Зімбабве: «паперовий тигр» проти диктатури

Відмова лідера зімбабвійської опозиції Моргана Тсвангіраї від боротьби за президентське крісло стала закономірним наслідком неприпустимого тиску на опозицію і насильства впродовж виборчої кампанії. Це ще раз засвідчило, що в таких умовах чесні вибори неможливі. Доки президент Зімбабве Роберт Мугабе контролює уряд та силові структури, вільні і справедливі вибори провести нереально.

Хоча, як вважають зімбабвійські експерти, проблема в Зімбабве зараз не лише в Мугабе: його зірка згасає. Проблема в тому, що, коли Мугабе буде усунено від влади, дуже багато втратять військові. Тсвангіраї ж нічого не зробив для того, аби залучити їх на свій бік. Якби опозиціонери спробували осмислити досвід сусідніх африканських країн, наприклад Кенії, вони б мали усвідомити: не заручившись підтримкою вищих армійських кіл, дуже важко реалізувати похідні демократичного процесу. Втім, не слід забувати, що Мугабе — це політик, породжений підтримкою Заходу: у 1980-му йому надали допомогу, позаяк він був опонентом режиму апартеїду в сусідній Південно-Африканській Республіці.

Відмову Моргана Тсвангіраї від боротьби за президентство у самому Зімбабве трактують по-різному. Так, провладна зімбабвійська газета The Herald зазначає: «Ми впевнені в тому, що вся прогресивна зімбабвійська спільнота втомилася від дитячих ігор Тсвангіраї. Є підозра, що дії цієї персони викликані не турботою про людей. Якщо він справді турбувався про співвітчизників, то чому не засудив санкції, котрі принесли стільки страждань людям, про любов до яких він стільки говорить? І якщо хтось і мав законну причину бойкотувати вибори, то це президент Мугабе, який пішов на вибори, перебуваючи у ситуації, дуже збуреній незаконними санкціями, несамовитим тиском міжнародної преси та активними діями дипломатичних представництв».

Таких пасажів у підконтрольній диктатору Мугабе пресі можна віднайти багато, бо в цій країні наразі годі й говорити про свободу ЗМІ. Але, хоч би що писали підконтрольні президентові газети, у патовій ситуації виборів без вибору Тсвангіраї зробив це для того, щоб уберегти виборців від іще більшого насильства. Адже, чіпляючись за владу, президент Мугабе ніколи не визнає своєї поразки, зате може підштовхнути країну до нового, ще сильнішого витка громадянського протистояння. Маючи на своєму боці армію та інші силові структури, диктатор не зупиниться ні перед чим. Тому лише координовані й узгоджені дії світової спільноти здатні протидіяти злочинам проти людяності та порушенню прав людини у Зімбабве.

Власне, ситуація в Зімбабве — це не є деспотичне правління лише в одній країні. Диктатура типу Роберта Мугабе — типова для багатьох африканських лідерів, і тому помилково було б вважати, що Африка нині може мати ті типи демократії, які утворюються і працюють в інших частинах світу. Племінний устрій, прагнення до племінного відособлення, міжплемінна ворожнеча, фанатична прихильність до свого угрупування та корупція — частина щоденного африканського життя, і змінити це дуже важко. Крім того, Мугабе дуже боїться, що, втративши владу, він піде тим маршрутом, що й президент Ліберії Чарльз Тейлор, який винен у масових убивствах та катуванні мирних жителів. Тому Мугабе за будь-яку ціну прагне залишитися при владі.

Те, що зараз відбувається у Зімбабве, назрівало не один день. Корумпований диктаторський режим ішов до цього всі 28 років. Його злочини відомі й задокументовані, але ще, очевидно, не настав час оплачувати рахунки. Режим Мугабе довів країну до того, що вона тепер спустошена економічно, неплатоспроможна і цілком залежить від економічної допомоги, якщо хоче прогодувати своє населення. Тоді як диктатор і його прихильники живуть у розкошах і задоволені своїм привілейованим становищем, решта нації або вимирає від голоду, або ризикує життям за спробу практикувати в Зімбабве демократію.

Для зімбабвійців великим мінусом стало те, що криза, викликана режимом Мугабе, не справила негативного впливу на світову економіку і тому не гарантує жодного втручання ззовні. При цьому Захід вкладає десятки мільйонів у розвиток африканських країн, але корупційна система їх перерозподілу спрацьовує таким чином, що вони потрапляють до «правильних» кишень і лише підживлюють недемократичні режими. Можна сказати, що Африканський континент розколотий корупцією, і вона унеможливлює вирішення нагальних економічних та соціальних проблем.

Видобуток алмазів дає прихильникам Мугабе безпосереднє джерело прибутків, а поклади урану слугують захистом, оскільки Китай блокуватиме всі зусилля встановлення демократії в Зімбабве, тільки б гарантувати отримання задешево цієї стратегічної сировини. Світова спільнота сьогодні нездатна, не втручаючись безпосередньо, прискорити падіння диктатури в Зімбабве. І, незважаючи на дуже поважний вік диктатора, усунути від влади Мугабе та його головорізів без кооперування військових зусиль сусідніх держав неможливо.

Окрім того, демократія у західному трактуванні ніколи не існувала на Африканському континенті. Спочатку тут був племінний лад, потім — колоніалізм, а тепер — мережа диктатур. Тут дуже мало країн, у яких влада передавалася б із рук у руки іншим партіям після виборів, а не переходила б від попереднього президента до вибраного ним наступника. Проте буде явно недосить усунути Роберта Мугабе від влади. У такому разі його партія — Африканський національний союз Зімбабве (ЗАНУ) — просто вибере іншого лідера, схожого на нього. Необхідно демонтувати всю систему, яку створив диктатор за майже три десятиліття свого правління. За багатьма ознаками 84-річного лідера колись квітучої африканської держави можна поставити в один ряд із такими одіозними політичними постатями як Беніто Муссоліні, Саддам Хусейн, Фідель Кастро чи Уго Чавес.

Уражений манією величі, Мугабе вже оголосив, що не полишить владу за жодних обставин. Тому рішення Моргана Тсвангіраї зійти з президентських перегонів тільки ще раз підкреслює неможливість вільних виборів. Бо навіть якщо гіпотетично уявити, що вільні вибори вдалося провести і диктатор втратив владу, то ставленики і прихильники Роберта Мугабе в армії, поліції та службі безпеки оголосили б воєнний стан, аби утримати її силою. Ситуація у країні настільки критична й абсурдна, що деякі зімбабвійські експерти всерйоз готові битися об заклад, що значна більшість населення Зімбабве не була б проти повернути колоніальних адміністраторів назад.

Тсвангіраї, безперечно, мав шанси виграти у Мугабе. Він має необхідні для політика якості, щоб принести єдність і стабільність на Зімбабве. Але при цьому йому бракує ефективного стратегічного планування і рішучості. Розуміючи, що президентські вибори в Зімбабве — це не більше ніж політичний фарс, Тсвангіраї мав би бойкотувати їх від самого початку. В такому разі його відмова видавалася б значно більш мотивованою. Лідер опозиції на перевірку виявився «паперовим тигром», який в останню хвилину усунувся від переведення протистояння з режимом у вирішальну стадію. Його самого можуть легко евакуювати до якоїсь із західних країн. Але народ і надалі залишиться сам на сам із диктаторським режимом.

Ситуація в Зімбабве — критична і дуже скидається на військовий переворот, оскільки Мугабе і його прихильники налаштовані за будь-яку ціну залишатися при владі, незважаючи ані на конституцію країни, ані на її міжнародні зобов’язання. Стає дедалі зрозуміліше, що терміново потрібна певна форма втручання. І якщо режим Мугабе не готовий передати владу мирно, то, на крайній випадок, можливо, необхідне втручання військових сил країн — членів Африканського союзу?

«Вилучення пана Тсвангіраї, — зазначає впливова американська газета The Wall Street Journal, — нині дозволяє Мугабе претендувати на перемогу на виборах. Зараз важлива річ — заперечити законність виборів, на які він покладає надії, щоб підтримати мужність і силу зімбабвійців у їхній боротьбі за краще майбутнє».