15 вересня — 100 років від дня народження Івана Соболевського У буднях великих звершень

Поділитися
Наприкінці березня 1947 року на засіданні Оргбюро ЦК ВКП(б) з участю секретарів Жданова і Кузнєцова розглядався хід робіт із відновлення «Запоріжсталі»...

Наприкінці березня 1947 року на засіданні Оргбюро ЦК ВКП(б) з участю секретарів Жданова і Кузнєцова розглядався хід робіт із відновлення «Запоріжсталі». Судячи з доповіді бригади інспекторів, яка побувала в Запоріжжі, картина вимальовувалася невтішна. Заплановане на початок осені введення в експлуатацію першої черги заводу, яка включала цех із випуску холоднокатаного листа, виявилося під загрозою зриву. Хоча близько 40 будівельних управлінь та субпідрядних організацій не тільки виконували, а й перевиконували плани, їх підпорядкування різним відомствам і головним комітетам створювало на будівництві хаос. Кадрові та матеріально-технічні ресурси розпорошувалися по численних майданчиках, і в результаті роботи на пускових об’єктах відставали від графіка. Викликаним на нараду двом запорізьким партпрацівникам залишалося тільки визнавати прорахунки та обіцяти їх виправити.

Несподівано черговий виступаючий затнувся. У кабінеті запанувала тиша. Увійшов Сталін. Привітавшись і відзначивши важливість збільшення виробництва сталевого листа, він звернувся до приїжджих: «Яка вам потрібна допомога, товариші запоріжці?». Почувши у відповідь, що поставлене завдання буде виконано самотужки, Сталін схвально кивнув. «Ну що ж, якщо впораєтеся, у Запоріжжі буде великий концерт, — пообіцяв на прощання генсек. І, витримавши паузу, багатозначно додав: «А якщо ні — буде розмова в Москві».

Концерт у Запоріжжі відбувся. Наприкінці вересня «Запоріжсталь» видала перший повоєнний холоднокатаний лист. Медаллю «За відновлення підприємств чорної металургії Півдня» було нагороджено 20 тисяч будівельників, більш як 400 — орденами Леніна і Трудового Червоного Прапора. Свої перші ордени Леніна отримали й учасники засідання Оргбюро ЦК — «товариші запорожці» — перший секретар обкому Брежнєв і парторг ЦК на «Запоріжбуді» Соболевський...

Мітинг з приводу відновлення «Запоріжсталі» (на передньому плані – Л.Брежнєв, І.Соболевський, В.Димшиць)
У його житті було чимало незабутніх подій. Але, мабуть, 14 жовтня 1943 року стало для Івана Вікентійовича Соболевського однією з найпам’ятніших дат. Цього дня 220 артилерійськими залпами з 224 гармат Москва салютувала військам Південно-Західного фронту, які звільнили Запоріжжя — місто, що стало для нього рідним. Сюди після закінчення Слов’янського будівельного технікуму та трьох років роботи на коксобензойному заводі в Кадіївці 21-річного уродженця Луганщини відрядили на будівництво коксохімічного заводу. Тут він виріс до начальника відділу капбудівництва «Дніпроенерго», керівника будівництва ЛЕП «Дніпро—Донбас».

А потім була війна, евакуація устаткування за Урал. Його лінією фронту стало будівництво оборонних підприємств в Орську.

У березні 1944-го наказом Наркомбуду Соболевського призначають начальником будівельного управління на відновленні «Запоріжсталі».

Повернення додому було для нього і радісним, і тривожним. Адже два з половиною роки йому нічого не було відомо про долю сім’ї — дружини, двох доньок і сина. І тільки діставшись недобудованого з довоєнної пори будинку на міській околиці, він дізнався про поневіряння, які випали на їхню долю: бомбування евакоешелону під Харковом, довга дорога в Краснодарський край, а потім у Запоріжжя — за наказом окупаційної влади...

Військове лихоліття перетворило проммайданчик на понівечені металоконструкції, купи бетонних брил і завали цегли, серед яких тулилися звірі і птахи. Іноземні фахівці дали категоричний висновок: ці руїни не підлягають реконструкції. Будівельникам же не залишалося нічого іншого, як довести на ділі можливість відродити металургійний гігант.

Усього за кілька місяців Соболевський, не йдучи з роботи по кілька діб, створив із невеличкої групи будівельників і монтажників потужне будуправління на тисячу працівників. І його колектив став незмінним лідером «Запоріжбуду».

Здібності Соболевського не залишилися непоміченими. Через рік його рекомендували на посаду парторга ЦК ВКП (б) на «Запоріжбуді».

До нового призначення Соболевський поставився без ентузіазму — робота будівельника була для нього значно кращою за кар’єру партійного функціонера. Проте час був такий, коли особисті уподобання не брали до уваги. Втім, і на новій посаді він більше був інженером, ніж ідеологічним працівником. Тим паче що призначений керуючим трестом колишній начальник головного комітету не вельми орієнтувався у процесі організації будівництва. Натомість мав неабиякі амбіції. Нерідко підлеглим доводилося днями очікувати в приймальні вирішення невідкладних питань.

Невдовзі стосунки Соболевського з керуючим остаточно зіпсувало квартирне питання. Приводом став розподіл 120 котеджів, побудованих трестом для тих, хто гостро потребував поліпшення житлових умов. Діло йшло до зими, а багато робітників жили в наметах. Однак список новоселів складався в основному з керівників, у тому числі і керуючого трестом, котрий уже мав добротний двоповерховий будинок.

— Не встиг і місяць попрацювати парторгом, а вже вчити мене надумав, — гнівався знахабнілий начальник. Та Соболевський наполіг на своєму.

Справедливість і порядність були для нього не абстрактними поняттями, а стилем життя. Будучи вже керуючим трестом, він добровільно передав чотирикімнатну квартиру багатодітній сім’ї. Домашнім же пояснив просто: «Нам ця розкіш ні до чого — цілком досить і трикімнатної».

Новим керуючим трестом «Запоріжбуд» у жовтні 1946 року призначили Веніаміна Димшиця (майбутнього заступника голови Радміну, голову союзного Раднаргоспу, Держкомітету матеріально-технічного забезпечення). З ним у Соболевського склалася плідна співпраця, а потім і дружба на все життя. Втім, суперечки траплялися, але тільки через наполегливі умовляння Димшиця переїхати на роботу до столиці. Та тільки відповідь була незмінною: «Веню, а не пішов би ти подалі зі своєї Москвою! Подумаєш, дача... Мене й будка на Дніпрі цілком улаштовує». А повернувшись із гостей, Іван Вікентійович, чи то втішаючи, чи то виправдовуючись, говорив і без того все розуміючій дружині: «Шуро, навіщо вона нам потрібна та Москва? Уявляєш, у них же меблі казенні».

На початку 1950 року Соболевський отримав нове призначення — керуючого трестом «Запоріжалюмінбуд», який іще потрібно було створити. І він його створив, беззмінно очолюючи протягом 21 року найбільший будівельний трест не тільки Запоріжжя, а й України. Трест, який можна назвати будівельною імперією.

Крім 14 будуправлінь, «Запоріжалюмінбуд» мав у своєму розпорядженні потужну виробничу базу, що включала в себе заводи силікатної цегли, залізобетонних конструкцій, деревообробний комбінат, цех теплоізоляційних матеріалів, підприємства з ремонту та обслуговування будівельних машин і механізмів, виробництва металоконструкцій, а також фарб. Список об’єктів, побудованих або реконструйованих трестом, — не менш переконливий: титаномагнієвий та алюмінієвий комбінати, заводи «Гама», «Іскра», «Преобразователь», «Радіоприлад», «Запоріжкабель», «Кремнійполімер», абразивний, трансформаторний, феросплавний, автомобільний, моторобудівний, високовольтної апаратури... Крім цього, під керівництвом Соболевського в Запорізькій, Дніпропетровській, Житомирській областях і в Криму споруджено десятки підприємств харчової та переробної промисловості, житлових будинків, шкіл, лікарень, поліклінік, палаців культури, спортспоруд. У Запоріжжі здано під ключ драмтеатр і концертний зал, переважна більшість будинків на центральному проспекті. А ще за його ініціативи в тресті було створено гандбольну команду, котра стала призером європейської першості.

Позаочі його називали Іваном Грозним, з огляду на вимогливість, круту вдачу, нетерпимість до непрофесіоналізму та безвідповідальності. Симпатію Соболевський проявляв до талановитих і працьовитих людей, але аж ніяк не до підлабузників, яких Іван Вікентійович порівнював із медузами — слизькими й аморфними істотами.

Його робочий день починався зі світанком. Вирушав пішки на одне з будівництв, хазяйновито оглядав, розмовляв із прибулими на зміну робітниками. Потім на службовій машині їхав у трест на оперативку. І якщо траплявся недбайлий начальник, який погано орієнтується у справах на об’єкті, Соболевський відразу спантеличував його запитанням: «Шановний, ви коли останнього разу були на будівництві?». А то міг і висновок зробити не зволікаючи: «Ми ваших послуг більше не потребуємо, до побачення».

Зате на свята, коли на трестівській базі відпочинку величезний загальний стіл накривали за принципом «хто чим багатий», зібрання не ділилося на штукатурів, теслярів, мулярів, виконробів, майстрів, керуючих, а були однією дружною родиною. Родиною будівельників.

До речі, з усіх своїх нагород (двох орденів Леніна, орденів Жовтневої Революції та Трудового Червоного Прапора і численних медалей) Іван Вікентійович найдорожчим і найпочеснішим вважав звання «Заслужений будівельник Української РСР».

Цього року виповнилося 70 років від дня заснування Запорізької області. До цієї дати приурочено випуск довідкового видання «Славетні запоріжці». Воно містить відомості про більш як 2400 осіб, котрі проявили себе (до речі, по-різному) у громадському житті регіону. Ім’я Івана Соболевського серед них не значиться...

Поділитися
Помітили помилку?

Будь ласка, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter або Надіслати помилку

Додати коментар
Всього коментарів: 0
Текст містить неприпустимі символи
Залишилось символів: 2000
Будь ласка, виберіть один або кілька пунктів (до 3 шт.), які на Вашу думку визначає цей коментар.
Будь ласка, виберіть один або більше пунктів
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Відміна Надіслати скаргу ОК
Залишайтесь в курсі останніх подій!
Підписуйтесь на наш канал у Telegram
Стежити у Телеграмі