особисті доходи громадян зменшилися, а безробіття зросло. Угода про ненапад між Німеччиною та СРСР (пакт Молотова—Ріббентропа) від 23 серпня 1939 року стала шоком для комуністів, які на той час становили вагому політичну силу у Франції.

Ганебна поразка на полях війни, коли німецька армія взяла в полон 1,5 мільйона французів, деморалізувала французів. Усе погано, абсолютно все. Потрібні кардинальні зміни, і починати треба з переоцінки цінностей, ідеалів, моралі. Розквіт газет, часописів, книжок, переповнені зали театрів — усі в пошуках відповіді. Врешті-решт горді французи розтоптали свою гідність і почали рівнятися на сильного. Сильнішим на той час була нацистська Німеччина

Ситуація, що склалася в Україні у 2014 році, дуже нагадувала французьку. Майдан. Україна — одна з найбідніших країн Європи. Народ розгублений, демократична процедура виборів жодним чином не впливає на якість життя. Що при демократах, що при автократах, при будь-якому політичному розкладі українські чорноземи та розвинена промисловість працюють на збагачення лише кількох сімей. Політичні еліти уражені популізмом і корупцією, вони скомпрометовані в очах народу. Люди виходять із гаслом «Ви за бабло, ми за добро!», однак сформулювати дійову програму виходу зі становища не можуть. Усі надії на Європу, зовнішній чинник допоможе навести лад у власній державі.

Однак цей промінь надії у вигляді інтеграції з ЄС Янукович демонстративно знищив. В містах поширилися протести, виникли масові криваві зіткнення громадян із поліцією. Протестанти захопили державні адміністративні будинки, заблокували військові частини. Янукович втік до Московії. Державна влада ослабла, а в багатьох містах була повністю паралізована. У Крим зайшли окупанти, запропонували порядок і підвищені соціальні стандарти. Багато українців почали співпрацювати з окупантом. В одному з трактатів Талмуду з етики сказано: «Кожна любов, що залежить від обставин, минає, коли ці обставини змінюються; але та, яка ні від чого не залежить, — не закінчується ніколи». Обставини змінились... а патріотизму не було.

Насамкінець. Колабораціонізм — це зрада і зло. Водночас це й термометр, що вимірює рівень моральності народу та влади.

P.S. Село на Херсонщині визволили ЗСУ. До батьків приходила поліція, шукали Олега. Віта народила в Польщі дівчинку, 3400 г. Хоче приїхати додому, але не знає, як її приймуть односельці. Олега орки забрали на Донецький напрямок. Десь там він воює проти свого тестя.

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі