Жива огорожа

Дано: у президента 10 дорогих авто в кортежі, у прем’єра непрофесійно помітні снайпери на дахах, у спікера два взводи в штаті охорони.

Запитання №1: коли в громадян урветься терпець?

Запитання №2: чи допоможуть президенту, прем’єру та спікеру всі ці люди, якщо терпець у громадян урветься?

Адміністративна реформа в Україні йде повним ходом. Однак деякі галузі, організації та відомства реформуються швидше за інші. Приміром, по-справжньому на широку ногу поставлено забезпечення всім необхідним перших осіб країни. При цьому важливе місце в списку «необхідного» посідає надійна охорона від народу.

І начебто не можна сказати, що охоронців побільшало. Чисельність української «імператорської гвардії» - Управління державної охорони, досі регулюється Ющенковим законом від 2006 року, який визначив «стелю» в без малого три тисячі працівників (якщо бути зовсім точним - 2993). Охоронці перших осіб просто стали помітнішими і, скажімо так, недбалішими. Досить згадати конфлікти між працівниками УДО і журналістами або аварію, в яку потрапила «швидка допомога» президентського кортежу. Та й сам кортеж поводиться надто нав’язливо, що кияни відчувають, досить часто стоячи в багатокілометрових заторах. Саме турботою про жителів столиці вище керівництво країни пояснює купівлю вертольота.

На жаль, не вдалося встановити, помічником чи охоронцем був чоловік, який супроводжує міністра регіонального розвитку Анатолія Близнюка. Може, цей державний муж тільки стригтися ходить з охороною?

Як працює УДО

Про специфіку роботи служби автору розповів її колишній керівник - Валерій Гелетей. За його словами, визначити, скільки саме людей охороняють якусь важливу особу, завжди складно. Бо, крім незмінної особистої охорони, чисельність і структуру якої в принципі засекречено (хоча на практиці кількість відома і коливається приблизно від п’яти-шести і до сотні з гаком - залежно від статусу особи), є безліч осіб, яких залучають на кожне конкретне пересування охоронюваної особи. Наприклад так звана передова група, котра перевіряє майданчик чи приміщення, на які прибуває «об’єкт», на предмет загроз. Зрозуміло, її чисельність і склад (кінологи, снайпери, інші фахівці) можуть коливатися залежно від конкретної ситуації. Існують також відділи, які оберігають здалеку, наприклад оперативники, в чиє завдання входить переважно збирання відомостей про потенційні загрози та спостереження за потенційно небезпечними особами та організаціями.

Абсолютна більшість працівників УДО - військовослужбовці-контрактники. За потреби до них можуть додати працівників інших силових відомств - від МВС до СБУ. Одна з визначальних ознак їхнього професіоналізму - вміння бути непомітними. Ситуації, подібні до недавньої, коли снайпери на дахах, які оберігають тіло Миколи Азарова, потрапили в об’єктиви фотокамер, - це прокол. Не кажучи вже про конфлікти з третіми особами на кшталт журналістів. За проколи в роботі УДО відповідальність несе керівник управління. Або не несе.

З іншого боку, підкреслює Гелетей, одна з головних незручностей роботи УДО - те, що на практиці працівникам управління доводиться підлаштовуватися під спонтанні дії охоронюваної особи. Україна - не США, де керівник служби охорони може просто заборонити або «настійно рекомендувати» президенту не здійснювати низку дій, посилаючись на їх небезпечність. Буває, що для охоронюваної особи вже перекрили дорогу, а їй заманулося поговорити по телефону. Буває, що особа, яку охороняють, схильна до запізнень і зриву графіків. В особливо неприємних випадках охоронюваній особі хочеться випробувати долю. Так, Гелетей не без здригання згадує політ Віктора Ющенка другим пілотом на винищувачі Су-27. Відмовити президента було неможливо психологічно, контролювати хід польоту - технічно. В цілому для успішної і малопомітної охорони президента необхідна щільно скоординована робота керівника УДО з працівниками президентського апарату і певний ступінь відповідальності самого глави держави. З іншими охоронюваними особами - те саме, нехай і в менших масштабах.

Втім, є й суб’єктивний момент.

«Не можна постійно третирувати особу, яку охороняють, інформацією про дії охорони, - каже Валерій Вікторович. - Між президентом і главою УДО повинна існувати певна довіра. Постійне залякування кожною потенційною загрозою, звісно, збільшує вагу силовиків в очах керівництва, але рано чи пізно починає сильно тиснути на психіку, що не йде на користь нікому».

Коментувати дії сучасних своїх колег Валерій Гелетей не квапиться. Втім, деякі моменти все-таки уточнив. Довгі кортежі, на його думку, з погляду безпеки неефективні з банальної причини - по ходу руху вони розтягуються так, що задні не бачать передніх, а передні не контролюють того, що відбувається позаду. В деяких випадках два автобуси могли б замінити десять машин. Скептично поставився екс-глава УДО і до наміру першої особи країни пересісти на вертоліт - забезпечувати безпеку повітряного судна складно, дорого, та й фахівців подібного роду в країні практично немає. Зацікавившись цією темою, DT.UA відправило запит нинішньому керівництву УДО - чи є в країні люди, здатні захистити вертоліт із настільки цінним вантажем. Однак в управлінні вмили руки, заявивши, що оцінювання безпеки вертольота в повітрі виходить за рамки їхньої компетенції. Схоже, Гелетей мав рацію.

Тілоохоронці особливого призначення

Надмірна, а головне - показна, захопленість захистом власних тіл не робить честі керівництву країни. З полком охоронців ходять не керівники держави по рідних краях, а гауляйтери по окупованих територіях. Масштаби і повноваження опричнини - лакмусовий папірець ступеня довіри уряду до власних громадян. Міністр довкілля Німеччини Норберт Реттген їздить на роботу на велосипеді - і в нього немає кортежу з броньованих байків. Вацлав Гавел не був людиною без ворогів - але й це не заважало йому ходити по звичайних кафе і пивних без роти спецназу з міношукачами. Охорона - це зрима межа між владою і народом, подібно до паркана навколо Верховної Ради. І підкреслювати цей вододіл може бути небезпечніше, ніж приховувати. На відгороджену владу краще накладається образ ворога і винуватця всіх народних лих.

Та й на міжнародних зустрічах конфузів хоч греблю гати. Пам’ятаєте, як охорона Віктора Януковича в Страсбурзі не пустила генсека Ради Європи Торбйорна Ягланда до туалету? Прості хлопці не пам’ятали всіх єврочиновників в обличчя і вирішили перестрахуватися - не пускати нікого. А то раптом цей сивий чоловік громадянин з хитро примруженим оком витягне з кишені заточку і позбавить президента Україна життя прямо в cтрасбурзькому клозеті? Іноземці, втім, запобіжних заходів не оцінили - і до портрета нинішнього керівництва України додався ще один штришок. Поки готувався цей матеріал, охорона перших осіб спровокувала ще один конфуз - обшукавши генконсула Німеччини Клауса Целлікенса, котрий мав нещастя відвідати Донецький національний академічний театр одночасно з Людмилою Янукович. Судячи з новин із місця подій, цього разу відзначилося не УДО, а МВС, але навряд чи це мало якесь значення для консула і решти відвідувачів театру.

Можливо, ми просто не з тими порівнюємо. Чи є керівники Німеччини і Чехії справжнім прикладом для наслідування? Є в України й ближчі сусіди, де охорона, кортежі, перекриття доріг і мигалки вже не стільки засіб забезпечення безпеки, скільки спосіб підкреслити кастовість влади. І кількість «мерседесів» у кортежі порівнянна з кількістю парасольок, які носять слуги за індійськими вельможами, - що їх більше, то вищий статус охоронюваної персони. З цього погляду навіть не важливо, чи загрожує охоронюваній особі якась реальна небезпека - важливо, що особа ця значуща і для простих смертних недосяжна. Охорона тут виконує роль жовтих штанів з «Кін-дза-дза».

Можливо, саме цю модель поведінки приміряють на себе перші особи України? В такому разі навіть шкода, що ми не повністю перейняли традиції планети Плюк - жовті штани обійшлися б бюджету в багато разів дешевше. І чудово пасували б до туфель зі страусової шкіри.