БЕРЕГСАС: ЕКСКУРСІЯ В ПРОВІНЦІЮ З РОДЗИНКОЮ

Небагато ми знаємо про нашу провінцію, заздалегідь вважаючи, що тут рідко відбувається щось гідне уваги. Але занесе випадково в якесь ледь примітне на карті містечко, і зойкнеш — чому ж раніше про ці місця нічого не чув?

Туристичний бізнес на Закарпатті тільки починає набирати обертів. Передусім тур-оператори намагаються заманити до нас іноземного гостя. Насправді вітчизняний турист нічим не гірший: дивується красі своєї країни значно більше і не скупиться, якщо комфорт на висоті. З останнім, щоправда, напружено, завжди щось заважає: то дороги (чи їхня відсутність), то готелі без світла й води.

Невелике закарпатське містечко Берегове (угорською — Берегсас), більшу частину свого існування перебуваючи на території Угорщини, в Україні не дуже відоме: населення — усі тридцять із лишком тисяч жителів.

Розташоване місто дуже вдало: від холодних північних вітрів його захищають гори вулканічного походження, а з Середньодунайської низовини сюди проникає тепле повітря, тому ця місцевість вважається найтеплішою на Закарпатті. Тут здавна вирощували виноград, тютюн, персики, ранні сорти черешні, яблук й інші сільськогосподарські культури. До того ж місто розташоване на перехресті всіх туристичних маршрутів Закарпаття й за кілька кілометрів від кордону з Угорщиною.

Місцеві власті вирішили від інших не відставати і крок за кроком почали створювати свій туристичний заповідник. Виявилося, що містечко — просто джерело для туристів. Передусім, звісно, завдяки своїй більш аніж 900-річній історичній спадщині.

Бунтарське минуле

Засновником Берегового вважають герцога Ламберта, сина угорського короля Бейли І. Вперше місто згадується в історичних документах 1063 року саме як Вілла Ламперті (Villa Lamperti), а пізніше — як Лампертсас. А народна легенда розповідає про пастушка на ім’я Сас, котрий знайшов тут горщик із золотими монетами. Від цього ніби-то і пішла сьогоднішня назва — Берегсас (Берегове).

У середині ХІІ ст. власниками невеликого поселення із садибою герцога стають правителі династії Арпадів. Саме звідси вони починали свої військові походи проти Галичини.

1241 року, після нищівної поразки угорців у битві між військами хана Батия та Бейли IV на стратегічному Верецькому перевалі, що відкривав шлях у Дунайську низовину, монголо-татари дотла спалили всі найближчі населені пункти, у тому числі й місто Ламперта. Пізніше Бейла IV, почавши відбудовувати зруйноване місто, запросив у Лампертсас саксонців (угорською — сасів). Німці-колоністи розвинули торгівлю, почали займатися виноградарством і ремеслами. Піднялася економіка міста і за рахунок щорічних ярмарків: 1342 року Берегсас отримав Магдебурзьке право. Берегсасом місто офіційно названо в грамоті 1499 року. Ця назва пішла від комітату Берег.

За свою історію багатостраждальне містечко спустошувалося ще кілька разів: 1566 року кримськими татарами, а пізніше — польськими рейтарами.

1703 рік знаменний для всіх угорців початком національно-визвольної війни угорського народу проти панування монархії Габсбургів. Берегівчани дуже пишаються тим, що рух «спалахнув» саме в Берегівському комітаті. Закінчився він повним розгромом повстанців 1711 року. Місто зарахували до бунтарських, а 1728 року віддали у власність графам Шенборнам.

Через постійні війни та повстання Берегсас так і залишився маленьким містечком. Відповідно до перепису населення 1848 року, тут мешкало усього 2650 чоловік. Після чергової пожежі 1880 року місто отримало державну позичку, завдяки чому вдалося «одягти» його в камінь, побудувати казино, реформатський собор і будинок адмінуправління. Ще раніше було споруджено католицький і реформатський костьоли і величезний будинок королівського (жупного) суду. (Останній нині потребує капітального ремонту. Недавно було вирішено історичний будинок передати у власність Закарпатського угорського педагогічного інституту. Реставраційні роботи фінансуються урядом Угорщини.)

Великим нещастям для жителів Берегсаса обернулася також Перша світова війна і проведений по її закінченні Тріанонський договір. За недовгий період чеського панування місто стали називати вже по-нинішньому — Берегове. Всупереч примусовій асиміляції вдалося зберегти його муніципальний статус (це означало, що угорці становили тут понад 20 відсотків населення). За рішенням першого Віденського арбітражу 1938 року місто знову перейшло до складу Угорщини. Але знову ненадовго — 28 жовтня 1944 року Берегове зайняли війська Червоної Армії, після чого усе Закарпаття ввійшло до складу Української РСР, а Берегове стало районним центром.

Українська «Угорщина»

Щороку угорська громада міста збирається на урочистий мітинг біля пам’ятної дошки, розміщеної на будинку однієї зі шкіл.

Після звільнення від фашистських окупантів 1944 року комендант міста зобов’язав усіх чоловіків угорської та німецької національностей віком від 18 до 50 років з’явитися в комендатуру для реєстрації. У разі неявки — військовий трибунал. На «триденні» роботи було відправлено близько 1200 чоловік. Ці чоловіки стали в’язнями таборів, більшість із них додому так і не повернулася...

Сумний знак установлено також на будинку колишньої синагоги (нинішнього Будинку культури). 1941 року 250 євреїв були арештовані й видані німцям на території окупованої Польщі. А в квітні 1944-го всіх осіб єврейської національності (до восьми тисяч чоловік) угорські поліцаї загнали в гетто на території цегельні. Усе їхнє майно конфіскували, а в травні людей відправили в концентраційний табір Освенцім.

Близько 60% населення Берегівського району — угорці. Деякі з них досі вважають, що живуть не в Україні, а в Угорщині. Розмовляють лише угорською, читають лише угорські газети, дивляться угорське телебачення, за покупками частіше за все їдуть за кордон. Що коїться у власній країні — їх хвилює мало. Головне — щоб кордон не закривали. Така тенденція особливо помітна в селах.

А ось на роботу в різного роду комерційні підприємства передусім беруть людей, які добре знають обидві мови: і угорську (для спілкування з клієнтами), і українську (для заповнення звітної документації). У державних структурах знання української мови обов’язкове. Тим, хто планує виїхати за кордон, не завадить знати ще одну, іноземну — в Угорщині кваліфікованим робітникам за це доплачують. Вчителям виділяють безкоштовне житло, діє система різноманітних знижок.

Більшість дітей у Береговому навчається в угорських школах. Українських — усього кілька. А в російську своїх дітей віддали лише 37 батьків.

Городяни пишаються своїми знаменитими земляками. Серед них — солістка Національного оперного театру України Гізелла Ципола, директор Українського центру мистецтв Іштван Геді, соліст Львівського оперного театру Габор Алмаші, піаніст Габор Фукс (Нью-Йорк), оперна співачка Георгіна Бенза (Мюнхен) і багато інших.

З давніх часів Берегове — місто багатонаціональне. Його населяють угорці, русини, євреї, словаки, румуни.

Вино — головний козир регіону

Берегівський район — унікальний край для вирощування винограду. Ось тільки більша частина винної продукції йде на експорт — частіше за все до Росії, Білорусі, країн Балтії. З продукцією найпотужніших виноробних підприємств Берегівщини — СП «Айсберг» (торгова марка «Чизай»), СП «Котнар» (Vinia) і ще двох-трьох фірм — у повному обсязі можна познайомитися ближче хіба що на винних фестивалях, які проходять у Береговому один-два рази на рік.

А от найстарший із них — радгосп-завод «Берегівський» — уже давно під загрозою банкрутства. Колись він випускав високоякісні марочні вина. Серед десертних найбільшої популярності зажили «Троянда Закарпаття», а також «Берегівське», «Променисте» й інші. На рахунку заводу більш як 40 медалей міжнародних конкурсів. Для зберігання вина він має у своєму розпорядженні унікальні підвали, у яких цілий рік підтримується температура +12° С. Сюди на екскурсії водили партійних діячів, космонавтів, відомих акторів. Фірмовий магазин радгоспу колись був відкритий і в Києві. Сьогодні за право на шикарну «спадщину» розгорнулася справжня боротьба.

Самі ж берегівчани частіше п’ють домашнє вино. Його на Закарпатті робить майже кожен, у кого у дворі росте хоча б із десяток виноградних кущів. Перед хатою обов’язково є «лугош» — своєрідне шатро з винограду, під яким традиційно справляють весілля й інші сімейні торжества.

Покладають великі надії на вино і піонери новітнього туристичного бізнесу. Але навіть на кращому у світі вині туриста на гачок не впіймаєш. Йому потрібні не лише помірні ціни…

Створення «туристичного раю»

Питання про відродження в краї туризму та рекреації (дуже модне нині слово!) місцеві власті почали вивчати вже давно. Прикордонна область — вікно в Європу. Вказівку піднімати туристичну галузь, будь-якими засобами залучати в область людей із грошима отримав від губернатора кожен район. У деяких селах для прийому туристів жителі активно облаштовують своє житло. Сьогодні двірські господарства району можуть прийняти близько 300 чоловік за день. А от реклама послуг усе ще не на висоті. Крім того, у іноземців багато вимог, задовольнити які в сільській місцевості дуже складно, а іноді й просто неможливо: зв’язок (бажано Інтернет), гарні дороги, екологічно чисті продукти, обслуговування рідною (чи зрозумілою їм) мовою і найважливіше — визначні пам’ятки.

Частенько навідуються туристи й у Берегове. Розташований він поблизу кордону, пам’ятників архітектури й оздоровчих закладів тут вистачає. У планах — упорядкувати центр. Завдяки спонсорам було відреставровано церкви, по крупинках відтворено краєзнавчий музей. Є в Береговому термальний басейн із гарячою мінеральною водою, що б’є зі свердловини глибиною 1080 метрів (УСБ «Закарпаття»). Кажуть, що виліковує вона як мінімум від 80 хвороб. Тому цілий рік сюди з’їжджаються з усіх кінців України.

Директор навчально-спортивної бази Василь Машика вважає, що відлякують туристів передусім пилюка та погані дороги: «Місто має бути постійно вимитим і причесаним, як вродлива жінка. Усіх дивує, що філіжанка кави у нас коштує усього 50 копійок. Але ж люди до нас приїжджають не дешевої кави напитися! Берегове — гарне стародавнє місто. Але для відродження його славних традицій необхідно зробити ще дуже багато».

Хоча в Береговому мешкали багато історичних особистостей, жодного будинку-музею немає. Якось попросив розповісти про хірурга-винороба Ліннера нинішніх господарів його дому, де висить пам’ятна дошка, але вони не мали анінайменшого уявлення про те, куди поділися всі документи, книги та меблі місцевої знаменитості.

Іван Шепа, директор краєзнавчого музею, дивом зумів відвоювати у влади кілька кімнат, у яких розмістив ряд досить цікавих експозицій. Причому більшість експонатів він приніс із дому: вже давно збирає по району предмети старовини. Цікаво, що від музею, який працював за радянських часів, майже нічого не залишилося — більш як 1000 рідкісних речей (картин, книг, статуеток і іншого) просто випарувалися. Винних знайти навіть не намагаються.

Мріяв Іван Шепа і про музей вина. І ось недавно стало відомо, що в одному з найближчих сіл відкрито «Будинок вина». Заклад призначений винятково для дегустації винної продукції.

Немає в самому місті жодного магазина з товарами народних промислів. Вкрай необхідні також комфортабельні мотелі «на рівні», відповідний сервіс, тихі ресторани з традиційною кухнею, упорядковані автомобільні стоянки тощо. Частіше за все іноземці, котрі приїжджають до Берегового у справах, змушені жити за 30 кілометрів у дорогих мукачівських готелях. Стан наших доріг також ще залишає бажати кращого.

До речі, серед останніх розробок обласного управління з туризму та рекреації — відродження вузькоколійки, яку народ назвав «Анця Кушницька», справжнього паротяга з вагончиками, шлях якого пролягає через три мальовничі райони Закарпаття. Звернулися по допомогу до самого міністра транспорту України Георгія Кірпи. А начальство вже очікує шалені прибутки, адже хтось сказав, що за п’ять днів катання на такому паровозі в Києві іноземці залишають до тисячі фунтів стерлінгів. Колись дуже потрібна населенню та промисловцям «Анця Кушницька» відзначає наступного року своє 100-річчя, але ось уже з десяток років іржавіє без діла...

Два роки тому Берегове отримало статус міста обласного підпорядкування. У цьому його мер Йосиф Жупан вбачає свою заслугу і вважає, що це важливий крок для приведення Берегового в порядок, оскільки грошей з обласного бюджету для благоустрою стало надходити значно більше. Нинішнього року і справді помічено перші серйозні зміни: асфальтуються наново центральні магістралі, відремонтовано стадіон, амфітеатр, Будинок культури. Кажуть, що це тільки початок...

Кордон — усе «залізніший».
І навіть для угорців

Влаштуватися на роботу в Береговому тепер уже не так складно, як, наприклад, кілька років тому. У цьому заслуга іноземних інвесторів. Так, два роки тому ЗАТ «Берегівський радіозавод» уклав договір із компанією «Флекстронікс» на спільне виробництво спалахів для фотоапаратів «Кодак», було затверджено інвестиційний проект на суму 1576,9 тис. доларів США. У результаті працевлаштовано було понад 300 чоловік, хоча робота, звісно, не з легких — конвеєр, однак люди раді й такій можливості заробити. Але на багатьох інших подібних підприємствах досі складна ситуація.

Головною проблемою маленьких міст залишається брак кваліфікованих фахівців із вищою освітою. Молоді лікарі й учителі воліють працювати за кордоном, адже тільки там можна забезпечити свою сім’ю всім необхідним на належному рівні, а також зробити непогану кар’єру.

Для деяких районів Закарпаття, де мешкає угорська громада, було зроблено навіть виняток із правил — наприклад, жителі Берегівського району можуть здійснювати поїздки до сусідньої Угорщини за перепустками спрощеного переходу кордону. Отримати таку перепустку неважко, досить мати місцеву прописку.

Але, на жаль, незабаром спрощений перехід кордону буде припинений. Посол Угорщини в Україні Ференц Контра попередив торік, що запроваджується візовий режим, тому без закордонних паспортів уже ніяк не обійтися. Але оскільки, зауважив посол, уряд Угорщини відчуває відповідальність за долю угорців, які живуть за кордоном, то намагатиметься надавати їм економічну й культурну допомогу. Доказом тому стали посвідчення про «статус закордонного угорця». Лише за шість місяців 2002 року надійшло 97,5 тис. заяв від громадян України, котрі побажали одержати такі привабливі кірочки.

Щодо привілеїв, то вони досить суттєві. Наприклад, пільговий проїзд двічі на рік (заплатити за квиток необхідно лише 10% його вартості) по території Угорщини в обидва кінці. Втім, ходять затяті чутки, що ці привілеї незабаром можуть скасувати. А ще корінних берегівчан дуже непокоїть питання — невже таке звичне вікно в Європу знову стане для них, як і колись, «залізною завісою»? Тому понад 160 тисяч угорців, які мешкають на Закарпатті, не підтримують рішення угорської сторони і вважають, що їхня історична батьківщина від них просто відвернулася...

Десятки тисяч закарпатців через тотальне безробіття в селах уже давно налагодили бізнес, прямо пов’язаний із кордоном. На продаж везли кошики з лози, деякі продукти (квасоля, горіхи), займалися дрібною контрабандою, влітку і восени масово ходили допомагати збирати врожай на тому боці. З Угорщини привозили на продаж побутову хімію й техніку, продукти харчування, одяг. Самим угорцям (і передусім прикордонної Саболч-Сатмарської області) невигідно втрачати зв’язки з Україною. Але вступити в ЄС для них усе ж важливіше...

Містечко Берегове більше скидається на велике село, аніж на маленький мегаполіс. Дивуються іноді гості, почувши, що 300 гривень на Закарпатті вважаються цілком пристойною зарплатою. Адже багато людей заробляють значно менше...

Вважається, що єдиний вихід із кризи — це пошук солідного інвестора. Зараз інвестиції вкладають в основному в промисловість, час великого туризму ще не настав. Втім, усупереч усім сприятливим прогнозам, він може й зовсім не настати. Адже для цього необхідно змінити не лише окреме містечко в Закарпатській області, а змінитися всім нам, причому найдокоріннішим чином.