Квартира для молодої сім’ї, або Як судитися з державою?

Квартирне питання, як відомо, одне з пекучих у нашій країні. Більшість молодих сімей практично позбавлені вже навіть надії отримати власний дах над головою. Хоча ціни на житло, з огляду на світову фінансову кризу, впали подекуди на 30—40%, чесно заробити в нашій державі бодай на однокімнатну квартиру все одно практично нереально. Тож молодим доводиться або винаймати житло, або жити разом із батьками, і далеко не всі родини витримують таке життєве випробування...

На цьому тлі впадають в око заголовки деяких провладних ЗМІ: «Уряд наближає житло до людей» або «Квартирне питання на контролі уряду» тощо. Виявляється, у вигляді подарунка до Дня будівельника наші урядовці спромоглися ухвалити низку постанов, які, на їхню думку, нарешті допоможуть вирішити квартирне питання українців.

Що саме планується здійснити? У рамках антикризової програми передбачено, зокрема, виділити два мільярди гривень на придбання житла для пільговиків, які роками перебувають на квартирному обліку. Для цього вирішили виокремити довгобуди зі ступенем готовності 70 і більше відсотків, тобто такі, які можна добудувати до кінця року (або до початку виборів). Фахівці — розробники цієї програми чомусь вирішили, що вартість квадратного метра у таких будівлях коштуватиме від 2500 до 4200 гривень (відповідно — периферія і столиця). За словами прем’єр-міністра Ю.Тимошенко вже ухвалено рішення викупити квартири на 17 об’єктах у десяти областях України. А гроші на втілення цієї програми, яка є частиною антикризового пакета, як повідомляється, «знайдено завдяки продажу паперів Державної іпотечної установи».

Першим проявом турботи про простих людей стало урочисте вручення документів на квартири особисто з рук прем’єра в місті-супутнику столиці Боярці. Щасливчиками стали 75 працівників МВС. У Юлії Тимошенко в планах викупити в забудовників понад десять тисяч квартир, які «даватимуть тим, хто вже по 10—20 років стоїть у квартирній черзі і, по суті, майже втратив надію отримати дах над головою».

Ніби й справді все дуже добре. Відчуття свята на душі. Радіють і урядовці, і новосельці, і будівельники. А тим часом якось не стикується все сказане вище з реаліями. Бо виходить, що про тих, хто не отримав житла, уряд дбає, а про інших, передусім молоді сім’ї, забуває.

Слід нагадати, що держава вже не раз робила спроби допомог­ти розв’язати гордіїв вузол квартирного питання саме для тих, хто тільки почав будувати своє майбутнє. Зокрема було створено Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву. Завдяки прийнятій програмі можна було отримати кредит у банку на будівництво або придбання житла, а держава зобов’язувалася протягом п’яти років погашати частину відсотків. Хто брав кредит, добре знає, що таке банківська відсоткова ставка. Вона становить левову частку щомісячних виплат (наприклад, із 350 доларів 300 — відсотки за користування кредитом).

За таких умов постанова Кабміну від 4 червня 2003 р. про затвердження «Порядку часткової компенсації відсоткової ставки кредитів комерційних банків молодим сім’ям» була неабиякою допомогою і реальним виходом із ситуації. Звісно, отримати право на компенсацію було непросто, але в молодих громадян віком до 35 років (одна з головних умов), які офіційно перебували на квартирному обліку, шанс отримати власне житло все-таки був.

А цього року щасливчиків, які вже живуть у власних квартирах і вчасно сплачують кредит, чекав дуже неприємний «сюрприз» — з лютого більшість із них не отримують компенсації, а отже, змушені щомісячно сплачувати визначену суму в повному обсязі самотужки. В нинішніх умовах, коли майже у всіх сферах зарплати у доларовому еквіваленті зменшилися (90% кредитів на житло банки видавали у валюті), це призвело до того, що деякі молоді сім’ї можуть втратити своє житло.

«Ми довірилися державному фонду, — розповідає жителька міста Ужгорода А. — Щомісяця сумлінно сплачували кредит, а через місяць-два нам завжди нараховували компенсацію. Це практично половина нашого сімейного доходу — гроші чималі й дуже необхідні родині. Нині вже сім місяців змушені платити самотужки. Це означає, що відкладені гроші тануть, і сплачувати скоро буде просто нічим. Навряд чи банк піде нам на якісь поступки — скоріш за все вимагатиме, щоб ми залишили квартиру як боржники...»

Позичальники у своїх бідах звинувачують Держфонд, який нібито маніпулює грошима, які виділяє Кабмін. Насправді річ у тім, що цього року в держбюджеті на часткову компенсацію для молодих сімей передбачено лише 50 млн. грн. при потребі 118 млн. Однак навіть за цих умов «компенсаційні» гроші на рахунки вкладників не надходять. Дехто отримав компенсацію в липні тільки за січень, і, можна сказати, щасливчики — за лютий. Кредитори Укрсиббанку, Приватбанку, «Авалю» (основних великих банків, які мають договір із фондом) не розуміють причини такої затримки...

У квітні міністр молоді та спорту Ю.Павленко визнав, що «механізм часткової компенсації державою ставок кредитів, наданих комерційними банками на будівництво чи придбання житла, справді неповороткий». Тобто державний фонд не виплатить компенсації, доки від банку не надійде інформація, що підтверджує сплату банківських відсотків. Нібито «затримка в цьому ланцюжку й призводить до розтягування терміну компенсації». Однак міністр запевняв, що «дер­жава виконає всі взяті на себе зобов’язання перед молодими позичальниками в повному обсязі».

Ю.Павленко визнав, що цього року Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву отримав обмежене бюджетне фінансування. Зокрема не передбачено коштів на укладання нових договорів за програмою часткової компенсації відсотків кредитів. «Якщо не вистачить виділених коштів, виплати будуть забезпечені додатковими асигнуваннями або за рахунок загального фонду державного бюджету при його коригуванні найближчим часом», — заспокоював навесні молодіжний міністр.

У травні він знову звернувся до молодих сімей, які волали про допомогу: «Поділяю вашу стурбованість щодо вчасної виплати дер­жавою обіцяної компенсації відсоткової ставки… Причина банальна — брак реальних коштів у дер­жавному бюджеті… Про цю проблему добре знають у Міністерстві фінансів України і, звичайно, шукають шляхи її вирішення».

15 червня знову дочекалися повідомлення: «Схоже, що ниніш­нього року народні обранці переглядати бюджет уже не збираються». Тому єдиний спосіб вирішити це питання Ю.Павлен­ко бачить у перерозподілі коштів з інших бюджетних програм, які неможливо виконати в силу різних обставин у поточному році. «Для цього не потрібно вносити зміни до бюджету — достатньо рішення бюджетного комітету ВР та Мінфіну. Зараз триває пошук таких програм, і я переконаний, що ми найближчим часом перекриємо заборгованість перед молодими позичальниками».

Отже, людям пропонується одне — чекати «мудрого рішення» Мінфіну та Верховної Ради. Тим часом деякі банки вже під­вищили ставки за користування кредитами, гривня впала, а більшість молодих сімей опинилися в безвиході...

У самому фонді також не бачать виходу із ситуації. Валерій Омельчук, голова Держфонду сприяння молодіжному житловому будівництву прокоментував: «Щомісячно треба виплачувати дев’ять мільйонів, фактично від Мінфіну надходить тільки три. Тобто іде фактичне відставання з виплатами. При необхідності виплачувати компенсації за квітень їх виплачено лише за лютий».

У фонді запевняють, що з бюджетними грошима все чесно: щойно їх отримують, відразу ж розподіляють по банках. Причину затримки пояснюють по-своєму — гроші потрапляють лише в ті банки, які вчасно подали документи на своїх позичальників. Буває, що документи в банках просто... губляться. А винних, як завжди, знайти дуже важко. Тому багато хто з ошуканих державою позичальників вже готується до судових баталій — ніхто не хоче втрачати квартиру, за яку вже кілька років сумлінно сплачує кредит. У цивілізованих правових країнах усі вони за аналогічних обставин виграли б позови і отримали належні компенсації, а ще — і за моральну та матеріальну шкоду.

Навіть голова Держфонду сприяння молодіжному житлово­му будівництву погоджується, що виграти справу можна, якщо затримка сталася з вини банку чи фонду. Однак в умовах договору з фондом зазначено — він не відповідає за своїми зобов’язан­нями, якщо держава з якихось при­чин не виділяє грошей. А як судитися з державою, і чи варто?

«Програму заморожено, — каже прес-секретар фонду Сергій Глушко. — Але компенсації будуть виплачені в будь-якому разі. Питання — коли... У нас 17,5 тис. молодих сімей, з якими підписано договори. Скандал і 17,5 тис. позовів, особливо у передвиборний період, нікому не потрібні».

Цікаво, з якими гаслами підуть на президентські вибори нинішні урядовці?

«Я дуже переживаю, що вже цього року можу залишитися без даху над головою, — каже вже згадувана жителька міста Ужго­рода А. — Адже в банку кажуть, що якщо перестану сплачувати кредит — можуть виставити мою квартиру на аукціон. Юристи заспокоюють. Кажуть, що моїх неповнолітніх дітей не мають права просто так вигнати на вулицю...»

За офіційними даними, 13 від­сотків населення в Україні не мають власного житла. Це, мабуть, саме ті, які перебувають на квартирному обліку. Насправді їх має бути набагато більше. Всі вони чекають реальних пропозицій від держави — як їм жити далі. Дивний парадокс: уряд знайшов два мільярди гривень, аби викупити недобудоване житло і не може «нашкребти» 118 мільйонів гривень для тих, хто це житло вже отримав і може знову втратити.

Наприклад, у Закарпатській області, яка чомусь не ввійшла до програми «наближення житла до людей», у черзі на житло перебувають 10,7 тис. сімей (з них чверть — багатодітні сім’ї). Кожна четверта сім’я, що перебуває на квартирному обліку, нині проживає в гуртожитках. Найгірша ситуація із забезпеченням житлом у містах Ужгороді, Мукачевому та Хусті. За 2008 рік лише 99 сімей поліпшили свої житлові умови… Немає черг на житло тільки в сільській місцевості. Там люди давно звикли покладатися лише на себе. Можливо, і городянам уже потрошку пакувати валізи з надто дорогих українських міст, не розраховуючи на ефемерні перед­виборні обіцянки?